«Сто порад учителеві»

1. Що таке покликання до праці вчителя? як воно формується?

Як і всяка кваліфікована, цілеспрямована, планомірна й систематична праця, виховання людини є професією, спеціальністю. Але це особлива професія, яку не порівняєш ні з якою іншою справою. Вона має низку специфічних властивостей і якостей:

а) Ми маємо справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що є в житті, – з людиною. Від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її життя, здоров’я, розум, характер, воля, громадянське й інтелектуальне обличчя, її місце і роль у житті, її щастя.

б) Кінцевий результат педагогічної праці можна побачити не сьогодні, не завтра, а через дуже тривалий час. Те, що ви зробили, сказали, зуміли прищепити дитині, інколи виявляється через п’ять – десять років.

в) На дитину впливає багато людей і явищ життя, на неї впливають мати, батько, шкільні товариші, так зване «вуличне середовище», прочитані книжки й переглянуті кінофільми, про які ви й не знаєте, зовсім непередбачена зустріч з людиною і т. ін. Вплив на дитину може бути

позитивним і негативним. Трапляються сім’ї, в яких важка, гнітюча обстановка накладає незгладимий відбиток на все життя людини. Місія школи, наше з вами найважливіше завдання, дорогий колего, – боротися за людину, переборювати негативні впливи і давати простір позитивним. А для цього необхідно, щоб особистість учителя найбільш яскраво, дійово і

благотворно впливала на особистість учня. «Людська природа настільки багата, сильна й еластична, – писав Д.І.Писарєв, – що вона може зберігати свою свіжість і свою красу серед найгнітючішого неподобства навколишньої дійсності». Але людська природа може розкритися повною мірою лише тоді, коли в дитини є розумний, умілий, мудрий вихователь. Учительська професія – це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється. Прекрасна риса – повсякчас відкривати в людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі її становлення – один з тих коренів, які живлять покликання до

педагогічної праці. Я твердо переконаний, що цей корінь закладається в людині в дитинстві й отроцтві, закладається і в сім’ї, і в школі. Він закладається турботами старших – батька, матері, вчителя, – які виховують дитину в дусі любові до людей, поваги до людини. відчувати її індивідуальний світ. «Якби в моїх руках була влада, я відрізав би язик всякому, хто говорить,

що людина невиправна», – ці слова великого мислителя Абая Кунанбаєва глибоко запали мені в душу, вони загоряються переді мною вогненними літерами щоразу, коли я думаю про педагогічне покликання, коли доводиться говорити з молодим учителем про його радощі й прикрощі, успіхи й невдачі.

Безмежна віра в людину, в добре начало в ній – ось що повинно жити у вашій душі, якщо ви думаєте присвятити своє життя благородній учительській праці. Віра не в якусь абстрактну людину – такої в природі немає, – а в нашу радянську дитину, яка розвивається в соціалістичному суспільстві.

ПРО ЗДОРОВ’Я І ПОВНОТУ ДУХОВНОГО ЖИТТЯ ВЧИТЕЛЯ.

КІЛЬКА СЛІВ ПРО РАДІСТЬ ПРАЦІ

Мені пригадується один урочистий вечір, присвячений проводам педагога на пенсію. Учителька, яка запросила мене на цей вечір, була ще порівняно молода, працювати вона почала з 20 років, і в день виходу на пенсію їй було всього 45 років. Чому Анастасія Григорівна йде на пенсію? –

дивувалися всі. Дивним здавалося й те, що вчителька не захотіла працювати жодного зайвого дня; пішла з роботи точно в день, коли минуло 25 років її роботи в школі. Всі здивування розвіяла сама Анастасія Григорівна в своєму прощальному слові, зверненому до нас, тоді ще молодих педагогів. «Любі друзі, – сказала вона, – я йду тому, що праця в школі не була моєю улюбленою справою. Я не знаходила в цій роботі задоволення. Вона не давала мені ніякої радості. Це біда, це трагедія мого життя. Кожний день був днем чекання: швидше б закінчилися уроки, зник би цей гамір, швидше б залишитися на самоті. Ви дивуєтеся: жінці 45 років, і вона вже йде від праці,

адже в неї ще квітуче здоров’я. Ні, не квітуче в мене здоров’я. Воно надірване. І надірване тим, що праця не давала мені радості. У мене дуже хворе серце. Раджу вам, молодим: перевірте самі себе, якщо праця не дає вам радості, йдіть із школи, влаштуйте себе в житті правильно, знайдіть

улюблену справу. Інакше роки праці стануть для вас пеклом». Але як же виховувати в собі це уміння? Насамперед треба знати своє здоров’я, знати особливості своєї нервової системи й серця. Нервова система людини за самою природою своєю дуже гнучка, і вчителеві треба вміти

довести цю гнучкість до ступеня мистецтва влади над емоціями. Я виховував у собі це вміння тим, що не допускав, щоб проросло насіння таких негативних моментів, як похмурість, перебільшення чужих пороків, гіперболізація «ненормальних» дитячих намірів і дій – це важко передати

словами, але це великий недолік нашої культури, технології педагогічної праці – погана звичка вимагати від дитини те, що можна вимагати тільки від дорослого, робити маленьку дитину чи то резонером, чи то байдужим вмістилищем істин і повчань. Я завжди прагну не викликати в собі

збудження, не нагнітати його.

ПАМ’ЯТАЙТЕ, ЩО НЕМА Й БУТИ НЕ МОЖЕ АБСТРАКТНОГО УЧНЯ

Чому часто вже в І класі з’являються невстигаючі, відстаючі, а в II і III класах іноді вже можна зустріти безнадійно відстаючого учня, на якого вчитель, як кажуть, махнув рукою? Тому що немає індивідуального підходу до дітей у найважливішій, найголовнішій сфері шкільного життя – у сфері розумової праці.

Уявімо собі, що всіх семирічних дітей, які тільки-но стали школярами, примусили виконувати одну й ту саму фізичну працю, наприклад носити воду. Один приніс п’ять відерець – і видихався, а інший може й двадцять принести. Примусьте слабеньку дитину принести двадцять відерець – це

надірве її сили, вона завтра вже нічого не зможе зробити, а то і в лікарню ляже. Так само неоднакові й дитячі сили, потрібні для розумової праці. Один сприймає, осмислює, запам’ятовує швидко, зберігає в пам’яті довго й міцно; в іншого ж розумова праця відбувається зовсім по-іншому: матеріал сприймається дуже повільно, пам’ять зберігає знання недовго й неміцно, хоч

пізніше – це трапляється нерідко – саме цей учень досягає значніших успіхів у навчанні, в інтелектуальному розвитку, ніж той, хто навчався спершу краще. Немає абстрактного учня, до якого можна було б прикласти механічно всі закономірності навчання й виховання. Немає якихось єдиних для всіх школярів передумов успіхів у навчанні. І саме поняття успіхи в навчанні – річ відносна: в одного показником успіхів є «п’ятірки», для іншого й «трійка» – велике досягнення. Уміння правильно визначити, на що здатний кожен учень у даний момент, як розвивати його розумові здібності в дальшому.

«ДВІ ПРОГРАМИ НАВЧАННЯ», РОЗВИТОК МИСЛЕННЯ ШКОЛЯРА

В учителя не вистачає часу передусім тому, що дітям важко вчитися. Багато років я думав над тим, як полегшити працю школяра. Практичними вміннями, їх формуванням ця проблема тільки починається. Запам’ятовування і збереження знань у пам’яті – продовження проблеми. Я раджу кожному вчителеві: аналізуючи зміст знань, чітко виділяйте в них те, що учні повинні твердо запам’ятати й міцно зберігати в пам’яті. Дуже важливе вміння вчителя правильно визначити в програмі ті «вузли» знання, від міцності яких залежить розвиток мислення, розумових здібностей, уміння користуватися знаннями. Ці «вузли» – важливі висновки й узагальнення, формули, правила, закони й закономірності, які відбивають специфіку предмета. У досвідчених педагогів учні ведуть спеціальні зошити для запису матеріалу, який треба твердо запам’ятати й міцно берегти в пам’яті.

ЯК ПЕРЕВІРКУ ВИКОНАННЯ ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ ЗРОБИТИ ЕФЕКТИВНОЮ РОЗУМОВОЮ ПРАЦЕЮ

Не один рік мене турбував неблагополучний стан з перевіркою домашніх завдань: час нерідко пропадав марно. Виходила відома кожному з нас картина: як тільки викликаний учень починав відповідати, всі займалися своїми справами, в усякому разі, думав над відповіддю тільки той, хто чекав, що його викличуть. Мені не давала спокою думка: як же добитися того, щоб під час перевірки завдання над поставленими запитаннями думали всі учні і щоб учитель мав можливість перевіряти роботу всього класу?

На допомогу прийшов чорновий зошит. Урок геометрії; клас готовий до перевірки домашньої роботи. Усьому класові вчитель дає завдання: вивести формулу площі круга, скласти задачу на площу круга й розв’язати її, коротко сформулювати ознаки рівності трикутників. Усі учні записують завдання в чорновий зошит. Зошит заміняє тут дошку, а до дошки вчитель не викликає

поки що нікого. Учитель уважно спостерігає, як працює кожен учень. Якщо йому треба переконатися, наскільки глибоко розуміє той чи інший учень формулу, яку виводить, учитель пропонує учневі пояснити, що робиться, для чого і т. д. При цьому немає потреби викликати учня. Кожен працює так, ніби його викликано до дошки. Учитель щохвилини – на тому чи іншому етапі

виконання завдання – може припинити роботу всього класу або частини учнів.

ОЦІНКИ МАЮТЬ БУТИ ВАГОМИМИ

Не можна допускати, щоб оцінювання знань виділялося з педагогічного процесу як щось відокремлене. Оцінка лише тоді стає стимулом, який спонукає до активної розумової праці, коли взаємини між учителем і учнем побудовані на взаємному довір’ї і доброзичливості. Якщо хочете, оцінка – це один з найтонших інструментів виховання. З того, як ставиться учень до оцінки, поставленої вчителем, можна зробити безпомилковий висновок про те, як він ставиться до вчителя, наскільки вірить йому й поважає його. З приводу оцінювання знань хотілося б дати кілька порад.

МАТИ НАВЧАННЯ НЕ ПОВИННА СТАТИ МАЧУХОЮ

Повторення – мати навчання, твердить народна педагогіка. Але нерідко буває, що добра мати стає злою мачухою. Це трапляється тоді, коли учень змушений протягом дня чи кількох днів зробити те, що робилося тижнями й місяцями, наприклад повторити матеріал, що вивчався протягом десяти, дванадцяти й більше уроків. Безліч фактів і висновків звалюються на плечі учня, у голові його все переплутується. Але ж одночасно з повторенням матеріалу з одного предмета треба вивчати й інші предмети! Нормальна розумова праця стає неможливою, сили учня підриваються.

У ЧОМУ ТАЄМНИЦЯ ІНТЕРЕСУ

Кожний учитель мріє про те, щоб навчання на його уроках було цікавим для учнів. Як же зробити урок цікавим? Чи всі уроки можуть бути цікавими? У чому джерела інтересу? Урок іде цікаво – це значить, що навчання, мислення супроводжуються почуттями піднесення, схвильованості учня, подиву, інколи навіть зачудування перед істиною, яка відкривається, усвідомленням й відчуванням своїх розумових сил, радістю творчості, гордістю за велич розуму й волі

людини.

ПРО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНЕ ЖИТТЯ ВИХОВАНЦЯ

Це питання пов’язане з усім, що діється в школі. Якщо вчителі думають тільки про те, як би примусити учнів сидіти якомога більше над підручниками, як би відвернути їхню увагу від усього іншого, – неминуче перевантаження. Незавидна доля школяра, який ні про що інше не думає,

крім уроку, підручника, домашнього завдання, оцінки. Не допускайте, щоб вашого вихованця заполонило школярство. Крім звичного кола шкільних справ, уявлень, інтересів, у нього має бути багате, багатогранне інтелектуальне життя. Мова йде про читання учня, особливо у підлітковому віці.

ЯК ДОБИТИСЯ, ЩОБ УЧНІ БУЛИ УВАЖНИМИ

Я йду з двадцятьма сімома маленькими дітками на луку – треба показати їм, як різні рослини розповсюджують своє насіння. Рослини, до яких ми йдемо з малятами, ростуть десь аж у кінці луки. Щоб утримати їх усіх біля цих рослин, я прив’язую хлопчиків і дівчаток до себе тоненькими шовковими ниточками уваги. Це справді символічні узи. Серед рослин, поряд з ними –десятки найрізноманітніших дуже цікавих речей, і варто дитині тільки підійти до якої-небудь з них, як шовкова ниточка перервалася, і те, про що я розповідаю, що показую дитині, вона вже не чує, не бачить – думка її вже десь далеко. Ось спурхнув барвистий метелик, до нього звернулися цікаві

оченята Вані й Колі, Ніни й Наталочки – і вже перервалися чотири шовкові ниточки. З-під ніг стрибнула жабка – ще кілька ниточок перервалося...

НАОЧНІСТЬ – СТЕЖКА ПІЗНАННЯ І СВІТЛО, ЩО ОСЯВАЄ ЦЮ СТЕЖКУ

Єдиним засобом виховання уважності є вплив на думку, і наочність лише тією мірою сприяє розвитку і поглибленню уважності, якою вона стимулює процес мислення. Наочний образ предмета може сам по собі привернути увагу на тривалий час, але мета застосування наочності полягає зовсім не в тому, щоб на весь урок привернути увагу учня, – наочність приноситься на

урок для того, щоб на якомусь етапі пізнання діти відволікались від образу, перейшли в думці до узагальнюючої істини, закономірності. В практиці трапляються досить несподівані випадки, коли наочні посібники, привернувши увагу дітей якоюсь деталлю, не допомагають, а заважають

осмислити абстрактну істину, до якої хотів підвести дітей учитель.

ЯК РОЗВИВАТИ МИСЛЕННЯ Й РОЗУМОВІ СИЛИ ДІТЕЙ

Як розвивати розум учня, поглиблювати його інтелект – на мій погляд, це одна з найгостріших, не досить опрацьованих проблем шкільного виховання взагалі. Дати знання – це лише один бік розумового виховання, і його не можна розглядати без іншого – формування, розвитку розумових сил.

Розвиток думки й розумових сил – це розвиток образного й логіко-аналітичного елементів мислення, а також вплив на рухливість розумових процесів – усунення уповільненості мислення.

ХТО І ЩО ВИХОВУЄ ДИТИНУ? ЩО У ВИХОВАННІ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ВАС, ПЕДАГОГА, І ЩО – ВІД ІНШИХ ВИХОВАТЕЛІВ?

Інколи надто прямолінійні й категоричні твердження про якийсь єдиний головний фактор виховання дезорієнтують молодого вчителя, бо у виховному процесі все важливе, усе має значення.

Дитину, яку ми почали виховувати, формувати, я б порівняв з брилою мармуру, до якої одночасно прийшли із своїми різцями кілька скульпторів і поставили собі за мету вирізьбити скульптуру, одухотворити її, втілити людський ідеал. Хто ж ці скульптори, скільки їх?

ЯК ДОБИТИСЯ, ЩОБ СЛОВО ВИХОВАТЕЛЯ ДОХОДИЛО ДО СЕРЦЯ ВИХОВАНЦЯ

Ми прагнемо того, щоб у материнській школі в дитини виховувалося ніжне, чутливе, чуйне серце. Щоб дитина пізнавала навколишній світ не тільки розумом, а й серцем. Щоб дитина брала близько до серця і те, що хтось зламав гілку на дереві, і те, що маленьке пташеня випало з гнізда й

безпорадно борсається в траві, і те, що в саду з’явилося невідомо ким викинуте нічиє кошеня. Ми не одну годину присвячуємо розповідям батькові й матері, як практично створити умови для такого самопрояву дитини, щоб вона завжди, коли це треба, виявила своє співчуття, когось пожаліла, когось приголубила, когось захистила, про когось турбувалася, комусь віддавала

своє серце, за чимось горювала, через щось перестраждала.