Антропологічна лінгвістика

1. Розмаїття образів мови

Як відомо, мова виникла в сиву давнину в процесі спільної і рудової діяльності людей. Мова є такою ж прадавньою, як і і нідомість. Вона, за влучним висловом К.Маркса, є практич-

¹⁰ Проблемы методологии постнеклассической науки. - М., 1992. -151-153.

59

ною, існуючою для інших людей, а отже, і для мого власного Я дійсною свідомістю і, подібно свідомості, мова виникла з потре би спілкування з іншими людьми. Мова, зазначав Ж.-П.Сартр не могла бути «винайдена» в універсумі чистих об'єктів, оскільки вона передбачає відношення до іншого суб'єкта; в інтерсуб'єктивності буття-для-іншого немає ніякої потреби її винаходити, оскільки вона вже дана у факті визнання іншого. Уже в силу того факту, що мої замисли і проекти мають певний сенс поза мною, який вислизає від мене і котрий я сприймаю як трансцендентну мені данність - Я є мова. Саме в цьому смислі Гайдеґґер має рацію, коли говорить, що «Я є те, що кажу».

Отже, мова вже в самому своєму зародку містила антропоморфні, людиномірні властивості. Проте протягом тривалого часу вони залишалися в затінку і фахівці з вивчення мови фокусували свою увагу на інших параметрах мови.

Зазначимо, що мова є досить складним феноменом. Різні її аспекти вивчають спеціальні науки: лінгвістика, логіка, психолінгвістика, етнолінгвістика, соціолінгвістика, семіотика, літературознавство, теорія масової комунікації тощо. Ми зосередимо увагу переважно на висвітленні філософсько-антропологічного аспекту цього феномена. Справа в тому, що нині саме антропологічні чинники розвитку мови посідають чільне місце в теоретичному мовознавстві. Інтерес дослідників зміщується в царину вивчення тих особливостей мови, які забезпечують можливість адаптації людини до постійних змін умов її існування. Подібна переорієнтація мовознавства, акцент на «людиномірних» властивостях мови призвели до відмови від розуміння мови як певної статичної системи знаків. На зміну такому розумінню прийшов динамічно-діяльнісний погляд на вивчення мови. Під цим кутом зору розглянемо деякі провідні лінгвофілософські уявлення про мову, ті образи мови, що склалися у XX ст., які частково змінювали один одного.

Спираючись на надбання сучасної лінгвістики і не претендуючи на повноту, можна виокремити такі образи мови ¹¹.

" Язык и наука конца 20 века. - М., 1995. - С. 7-34, 239-320.

60

Мова як мова індивіда - згідно з цим образом, єдиною дійсною реальністю мови є мова окремого індивіда, а загальна мова -ill¹ абстракція або навіть фікція. У світі існує стільки ж окремих мов, скільки є індивідів. Це розуміння мови було запропоноване німецьким лінгвістом Г.Паулем і поділялося багатьма дослідниками кінця XIX - початку XX ст. З цього розуміння мови безпосредньо випливає інший образ мови.

Мова як член сім'ї мов - такий образ мови сформувався у рамках порівняльно-теоретичного мовознавства. Одним з його фундаторів був А.Мейє. Згідно з таким образом, під сім'єю мов миють на увазі групу мов, які розвинулися з деякої спільної мощі-основи або прамови. Кожна мова є членом мовної сім'ї, яка пов'язана регулярними історичними співвідношеннями звуків. Цим задається системність мови. Остання її характеристика буде покладена в основу двох наступних структуралістських образи мови.

Мова як структура - подібний погляд на мову започаткував один з піонерів структуралізму Ф. де Соссюр. Подальший розвиток структуралізму спостерігаємо у В.Брендаля і І.А.Бодуена де Куртене. На їхню думку, мова - це комбінаторика з ідеальним підбором можливостей, який має абстрактний, універсальний характер. Цей набір підлягає алгебраїзації і є ймовірнісним.

Мова як система - це модифікація й уточнення попереднього образу мови. Як приклад подібного уточнення може слугувати концепція датського структураліста Л.Єльмслева. На думку останнього, система - це єдине ціле, яке домінує над складовими елементами та відношеннями між ними. Відношення між і моментами є структура. Система - це сукупність структури та елементів. Основу мовної системи складають граничні одиниці мови (фонеми, морфеми, слова тощо) та їх відношення. Якщо структура мови тяжіє до універсальності, то система мови, тобто матеріальна реалізація структури, завжди «ідіоетнічна», себто Індивідуальна в кожній етнічній мові. Отже, зазначена модифікація образу мови містила в собі можливість появи ще одного образу мови.

Мова як тип і характер - першим у явному вигляді поєднав поняття «типу мови» і «характеру мови» В.Матезіус. З його точки зору, лінгвістична характерологія повинна розпочинатися з

61

сучасного, безпосереднього даного стану мови. Вона має за мету дослідження синхронних зв'язків у конкретній мові; вона має виокремлювати домінуючі, базові риси певної мовної системи.

Мова як генеративна лінгвістика - подібний образ мови пов'язаний з комп'ютерною революцією й асоціюється з іменем Н.Хомського. Науковий «переворот», який пов'язується з генеративною лінгвістикою, полягає в маніфестації граматики мови як формального об'єкта, якому притаманна психологічна реальність у житті людини. Тому лінгвістика виступає складовою теоретичної когнітивної психології. У генеративній лінгвістиці відроджується положення «граматики Пор-Рояля»: речення мають внутрішню структуру, пов'язану з думкою, і зовнішню структуру, у якій відображаються вимова і правопис. Усі мови мають однакову внутрішню структуру, розрізняючись за зовнішнім виглядом своїх речень. Мовна система є певним автономним модулем зі своїми принципами. Модульний підхід повинен застосовуватися до пояснення складних мовних феноменів.

Останнє зближує генеративну лінгвістику з комп'ютерним підходом.

Інтерпретаційний образ мови - згідно з таким герменевтичним розумінням, історія мови є ідеальним об'єктом для її витлумачення. Зрозуміти певну мовну структуру - це значить проінтерпретувати і пояснити смисл того, що втілено у граматичних фактах. Причому значення тих чи інших структур людського досвіду, втілених у мові, не міститься в мовній формі, а привноситься інтерпретатором. Отже, Інтерпретаційний образ мови є продовженням і поглибленням «аристотелівського» способу дослідження мови з широким використанням герменевтичних методів тлумачення мовленнєвої діяльності людини. Оскільки культуру в деякому сенсі теж можливо витлумачити як певний уніфікований набір тих чи інших інтерпретацій, то Інтерпретаційний образ мови може слугувати непоганим підґрунтям для дослідження не лише мови як культурного феномена, а й культури в цілому.

З цим розумінням мови тісно пов'язаний і так званий «принцип кооперування» П.Грайса: «ми розуміємо значення висловлювання тільки тому, що воно адресувалося нам».

62

Мову розглядають і з точки зору теорії мовної дії. - У 70-80-х роках XX ст. мовознавство поступово відходить від «формального» вивчення мови і звертається до її людського виміру. Права людини в лінгвістиці були поновлені завдяки «теорії мовної дії», «теорії мовної компетенції» у межах соціолінгвістичних теорій, зокрема таких, як конверсаційний аналіз і дискурс-аналіз, «наратологія» (дослідження повіствування), «запільна теорія мовної дії» тощо.

Цей образ мови був започаткований Дж.Остіном. Він виводить з того, що мінімальною одиницею людської комунікації і не речення, а дія - здійснення деяких актів, таких, як констатація, запитання, наказ, пояснення, вибачення, привітання ніщо. Іншими словами, тут здійснено спробу поглянути на мо-i.v крізь призму дій носія мови і витлумачити те чи інше значення як вживання речення за певних обставин. Важливо розрізняти значення висловлювання як продукту мови і як здійснення мовленнєвого висловлювання. У першому випадку воно належить до сфери семантики, у другому - до царини прагматики.

У зв'язку з цим зазначимо, що мовознавці наголошують на еволюції теоретичних уявлень у царині лінгвістики як переході гід семантичної парадигми («філософія імені») до синтаксичної парадигми («філософія предикату») і далі до прагматичної парадигми («філософія егоцентричних слів»). Цей поворот є певною і конкретизацією відзначеної раніше тенденції від вивчення формальних структур мови до з'ясування ролі людського антропологічного виміру мови.

У межах цієї тенденції цікавої еволюції зазнав і такий образ мови, як функціоналізм, де теж помітний поворот від формального функціоналізму (тобто вивчення формального опису мови) до комунікаційного формалізму, де мова вивчається з точки зору її ролі в людській комунікації і розглядається як система такої комунікації. Головна функція мови, на думку представників комунікаційного функціоналізму, - інструментальна, себто мова - інструмент мовленнєвої взаємодії людей. Акцент робиться на описові в термінах мовленнєвої комунікації мови і типів конструкцій, які використовуються в ній. Прикметною особливістю комунікаційного функціоналізму є телеологізм. Мова є доціль-

63

ною діяльністю, механізми якої детерміновані цілями. Тому значну частину результатів функціонального аналізу можна викласти у телеологічних термінах.

Розглянутими образами мови їх розмаїття не вичерпується. До них можна додати «категорійні граматики», «теорію прототипів», «когнітивну лінгвістику» тощо. Проте існує ще один образ мови, який має величезну філософсько-антропологічну значущість і через це потребує детального висвітлення.