Алгоритм розподілу послуг допоміжних виробництв за допомогою лінійних рівнянь

Основні показники	Допоміжні цехи		Основні цехи		Усього
	Енергоцех	РМЦ	Цех №1	Цех №2
Кошторисні загально-виробничі затрати (ЗВЗ)	8 000	1 200	10 000	6 000	25 200
Розподіл послуг енергоцеху: (3/10, 4/10; 3/10)	(8 468)
База розподілу (600+800=600)=2 000 кВт.год; 600/2 000=3/10, 800/2 000=4/10, 600/2 000=3/10.
(3/10, 4/10, 3/10)	(8 468)	2 540	3 388	2 540
Розподіл послуг РМЦ: 3 740 (1 200+ 2 540)
База розподілу (200+1 000+ 400)= 1 600 людино-год; 200/1 600=1,25/10; 1 000/ 1 600= 6,25/10; 400/ 1 600= 2,5/10;
Розподіл затрат РМЦ: (1,25/10; 6,25/10; 2,5/10);	467	(3 740)	2 338	934
Усього розподілено накладних затрат основним цехам:			5 726	3 474	9 200
Усього затрат основних цехів:			15 726	9 474	25 200

Порівняємо результати розрахунків, які були одержані на основі використання різних методів розподілу зустрічних послуг (табл. 4.14).

Таблиця 4.14

Вихідні дані для оцінки різних методів, грн.

Методи розподілу зустрічних послуг	Цех №1	Цех №2	Усього:
1. Прямий метод розподілу	15 458	9 772	25 200
2. Поетапний метод розподілу	15 771	9 428	25 200
3. Метод розподілу на основі лінійних рівнянь	15 726	9 474	25 200

Порівняння результатів розрахунків, одержаних на основі використання різних методів розподілу зустрічних послуг, показують, що вони є різними і залежать від використаного методу.

Кожен із використаних методів має переваги і недоліки. Так, прямий метод розподілу та метод поетапного розподілу є менш точними але простішими у використанні. Метод на основі лінійних рівнянь є більш точним але на практиці не отримав належного поширення.

На практиці часто виникає ситуація, коли декілька відділів або структурних підрозділів, використовують сумісно наявні потужності. При цьому виникає проблема розподілу затрат, пов’язаних з експлуатацією цих потужностей. Розглянемо аналогічну ситуацію на конкретному прикладі.

Приклад 4.2. Видавництво обслуговує дві організації: “Кампо-1” та “Кампо-2”, які розміщуються в одному приміщенні.

Визначимо постійні затрати, які необхідно віднести на конкретних споживачів. Для вирішення цієї поблеми наведемо додаткові дані. Згідно кошторису постійні затрати на рік складають 100 000 грн. На початку року власник уклав угоду з підприємствами на такі суми:

-з “Кампо- 1”- на 120 000 грн. постійних затрат, з наступним збільшенням на суму фактичних змінних затрат;

-з “Кампо- 2”- на 40 000 грн. постійних затрат, з наступним збільшенням на суму фактичних змінних затрат.

Для розподілу непрямих затрат 160 000 ( 120 000+ 40 000) використаємо такі методи їх розподілу:

1. стандартний метод розподілу затрат, згідно з яким розподіл здійснюється на основі кошторису постійних затрат;

2. метод розподілу на основі залишкового принципу, відповідно до якого першим споживач вважається основним, а другий -діє за залишковим принципом.

1). Відповідно до стандартного методу постійні затрати повинні бути розподілені таким чином:

“Кампо-1”: (120 000х 100 000): 160 000= 75 000 грн;

“Кампо- 2”: (40 000х 100 000): 160 000= 25 000 грн.

Отже, згідно стандартного методу за базу приймається кошторис непрямих затрат.

2). Для використання методу розподілу на основі залишкового принципу введемо додаткові вихідні дані: якщо “Кампо- 2” не буде протягом звітного періоду використовувати обладнання, то непрямі затрати складатимуть

980 000 грн., а постійні затрати будуть розподілені за залишковим принципом, а саме: на “Кампо- 1” - 980 000 грн., а на “Кампо-2”-20 000 грн.

Згідно залишкового принципу на другого користувача відноситься лише та частина загальних затрат, яка не відноситься до обох партнерів. В даному випадку – це сума в 20 000 (100 000- 980 000) грн.

Такий метод невигідний для основного користувача, але на практиці він широко використовується великими корпораціями у випадку, якщо до їх складу одночасно входять економічно стійкі підприємства та знову створені нові підприємства (метод розподілу на основі залишкового принципу використовується для їх підтримки).

Результати розподілу зустрічних послуг на основі різних методів та загальних непрямих затрат дозволяють сформулювати такі висновки:

- перш ніж вибрати конкретний метод для розподілу зустрічних послуг необхідно визначити мету, яку необхідно на основі одержаних даних досягти. Тобто потрібно визначити, для яких цілей нам необхідні дані (оптимальне розміщення ресурсів, оцінка активів та визначення фінансових результатів для зовнішніх користувачів, стимулювання результатів діяльності, прийняття економічно оптимальних рішень для вирішення конкретних завдань на відповідних рівнях управління, контроль за відшкодуванням всієї сукупності затрат);

- у випадку необхідності досягнення одночасно декількох цілей, необхідно вибрати домінуючу й адекватний їй метод, який забезпечить її досягнення.