Тема 2. Розвиток зарубіжної школи й педагогіки в епоху Середньовіччя, Відродження та Просвітництва - 6 год.

1. Проаналізувати ідеї та педагогічні погляди видатних мислителів та педагогів епохи Середньовіччя та Відродження щодо освіти й виховання дітей (Франсуа Рабле, Мішель Монтень, Томмазо Кампанелла).

Зробити конспект першоджерел.

Франсуа Рабле (1494-1553):

- роман «Гаргантюа і Пантагрюель».

Мішель Монтень (1533-1592):

- твір «Досліди».

Томмазо Кампанелла (1568-1639):

- твір «Місто Сонця».

1).Найвизначнішим художником французького Ренесансу й одним з перших найвидатніших представників нових поглядів на людину та її виховання у Франції був Франсуа Рабле (Francois Rabelais) (1494–1553). Письменник-гуманіст у знаменитому романі “Гаргантюа і Пантагрюель” показав блискучу сатиру на середньовічну освіту й виховання. Концепцію гуманізму Рабле можна подати у вигляді таких основних положень.

Середньовічне навчання з його тривіумом (лат. Trivium – цикл навчальних предметів, до яких належить вивчення граматики, риторики й діалектики) стало охоплювати ще додаткові науки про людину (лат. Studia humanitatis), а саме: історію, моральну філософію, поезію. Згодом гуманісти вводять в обов’язкове, хоча, на їхню думку, і менш значуще, навчання квадривіум (лат.Quadrivium – курс навчання, що охоплює музику, арифметику, геометрію й астрономію). “До вільних наук, як-то: геометрії, арифметики й музики, я прищепив тобі деяку схильність, коли ти був ще маленький, коли тобі було років п’ять-шість – розвивай її в собі, а також вивчи всі закони астрономії. Найбільш важливим елементом у гармонійному розвитку особистості,

на думку Рабле та всіх західноєвропейських гуманістів, стає моральне виховання. Особливе значення для виховання моральної людини має в Рабле класичний характер освіти, в основі якої античне вчення – вивчення давніх мов і літератури та практичне розуміння релігії. В основу нової гуманної освіти й виховання Рабле були покладені принципи гуманних методів формування особистості. Навчання, на його думку, повинно відбуватися в ігровій формі. Він думав, що найкраще будувати систему освіти так, щоб той, кого виховують, не розрізняв, де починається навчання й де закінчується відпочинок, і найкраще, коли відпочинок і навчання так чергуються між собою, що й те й інше сприймає з великою радістю той, кого виховують. Це було поглядом всієї нової культури виховання й освіти в епоху Відродження у Франції. Велике значення для формування гармонійної особистості гуманісти надавали фізичному вихованню. Не допускалося в гуманістичному вихованні ніякого авторитаризму,примусу й тілесних покарань.

Свою книгу "Гаргантюа и Пантагрюэль" Рабле писал более двадцати лет, издавая ее частями. Она отразила эволюцию гуманистической мысли, иллюзии и разочарования благородных поборников просвещения народа, их надежды и мечты, победы и поражения. Перед вами проходит вся история французского гуманизма первой половины века во всей его славе, во всем его величии.

В прологе он презрительно бранит церковников. Они скрывают от человечества солнце, свет правды, мудрости жизни: "Вон отсюда, собаки! Пошли прочь, не мозольте мне глаза, капюшонники чертовы!.. А ну проваливайте, святоши! Убирайтесь, ханжи!"

В первых двух книгах (1532-1534 гг.) Рабле молод, как молодо все гуманистическое движение во Франции. Все в них звучит мажорно. Здесь ясны небеса. Здесь короли-великаны легко и свободно расправляются с врагами всего человечества. Здесь над всем доминирует вера в победу разумного и доброго в жизни людей.

Читая книгу Рабле страницу за страницей, мы ощущаем в себе нарастание какого-то непонятного нам чувства трагизма. Часто нам уже не хочется смеяться. Аллегории становятся мрачными, шутки страшными. В первых двух книгах - мир широк. Солнце лучами своими гонит тьму. Нам весело и вольготно с добрыми великанами. Мы уверенно шагаем вместе с ними по земле и верим, что победим всякое зло. Но это чувство уверенности постепенно исчезает. Возникают сомнения. Мы начинаем уже идти осторожнее, оглядываться по сторонам: не подстерегает ли нас беда. Может быть, изменился сам Рабле, отказался от своих идей, взглядов, идеалов? - Нет. Мир идей его неизменен. Только, пожалуй, тускнела вера в победу, что-то утрачивалось в бьющем через

край оптимизме. И не его в том вина. Около двенадцати лет отделяют год издания Третьей книги романа "Гаргантюа и Пантагрюэль" (1546) от времени выхода первых. Многое изменилось во Франции за эти годы. В середине тридцатых годов началась жестокая расправа католической церкви с еретиками.

В Третьей книге на авансцену выходит Панург. Он шут и насмешник. Он озорник и, прямо надо сказать, большой негодник. И вместе с тем по-своему он великий мудрец. Панург, брат Жан, Эпистемон, Понократ и другие лица, окружающие юного принца Пантагрюэля, составляют веселую группу беззаботных гуляк, часто философов, бросающих ненароком, походя остроумные замечания, причудливые фразы, рассчитанные будто на смех, за которыми открываются неоглядные дали мысли. Что-то есть во всей этой компании от "фальстафовского фона", шекспировской комедии. Шекспир вряд ли читал роман Рабле. О каком-либо заимствовании, конечно, не может быть и речи. Но английский принц Генри и французский принц Пантагрюэль с их окружением очень напоминают друг друга.

Шекспира от Рабле отделял не только пролив Ла-Манш, но и время - полвека. Однако вскормлены они были одними и теми же идеями. Рабле нисколько не хочет реабилитировать в глазах читателя своего Панурга. Панург, конечно, умен, образован. Его память - целый арсенал самых разнообразных знаний. Но он и труслив. Он с веселым бахвальством признается, что "не боится ничего, кроме опасности".В затейливых арабесках анекдотических исканий Панурга, его встречах и беседах с философами, богословами, тутами и колдуньями перед читателем предстают любопытные лики средневековой Франции. В легких, шутливых, остроумных диалогах, анекдотах, иногда заимствованных из фабльо, в бытовых зарисовках раскрывается материальная и духовная жизнь французского общества той поры

Четвертая книга "Гаргантюа и Пантагрюэля" - последняя книга, вышедшая при жизни автора. Она была опубликована через шесть лет после напечатания третьей. Рабле умер, не успев закончить

и издать Пятую книгу "Гаргантюа и Пантагрюэля". В 1562 году была издана часть ее под названием "Остров Звонкий", содержащая шестнадцать глав, и лишь позднее (в 1564 году) книга была издана полностью. В Парижской национальной библиотеке хранится рукописный текст Пятой книги, относящийся к XVI столетию.

2). Мiшель Монтень (1553-1592) – французький мислитель-гуманіст, представник філософського скептицизму. У творі “Досліди“ розробив ряд важливих положень гуманістичної педагогіки. Він пропонував розвивати у дітей критичне мислення, яке не зупиняється перед авторитетами; обґрунтовуючи необхідність всебічного розвитку дитини, Монтень вперше висуває ідею пріоритету морального виховання перед освітою (цю ідею в подальшому підхопив i розвинув відомий педагог XVII ст. Дж. Локк); високо була оцінена педагогікою наступних століть й висунута ним ідея відмови від примусу в навчанні (ця iдея виявилась свого роду основою теорії природного виховання у Руссо).

Педагогічні вимоги гуманістів торкалися в основному дітей із знатних сімей. Виключення у цьому відношенні складали представники раннього утопічного соціалізму: в Англії Томас Мор (1478-1535), в Італії Томазо Кампанелла (1568 – 1639). У них боротьба за удосконалення суспільства пов’язувалась з інтересами всього народу. Т.Мор у творі “Утопія“ i Т. Кампанелла у творі “Місто сонця“ змалювали у фантастичній формі утопічні за своєю суттю комуністичні суспільства. Зокрема, Т. Мором було висунуто ряд нових педагогічних ідей:

– ідея загального громадського виховання для всіх дітей;

– принцип обов’язкового для всіх навчання;

– ідея навчання рідною мовою;

– рівність чоловіків i жінок в одержанні освіти;

– ідея трудового виховання, поєднання навчання з працею;

– висунуто ряд думок про широку організацію самоосвіти.

Першій книзі предпослано звернення до читача, де Монтень заявляє, що не шукав слави і не прагнув принести користь, — це передусім «щира книга», а призначена вона рідною і друзям, щоб вони змогли оживити в пам'яті його вигляд і характер, коли прийде пора розлуки — вже дуже близькою.

Книга I Глава 1. Різними способами можна досягти одного і того ж Дивовижно суєтне воістину непостійна і вічно така, що коливається істота — людина

Серце володаря можна пом'якшити покірністю. Але відомі приклади, коли прямо протилежні якості — відвага і твердість — призводили до такого ж результату. Так, Едуард принц Уельський, захопивши Лимож, залишився глухий до благань жінок і дітей, але пощадив місто захопившись мужністю трьох французьких дворян. Імператор Конрад III пробачив переможеного герцога Баварського, коли благородні пані винесли з обложеної фортеці на своїх плечах власних чоловіків. Про себе Монтень говорить, що на нього могли б впливати обоє способу, — проте за природою своєю він так схилений до милосердя, що його швидше обеззброїла б жалість, хоча стоїки вважають це почуття гідним засудження.