4.1. Валютні ринки, їх особливості ви структура

Валютний ринок у широкому розумінні — де сфера економічних відносин, які проявляються з здійсненні операцій з купІвлІ-продажу іноземної валюти та розміщен- ня тимчасово вільних валютних коштів, а також операцій з Інвестування валютного капітал}'. На валютному ринку відбувається узгодження інтересів продазпІв та покуп- ців валютних коштів. Валютний ринок найбільший у світі, який діє на міжнародній основі. За даними Банку міжнародних розрахунків, який проводить моніторинг діяль- ності на валютному ринку, денний обсяг операцій на ньому перевищує 1,4 дол. С1ІІА.

Валютний ринок здійснює кілька функцій, У тому числі регулювання купівельної спроможності, хеджузання. кліринг І кредит.

Оснобні учасники еалютносо ринку — це банкн-дилери й Інші банки, експорте- ри, імпортери, транснаціональні компанії, фінансові установи, інвестори й урядові агентства. Усі вони мають рІзю потреби, у тому числі шодо хеджування відкритих по- зицій на залютном)- ринку, інвестування коштів у різні райони світу і передавання ку- півельної спроможності від однієї країни до іншої.

Найбільші банки, шо здійснюють операції з іноземною валютою, працюють у провідних фінансових центрах {Лондон. Нью-Йорк, Токіо. Франкфурт^на-Манні, Сін- гапур. Гонконг). У найголовніших центрах, а саме в Лондоні та Нью-Йорку, пі банки мають по 30-40 брокерів, шо діють у різних секторах валютного ринку.

На початку робочого дня. перед тим ж місцеві фінансові центри починають пра- цювати, брокери спілкуються по телефон)- зі своїми партнерами з усього світу. Зони обмінюються інформацією і доповідають про тенденції розвитку, досягнення і події у сфері торгівлі в тих центрах, де вона вже почалася. Брокери доповнюють пю інформа- цію технічним аналізом, економічними даними та інформацією про політичні умови, шоб краще оцінити ситуацію на ринку. Цей аналіз дозволяє брокерам краше підготу- ватися до наступної ринкової діяльності.

Електронні комунікації, телефонні лінії і засоби комп'ютерної підтримки забезпе- чують зв'язок між брокерами. Швидкісні Інформаційні системи життєво необхідні для забезпечення роботи брокерів у дилинговнх приміщеннях банків — маркет-мейкерів. Ринкові тни дуже чутливі і можуть терміново змінюватися. Том\" банки повинні мати можливість терміново зв'язатися зі своїми ринковими партнерами, для того шоб здійс- нювати торгівлю якнайшвидше. Однак ця можливість пов'язана з ризиками, яких за- знають діючі на ринку банки, якшо вони мають активи в іноземній валюті. Вартість таких активів може різко змінюватись. Отже, банки-дилери повниш мати можливість здійснювати свої операції до того, як ринкові піни зміняться до значення, за якого во- ни зазнають збитків.

Осноені особливості сучасних валютних ринків:

• уніфікована техніка валютних операцій;

• безперервність здійснення операцій;

• інтернаціоналізація валютних ринків;

• широке використання електронних засобів зв'язку;

• нестабільність валют:

• страхування валютних та кредитних ризиків:

• перевантаження спекулятивних та арбітражних операцій над комерційними. Валютні ринки при цьому залишаються, з одного боку, місцем ринкової гри, а з

іншого — об'єктом тлвншеної уваги промислово розвинутих країн та спеціалізованих міжнародних фінансових організацій.

Для того шоб уявити масштаби валютного ринку, досить сказати, шо річний обсяг світової торгівлі фізичними товарами дорівнює обороту валютного ринку протягом кі- лькох днів. Іншими словами, валютний ринок набагато більший від усіх інших ринків разом узятих.

Валютні ринки е позябірлеовими, вони иілодобобо функціонують у всіх країнах світу. Крім цього. Існує цілий ряд похідних валютних інструментів — дернвативіз. яки- ми торгують на біржах.

Найбільший у світі центр з торгівлі валютою — Лондон, за ним ідуть Нью-Йорк І Сінгапур. У кожному" з таких центрів операції, як правило, відбуваються протягом ро- бочого дня. У результаті торгівля починається спочатку з Азії, у другій половині робо- чого дня в східній півкулі торгівля відкривається з Лондоні, а наприкінці робочого дня зі столиці Великобританії зона перемішується до Нью-Йорка.

На наведеній нижче схемі показано, яким чином можна одержати 24-годинний то- рговий день, перемішуючись від одного фінансового центру до Іншого (рис. 4.1).

СМТ (середній час за Гринвічем)

-

.її..

Рис. 4.1. Фінансові центри

Короткострокові зміни обмінних курсів часто обумовлені тим. шо учасники ринку називають настроями ринку. Це погляди трейдерів на короткострокові перспективи руху валюти. Настрої ринку зазвичай визначають як "позитивні» або «негативні». У першому випадку валюта зміцнюється, у другому — послаблюється. Трейдери реагу- ють на новини про стан економіки конкретної країни. Нерідко вони передбачають змі- ни або важливі заяви уряд)" і починають скуповувати або продавати валюту ше до на- стання реальних подій. Коли такі новини стають загальновідомими, настрої ринку визначають напрям руху курсу валюти в момент обнародування новин. Так, у разі по- зитивного настрою ринку напередодні оголошення даних шодо валового внутрішнього продукту курс валюти скоріше за все ростиме, очікуючи обнародування пих даних. Якшо ж показники ЗВП виявляться нижчими від ринкових очікувань, курс валюти впаде навіть тоді, коли ВВП свідчить про економічне зростання. Огже, новини впли- вають на ринок на тлі Існуючих настроїв.

Стан валютних ринків визначається різними факторами, наприклад економічними умовами, попитом на окремі валюти, новинами і. нарешті, настроями ринку. Часто ко- роткострокові зміни обмінних курсів є наслідком очікування певних економічних по- дій або результатом настроїв ринку. У зв'язку з пим дилери зацікавлені з одержанні регулярно опубліковуваних економічних індикаторів, або показників. До їх обнароду- вання шна на ринку встановлюється на основі прогнозів. Коли показники стають зага- льнодоступними, ринок зіставляє реальні цифри з очікуваними. Дилери зважають, шо напрям руху курсу валюти можна передбачити на підставі:

• виду графіків {за останніми тенденціями):

• думок, висловлюваних дилерами на ринку;

• настрою ринку;

• дій центрального банку:

• результатів (прибутку або збитку) останніх угод.

Дилери спираються або на передбачення подій, або на реальні ринкові новини. До останніх відносять, наприклад, дані шодо безробіття або повідомлення про несподівані події начебто природних катастроф чи політичних криз. Чутки також істотно вплива- ють на ринок. Нерідко ринок реагує на них так. немовби це факт, шо відбувався. Коли ж чутка підтверджується або спростовується, ринок набуває рівноваги. Валютні ринки є позабІржовнми. де немає стандартних сум і розрахункових днів. Разом з тим. хоча стандартних контрактів тут І не існує, маркет-мейкерн при розрахунках спираються на систем)- фіксованих дат, схожу на ту. шо застосовується на грошових ринках, і на ти- пові ринкові суми, на які укладаються угоди.

Торгівля на валюшних ринках ведеться переважно:

• безпосередньо між банками через такі торговельні системи, як Кешег$ Иеаїте 2000-1;

• через голосових брокерів;

• через електронні брокерські системи, наприклад Кешегз Веа1ш§ 2000-2.

Гроші перемішуються у країни з найвишимн реальними ставками доходу. Центра- льні банки для залучення з країну капітал)- нерідко підвищують процентні ставки. Виші ставки сприяють залученню капітал)-, шо дає змогу сподіватися на збільшення попиту на національну валюту і, як наслідок, на пІдвишення обмінного курсу. Для одержання високого доходу учасники ринку повинні інвестувати капітал у країну і ку- пувати її національну валюту. Коли центральний банк підвищує процентні ставки, реальні ставки доходу в національній економіці зростають, шо обумовлює залучення в країну капітал)". Навпаки, зниження процентних ставок спричиняє відплив капіталу з країни. Приплив або відплив капітал)* відповідно зміцнює або послаблює валют)-. От- же, змінюючи процентні ставки за допомогою операцій на національному грошовому ринку, центральний банк може впливати на обмінний курс. Валютний ринок виконує такі важливі функції:

• здійснення міжнародних розрахунків;

• регулювання валютних курсів:

• диверсифікація валютних резервів:

• хеджування валютних ризиків;

• отримування учасниками валютного ринку прибутку у вигляді різниці курсів валют;

• проведення валютної політики, напрямленої на державне регулювання націо- нальної економіки та узгодженої політики в межах світового господарства.

Основний товар валютного ринку — будь-яка фінансова вимога, визначена в іноземній валюті

Суб'єкти валютного ринку:

• державні установи (переважно центральні банки та казначейства);

• юридичні та фізичні особи;

• комерційні банківські установи;

• валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж.

Валютний ринок складається з багатьох національних валютних ринків, які об'єднані у світову систем)-. Ця система дозволяє банку в будь-якому валютному центрі здійснювати угоди на такій основі:

I рівень: Роздрібна торгівля. Угоди на одному національному ринку, відповідно до яких банк-днлер по час кушзлі-пролажу безпосередньо взаємодіє з клієнтом.

II рівень: Оптова міжбанківська торгівля. Угоди на одному національному рин- ку, згідно з якими два банки взаємодіють один з одним з допомогою валютного броке- ра. Це, по суті, міжбанкізськин ринок.

III рівень: Міжнародна торгівля. Угоди між двома І більше національними рин- ками, відповідно до яких банки різних торговельних центрів взаємодіють один з од- ним. Такі угоди можуть включати арбітражні операції на двох чи трьох ринках.

У розглянутій світовій системі існує тенденшя до дії закон)- однієї піни. Том)* в Нью- Йорку обмінне співвідношення долара США і євро. долара і японської єни буде таким самим, як у Лондоні І Токіо. ІІе явише має місце через процес арбітражу. Якшо з цінових відносинах пнх валют з'являються які-небудь розбіжності, банки-дилери як учасники ри- нку будуть продавати чи купувати валют)*, шоб мати зиск з цих розбіжностей. Учасники ринку купуватимуть валюту, вартість якої падає, і продаватимуть валют)", вартість якої зростає шодо обмінних курсів в інших ринкових центрах.

Валюшні ринки використовуються для такт цілей.

Забезпечення торгівлі н інвестицій. Компанії, шо здійснюють імпорт І експорт товарів, купують їх за одну валют)-, а продають за іншу, тобто здійснюють платежі в одній валюті, а виторг одержують в іншій. Отже, доводиться конвертувати частину ви- торгу з ту валюту, якою вони розраховуються за товари, шо одержали. В аналогічномустановиш! перебуває і компанія, шо здобуває активи в іншій країні І повинна розраху- ватися за них у місцевій валюті. їй також доводиться конвертувати свою валют)* в міс- цеву.

Спекуляції. Обмінний курс двох валют міняється залежно від попиту* та пропози- ції на кожну з них. Трейдери можуть отримати прибуток, купуючи валюту за одним курсом І продаючи за іншим, вигіднішим. Значна частина угод валютного ринку є спе- кулятивними.

Хеджування. Компанії, наприклад фабрики, шо мають активи в інших країнах, беруть на себе ризик зміни вартості активів, вираженої в їхній національній валюті, у результаті коливань обмінного курсу двох валют — національної і місцевої. Хоча іно- земні активи не змінюють з часом своєї вартості з іноземній валюті, вони можуть при- носити як прибуток, так і збитки в національній валюті їхньому власникові у разі зміни обмінного курсу. Компанії можуть уникнути прибутків або збитків, застосувавши хе- джування. Хеджування припускає здійснення такої валютної операції, яка цілком ком- пенсує прибуток або збиток за іноземними активами, обумовлені зміною обмінного курсу.

Капітал переливається в ту країн)*, де інвестори бачать для себе перспективи. Де- які країни мають потребу в припливі капітал)* і пропонують відповідні процентні став- ки, інші мають надлишок капітал)* І. отже, установлюють нижчі ставки. Однак інвес- тори не завжди приймають рішення, орієнтуючись тільки на високий процентний прибуток. Наприклад, японські виробники автомобілів і електронної техніки інвесту- ють кошти у виробництво на території Європи і СІЛА для подолання тарифних бар'єрів і квот.

У короткостроковій перспективі пропозиції та попит капітал)* визначаються діло- вою активністю. МІжбанківський ринок оперує великими капіталами при невеликих торговельних спредах. тоді як клієнтський ринок має справи з відносно невеликими обсягами капітал)-, але при більших спредах. Будь-яка несподівана зміна попит)" на клієнтському ринку позначається на ставках міжбанківського ринку, шо. у свою черг)*, впливає на ставки обмінного курсу.

Валютні ринки, будуче позадіржовими, діють у різних частинах світу. Години їх роботи, як зазначалося, перекриваються, у результаті чого такий глобальний ринок функціонує цілодобово.

Основними елементами валютної угоди є:

• дата угоди:

• контрагенти:

• валюти:

• обмінний курс:

• суми;

• дата валютування:

• платіжні інструкції.

За останні ЗО років кількість фінансових продуктів, доступних на валютних рин- ках, різко зросла. Дилери банків пропонують ш продукти своїм клієнтам, шоб тим бу- ло легше проводити інвестування, спекуляції і хеджування. Складна природа більшос- ті цих продуктів у поєднанні з колосальним обсягом коштів, шо беруть участь вобороті, вимагає віл банків створення трьох важливих функціональних підрозділів для того, шоб забезпечити ефективний облік І моніторинг здійснюваних угод.

Фронт-офіс днлІнговнй зал. Саме тут ведеться позабіржова торгівля на фінансо- вому ринку. Це луже жваве міспе, де працюють дилери.

Мідл-офІс. Ця служба забезпечує підтримку дилерів, надає їм консультації і реко- мендації фахівців з керування ризиками, економістів, технічних аналітиків, юрискон- сультів та Ін.

Бек-офіс. Підрозділ обробляє запити та інформацію, видає підтвердження угод, проводить розрахунки, обробляє, керує потоками наявних коштів. Важливо пам'ятати, шо дилери не можуть вести торгівлю без підтримки бек-офіса.

Багатьом організаціям, шо здійснюють імпорт і/або експорт товарів і послуг, Іно- земна валюта необхідна для виконання угод та інвестицій. їм також потрібна мініміза- ція валютного ризику. Брокери діють як посередники між сторонами, підбираючи зу- стрічні замовлення на продаж і купівлю. При цьому вони зберігають анонімність сторін до момент\* фактичного укладення угоди. Брокери знають, хто з дилерів пропо- нує найвищий курс купівлі, а хто — найнижчий курс продажу. Вони не відкривають власних позицій і одержують дохід у вигляді комісійних з угоди. Останнім часом у сумарному обороті ринку відчутно зростає частка електронних брокерських систем, таких як К.Є1ДГЄГ5 Оеа1ш§ 2000-2 та її конкурент — ЕВЗ/Міпех.

Основні учасники валюшних ринків — банки. Хоча валютний ринок є позабір- жовим і. отже, децентралізованим, функціонуючим цілодобово, деякі його Інструменти торгуються на біржі. Наприклад, з валютними ф ючерсами активно працює Чиказька товарна біржа (СМЕ), а з валютними оппіонами — фондова біржа Філадельфії {РНІ_Х).

Якшо не брати до уваги інструменти, які обертаються на біржах, можна сказати, шо централізованого обліку угод на валютному ринку не існує, хоча Банк міжнарод- них розрахунків ошнює загальний обсяг ринкової торгівлі кожні три роки. З цією ме- тою він користується даними центральних банків усіх краін-учаснипь, шо дають най- точнішу оцінку обсягу торгівлі національною валютою.

Слід зауважити, шо банки поділяються на <-маркет-мейкерів» (активних учасни- ків) та «маркет-тейкерІв» (пасивних учасників). Перші — це банки, шо котирують дві сторони (купівля — БП) та продаж — ОГГЕК. На валютному ринку валютні курси котируються з використанням двох сторін — Ьід та оіїег (а$к). Вів) — це курс купівлі базової валюти (курс продажу валюти котирування) маркет-мейкером. 0$вг — це курс продажу базової валюти (курс купівлі валюти котирування) маркет-мейкером) курсів основних валют і практично завжди готові виконати обмін відповідних валют при зве- рненні до них.

Другі — банки, котрі самостійно не котирують курси І звертаються до маркет- мейкерів для здійснення необхідного обмін)-. Котируючи курси, маркет-мейкери ризи- кують опинитися «поза ринком» та зазнати Істотних втрат. Разом з тим, на відміну від маркет-тейкерів, мейкерн мають доходи від постійного скуповування та перепродажу валюти, шо і може вважатися компенсацією означеного ризику.

Провідні світові банки, такі як СІїІЬапк (США). ОешзсЬе оапк (Німеччина). СотшеггЬапк (Німеччина), ГЖ5 Ватини (Нідерланди). Вагсіаіз (Англія) та ряд Інших банків можуть котирувати 15—20 курсів валют одночасно протягом операційного дня.

Здатність маркет-мейкерів виконувати таку роботу зумовлена наявністю у кожному з них кількох лилшгознх підрозділів (так званих десків). укомплектованих висококвалі- фікованим персоналом. Залежно від ступеня ліквідності ринку банки варіюють курсо- вими спредамн (різнипя між курсом купівлі та продажу) для компенсації ризику лікві- дності. Так. ринок езро'долар США є нині нанліквІднішнм світовим валютним ринком, шо означає велику кількість контрагентів — як продавців, так і покуппів. готових тор- гувати в широкому діапазоні курсів та ста. Для такого ринку характерним є співвід- ношення сум валюти, шо продає ться'клтіується, та курсових спредіз. яке наведене в табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Розміри типових курсових спредів залежно від сум угод, шо укладаються нл спо- товому ринку

Сума, дол. США	Розмір курсового спрелу. піпс
100 000—249 999	10
250 000—499 999	7
500 000—999 999	5
1 000 000 і більше	3

Для ринків з низькою ліквідністю банки можуть установлювати граничні мініма- льні та максимальні суми, з якими зони погоджуються працювати, та індивідуальні спреди. Як правило, спреди на таких ринках становлять від 30 до 50 піпсів. Тим самим маркет-менкер компенсує можливі додаткові витрати на пошук контрагентів на низь- колІквілному ринку для укладення угоди та закриття своєї позиції.

Комерційні банки виконують операції від імені і за рахунок своїх клієнтів, за ра- хунок власних валютних коштів. Клієнтами банків, шо формують попит на валютооб- міннІ угоди, є транснаціональні торговельно-промислові компанії, компанії — суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, інші комерційні утворення, зокрема фірми, шо розмістили з банку власні валютні кошти у довірче управління. Метою таких ком- паній при здійсненні валютних операцій є забезпечення поточних потреб у тій чи ін- шій валюті, диверсифікація портфеля валют, хеджування майбутніх валютних надхо- джень або перенесення у часі експозиції валютного ризику.

Взаємовідносини між банком та клієнтом з приводу купівлі'пролажу валюти регу- люються договорами про обслуговування, а також поточними письмовими доручен- нями (ордерами).

Окрім банків, учасниками валютного ринку є брокерські контори. фІнансово- промисловІ компанії, інвестиційні фонди. Брокерські контори виковують суто посеред- ницькі послуги і, на відмін)" ви банків, можуть спеціалізуватися на здійсненні окремих операцій, наприклад тільки купівлі продажу опшонІв. Інвестиційні фонди, здійснюючи управління коштами клієнтів, мають за мету ефективне управління портфелем. Тому вони не керуються вказівками клієнтів, а самостійно оперують ввіреними їм коштами.

До найвплнзозіших учасників ринку належать центральні (національні банки) країн. їх участь спрямована на коригування валютного курсу за допомогою монетар- них заходів та валютної інтервенції, а також на виконання поточних операпІй. Впливо- вість того чи Іншого центрального банку у загальносвітовому масштабі визначається важливістю відповідної валюти для світової економіки. Так, найбільший вплив на сві- тові валютні та грошові ринки мають центральний банк США (Піе Гесіегаї Ке$еп*е Зузіеш) та Центрально європейський Банк (Сешгаї Еигореап Вапк). Далі Йдуть — центральний банк Німеччини (І)еиі$сЬе ВшкІеїЬапк), Великобританії — Вапк оі* Епгіаші, Японії— Вапк оИарап.

Залежно во мети операцій учасників валютного ринку, як і взагалі всіх учасників міжнародного фінансового ринку (див. підрозділ 3.5), можна також поділити на дві групи: хеджери і спекулянти. Хеджери — учасники ринку, шо не бажають ризикува- ти і хотіли б застрахувати свої активи, скориставшись відомими фінансовими інстру- ментами та послугами спекулянтів, готових перекласти ризик на себе. Підвишеннй ри- зик має нагод)- перетворитися у величезні прибутки, так само як і виявитися катастрофічними збитками. І все ж примара прибутків стає сильнішим стимулом спе- кулятивної торгівлі. Валютні спекулянти дешо різняться між собою у засобах веден- ня торгівлі, через шо їх умовно поділяють на позиційних спекулянтів та скалперіз. По- зншйникн (інша назва ''Інвестори»), як правило, працюють з великими сумами коштів, а термін вкладень у певний інструмент (валюту) ринку триває до момент)", коли, на їх- ню думку, можуть відбутись якісь небажані зміни у поточних ринкових тенденціях. Позиційні трейдери займають відносно довго-строкову позицію. Скалпери оперують відносно невеликими коштами, проте намагаються якомога більше разів відкрити та ефективно закрити позицію, рухаючись за трендом валютного курсу. Наведена класи- фікація цілком справедлива як для поточного, так І для строкового ринку. Кожен з учасників ринку, вирішуючи свої власні завдання, робить при цьому свій внесок у під- тримання ринкової ЛІКВІДНОСТІ.

Для крашого розуміння структури валютного ринку доцільно класифікувати йо- го за такими основними ознаками:

1) за територією:

— світовий ринок:

- регіональний ринок:

- національний (валютний) ринок;

2) за засобами регулювання (режимом) ринку:

— ринки вільного курсоутворення:

- ринки з валютними обмеженнями та валютним регулюванням:

3) за типами угод відповідно до строків:

— ринок поточних (негайних) операпІй;

- ринок строкових операцій:

4) за функціями:

— обслуговування міжнародної торгівлі;

- суто фінансові трансфери {спекуляція, хеджування, інвестиції):

5) за застосуванням валютних курсів:

— з одним режимом;

- з кількома режимами.

Світовий ринок поєднує сукупність окремих регіональних ринків, виступає уза- гальнюючим індикатором розвитку глобальної валютної торгівлі. У «фізичному» ро- зумінні поняття світового валютного ринку є дешо абстрактним, так само як І класифі- кація ринків за територіальною ознакою є умовною. З розвитком сучасних інформаційних технологій та засобів зв'язку ринок «вийшов» в офіційні кордони країн — укладення угод можливе за лічені секунди з будь-якою точкою земної кулі.

Слід зауважити, шо детермінантою домінування валют окремих країн на світово- му ринку є обсяги номінального ВВП, масштаби ринку акти та облігацій них країн.

Національні (локальні) валютні ринки — пе ринки з проведення операцій у будь- якій валюті між банками-резидентами в межах однієї країни. Рух коштів за такими операціями буде відбуватися з відповідним дебетуванням (кредитуванням) валютних ностро-рахунків сторін — контрагентів угоди і не залишить меж національної банків- ської системи. Загалом національна банківська система не зазнає відпливу капіталу за кордон — певні суми валют лише міняють своїх власників або назавжди (за конвер- сійними операціями), або на певний проміжок часу (операції з міжбанкІвського креди- тування).

Функціонування національних валютних ринків може перебувати під державним контролем. Це означає, шо держава втручається в механізм ринкового ціноутворення через набрання чинності обов'язкових до виконання нормативних актів, які регламен- тують дії учасників валютного ринку і в такий спосіб обмежують останніх у засобах та формах роботи на них ринках. Ступінь втручання держави в управління валютними відносинами залежно від її економічного становнша та грошово-кредитної політики може варіювати во незначних валютних обмежень до повного адміністративного ко- нтролю.

Режим валютного регулювання та контролю має на меті захист національних еко- номічних інтересів країни та підтримання курсу національної грошової одиниці. Як правило, до таких засобів вдаються країни з централізованою перехідною економікою або ті, шо розвиваються.

Найбільш типовим є адміністративне встановлення курсів обміну національної грошової одиниці до іноземних валюш, а саме:

- періодичне декларування валютних цінностей юридичними особами перед державними органами нагляду, а фізичними особами — під час перетинання держав- ного кордону;

- заборона чи обмеження здійснення грошових переказів за кордон:

- заборона чи обмеження здійснення інвестицій за кордон:

- суворе регламентування експортно-імпортних торговельних операцій в частині валютного кредитування та валютних розрахунків:

- регламентування інструментами державного валютного контролю операцій на національному валютному ринку тошо.

Поряд з адміністративними методами регулювання валютних ринків у світовій практиці широко застосовуються гнучкіші засоби. Вони притаманні саме ринкам з ві- льним курсоутзоренням, але застосовуються і на ринках «з валютними обмеженнями" і являють собою набір монетарних інструментів управління грошовою масою та опе-рації центральних банків на вільних ринках. Найбільш дієвими монетарними заходами є політика процентної ставки та норми резервування. Корекція рівнів зазначених ін- струментів, здійснювана центральним банком країни, дає змогу через вплив на попит та пропозицію національних грошей підтримувати курс національної валюти у певних межах, доцільних з погляд)" сприяння розвитку економіки країни. Операції централь- ного банку на вільному ринку санкціоновано Міжнародним валютним фондом нор- мою, вираженою у формі валютних інтервенцій, шо пов'язані з купівлею продажем національної валюти проти іноземної [б. с. 87]. Такі операції прямо впливають на змі- ну попиту та пропозиції національних грошей на ринку і ведуть до відповідних змін курсу в необхідному напрямі. Ефективність дії механізм)- валютної інтервенції цілком залежить від наявності у центрального банку значних валютних резервів. Підтримання курсу національної валюти відбувається шляхом продажу центральним банком валют- них запасів І збільшенням таким чином пропозиції іноземної валюти та скуповуванням національної валюти і скороченням їх пропозиції. Унаслідок таких дій підвищується попит на дефшитні національні гроші І зростає їх обмінний курс. Здійснення валютних інтервенти має побічні ефекти — втрати частини або повного обсягу валютних запа- сів, шо може бути небезпечним для економічної стабільності країни надалі. Тому про- ведення позномасштабних інтервенцій, як правило, пов'язане з різнем розвитку краї- ни, розміром ліквідних резервів центрального (національного) банку.

Корисність валютного контролю полягає не тільки у прямому «механічному» впливі на валютно-фінансові потоки між країною та навколишнім зовнішнім середо- вншем, а й у так званому психологічному ефекті. З одного боку, введення або поси- лення валютного контролю сприяє відновленню рівноваги платіжного балансу, забез- печує збільшення пропозиції іноземної валюти на внутрішньому ринку. З Іншого боку, такий контроль запобігає немотивованим зловживанням, пов'язаним з вивезенням Іно- земної валюти за кордон, хоча й не усуває можливості таких дій. При цьому поряд з перевагами валютне регулювання має свої недоліки. По-перше, будь-які заборони сти- каються з протидією у вигляді порушень — пошуком шляхів уникнення дії валютних регламентацій, шо автоматично означає втрати держави від зростання тіньового секто- ру. По-друге, валютні обмеження руйнують міжнародний бізнес і в кінцевому підсум- ку призводять до протекціонізм)" й автономізації країни.

Обмеження доступу до світових ринків може означати їх втрат)", унеможливлює конкурентоспроможність товари), веде до економічної і політичної ізоляції.

Отже, для країн, шо обрали шлях поступового інтегрування до світової економі- ки, але не мають для цього достатньої потужності, валютний контроль може розгляда- тися лише як перехідний засіб, шо дозволяє упорядкувати кризові явиша в країні до того часу, коли засоби, необхідні для економічного оздоровлення, не дадуть своїх ре- зультатів.