2. Законспектувати з твору Арістотеля «Політика» ідеї, що стосуються змісту виховання і навчання дітей.

Аристотель пропонує свою вікову періодизацію дітей: від наро­дження до 7 років; від 7 до 14 років (початку статевої зрілості); від початку статевої зріло­сті до 21 року. Така періодизація, на думку Аристотеля, відповідає природі лю­дини. До 7 років дитина вихову­ється в сім'ї, де батьки повинні загартовувати дитину, виховувати засобами гри, казки, музики, моральних бесід. Від 7 до 14 років діти мали відвідувати державні школи, в яких займатимуться фі­зичними вправами, вчитися читати, лічити та музиці. Від 14 до 21 року підлітки та юнаки здобувають в школах середню освіту, яка включає знання з літер, історії, філософії, математики, астрономії, музики. Такий зміст виховання і освіти Ари­стотель радив переважно для дітей чоловічої статі, а для жінок програму навчання обмежував.

Платон і Аристотель дотримувались думки, що естетичне, мо­ральне ви­ховання є свідченням гармонії, а реальні її вияви видно у граматиці, матема­тиці, астрономії, спорті.

Аристотель уважав, що формуванню людської спільноти сприяє виховання, адже воно допомагає побудувати згуртований суспільний колектив громадян. Воно призводить не лише до утворення держави, й гарантує його стабільність.

Процес виховання громадянина-патріота мав консервативний характер. На думку мислителя, виховання підростаючого покоління мало відповідати пануючому державному ладові. Кожному суспільству, кожній формі правління притаманна конкретна система виховання. Тому першочерговим завданням державної влади було створення системи освіти та виховання громадян (пайдейї).

Мудрець був переконаний у тому, що законодавець повинен відповідально ставитися до виховання молоді, бо ті суспільства, у яких відсутня до цього увага держави, зазнають краху та припиняють своє існування. Привчання шляхом виховання у дусі державного ладу сприяло збереженню пануючого устрою, дотриманню встановлених державою законів, норм поведінки.

Аристотель, спираючись на внутрішню будову і відхилення у розвитку політичної природи людини, ставив під сумнів непорушність батьківського авторитету як провідного засобу виховання. На його думку, авторитет батька не мав ні владного, ні примусового характеру, і тому не сприяв повноцінному вихованню громадянина-патріота. Проте закон зобов’язував людину до доброчесної поведінки і мав силу примушування.

Мислитель виділяв три тріади педагогічних впливів на молодь: “держава – сім’я – вихованець” та “політика – закон – особа”. Друга тріада розкриває схему соціального виховання дорослого індивіда. Однак, не слід забувати про те, що за Аристотелем, сімейне виховання має підпорядковуватися державі, а, отже, законам. Мудрець наголошував, що родина має потужний виховний потенціал, і завдання держави полягає саме у використанні такого потенціалу. Він уважав, що індивідуальне сімейне виховання повинно залежати від суспільного, оскільки держава за допомогою батьків прагнула досягти політичних благ. На думку Стагірита, багато людей уважають, що вони здатні самостійно виховувати своїх дітей та дітей своїх друзів. Це можливо, але за умови досягнення ними розумової зрілості та здатності диктувати закони. Як бачимо, основні принципи виховання встановлюються законами, для яких є неважливою кількість вихованців – один чи група. Саме тому, за словами Аристотеля, політика приділяє найбільше уваги формуванню ідеальних та доброчесних громадян, які здійснюють прекрасні вчинки.

Для повного розуміння та розкриття ідеалу патріотичного виховання античного громадянина необхідно з’ясувати важливу складову політики – природу управління. Аристотель був переконаний у тому, що для досягнення щастя і повноцінного життя у державі потрібно, щоб всі громадяни брали участь в її управлінні.

Кожен громадянин, на думку мислителя, повинен уважати, що він належить місту – державі, і тому турботи про кожного стають турботами про всіх членів суспільства. Кожна політична спільнота складалася з управлінців та підлеглих. Такий поділ характерний і для виховання в епоху Античності. Як бачимо, управління державою своєю суттю та змістом відтворювало навчально-виховний процес, у якому також були керівники (вихователі) та підлеглі (вихованці). Стати ідеальним правителем-керівником мав можливість кожен, пройшовши відповідно всі етапи необхідної фізичної, моральної та розумової підготовки, але спочатку потрібно було навчитися за допомогою виховання бути правильним підлеглим.

Як бачимо, один індивід спочатку був підлеглим, а потім –керівником. Цей факт, за словами Аристотеля, мав стати основним напрямом розвитку законодавчої думки, яка для держави зобов’язана була знайти способи вдосконалення доброчесної і корисної поведінки громадян. Окрім того, законодавець повинен був ураховувати, що політичне життя громадянина поділяється на роботу і дозвілля, війну і мир. На думку мудреця, війна відбувалася задля миру, і робота виконувалася задля дозвілля. Для нього лише мир і дозвілля давали людині можливість вдосконалювати свої громадянські та моральні чесноти.

Таким чином, ідеал виховання громадянина, за Аристотелем, залежав від двох обставин: по-перше, він повинен відповідати людській природі; по-друге, державному ладу, зберігаючи та зміцнюючи його. І тому основною метою патріотичного виховання було формування щасливого громадянина і створення досконалого міста – держави, у якому кожен чітко виконував би свої обов’язки й дотримувався законів і моралі пануючого режиму.

Категорично він виступав проти навчання дівчат і жінок, вважаючи, що вони за своєю природою істотно відрізняються від чоловіків і тому освіта не дасть їм користі"

Арістотелева "Політика" складається з восьми книг. У сьомій книзі описується досконалий вид державного устрою, а на закінчення Арістотель розглядає питання про племена та виховання дітей.

І у восьмій книзі мовиться про засади, на основі яких необхідно провадити суспільне й приватне виховання.