17.2. Гарантійні послуги банків

Гарантії та поручительства — це способи забезпе­чення виконання зобов'язань, що застосовуються між суб'єктами правовідносин.

За договором поруки поручитель поручається перед кредито­ром боржника відповідати за виконання ним свого зобов'язання в повному обсязі або в певній частині. Порукою може бути забез­печена лише дійсна вимога.

У разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відпо­відають перед кредитором як солідарні боржники. Це означає, що кредитор може вимагати виконання договору як від боржни­ка, так і від поручителя, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й борж­ник. Тобто він відповідає за основний борг, сплату процентів та неустойки, а також за відшкодування заподіяних збитків, якщо інші умови не передбачені договором поруки.

За боржника можуть одночасно поручитися кілька осіб-поручителів. У цьому разі такі поручителі між собою є солідарними боржниками перед кредитором, якщо інше не передбачено дого­вором поруки.

Поручитель, який виконав зобов'язання за боржника, набуває всіх прав кредитора за цим зобов'язанням. Це означає передусім, що поручитель як новий кредитор у зобов'язанні зберігає право вимоги до боржника (регресні вимоги). Якщо кілька поручителів виконали зобов'язання перед кредитором, то кожен із них має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми.

Гарантією визнається письмове зобов'язання банку, іншої фі­нансової установи (гаранта), що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кре­диторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гаран­тійного зобов'язання певну грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату. Виплачуючи бенефіціа­рові відповідну грошову суму, зазначену у гарантії, гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування

сплачених за гарантією сум, якщо інше не передбачено догово­ром гаранта з принципалом.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана, є чинною від дня її видачі та не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основ­ного зобов'язання (його припинення або недійсності) і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.

Належне бенефіціарові за гарантією право вимоги до гаранта не може бути передане іншій особі, якщо в гарантії не передба­чено інше.

Отже, гарантію слід розглядати як одностороннє зобов'язання, відповідно до якого гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Право кредитора може бути реалізоване через подання вимоги, що має відповідати умо­вам, передбаченим у гарантії. У вимозі або у доданих до неї доку­ментах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення бор­жником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.

Одержавши вимогу кредитора, гарант повинен негайно повідо­мити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з дода­ними до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кре­дитора з доданими до неї документами в зазначений у гарантії строк, а в разі його відсутності — в розумний строк і встановити від­повідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Відмовитися від задоволення вимог бенефіціара гарант має право тоді, коли вимога чи додані до неї документи не відпові­дають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після за­кінчення визначеного в гарантії строку. У такому разі гарант по­винен негайно повідомити бенефіціара про відмову задовольнити його вимогу.

Якщо гарантові до задоволення вимоги бенефіціара стало ві­домо про недійсність основного зобов'язання або про його при­пинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і бо­ржника. Однак одержана гарантом після такого повідомлення повторна вимога кредитора підлягає задоволенню гарантом.

Що стосується обсягу відповідальності гаранта, то передбаче­не гарантією зобов'язання обмежується сплатою суми, на яку ви­дано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

У ролі гаранта може бути банк. У цьому разі говорять про бан­ківську гарантію. Видаючи гарантію, банки повинні переконатися у кредитоспроможності клієнта, оскільки видача гарантій мо­же мати кредитний характер. Фактично банки у ряді випадків бе­руть на себе зобов'язання при несплаті клієнтом у строк належ­них платежів здійснити їх за рахунок своїх ресурсів. Якщо кредитоспроможність клієнта банку не відома або викликає сум­нів, то банківська гарантія видається під відповідне забезпечення, тобто супроводжується відповідною заставою майна. Зауважимо, що розмір гарантій, які надає банк, регулюється у відповідний спосіб Національним банком України.

Банки, котрі беруть участь у здійсненні операцій з гарантіями, утримують комісійну винагороду та відшкодування витрат з принципала або з бенефіціара відповідно до умов гарантії та на підставі договору про надання гарантії або іншого відповідного договору, у якому передбачені умови утримання комісійної ви­нагороди та відшкодування витрат. Комісійна винагорода від ре­зидентів утримується банками лише в національній валюті. У контргарантії має передбачатися відшкодування банком-контргарантом здійснених банком-гарантом платежів за надани­ми ним гарантіями, відповідно до умов контргарантії.

Банківські гарантії можна класифікувати за різними ознаками. Залежно від резидентності бенефіціара гарантії поділяються на та­кі, що надані на користь бенефіціара-резидента, і такі, які надані на користь бенефіціара-нерезидента. За ступенем відповідальності га­ранта перед бенефіціаром гарантії поділяються на відкличні та безвідкличні. Умови відкличної гарантії можуть бути в будь-який час змінені, і вона може бути відкликана банком-гарантом за за­явою принципала без попереднього повідомлення бенефіціара. Безвідклична гарантія — це гарантія, умови якої не можуть бути змінені, і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром.

За відображенням у бухгалтерському обліку банку розрізня­ють надані та отримані гарантії.

Розрізняють також умовні та безумовні гарантії. Умовна гара­нтія являє собою таку гарантію, за якою банк-гарант у разі пору­шення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гаран­тією, сплачує кошти бенефіціару на підставі його вимоги та в разі виконання бенефіціаром відповідних умов або подання докумен­тів, зазначених у гарантії. Безумовна гарантія являє собою гаран­тію, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов'язання., забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіці­ару на першу його вимогу без надання будь-яких інших докумен­тів або виконання будь-яких інших умов.

Залежно від наявності (відсутності) забезпечення гарантії поділяються на покриті та непокриті. Гарантії, що видаються під відповідне та прийнятне для банку-гаранта забезпечення, вважаються покритими, а без такого забезпечення — непокри­тими.

За складом суб'єктів гарантійної операції розрізняють прямі та непрямі гарантії. Якщо банк-гарант надає гарантію на користь бєнефіціара безпосередньо, без допомоги посередників, то такі гарантії називаються прямими. Якщо у проведенні гарантійної операції беруть участь ще й посередники, то такі гарантії нази­ваються непрямими.

За валютою, в якій надається гарантія, гарантії поділяються на такі, що надаються у національній та іноземній валютах.

У банківській практиці використовується контргарантія, тобто гарантія, яку надає банк-контргарант на користь банку-гаранта або іншого банку-контргаранта. Для забезпечення контргарантії банк-контргарант може розміщати кошти грошового забезпечен­ня на рахунку в банку-гаранті.

Банківські гарантії можуть бути спрямовані на виконання клі­єнтом своїх зобов'язань за торговельними та фінансовими уго­дами: тендерна гарантія (гарантія забезпечення пропозиції); га­рантія повернення авансового платежу; гарантія повернення позики; гарантія виконання контракту; гарантія надання кредиту і виставлення акредитива; гарантія платежу; акцептування й авалювання векселів тощо. Зазначені гарантії можуть надаватись як у вигляді спеціального документа (гарантійного листа), так і за допомогою напису на векселі (акцепт, аваль).

Акцептування векселя полягає в тому, що банк акцептує виста­влений на нього клієнтом вексель за умови, що клієнт надасть бан­ку грошове покриття до настання строку платежу за векселем. У зовнішньоекономічних операціях акцептний кредит набуває ви­гляду акцептно-рамбурсного кредиту. Він грунтується на поєднан­ні акцепту та відшкодування (рамбурсування) імпортером коштів банку-акцептанта. Як правило, акцептний кредит надається банком експортера банку імпортера для забезпечення платежів імпортера за зовнішньоекономічним контрактом. При акцептно-рамбурсному кредитуванні використовуються акредитиви й переказні векселі. Клієнт-покупець компенсує здійснені платежі та витрати своєму банкові, а також сплачує проценти.

У разі авалювання банк бере на себе відповідальність за вико­нання зобов'язання будь-якою зобов'язаною за векселем осо­бою—акцептантом, векселедавцем, індосантом.

Аваль нерідко називають «вексельним поручительством», оскільки аваль та поручительство мають багато спільного. Опла­чуючи вексель, аваліст набуває права регресної вимоги проти особи, за яку він надав аваль, а також проти всіх зобов'язаних за векселем осіб. Аваліст набуває права вимоги, аналогічного праву регресної вимоги у звичайному поручительстві. Кількість авалей на векселі, як і кількість поручителів за договором, не обмежу­ється. Водночас існують суттєві відмінності аваля від поручите­льства: поручительство може забезпечувати лише дійсну вимогу, а аваль не втрачає своєї сили у разі недійсності зобов'язання, за яке він був наданий. Договір поруки може передбачати окремі умови, за дотримання яких настає відповідальність поручителя, тоді як зобов'язання аваліста є аналогічним зобов'язанню вексе­ледавця (платника), тобто безумовним.

Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі;

1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

2) закінчення строку дії гарантії;

3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією через повер­нення її гарантові або через подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.

Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, повинен негайно повідомити про це боржника.