Дозові межі опромінювання, мЗврік-1

Нормовані величини	Категорії опромінюваних осіб
	А1-2	Б1	В1
Межа ефективної дози	20	2	1
Межі ефективної зовнішньої дози: - для кришталика ока - для шкіри - для кистей і стоп	150 500 500	15 50 50	15 50 –

Еквівалентна доза (Н) накопичення в критичному органі за час Т (років) від початку професійної роботи не повинна перевищувати значень, що визначаються за формулою:

(7.3)

Отже, для персоналу ефективна доза за період трудової діяльності (50 років) складає 5020=100мЗв (1Зв), а ефективна доза впродовж життя для населення (70 років) становить 70мЗв. Цей рівень відповідає концепції безпечного проживання.

Потрібно особливо відзначити, що наведені в таблиці дозові границі належать до умов нормальної експлуатації джерел іонізуючого випромінювання. Опромінювання населення в умовах радіаційної аварії регулюється розділом 8 “Норм радіаційної безпеки України – НРБУ–97”.

Як було відзначено вище, “Норми радіаційної безпеки” регламентують допустимі рівні впливу радіації на людину. На підставі цих норм розробляються нормативні документи, які регламентують порядок поводження з різними джерелами іонізуючого випромінювання, різні підходи до захисту населення від радіаційної безпеки тощо. Основним діючим документом є “Основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань ОСП–72/87”, які засновані на попередньо діючих нормативних документах. Ці правила, зокрема, містять вимоги до:

• забезпечення радіаційної безпеки персоналу установ, організацій і населення, а також з охорони оточуючого середовища від забруднення радіоактивними речовинами;

• обліку, зберігання і транспортування джерел іонізуючого випромінювання;

• збирання, видалення і знезараження твердих і рідких радіоактивних відходів.

Дія цього документа поширюється на будь-які підприємства та установи, незалежно від відомчої їх підпорядкованості і форми власності, де “виготовляються, оброблюються, застосовуються, зберігаються, знезаражуються і транспортуються природні та штучні радіоактивні речовини та інші джерела радіоактивного випромінювання”.

Запитання для самоперевірки

1. Дайте визначення іонізуючому випромінюванню.

2. Дайте стислу характеристику основним видам іонізуючого випромінювання.

3. Чим відрізняються поглинена доза від еквівалентної?

4. Які категорії населення встановлюються у відповідності до НРБУ-97?

5. За якими показниками визначається ефективна до

Список рекомендованої літератури

1. Норми радіаційної безпеки України – НРБУ-97.

2. Константінов М.П., Журбенко О.А. Радіаційна безпека: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 151 с.

3. Кутлахмедов Ю.О., Корогодін В.І., Кольтовер В.К. Основи радіоекології: Навч.посіб. – К.: Вища шк., 2003. – 319 с.

ЛЕКЦІЯ № 8. нормування шумових та вібраційних забруднень довкілля

План лекції

8.1. Шум. Характеристики шуму діапазону частот 20 – 20000 Гц

8.1.1. Основні параметри шуму

8.1.2. Шумове забруднення довкілля

8.1.3. Технічне та гігієнічне нормування шуму

8.2. Нормування впливів інфразвукових шумів

8.3. Нормування впливів ультразвукових шумів

8.4. Нормування вібраційного навантаження

8.4.1. Вібрація. Джерела вібрації

8.4.2. Основні параметри вібрації

8.4.3. Гігієнічне нормування вібрації

8.1. Шум. Характеристики шуму діапазону частот 20–20000 Гц

Шум – коливання частинок навколишнього середовища, що сприймається органами слуху людини як небажані сигнали. Шум є однією з форм фізичного (хвильового) забруднення природного середовища. Адаптація до нього практично неможлива.

Величина миттєвої амплітуди шуму описується гаусовим розподілом. Якщо середня поширеність (сума інтенсивностей всіх гармонік, що складають шум) є сталою величиною в певному частотному діапазоні, такий шум називають білим. У цьому випадку шум містить усі звукові частоти. Якщо шум переважно складається з високочастотних звукових коливань, він називається фіолетовим (за аналогією зі світловими коливаннями); коли ж домінують низькочастотні звукові коливання, шум називається рожевим.

Звук як фізичне явище являє собою хвильовий рух пружного середовища, як фізіологічне явище він визначається відчуттям, що сприймається органами слуху при дії звукових хвиль. За своєю фізичною сутністю шум ідентичний звукові.

Звукові хвилі, що розповсюджуються у повітрі, називаються повітряним звуком, а в інженерних конструкціях і спорудах – структурним звуком. Структурний звук поширюється у вигляді поздовжніх і поперечних хвиль, повітряний звук – поздовжніх. Звукова хвиля характеризується частотою й амплітудою коливань. За одиницю частоти f приймають 1 Герц (Гц) – кількість коливань за секунду. Від величини амплітуди залежить звуковий тиск. Чим більша амплітуда коливань, тим більший звуковий тиск і гучніший звук.

Графічний процес звукових коливань прийнято зображати у вигляді синусоїди (рис. 8.1). Такі коливання називають гармонічними.

Рис. 8.1. Гармонічне коливання:

А – амплітуда коливань;  – довжина хвилі; R=2А – розмах коливань.

Зміна стану середовища у випадку поширення звукової хвилі характеризується звуковим тиском. Звуковий тиск p в системі СІ вимірюється в Нм^-2 і характеризується виразом:

(8.1)

де  – густина середовища, в якому поширюється звук, кг·м^-3;

с – швидкість поширення звуку в середовищі, м·с^-1;

 – швидкість коливального руху часток у звуковій хвилі, см·с^-1.

Величина називається питомим акустичним опором середовища.

Слуховий аналізатор людини характеризується межами сприйняття, розрізняють нижню і верхню межу сприйняття звуку:

• нижня абсолютна межа чутливості – це мінімальна величина подразника, яка викликає відчуття;

• верхня абсолютна межа – максимально допустима величина подразника, яка ще не викликає у людини болю.

Нижня межа сприйняття звуку називається порогом слухового сприйняття, верхня – больовим порогом. Порогом слухового сприйняття називається найменша величина звукового тиску, яка відчувається органом слуху. Він є різним для звуків різної частоти. Для частоти 1000 Гц (на цій частоті вухо має найбільшу чутливість) поріг слухового сприйняття становить р₀=210^-5Нм^-2. Поріг больового відчуття – це максимальний звуковий тиск, що сприймається вухом як звук, перевищення якого призводить до виникнення больових відчуттів. Тиск, вищий больового порогу, може викликати пошкодження органу слуху. Для звуків частотою 1000 Гц больовий поріг прийнято р=20Нм^-2. Відношення звукових тисків при больовому порозі і порозі сприйняття складає 10⁶. Це діапазон звукового тиску, що сприймається вухом.