9.2 Соціальна політика та соціальний захист населення в Україні

2.1. Модель соціальної політики в Україні

Модель соціальної політики Української держави має пред­ставляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Пер­ший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабез­печення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає фор­мування раціональної системи соціального захисту населення.

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних рин­ковим вимогам засадах.

→ Соціальні амортизатори — це механізми соціального захисту.

Мал. 2.1. Призначення соціальних амортизаторів

Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах:

— системної, соціально-економічної трансформації;

— структурної перебудови;

— виходу на новий щабель економічного розвитку;

— переходу до нового рівня цивілізації.

Мал. 2.2. Етапи формування та реалізації соціальної політики

Цілі соціальної політики перехідного періоду

Стратегічного характеру:

— наповнення реформ соціальним змістом;

— розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формуван­ня громадянського суспільства;

— активізація соціальної ролі держави, відпрацювання меха­нізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

— забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зро­стання добробуту громадян;

— створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, ком­петентності, таланту;

— стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;

— забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;

— гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;

— формування ефективної системи соціального захисту насе­лення;

— реформування пенсійної системи;

— розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;

зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві.

Поточного характеру:

— погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;

— забезпечення прожиткового мінімуму;

— боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;

— захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індек­сації доходів;

— обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;

— створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;

запобігання соціальній деградації тощо.

Мал. 2.3. Суб’єкти соціальної політики України

Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:

— правове забезпечення соціального захисту населення, прий­няття відповідних законодавчих та нормативних актів;

— прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінан­сування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслу­говування, охорона навколишнього середовища тощо);

— соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

— впровадження ефективної прогресивної системи оподатку­вання індивідуальних грошових доходів населення;

— прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

— встановлення соціальних і екологічних нормативів і стан­дартів; контроль за їх дотриманням;

— державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

— державний вплив на ціни та цінотворення;

— обов'язкове соціальне страхування в різних формах;

— пенсійне забезпечення;

— розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

підготовка та перепідготовка кадрів;

організація оплачуваних громадських робіт;

— соціальне партнерство.

→ Державні соціальні стандарти — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і норма­тиви або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

→ Державні соціальні гарантії — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри опла­ти праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечу­ють рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

→ Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

→ Соціальні норми і нормативи — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення.

→ Соціальна база ринкового реформування — соціальні вер­стви і групи, зацікавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності.

У широкому розумінні опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, про­фесія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві. [1,161-166].

2.2. Система соціального захисту населення в Україні

Система соціального захисту в Україні включає :

пенсії (ПФ, ФСС);

допомога по безробіттю (ФЗ);

система короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини (ФСС, ПФ).

Універсальні системи

програма допомоги сім‘ям із дітьми (ПФ, ФСС, МБ+ДБ);

державні програми дотацій і житлових субсидій (ДБ);

допомога на поховання (ФСС, ПФ, ФЗ, МБ);

державна система охорони здоров‘я (МБ, ДБ, ЧФ);

державна система освіти(МБ, ДБ).

Соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС

Система соціальних допомог

цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті);

соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів).

Соціальний захист через недержавні організації

Соціальна допомога з фондів підприємств [8, 2-3]

Система соціального захисту населення складається з :

Соціального страхування

Соціальної допомоги

Соціальних гарантій [2,371]

Система соціального страхування і пенсійного забезпечення, що діє в Україні включає у себе :

пенсійну систему

соціальне страхування на випадок безробіття

соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

соціальне страхування від нещасних випадків

За даними Міністерства праці і соціальної політики України і пенсійного фонду, системою соціального страхування та пенсійного забезпечення охоплено приблизно 21 млн. застрахованих осіб та 14,4 млн. пенсіонерів.[3, 5]

Державну соціальну допомогу, що надається в Україні, можна поділити відповідно до критеріїв відбору отримувачів:

- соціальна допомога, яка надається з урахуванням потреб, але без урахування майнового стану або доходу.

- адресна соціальна допомога, яка надається з урахуванням доходу або майнового стану[4,65]

В Україні у 2000 році було прийнято Закон “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” , у якому зазначено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Державні соціальні гарантії – встановленні законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановленні законодавчо, що забезпечую рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.[5]

Основні соціальні гарантії в Україні :

мінімальний розмір заробітної плати

мінімальний розмір пенсій за віком

мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів

стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів

індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін

забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки[6, 122-124]

Згідно з розрахунками Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук, право на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом – 31% населення, за професійною ознакою – 13,8% економічно активного населення. Загальний обсяг пільг потребує щороку понад 30 млрд. гривень.[7,5]

10.1 Економічні виклики для України в умовах глобалізації. Формування ринкової системи господарювання в Україні вимагає удосконалення підходів до забезпечення розвитку та діяльності однієї із найбільш важливих ланок економіки – фінансового сектора. Сьогодні в Україні вже окреслено чіткий шлях до розвитку – побудову конкурентоспроможної економіки, здатної прийняти виклики глобалізації, та відстоювання національних економічних інтересів. Процеси глобалізації перетворюють світове господарство у єдиний ринок товарів, капіталів, робочої сили. За даними Міжнародного валютного фонду, вартість світового обсягу виробництва у 2006 році склала 48,1 трлн. дол. США, а у 2008 прогнозується його зростання до 54,7 трлн. дол. США. Постійне зростання міжнародного товарообміну (у минулому році обсяг світової торгівлі зріс на 9,2 відсотка, у поточному прогнозується зростання на 7 відсотків), посилення міграції робочої сили, лібералізація валютних ринків призвели до посилення тенденцій розвитку ринку фінансових послуг у світовому масштабі (щоденний обсяг світового валютного ринку сягає 1,9 трлн. дол. США). У світовій практиці сталий розвиток визначається за трьома глобальними вимірами: економічним, соціальним та політичним. Разом з тим, економічний вимір включає 2 основні складові – конкурентоспроможність та економічну свободу. За Індексом Глобальної Конкурентоспроможності, який визначає Всесвітній економічний форум, Україна в рейтингу конкурентоспроможності за 2006 рік посіла 78-ме місце із 125 країн, а за індексом економічної свободи – 89. Для країн, що розвиваються, питання глобалізації пов'язане, насамперед, із забезпеченням розбудови ринкового середовища на принципах чесної конкуренції, що включає в себе: по-перше - створення сприятливого інвестиційного клімату для іноземних інвесторів; по-друге - лібералізацію внутрішнього ринку, підприємницької діяльності. Тому стратегічною метою політики Уряду є забезпечення конкурентоспроможності національної економіки, що потребує, насамперед, створення ефективно функціонуючої економічної системи, здатної адекватно реагувати на глобальні виклики сучасного світу. Слід зазначити, що протягом останніх років економіка України демонструє стабільне зростання. Так, реальний валовий внутрішній продукт за 2000-2006 роки збільшився більш, ніж у 1,6 раза. Позитивним фактом є те, що у 2006 році, вперше за роки незалежності, обсяг промислового виробництва в Україні порівняно з базовим показником 1990 року склав 100,8 відсотка.

Рис.1 Україна сьогодні

Разом з тим, Україна по зростанню ВВП ще не вийшла на рівень базового 1990 року. У 2006 році цей показник склав лише 67,1 відсотка до 1990 року. За січень-травень 2007 року валовий внутрішній продукт збільшився на 7,9 відсотка, склавши 232,5 млрд. грн, обсяг промислового виробництва зріс на 12,1 відсотка. У поточному році є усі підстави для того, щоб вийти на прогнозні показники зростання валового внутрішнього продукту на рівні 6,5 відсотка, а на 2008 рік – 7,2 відсотка. Для порівняння, критична межа економічного зростання ВВП становить 2,7 відсотка. Країни Єврозони мали у 2006 році зростання 2,6 відсотка, у 2007 та 2008 роках прогнозується зростання на 2,3 відсотка. За прогнозом на 2007 рік передбачається приріст економіки США у 2,2 відсотка. Тобто, це нижче порогового значення за критеріями економічної безпеки. Показники зростання валового внутрішнього продукту в Україні одержані на рівні поміркованого зростання індексу споживчих цін. Наприклад, за січень-травень 2007 року цей показник склав 1,9 відсотка. У поточному році він прогнозується на рівні 7,5 відсотка, а у наступному – 6,8 відсотка. Це вище, ніж у країнах з розвинутою економікою, де ці показники за даними МВФ, відповідно, прогнозуються на рівні 1,8 та 2,1 відсотка річних. Водночас, у країнах СНД в середньому індекс споживчих цін буде вищим, ніж в Україні і складе 9 та 8,3 відсотка. Вагомий внесок у забезпечення макроекономічної стабілізації має виважена грошово-кредитна і валютно-курсова політика України. Відповідні позитивні тенденції, за прогнозом Мінекономіки, збережуться як у короткостроковій, так і у середньостроковій перспективі. Міжнародні валютні резерви Національного банку зараз становлять 25,05 млрд. доларів США, що дозволяє забезпечити гнучкість монетарної політики та підвищення її ефективності, стабільність національної грошової одиниці. Так, на початку червня обсяг міжнародних валютних резервів складав 5,2 місяця прогнозного імпорту. Серед країн СНД Україна за обсягом золотовалютних резервів займає друге місце, поступаючись лише Росії (303 млрд. дол. США на кінець 2006 року). Крім того, серед європейських країн Україна випереджає Словаччину (13,4 млрд. дол. США), Угорщину (21,6 млрд. дол. США), Австрію (12,9 млрд. дол. США), при цьому поступаючись Польщі (48,5 млрд. дол. США), Чехії (31 млрд. дол. США), Німеччині (111,6 млрд. дол. США), Франції (98,2 млрд. дол. США). Беззаперечним лідером у світі є Китай – понад 1 трлн. дол. США. Відсоткові ставки за кредитами в національній валюті в Україні в травні 2007 року склали 13,4 відсотка річних; облікова ставка Національного банку в поточному році знизилась до 8 відсотків річних.

Рис. 2 Вимоги банків за кредитами, наданими в економіку України та процентні ставки за кредитами

Водночас, Федеральна резервна система США збільшила рівень процентної ставки з 1 відсотка у 2003 році до 5,3 відсотка у 2007 році. У зоні євро ставка рефінансування за цей період зросла з 2 до 3,5 відсотків. Однак, на фоні позитивних наслідків у грошово-кредитній політиці України слід відзначити також існування викликів. Це стосується насичення економіки грошима. Так, коефіцієнт монетизації в Україні є нижчим від базового теоретичного значення (50 відсотків ВВП). Наприкінці травня він склав лише 43,16 відсотка. Із наведеного вище можна зробити висновок, що нестійкість розвитку провідних західних країн – США, Європи, Японії, яка спостерігається останнім часом, переводить їх в економічний цикл затухання. Зате формуються нові регіони світового економічного зростання. Це такі країни, як Китай, Індія, Росія та Бразилія. У даному випадку економіка України у своєму розвитку має орієнтуватись на країни, де існують найкращі досягнення в освітянській, науковій, технологічній, організаційній, виробничій сфері, де найкращі економічні ідеї, теорії та моделі. При цьому, посилення інвестиційної складової економічного зростання, що є довгостроковим фактором розвитку, дасть можливість закріпити та забезпечити нарощування масштабів якісних системних трансформацій національної економіки. Одним із головних факторів економічного зростання має стати підвищення інвестиційної привабливості економіки, впровадження у виробництво сучасних наукових розробок, розширення доступу інвесторів до виробничих об’єктів, а також зміни структурних пріоритетів в економічній політиці держави. Разом з тим, заходи Уряду щодо утримання стабільного макроекономічного середовища, прозорості процедур приватизації, виваженої та стабільної фіскальної політики сприятимуть підвищенню активності з боку іноземних інвесторів. У І кварталі поточного року чистий приріст прямих іноземних інвестицій в економіку України склав 847,1 млн. дол. США. В цілому загальний обсяг прямих іноземних інвестицій складає 22,4 млрд. дол. США. Близько 30 відсотків загального обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну зосереджено на підприємствах промисловості, у фінансових установах – 12,5 відсотка. При цьому, за І квартал 2007 року інвестиції в фінансову діяльність зросли на 331 млн. дол. США. Так, із зареєстрованих 193 банків, 40 банків створено за участю іноземного капіталу. Частка іноземного капіталу в статутних фондах банківської системи складає 30 відсотків. Із зареєстрованих наприкінці 2006 року 411 страхових компаній 66 – з іноземним капіталом. Частка іноземного капіталу в статутних фондах страховиків складає 13 відсотків. Ці показники свідчать про зацікавленість іноземних інвесторів у вітчизняних фінансових установах і свідчать про перспективність розвитку цього сектору економіки. Міністерство економіки прогнозує приріст прямих іноземних інвестицій на 2007 рік на рівні не менше 5 млрд. дол. США, а на 2008 рік – 5,5 млрд. дол. США. Тому можна зробити такий висновок – існуючі темпи економічного зростання в Україні необхідно не лише зберегти, а й постійно підвищувати, як з точки зору подальшого розвитку нашої країни, підвищення добробуту населення, так і за для необхідності інтеграції у сучасну світогосподарську систему. Як показала практика, в останні роки у фінансових системах розвинутих країн відбулися значні зміни. Це пов'язано і з поширенням процесів дерегуляції і з технологічним удосконаленням проведення операцій. Завдяки таким змінам у домашніх господарств з'явились додаткові можливості для залучення коштів і збереження заощаджень. Це стосується і розширення різновидів банківського кредитування, і можливості вкладання коштів у різноманітні фонди, фінансові інструменти тощо. Розширення сек'юритизації дає можливість для зменшення фінансових ризиків. Однак, не дивлячись на такі загальні тенденції, між національними фінансовими системами існують значні розбіжності. В першу чергу, це проявляється в розмірі фінансових ринків та рівні незалежності учасників. Наприклад, середній рівень капіталізації фондових ринків за останнє десятиліття у Великій Британії складав близько 140 відсотків від ВВП, в той час як в Італії – лише 40 відсотків. В Німеччині майже половина зобов'язань нефінансового сектора (що включає домашні господарства, нефінансові корпорації та органи державного управління) належала банківському сектору, в той час як у США – лише близько 15 відсотків від ВВП. У зв'язку з цим, для систем, в яких первинним є незалежність учасників (американська система), важливого значення набуває наявність загальнодоступної інформації та правової забезпеченості виконання угод. Важливу роль тут відіграють цінові сигнали та відкрита конкуренція. З іншого боку, в системі, заснованій на стійких взаємовідносинах між кредитором та позичальником (європейська система) такі чинники відіграють значно меншу роль. У світі не існує "чистих" систем. В той же час спостерігаються тенденції до зниження значимості традиційної банківської системи. Передусім, це стосується країн Єврозони і пов'язано з розширенням спектра банківських операцій у тому числі на фондовому ринку. Важливого значення на шляху інтеграції України у світову господарську систему набуває готовність вітчизняних підприємств до виходу на міжнародні фінансові ринки. Як відомо, окремі українські підприємства вже здійснюють розміщення власних цінних паперів на світових фондових біржах. Так, у 2006 році сума залучених за межами України коштів за борговими цінними паперами банківського сектору зросла у 2,5 рази склавши 3,1 млрд. дол. США, інших суб’єктів господарювання – на 45,2 відсотка (склавши 1,85 млрд. дол. США). У І кварталі 2007 року банківським сектором було розміщено єврооблігацій на загальну суму 1,4 млрд. дол. США. Мінфіном у 2007 році розміщено облігації зовнішньої державної позики на суму 500 млн. дол. США з відсотковою ставкою 6,385 відсотків річних. Як показує практика, глобальна фінансова інтеграція має як свої переваги, забезпечуючи зростання світової економіки, так і недоліки. Зокрема, вона робить країни більш вразливими до фінансових криз, нестабільності потоків приватного капіталу. В той же час, згідно з результатами відповідного аналізу, проведеного Міжнародним валютним фондом, у системах, де первинним є незалежність учасників, корегування цін під час впливу незалежних економічних детермінант, проходить більш швидко і зменшує кількість помилок при визначенні реальних цін. Тому, щоб захиститись від таких небезпек, необхідно забезпечити зміцнення внутрішніх ринків, створити ефективне національне законодавство, у тому числі корпоративне, удосконалити систему нагляду за фінансовими інституціями. На жаль, в Україні існують певні проблеми та ризики на фінансовому ринку. Основними чинниками недостатнього розвитку фінансового сектору України є: - невизначеність чіткої вертикалі взаємовідносин: держава –саморегулівні організації – учасники фінансового ринку – інвестори; - недостатня сформованість законодавчої бази; - слабкість впровадження принципів корпоративного управління та низький рівень корпоративної культури; - негативний досвід, отриманий населенням на початку 90-х років ХХ століття, та, як наслідок, існування недовіри до фінансових установ. В Україні триває пошук найприйнятніших шляхів щодо удосконалення функціонування фінансового сектору в умовах ринкових перетворень. На жаль, фінансовий сектор ще перебуває на етапі свого становлення, що свідчить про необхідність активізації дій у цій сфері. Значним чином вирішення проблемних питань фінансового сектора залежить від вироблення спільної позиції державних органів та учасників ринку. Так, забезпечення повноцінних відносин між емітентами (українськими підприємствами) та інвесторами, а також становлення вітчизняних підприємств повноцінними учасниками міжнародних фінансових ринків потребує не просто удосконалення в Україні системи корпоративного управління, а й наближення її до світових стандартів. Адже рівень корпоративного управління є одним з ключових факторів, що характеризує інвестиційний клімат в країні, визначає ефективність діяльності товариств, ступінь захищеності прав інвесторів та врахування інтересів інших зацікавлених осіб. Водночас, учасники ринку повинні мати бажання здійснювати самостійні кроки щодо підвищення якості корпоративного управління в своїх установах. Уряд розглядає це завдання як пріоритетне, вирішення якого сприятиме розширенню можливостей для залучення інвестицій, розвитку вітчизняної економіки. Уряд удосконалює законодавчу базу, зокрема, щодо діяльності акціонерних товариств, депозитарного обліку цінних паперів тощо. З 1 березня 2007 року в Україні функціонує система розкриття інформації на фондовому ринку, яка дозволяє кожній особі дізнатись про діяльність підприємства-емітента, що забезпечує прозорість цих процесів. Надзвичайно великої ваги останнім часом набуло питання поглинань. Недостатність розвитку фондового ринку вимагає переведення напівкримінальних методів боротьби за контроль над підприємствами у цивілізовані рамки. Так, з метою недопущення виникнення в Україні випадків протиправного поглинання та захоплення підприємств ("рейдерства") і вироблення шляхів боротьби з ним при Кабінеті Міністрів України створено Міжвідомчу комісію. Оскільки "рейдерство" за своєю суттю може створювати загрозу економічній стабільності, Урядом розробляються законопроекти щодо внесення відповідних змін до Кримінального кодексу, Кодексу про адміністративні правопорушення, Законів України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" тощо. Значний вплив на створення сприятливого інвестиційного клімату матиме реформування податкової системи, підвищення фіскальної ефективності податків та зниження податкового тиску на товаровиробників і забезпечення податкової стабільності протягом 10 років, що передбачено проектом Податкового кодексу. Для забезпечення підвищення довіри населення до фінансових установ Урядом проводиться робота щодо удосконалення механізмів повернення знецінених заощаджень громадян, у тому числі щодо створення реєстру вкладників та страхувальників. Крім того, Урядом розробляється проект Концепції захисту прав споживачів небанківських фінансових послуг. Уряд України має чітке стратегічне бачення економічної політики та послідовності курсу реформ, у тому числі і у фінансовому секторі. Затверджено Основні напрями розвитку фондового ринку на 2005-2010 роки та План заходів щодо їх виконання, Концепція розвитку страхового ринку України до 2010 року, Стратегія розвитку пенсійної системи тощо. Зараз Держфінпослуг разом з іншими центральними органами виконавчої влади розробляють проект Стратегії розвитку фінансового сектора України до 2015 року, а Держінвестицій - проект Концепції модернізації ринків капіталу. Міністерство економіки разом з іншими центральними органами виконавчої влади розпочало розробку проекту Державної програми економічного і соціального розвитку на 2008 рік, якою передбачається визначити шляхи вирішення нагальних проблем в економічній, соціальній та гуманітарній сфері, забезпечення дотримання принципів демократії, захисту прав і свобод громадян, поліпшення добробуту населення і підвищення міжнародного авторитету України. Окремим розділом в проекті визначено необхідність розвитку фінансового сектора. Результатом виваженої політики Уряду має стати виведення економіки держави на траєкторію сталого економічного розвитку з переходом на інвестиційно-інноваційну модель розвитку, побудовану на економіці знань, ефективним стимулом якої має стати розвиток фінансового сектору.

10.2 Зовнішня торгівля як чинник економічного розвитку. Платіжний баланс країни.

Міжнародна торгівля - це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, що являє собою сукупність зовнішньої торгівля всіх країн світу.

Як потужний фактор розвитку національного господарства окремих країн та міжнародної економіки в цілому, вона складається із зустрічних потоків - експорту та імпорту і характеризується торговельним сальдо та торговельним оборотом.

Об'єктом статистичного спостереження статистики зовнішньоекономічних зв'язків є не тільки товари, ай зовнішньоекономічні послуги. За сотанні роки значення зовнішньої торгівлі послугами для розвику світової економіки значно зросло. Все більшого значення набувають такі спеціалізовані послуги, як проектно-конструкторські , будівельні та монтажні роботи, підготовка програмного забезпечення і технічного обслуговування обчислювальної техніки, маркетинг та ін.

Послуги, що експортуються та імпортуються, не можуть підлягти митним процедурам, тому статистичне спостереження за цими операціями необхідно здійснювати шляхом введення статистичної звітності, опитування виробників та користувачв зовнішньоеокономічними послугами, реєстраційних записів валютно-фінансових органів. Статистичний відділ ООН рекомендує наступні методи отримання необхідних даних з послуг:

· опитування виробників та користувачів послуг про обсяги продажу особам (експорт) і закупока у осіб (імпор), які не мешкають в країні;

· реєстраційні записи валютно-фінансових органів про виплати, які були проведені за еордон та одержані з-за кордону у зв'язку з наданням послуг.

Експорт та імпорт послуг може здійснюватися в різних формах:

· споживач може приїхати в країну виробника (туризм);

· виробник може приїхати в країну споживача (консультаційні послуги);

· виробник і споживач можуть зустрітися з а межами своїх відповідних країн (транспортні послуги);

· послуга може забезпечуватися за допомогою міжнародних електрозв'язків (комп'ютерні послуги).

Транспортні послуги включають вантажні і пасажирські перевезення усіма видами транспорту, а також інші розподілені і допоможні послуги, включаючи оренду транспортного обладнання разом з екіпажем, транспортування трубопроводами, здійсненні резидентами однієї країни з метою обслуговування резидентів іншої країни. Основний обсяг перевезень як пасажирських, так і вантажних здійснюється транспортними компаніями шляхом експлуатації транспортних засобів і подібного обладнання.

Подорожі, як компонент платіжного балансу, охоплює ті товари та послуги, які були придбані у економіки даної країни приїжджими особами протягом терміну їх перебування на економічній території даної країни, що не перевищує 1 рік. У величину цього показника не включаються міжнародні перевезення іноземних туристів, які відображаються у компоненті перевезення пасажирським тарнспортом.

До категорії «інші послуги» відносяться операції сфери міжнародної торгівлі, що не увійшли в такі компоненнти як транспортні послуги та подорожі.

До послуг зв'язку відносять:

- телекомунікації, які включають передачу звукової інформації та образів за допомогою телефону, телеграфу, радіомовлення, електронної пошти і т. п.

- поштове обслуговування та службу кур'єрського зв'язку, куди включаються збір, транспортування і доставку листі, періодичних та інших друкованих видань, посилок та бандеролей.

Будівельні послуги включають спорудження будівельних об'єктів та монтаж обладнання, які викорнуються працівниками підприємства за межами економічної території, на якій воно знаходиться. Таке підприємство повинне мати повний набір окремих рахнків, платити прибуткові податки в країні, де ведеться ця діяльність.

Страхові послуги включають різноманітні види страхування, які здійснюються страховоми компаніями даної країни для зарубіжних партнерів і навпаки. До таких послуг відноситься страхування зовнішньоторговельних вантажів, інші види прямого страхування, а також перестрахування. Вартість страхування зовнішньоторговельних вантажів узгоджується з вартісною оцінкою експорту та імпорту рухомих товарів на умовах ФОБ.

Фінансові послуги включають посередницькі та допоміжні послуги, які надані резидентаи однієї країни резедентам іншої .

Комп'ютерні та інформаційні послуги охоплюють операції з наданням послуг між резидентами і нерезидентами з обраних даних та інформаційних повідомлень.

Авторські та ліцензійні платежі включають обмін потоками платежів між резидентами та нерезидентами за користування на законних підставах створеними нефінансовими активами нематеріального характеру.

Інші ділові послуги охоплюють різноманітні категорії міжнародних послуг, які не були розглянуті раніше. Вони включають перепродаж товарів за кордоном, операційний лізинг та інші ділові, професійні та технічгні послуги.

До державних послуг відносяться всі зовнішньоторговельні операції посольств, консульств, військових представництв і оборонних організаці, які знаходяться за кордоном і здійснюються з резидентами тієї економіки, де вони розташовуються і функціонують.