Проектування змісту педагогічного освіти: гуманістична парадигма

Пріоритетного значення сьогодні набуває проблема відновлення педагогічної освіти – її ідеології, змісту, технології.

Як вихідна система цінностей, ідеалів і цілей, ідеологія сучасного педагогічного освіти ідентифікує її як сферу духовного виробництва, продукт якої не просте присвоєння нових знань, нових цілей, нових цінностей і особистісних смислів, але і розкриття сутнісних сил педагога, його інтелектуального і морального потенціалу, його здатності вільно орієнтуватися у складних соціокультурних обставинах, не тільки обслуговувати наявні педагогічні технології, але і здійснювати інноваційні процеси, процеси творчості в широкому сенсі.

У цій системі координат вищу мету педагогічного освіти складають професійно-особистісний розвиток і саморозвиток учителя. Мова йде про розвиток і саморозвиток такого рівня внутрішньо детермінованої активності, за якого педагог може вчиняти незалежно від певних ситуацій і обставин, що складаються в його біографії, творити ці обставини, бути «автором» власного професійного життя і діяльності. <...>

Підсумковим результатом педагогічної освіти є формування в майбутнього вчителя професійної культури, що є системою загальнолюдської ідеї, професійно-ціннісних орієнтації і якостей особистості, універсальних способів пізнання і гуманістичних технологій педагогічної діяльності. Наявність такої культури дозволяє вчителеві занурюватися у внутрішній світ школяра, вивчати і діагностувати рівень розвитку вихованців, відкривати перед ними нові шари духовного життя людства. У світлі сказаного професійне становлення вчителя можна трактувати як самовизначення його особистості в культурі. <...>

Базові підстави професійної культури вчителя закладає зміст педагогічної освіти. Організуючи поліваріантний освітній простір вищої педагогічної школи, він включає оптимальний корпус ідей, цінностей, уявлень, способів пізнання, мислення, що дозволяють учителеві стати суб'єктом професійної діяльності. В основу розробки змісту педагогічної освіти повинні бути покладені наступні принципи:

універсальність — повнота набору гуманітарних дисциплін, що забезпечують базову підготовку в єдності з професійними і спеціалізованими освітніми програмами;

інтегративність — міждисциплінарна кооперація наукових досліджень і навчальних предметів, змістовна і структурно-функціональна єдність навчального процесу;

цілісність картини світу, що відтворюється комплексом базових дисциплін на основі єдності мети, взаємодоповнюваності змісту і єдності вимог;

фундаментальність — наукова обґрунтованість і висока якість психолого-педагогічної, соціогуманітарної і загальнокультурної підготовки;

професійність — оволодіння різноманітними педагогічними технологіями;

варіативність — гнучке сполучення обов'язкових базових курсів і додаткових дисциплін на вибір із широким спектром спеціалізованих навчальних предметів психолого-педагогічного і гуманітарно-культурологічного профілів, різноманіття алгоритмів навчання відповідно до індивідуальних можливостей студентів, вільний вибір обсягу, темпів і форм освіти;

багаторівневість — підготовка на ступінях загальної, базової (бакалавр) і повної (магістр) вищої освіти, аспірантура, різні форми післявузівського підвищення кваліфікації.

Виходячи з цих принципів, перша задача педагогічного вузу сьогодні полягає в тому, щоб запропонувати студентові системні знання про закономірні взаємозв'язки людини з природою, культурою, суспільством, державою, про процеси становлення особистості, що розвивається у світі цінностей, у ставленні до іншого і до самого себе. <...>

Педагогічний вуз орієнтує студента на професійну діяльність, предметом якої є людина. Тому фундамент професійної підготовки вчителя складає комплекс сучасних наукових знань про людину, його становленні-розвитку в реальній соціокультурній творчості. Звідси задача — озброїти студента системою антропологічного знання, що викладається в навчальних курсах за принципами проблемно-змістовного взаємозв'язку психолого-педагогічних, соціогуманітарних і культурологічних дисциплін.

Третя задача – забезпечити становлення особистісної і професійної культури педагога як способу його життєдіяльності, «інструмента» реалізації індивідуальних творчих сил у педагогічній діяльності. Професіонал в галузі освіти повинен чітко уявляти собі місце і роль освітніх процесів і систем у світовому культурному русі, у його історичних закономірностях й етнорегіональних формах.

Четверта задача — дати студенту систему фундаментальних знань в обраній предметній галузі.

Як бачимо, сьогодні надзвичайно актуалізується антропологічний підхід до педагогічної освіти, що дозволяє вивести її на рівень практичного людинознавства. Ядром професійної компетентності культури вчителя стає системне антропологічне знання. Виконуючи системоутворювальні функції в змісті педагогічної освіти, антропологічний підхід забезпечує взаємозв'язок і єдність соціогуманітарної, культурологічної, психолого-педагогічної і предметно-спеціальної підготовки вчителя.

Загальна мета дисциплін психолого-педагогічного циклу полягає в освоєнні студентами сучасних наукових уявлень про становлення-розвиток людини в освітніх процесах. Спільність предмета дисциплін цього циклу: людина в процесах її становлення-розвитку передбачає взаємозумовленість і своєрідність аспектів її аналізу:

• психологічна природа людини і закономірності її розвитку;

• особистість (дитина і дорослий) у навчально-виховних процесах різного типу;

• освітні системи в історичному і сучасному соціокультурному просторі, принципи їх конструювання і прогнозування;

• способи і засоби (технології) навчання і виховання. <...>

Корпус соціогуманітарних дисциплін інтегрує знання трьох найважливіших, відомих сучасній науці універсальних «вимірів» людського існування, у межах яких виявляється і розвивається все різноманіття історично релятивних і спадкоємних форм творчої активності особистості.

Власне людська діяльність виявляється, по-перше, у виді здатності до духовно-пізнавального освоєння дійсності; по-друге, у виді здатності до ціннісного (аксіологічного) ставлення до світу; по-третє, у вигляді здатності до соціальної (практичної) дії.

Загальна мета комплексу соціогуманітарних дисциплін полягає в ознайомленні студентів з досягнутим рівнем знань про природу, детермінацію, шляхи і засоби реалізації загальних форм освоєння людиною світу, а стало бути, і знаходження смисло-життєвих, світоглядних орієнтації. Цей модуль називається соціогуманітарним тому, що поле аналізу його дисциплін утворюють питання меж і структур взаємозумовленості людини і соціального середовища в процесах формування особистісних якостей.

Культурологічний цикл представлений у самостійному блоці дисциплін відповідно до ідеї визначальної ролі особистісної культури в сучасній школі. Це продиктовано необхідністю подолання традиційної для вищої школи «занедбаності» найважливішого аспекту професійної підготовки — особистісної культури вчителя.

Загальна мета культурологічного циклу — уведення студента в простір світової і вітчизняної культури, практична «інтеріоризація» культурного досвіду поколінь у духовний світ майбутнього вчителя, формування особистісної культури як способу самореалізації в педагогічній творчості.

Культурологічне освіти забезпечується навчальними курсами, у яких представлені: фундаментальні знання про культуру як способі життєдіяльності людини, що виражає його родову специфіку; знання про конкретні форми культурної діяльності, теоретична і практичне освоєння яких забезпечує необхідний рівень особистісної культури майбутнього педагога.

Культурологічна підготовка озброює студентів основними поняттями теорії культури, відтворює виразне уявлення про її побудову і закономірності розвитку, допомагає зрозуміти людини як утвір і творця культури, усвідомити її особистісний зміст, а також роль педагогічних традицій і діяльності в культурних процесах.

Істотною складовою частиною культурологічного освіти є історія вітчизняної культури в її взаємозв'язках з іншими культурами, вивчення євразійських культурно-історичних процесів.

Завдяки освоєнню фізичної і валеологічної культури кожен педагог знаходить здатність до саморегуляції свого організму, до оптимальної організації праці і відпочинку, до розумної регуляції щоденної діяльності дітей у школі, охороні їхнього здоров'я і стимулюванню фізичного розвитку.

Освоєння мовної культури дозволяє педагогам піднятися на рівень справжньої інтелігентності, більш глибоко освоювати в рідному слові вітчизняну духовну культуру, уміти точно, виразно, професійно викладати свій предмет, розмовляти з дітьми, проводити різні форми занять.

Істотне і невід'ємне надбання педагога — його художня освіченість і емоційна культура, та галузь людської діяльності, що розвиває універсальні творчі здібності, служить засобом багатобічного виховання, пробуджує продуктивне мислення, здатність до справжнього спілкування, збагачує інтуїцію і розвиває сферу почуттів. Опановуючи цінності світової художньої культури, майбутній учитель знаходить досвід співпереживання, співчуття, розуміння і співтворчості, здатність до діалогу з людьми інших національних культур, розуміння різних культурних смислів.

Безпомилковим критерієм професійної компетентності вчителя служить глибина його спеціальної (предметної) підготовки.

У той же час специфіка педагогічного освіти, що відрізняє її від підготовки фахівця будь-якого іншого типу, полягає у тому, що науковий матеріал, освоюваний майбутнім учителем (закономірності і факти, поняття і теорії, світоглядні висновки і методологічні ідеї, а також апарат «своєї» науки), виконує в його діяльності інструментальну функцію, тобто виступає як засіб впливу на особистість, що формується, на становлення її духовного вигляду.

Серйозного наукового обґрунтування потребує зміст педагогічної освіти.

На жаль, ми поки не маємо у своєму розпорядженні загальну теорію навчального плану освітніх установ, що готують учителів. Питання про те, які навчальні дисципліни повинні включатися в навчальні плани і скільки часу необхідно віддавати на їх вивчення, нерідко вирішуються приблизно, суб'єктивно. Програми суміжних дисциплін часто дублюють одна одну. При перегляді ж їх діють за принципом нашарування нового матеріалу на старий, основні положення зайве деталізуються. Відзначається певна неузгодженість між навчальними планами і програмами. Кількість годин, що відводяться на вивчення тієї або іншої дисципліни, часто не відповідає обсягу знань, визначених програмою. Іноді і сам обсяг знань установлюється без достатнього науково-методичного обґрунтування. У результаті пропонується такий обсяг знань, яким досить важко опанувати за час навчання.

Неправильно думати, що якість підготовки фахівців можна поліпшити, тільки збільшивши кількість відомостей, що їм повідомляються. Цікаву думку з цього приводу висловив академік А.Н.Крилов. Професори, завідувачі кафедрами і викладачі, писав він, завжди схильні викладати предмет «у повному його обсязі», як би забуваючи, що самі вони у своїй викладацькій діяльності вивчали свій предмет, може бути, 15, 20, 25 років і більше, а студент на вивчення цього предмета може приділити лише невелику частину року або півріччя, тому що одночасно студентові треба вивчити і ряд інших предметів, рівною мірою обов'язкових, і здати з них заліки й іспити.

Сучасна наука, розвиваючись з колосальною швидкістю, приносить масу нового й неоднорідного за якістю і значенням матеріалу. Однак приплив наукових знань не повинен приводити до «розбухання» навчальних планів, програм і підручників. Необхідно ретельно, науково обґрунтовано відбирати теоретичний матеріал, дидактично «препарувати» складні наукові зведення і факти, щоб органічно ввести їх у зміст навчання.

Сластенин В.А. – М., 2000. – С. 234–239.

♦ Складіть конспект-схему даного тексту.