Антропний принцип в космології

Цей принцип уперше з'явився не в сучасній постнекласичній науці і навіть не в некласичній, релятивістській фізиці, а її класичній, ньютонівській космології, хоча, звичайно, його «теоретична навантаженість» була іншою. У кінці XIX ст. фізики спробували по-новому переосмислити проблему місця і ролі людини у Всесвіті з альтернативних Коперніку позицій. Ця спроба належала відомому природознавцю А.Воллісу, який прагнув відродити аристотелівський телеологізм і антропоморфізм у розумінні системи людина - Всесвіт. Він показав, що передумовою появи людини є Всесвіт з його складною структурою і певним набором взаємопов'язаних властивостей та характеристик, і, водночас, Всесвіт є засобом для реалізації цієї мети, а саме: появи людини як вищого продукту його розвитку.

Своє теоретичне бачення антропного принципу в межах класичної науки запропонував і К.Е.Ціолковський, який у дусі російського космізму розглядав Всесвіт як «світ людини», обґрунтував нині популярну ідею «живого Всесвіту», тобто всіляко до-подив єдність людини і Всесвіту.

Проте подібні розробки антропного принципу залишилися непоміченими, оскільки різко контрастували з домінуючою в космології коперниканською парадигмою. Цей принцип знову відкрила релятивістська космологія, включивши його у свій власний контекст.

Цей етап становлення даного принципу розпочинається з формування передумов релятивістського антропного принципу (.40-40 pp.) і включає в себе розроблення його макроскопічних версій у неквантовій космології (50-ті роки) і появу мікрофізичних інтерпретацій у неквантовій космології ⁴.

³ Крымский С.Б., Кузнецов В.И. Мировоззренческие категории в современном естествознании. - К., 1974. - С. 19.

⁴ Астрономия и современная картина мира. - М., 1996. -г 149-150.

55

Передумови формування релятивістського антропного принципу пов'язані насамперед з працями А.Л.Зельманова. Прикметною особливістю його праць було виявлення деяких глобальних властивостей Всесвіту, без яких поява людини на Землі була б неможливою. На його думку, у царині космології можливість існування суб'єкта, який вивчає Всесвіт, визначається властивостями об'єкта, що вивчається. Ми живемо в тій області Всесвіту, де протягом десяти мільярдів років відбувається розширення Всесвіту. «Таким чином, ми є свідками процесів певного типу тому, що процеси іншого типу протікають без свідків»⁸. Ці слова майже текстуальне передують формулюванню антропного принципу Б.Картером, якому, до речі, і належить сам термін «антропний принцип». У них досить чітко проводиться та думка, що та частина Всесвіту, яку ми маємо змогу спостерігати, пов'язана з умовами, які допускають саме наше існування як спостерігачів. Якби Метагалактика не розширювалась, спостерігач не міг би існувати. А якщо він таки існує, то Всесвіт розширюється.

Проте нас, безперечно, цікавить не аргумент на користь розширення Всесвіту, а насамперед та обставина, що тут у зародку зафіксовано розмежування «слабкого» і «сильного» антропного принципу.

Нині існують різноманітні модифікації антропного принципу, які досить суттєво розходяться між собою: слабкий і сильний антропний принципи та принцип самовідбору, сформульовані Б.Картером, принцип доцільності (І.Л.Розенталь), принцип співучасті (Дж.Вілер), фіналістський антропний принцип (Ф.Тіплер) та ін.

Слабкий і сильний антропний принцип Картера об'єднує те, що обидва його формулювання використовують класичні способи опису, які не впливають на властивості досліджуваного об'єкта. Згідно з його слабкою версією, наше положення у Всесвіті є привілейованим у тому сенсі, що воно має бути сумісним з нашим існуванням як спостерігачів. Ті властивості Всесвіту, які ми спостерігаємо, є характерними лише для певної фази його ево-

Диалектика и современное естествознание. - М., 1970. - С. 396.

56

ніоції. Вона збігається з тією епохою, коли еволюційні процеси роблять можливим наше існування як спостерігачів.

Сильна версія антропного принципу, за Картером, має такий вигляд: «Всесвіт (і, отже, фундаментальні параметри, від яких пін залежить) повинен бути таким, щоб у ньому на деякому етапі еволюції допускалось існування спостерігачів. Перефразовуючи Декарта: Cogito ergo mundus talis est (я думаю, отже, світ такий)⁶.

Саме ця версія антропного принципу породила величезну кількість різних і навіть протилежних оцінок і тлумачень. Це й по дивно, якщо враховувати складну гетерогенну природу цього принципу, яка допускає як суто наукові, так і філософсько-світоглядні тлумачення.

Спорідненість сильного формулювання антропного принципу і телеологічними і теологічними ідеями призвела до того, що деякі мислителі почали використовувати її навіть для доказу буття Бога. Дійсно, якщо всі параметри і константи Всесвіту пізнанані таким чином, що на певному щаблі його еволюції з'являється людина, то можливо допустити, що світ є витвором розумного творця. Так, Ф.Хойл писав, що «для теолога антропні властивості є підтвердженням віри у Творця, який спроектував і піт таким чином, щоб задовольнити ним наші вимоги; і цим для теолога проблема вичерпується»⁷.

Щоб уникнути подібних теологічних спекуляцій, Картер змушений був радикально реінтерпретувати розуміння антропного принципу. На його думку, термін «антропний принцип» не зовсім вдалий і його зміст потрібно тлумачити як «принцип самовідбору», який лише фіксує виділення нашого Всесвіту з цілого ансамблю світів. Стохастичні механізми випадково створили в ньому поєднання констант, яке уможливило появу людини. При подібній «реінтерпретації» з антропного принципу витравляється і сама суть, а саме - ідея антропності.

Подібний відкат у тлумаченні сильного антропного принципу простежується й у принципі доцільності І.Л.Розенталя, який

⁶ Астрофизика, кванты и теория относительности. - М., 1982. -373.

⁷ Hoyle F. The intelligent Universe. - N.Y., 1984. - С. 220.

57

також інтерпретується як суто фізичний принцип. Існування основних констант зумовлено всією сукупністю фізичних закономірностей.

Проте були висунеш й протилежні, радикальні тлумачення сильного антропного принципу. Найбільш радикальним серед них є принцип співучасті Дж.Вілера, який витлумачує антропний принцип у концептуальних межах квантової механіки. Він розглядає Всесвіт як об'єкт нового типу - мегаскопічну квантову систему - і, поширюючи на нього квантовий спосіб опису і пояснення, створює тим самим нове бачення Всесвіту. Згідно з цим принципом, «той, хто думає про себе як про спостерігача, виявляється учасником. У деякому дивному сенсі це є участю у створенні Всесвіту»⁸. З точки зору принципу співучасті, антропний підхід у космології є обов'язковим, адже роль людини - спостерігача не вичерпується лише пізнанням Всесвіту; у деякому сенсі людина через процедури і засоби своєї діяльності творить його. Іншими словами, подібна інтерпретація сильного антропного принципу передбачає не лише об'єктний, а й діяльнісний аспект.

Взаємозв'язок об'єктного і діяльнісного аспектів даного принципу притаманний і фіналістському антропному принципу Ф.Тіплера, який передбачає майбутнє розвитку Всесвіту. Якщо Всесвіт такий, що на певному етапі його розвитку з'являється людина, то логічно припустити, що Всесвіт створений і для того, щоб зберегти її існування. Серцевиною фіналістського антропного принципу є твердження, що «у Всесвіті повинно розпочатися виробництво інформації і воно ніколи не закінчиться»⁹. Подібне «вічне виробництво інформації» не лише запрограмоване природним розвитком, а й забезпечується практичною діяльністю людського суспільства. В останньому пункті помітна близькість фіналістської версії антропного принципу до тлумачення антропного принципу в дусі космічної філософії К.Е.Ціолковського.

Отже, існують різні модифікації антропного принципу, які мають складну гетерогенну структуру. Даний принцип виник у

⁸ Астрофизика, кванты и теория относительности. - М., 1982. -С. 546.

⁹ Космология: Теории и наблюдения. - М., 1978. - С. 23.

58

межах класичної науки, має чимало некласичних інтерпретацій, а в деяких версіях явно апелює до постнекласичної науки. Тому його варто розглядати як своєрідного «кентавра», який торує шлях до нового образу науки. Дійсно, якщо не відмовлятися від «екстремістської» постановки проблеми: «ось людина, яким повинен бути Всесвіт» (Дж.Вілер), то евристичні потенції даного принципу сягають висот постнекласичної науки. Широкий спектр оцінок антропного принципу зумовлений питаннями: чи повинні ми вважати антропні аргументи, тобто аргументи, виражені у явній формі апеляції до існування і діяльності людини, принципово новим підходом до вивчення світу, без якого науці вже не обійтися? Чи повинен наш Всесвіт розглядатися як «людиномірна» система, що самоорганізується, згідно з принципами постнекласичної науки тощо.

Нині наука лише підступає до відповіді на ці запитання, її знань недостатньо, щоб дати позитивну відповідь. Проте цих

тань вочевидь достатньо, щоб напевне твердити, що «людський вимір» не може бути витравлений з антропного принципу. Тим самим зберігається можливість вважати цей принцип свідченням ті користь тенденції до гуманізації, «олюднення» сучасної пост-некласичної науки ¹⁰.

Справа, мабуть, полягає ще й у тому, що вчених наших – і дедалі більше не задовольняє сучасний образ науки з його моральною індиферентністю, байдужістю до соціального вико-ііистання знання. Це особливо помітно в розвитку лінгвістики, бо антропоморфні чинники теж виступають на передній план і налізу.