Мова і дискурс: ущербність «новоязу"

У сучасній лінгвістичній літературі відзначається, що сам термін «дискурс» (фр. - discours, англ. - discourse) став активно вживатися на початку 1970-х років. Первісне він уявлявся як синонім письмової чи усної мови. І лише згодом було усвідомлено, що дискурс - то не лише «даність тексту», а й дещо поза цією даністю. Елементами дискурсу є певні події, їх учасники, перформативна інформація і так звані «не-події», тобто обставини подій, тло, на якому вони розгортаються, оцінка учасників подій, інформація, котра співвідносить дискурс з подіями.

Отже, дискурс - це своєрідна «мова в мові», яка представлена у вигляді особливої соціальної даності. Дискурс існує головним чином у текстах і через тексти. Проте це тексти особливого роду, а саме такі тести, за якими стоять особливі граматика, лексикон, семантика, правила словотворення й синтаксису. Нарешті підсумку за такими текстами стоїть особливий, міфологічний світ. У світі дискурсу діють свої правила, йому притаманні власні уявлення про істину. Кожний дискурс - це один з можливих, альтернативних світів. Феномен дискурсу є вагомим свідченням достеменності гайдеґґерової тези про мову як домівку буття.

66

Проілюструємо ці загальні міркування на прикладі вже кла-гичної праці франко-швейцарського лінгвіста і культуролога Патріка Серіо «Аналіз радянського політичного дискурсу»13.

Насамперед він звертає увагу на лінгвістичного монстра, абсолютного владику мови, який і визначає значення слів. Оскільки слово, як і вся система комунікації, знаходиться в руках вождя, то слова і знаки не можуть мати інших значень, крім тих, що їм офіційно приписуються.

Вищий політичний авторитет також створює нові слова. Гнучкість слів навмисно використовується вождем для маніпуляції суспільством. Простежується малопомітний зсув від амбівалентності значень у мові до їх помилковості, хибності. Причому владика мови отримує свободу дій: він може створити карту, її ка. не відповідає жодній території (відкрита брехня) і може ство-і'ііти декілька карт для однієї й тієї ж території (подвійна мова). 11 ід референтної нестабільності здійснюється перехід до повної ргферентної непрозорості.

Отже, радянська мова - це оргія слів, система, у якій за ' і «вами зникає і перестає існувати реальність. Владика мови гісягає успіху не лише у створенні мови, а й у формуванні нового типу реальності - псевдореальності. Мова вождя ставить собі за мету знищення будь-яких засобів логічного мислення, і т.д. Дж.Оруел знаходить невичерпне джерело натхнення: так, і у "новоязі» («newspeak») роману «1984» «офіціозна мова» контролює думку, а відсутність слова в мові не дозволяє використовувати в мові відповідне поняття. Подібна концепція, яка віддалено нагадує доведену до абсурду гіпотезу Сепіра-Уорфа, створює нездоланні бар'єри між мовними системами.

Проте існують люди (П.Серіо називає їх герменевтами), які шиють, як змінити брехливі слова, щоб показати їх приховане значення. Наприклад, «колгосп» - це рабовласницька плантація, які належить бюрократичному апаратові і управління якою пояснюється за допомогою репресій, «трудовий ентузіазм мас - це неприкрита експлуатація людини державою, «радянська пильність» - страшенний терор, коли у застінках НКВС гинуть

Seriot P. Analyse du discourse politique sovietique. - Paris, 1985.

67

мільйони безневинних людей, тощо. Іншим способом застосування подібного «герменевтичного» підходу є читання поміж рядків, що є ідеальною схемою викривленої комунікації. Подібна опозиція «офіційної» та «живої» мови призводить до подвійної компетенції, усвідомленої диглосії, певної двомовності носіїв мови. Радянські люди відповідно до ситуації (домашнє чи офіційне спілкування) вибирають той чи інший тип мови.

З вказаною особливістю пов'язані ще дві важливі прикметні риси радянського політичного дискурсу. Це так звані «номіналізація» і те, що російською мовою зветься «сочинение», і що може бути перекладено як «компонування» або ще точніше -« видумування », « вигадування ».

Номіналізація - конструкція, де предикативна частина вилучена з головної частини речення, до якої вона входила. Семантичним підсумком численних номіналізацій, себто заміни особових форм дієслова їх похідними, є зникнення суб'єкта, автора тексту. До цього ж веде й «компонування» або «вигадування». Згідно з цією процедурою, двоє або більше понять вживаються як синоніми, хоча за рамками даного дискурсу вони не є ними. Наприклад: «партія» = «народ» = «комуністи» = «радянські люди» = «все прогресивне людство» тощо. Як і при номіналізації, тут теж зникає автор і як наслідок зникає відповідальність. Розмаїття номіналізацій та компонувань свідчить, що в радянському політичному дискурсі звучав голос без імені. У цьому дискурсі без суб'єкта голос без імені вторив іншим голосам у безіменній відповіді іншому, який не згадується, але завжди присутній. Будь-яка мова завжди є відповіддю, відгуком, посиланням або неприйняттям дискурсу інших. У цьому відношенні радянський політичний дискурс не знаходився у замкненому просторі. Він не мав зовнішньої жорсткої межі. Тут на імпліцитному рівні неодмінно також з'являється інший. Присутність дискурсу іншого може бути виявлена за матеріальними слідами, які відбиваються в мові, насамперед у синтаксисі.

Отже, дискурс - це особливий світ мови, у якому панують свої специфічні закони, діє власна граматика виголошення і замовчування, яка, зрештою, зумовлена цією чи іншою соціальною «граматикою».

68

Дискурс, якщо скористатися метафорою Лейбніца, - це один і можливих альтернативних світів, або, за Гайдеґґером, - це домівка людського буття.

Розглядаючи різні образи мови, мову як домівку буття людини, дискурс як особливу мову у мові, ми постійно акцентували увагу на проблемі «Я-інший» у мовному контексті. Це й не дивно, адже в цьому полягає чи не найголовніша специфіка саме філософсько-антропологічного підходу до мови. Зокрема наголошується на антропологічному повороті як найбільш характерній ознаці сучасної лінгвістики. Цей антропологічний поворот і найшов своє подальше втілення і деталізацію в численних версіях сучасної західної соціології. Однією з найцікавіших й версій етнометодологія, або антропологія пізнання.