Класифікація землетрусів

Тектонічні землетруси. Частіше виникають унаслідок руху тектонічних плит земної кори в місцях так званих тектонічних розломів. Один із таких розломів включає Камчатку, Японію, Аляску, Мексику, другий - Аппенінський півострів, Альпи, Карпати, Балкани, Кавказ тощо.

Під час землетрусу вивільняється енергія величезної сили, яка поширюється у вигляді пружних сейсмічних хвиль. Основні параметри, які характеризують силу землетрусу, є магнітуда, глибина осередку від поверхні землі та Інтенсивність енергії на земній поверхні.

Магнітуда - це величина, яка с пропорційною енергії землетрусу. Для виміру магнітуди використовують шкалу Ріхтера.

Глибина осередку - це місце розташування гіпоцентру землетрусу, може коливатися, залежно від району, від 60 до 700 км.

Гіпоцентр - це точка під землею, яка є джерелом землетрусу.

Інтенсивність енергії на земній поверхні. Вона відповідає силі земле­трусу на земній поверхні в епіцентрі, вимірюється за 12-бальною шкалою (за шкалою М8К-64).

Епіцентр - це точка на поверхні землі, що розташована над гіпоцентром, від неї розходяться хвилі землетрусу. Дію хвиль показано на схемі (рис. 1).

Вулканічні землетруси. Виникають при виверженні вулкану. Усього на по­верхні землі визначено 522 діючих вулкана, 2/3 з яких знаходяться на берегах та островах Тихого океану. Виверження вулканів супроводжується виділенням ве­ликої кількості енергії, викидом вулканічної лави та попелу.

Обвальні землетруси. Виникають при обрушенні підземних карстових по­рожнин чи кинутих рудників шахт. Виникаючі при цьому поштовхи, як правило, не досягають значної сили та розповсюдження.

Наведені землетруси. Виникають унаслідок тиску, який створюється дам­бами, водосховищами, потужними підземними вибухами.

Цунамі. Виникають при підводних землетрусах та виверженнях вулканів, ха­рактеризуються хвилями висотою ЗО метрів, розповсюджуються від епіцентру з великою швидкістю.

Землетруси внаслідок падіння космічних тіл. Виникають внаслідок па­діння на поверхню землі великих космічних тіл.

Характеристику землетрусів за 12-бальною шкалою наведено в таблиці 2.

Магнітуда землетрусу

У 1935 році доктор Чарльз Ф.Р.Ріхтер, професор Каліфорнійського технологі­чного інституту в Пасадені, на підставі багаторічних спостережень запропону­вав "шкалу магнітуд землетрусу", тому її стали називати шкалою Ріхтера. Сло­во "магнітуда" (М) у перекладі означає "величина". Ріхтер виходив із того, що магнітуда землетрусу - це отримана із сейсмограм міра зсуву ґрунту. Зсув грун­ту й амплітуда сейсмічних хвиль - одне й те ж саме, і чим сильніший розмах хвиль, тим більша магнітуда землетрусу.

За визначенням Ріхтера. "магнітуда будь-якого поштовху визначається як десятковий логарифм вираженої в мікронах максимальної амплітуди цього по­штовху, зробленого стандартним крутильним сейсмографом на відстані 100 км від епіцентру".

Шкала Ріхтера немає ні верхньої, ні нижньої межі, бо нижня межа залежить від чутливості приладів, а верхня - визначається можливістю Землі викликати землетруси певної величини. Існуючі сейсмічні прилади дають змогу реєструва­ти землетрус магнітудою до 3, а максимальний, із будь-коли зареєстрованих зем­летрусів, мав магнітуду, що дорівнює 8, 9. Отже, на сьогодні діапазон шкали Ріхтера (діапазон шкали магнітуд землетрусів) коливається від 3 до 8, 9. Найслабший із відчутних землетрусів мас магнітуду близько 1,5, а землетруси, які завдають мінімальної шкоди, - близько 4,5.