1.3. Класифікація видів та типів вез

У міжнародній практиці нараховується понад трьох десятків різновидностей вільних економічних зон. За матеріалами 00Н зустрічаються такі їх види: митна, безмитна, зовнішньоторговельна, торговельна, безмитна торговельна, особлива економічна, спеціальна, вільна, відкрита, промислово-торговельна, виробнича, промислова, промислово-експортно-виробнича, експортно-виробнича, експортна, привілейована підприємницька, сприяння інвестиціям, спільного підприємництва, спільна, «Макьюладорас» (мексиканський термін зони), економічного і науково-технічного розвитку, техніко-впроваджувальна, науково-технічна, страхових і банківських послуг та ін.

При всій цій різноманітності, мова йде, по суті, про одне і теж явище - створення господарських анклавів, які мають безмитний або пільговий режим ввезення і вивезення товарів, певну відособленість у торговельному і валютно-фінансовому відношенні від решти території приймаючих країн, тісний зв'язок зі світовим ринком та активне залучення іноземного капіталу. Найбільш характерним для західної економічної літератури сучасного періоду є визначення ВЕЗ, яке дає відомий японський економіст Т.Сімадзакі: «райони, в яких припинено дію окремих статей національного законодавства з метою сприяння прискореному розвитку, збереженню або підвищенню існуючого рівня зайнятості» [17, 14].

Досвід функціонування ВЕЗ дозволяє провести їх класифікацію по видам:

- комплексні спеціальні економічні зони виробничого характеру. Такі зони доцільно створювати на порівняно обмежених територіях, які мають сприятливе географічне положення на перехрестях міжнародних транспортних систем. Це безмитні зони, в яких створюються умови для широкого залучення іноземного капіталу і де можна створити для цього необхідну інфраструктуру;

- зони вільної торгівлі - вільні митні зони і порти, транзитні зони;

- промислово-виробничі зони, в т.ч.:

- експортні промислові зони, які орієнтовані головним чином на зовнішню торгівлю;

- імпортно-промислові зони та зони по заміщенню імпорту, які покликані забезпечити країну, що приймає, сучасними товарами, а місцеві підприємства - передовою технологією;

- парки технологічного розвитку - створюються на основі існуючого у країні, що приймає, науково-технічного потенціалу, з участю іноземного капіталу і з використанням зарубіжного досвіду;

- сервісні (зони страхових і банківських послуг, офшорні);

- туристичні зони та інші.

На практиці, у більшості випадів, характерне сполучення різних форм діяльності [14, 27].

Вузькоспеціалізовані зони (за винятком зон вільної торгівлі) в наш час зустрічаються досить рідко.

По типу організації ВЕЗ розподіляються, перш за все, на експортно-орієнтовані (як правило, анклавні) зони та зони імпортозаміщення.

Аналіз статей, що відображують сучасний стан вільних економічних зон у світовій економіці, які опубліковані у зарубіжних виданнях, дозволяє запропонувати такі типи, що відображені в додатку а.

II. Історичний досвід та особливості функціонування вез у різних країнах

2.1. Історичні передумови формування

ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН

Історично склалося так, що вихідною ознакою вільних економічних зон було наявність особливого режиму митного оподаткування. Відлік світової практики створення особливих економічних зон є підстави починати ще з часів фінікійців, коли купцям були надані певні пільги. У 166 році до н.е. на острові Делос грецькими властями було відмінено ряд податків, митних зборів, спрощені адміністративні формальності. Після таких нововведень Делос почав відігравати помітну роль у торгівлі між Сходом і Заходом, а сама Греція одержала значні економічні вигоди, які були обумовлені зростанням вантажообігу, виникненням нових робочих місць для місцевого населення, збільшенням надходжень до казни податкових коштів.

Поступово термін «вільна зона» почав застосовуватися до територій, на яких, по-перше, діє та чи інша система фінансових та інших пільг, перш за все по відношенню до юридичних та фізичних осіб, які є представниками даної країни і які займаються підприємницькою діяльністю, а по-друге, які внаслідок цього, дещо економічно відособлені від іншої території країни.

У своєму розвитку ВЕЗ пройшли ряд етапів. Кожний такий етап характеризується своєрідною виробничою структурою, на яку впливали різні фактори: політичні, економічні, соціальні. Відкрита економіка зазнала еволюційних змін від європейських вільних міст та зон порто-франко безмитної торгівлі) до зон спільного підприємництва (екпортно-митних) і науково-технічних зон (технополісів).

Історичний досвід свідчить про те, що замкнутість у економіці веде до ще більшої відсталості. І, навпаки, відкритість, активна участь у міжнародному розподілі праці - шлях до процвітання держави. Потяг до вільного підприємництва проявився ще у середні віки. У цей період спостерігається приблизно однаковий рівень розвитку цивілізації у Європі, Індії та Китаю.

На контактах взаємодії античної, генуезької та степових культур на північних берегах Понта (Північному Причорномор’ї) виникли портові торговельні міста - своєрідні прообрази вільних економічних зон.

У європейських державах - Голландії, Іспанії, Англії та інших - заохочується торгівля, яка вимагала нових економічних просторів. Вільні міста Європи заклали основу сучасної культури ринкових відносин, з'явилися важливою передумовою формування правового західноєвропейського суспільства. У вільних містах (Венеція, Генуя, Брюгге) зародилися біржі - найбільш розвинута форма регулярно функціонуючого оптового ринку. Великі географічні відкриття розширили європейський ринок до світових масштабів. В результаті Західна Європа зайняла провідне становище в міжнародній торгівлі.

На контактах Старого і Нового Світу виникла нова американська цивілізація європейських емігрантів - Сполучені Штати Америки, країна, яка створила класичну модель вільного підприємництва і правової держави.

Через два століття по той бік Атлантичного океану в Ірландії була заснована перша в світі зона спільного підприємництва (експортно-промислова зона Шеннон), у створення якої вклали свої капітали колишні співвітчизники з Ірландсько-американської громади.

Тим часом середньовічні цивілізації Сходу (феодальний Китай і Японія) обрали шлях самоізоляції. У серединній імперії навколишній світ вважався варварським. Але пройшло не набагато більше століття і у приморських районах Китаю з'явились європейські «варвари» - португальці, а незабаром і англійці, які у результаті війн добилися створення вільних економічних зон - відкритості деяких китайських портів для європейської торгівлі. Отже сучасна політика відкритої економіки Китаю - закономірний шлях у світове співтовариство, за який заплачено століттями замкнутості.

У XIV—XV ст. багато які європейські міста стали самоврядними містами-комунами (Гент, Брюгге, Тулуза та інш.), найбільш розвинути міста Північної та Середньої Італії змогли стати незалежними містами-державами, республіками, серед яких Венеція і Генуя, Піза і Флоренція, Мілан і Болонья.

Поряд з містами-державами утворюються торгівельні союзи вільних міст. Особливу відомість отримала Ганза - торгівельний союз (товариство) з центром у Любеку. В нього входили Брюгге, Новгород, Лондон, Берген.

На середину XVI ст. Ганза поступилася місцем голландським, англійським та французьким купцям [3, 6-7]. Потім почалася епоха «вільних портів». Вони представляли собою території безмитного складування товарів на період пошуку покупців і створювались для сприяння розширенню міжнародної торгівлі. Наприклад, зона «порто-франко» Трієст (Італія) - довгожителька у Європі, якій більше 270 років; найбільший вільний порт у вільному і Ганзейському місті Гамбурзі (Німеччина), який офіційно одержав статус «порто-франко» у 1510 році. На початок XX ст. «порто-франко» існували на Мальті, у Гібралтарі, Сінгапурі, Адені, а також і на території колишньої Російської імперії в Одесі (1817-1857рр.), Батумі (1878р.), Амурському і Уссурійському краях (1858-1890 рр.), в Мурманську (1876 р.), у гирлах річок Об, Лена, Єнісей (1876-1906 рр.). У другій половині XX ст. вільні економічні зони почали швидко створюватися у країнах Європи: 1959р.- Ірландії, 1963р. - Югославії, 1978р. - Румунії, 1982р. - Угорщині, 1987р.- Болгарії. 1988р.- Польщі і колишньому СРСР, а також 1976-1979рр. - у Китаї, 1989р. - В'єтнамі.

На цей час у світі утворено біля 4000 вільних економічних зон і кожна з них має свої специфічні риси, що обумовлені територіальним розміщенням продуктивних сил у країні, особливостями соціально-економічного розвитку даного регіону тощо.[3, 9]

Безпосередньо вільні економічні зони стали створюватись після скасування «вільних портів», в зв'язку з ростом монополізації ринку та посиленням протекціоністської політики держав. У таких зонах все більшого значення набувала переробка товару.

Спочатку вільною економічною зоною вважалась особлива територія крупного морського порту, залізничного вузла, аеропорту (або прилеглого до них району), виділеним на митній території країни для вільного і безмитного ввозу і вивозу іноземних товарів.

Засновниками такого типу ВЕЗ були англійці П.Халл і С.Хоув, а також американець С.Бутлер. Вони вважали, що для запобігання економічного занепаду крупних промислових центрів не досить державного втручання при кризових ситуаціях. Необхідно надавати підприємцям, які бажають займатися бізнесом у таких районах ряд податкових пільг і менш жорстоко регламентувати їх діяльність.

Спочатку, на протязі тривалого часу в ВЕЗ провадилась лише комерційна діяльність, а з початку 60-х років була дозволена обробка товарів. Таким чином, відкрита економіка розвивалась від вільної торгівлі до спільного підприємництва.

Нарешті, ще один етап розвитку вільних економічних зон почався у 80-х роках. Його характерна риса - заходи, спрямовані на подолання застою в окремих галузях промисловості, страхової та банківської справи, а також посилення економічного розвитку окремих регіонів, які знаходяться у кризовому стані. Так, шляхом створення невеликих економічних зон були виведені з кризи ряд департаментів Франції і біля 25 районів Великобританії [4, 8].