13.Памʼять даних.

Пам'ять даних МК виконується, як правило, на основі статичного ОЗП. Термін "статичну" означає, що вміст комірок ОЗП зберігається при зниженні тактової частоти МК до як завгодно малих значень (з метою зниження енергоспоживання). Більшість МК мають такий параметр, як "напруга збереження інформації" - USTANDBY-При зниженні напруги живлення нижче мінімально допустимого рівня UDDMIN, але вище рівня USTANDBY робота програми МК виконуватися не буде, але інформація в ОЗП зберігається. При відновленні напруги живлення можна буде скинути МК і продовжити виконання програми без втрати даних. Рівень напруги зберігання становить зазвичай близько 1 В, що дозволяє в разі необхідності перевести МК на живлення від автономного джерела (батареї) і зберегти в цьому режимі дані ОЗП.

Обсяг пам'яті даних МК, як правило, невеликий і складає звичайно десятки і сотні байт. Цю обставину необхідно враховувати при розробці програм для МК. Так, при програмуванні МК константи, якщо можливо, не зберігаються як змінні, а заносяться в ПЗП програм. Максимально використовуються апаратні можливості МК, зокрема, таймери. Прикладні програми повинні орієнтуватися на роботу без використання великих масивів даних.

14. Енергонезалежна памʼять даних-

це всі виді зовнішньої пам’яті та постійна пам’ять. Енергонезалежна пам'ять дозволяє зберігати введені в неї дані тривалий час (до одного місяця) при відключенні живлення

15.Способи тактування. Скид.

16.Зовнішня пам'ять

- це комп'ютерна пам'ять, що реалізована у вигляді зовнішніх, відносно материнської плати, пристроїв із різними принципами збереження інформації і типами носія, призначених для довготривалого зберігання інформації. Зокрема, в зовнішній пам'яті зберігається все програмне забезпечення комп'ютера. Пристрої зовнішньої пам'яті можуть розміщуватись як в системному блоці комп'ютера так і в окремих корпусах. Фізично зовнішня пам'ять реалізована у вигляді накопичувачів. Накопичувачі - це запам'ятовуючі пристрої, призначені для тривалого (що не залежить від електроживлення) зберігання великих обсягів інформації. Ємність накопичувачів в сотні разів перевищує ємність оперативної пам'яті або взагалі необмежена, якщо мова йде про накопичувачі зі змінними носіями.

17.Порти введення – виведення.

Введення-виведення, що базується на пам'яті Кожен контролер пов'язаний з декількома регістрами, які він використовує для спілкування з процесором. Коли операційна система бажає передати команду пристрою, вона пише до цих регістрів. ОС читає з цих регістрів, коли хоче дізнатися в якому стані пристрій, чи готовий він прийняти нову команду і таке інше. Окрім управляючих регістрів, багато пристроїв мають буфер даних, з якого ОС може читати та записувати. Наприклад, звичайний спосіб відображати пікселі на екрані - це використання відео пам'яті (video RAM), яка практично є лише буфером даних, що доступний для запису для програм та операційної системи. Існує два способи, яким чином процесор спілкується з управляючими регістрами та буфером даних пристрою. За першим способом, кожний управляючий регістр пов'язаний з номером порту введення-виведення, 8-ми або 16-тибітним цілим числом. За допомогою спеціальної інструкції введення-виведення, як, наприклад IN REG,PORT  процесор може читати з управляючого регістра PORT та зберігати результат до регістра процесора REG. Аналогічно, за допомогою команди OUT PORT,REG  процесор може писати зміст REG до управляючого регістру. Більшість ранніх комп'ютерів, включаючи майже усі мейнфрейми, такі як IBM 360 та усі його нащадки, працювали за цим способом. За цією схемою, адресні простори для пам'яті та введення-виведення різні, як показано на рисунку 10.3 (а). Рисунок 10.3 - (а) Окремі простір введення виведення та простір пам'яті. (б) Введення-виведення пов'язане з пам'яттю. (с) Гібридне. В інших комп'ютерах регістри введення-виведення є частиною адресного простору звичайної пам'яті, як показано на Рис. 10.3(б). Ця схема називається введення-виведення відображене на пам'ять і була вперше використана на мінікомп'ютері PDP-11. Кожен управляючий регістр пов'язаний з унікальною адресою в пам'яті, з якою не пов'язана пам'ять. Звичайно, пов'язана адреса знаходиться на верхівці адресного простору. Гібридна схема, з відображеними на пам'ять буферами даних введення-виведення та окремими портами ведення-виведення для управляючих регістрів показана на Рисунку 10.3. Пентіум використовує цю архітектуру з адресами від 640 кілобайт до 1 мегабайту зарезервованими для буферів даних пристроїв в IBM PC сумісних комп'ютерах, у додаток до портів введення-виведення від 0 до 64 кілобайт. Розглянемо, як діють ці схеми. В усіх випадках, коли процесор хоче прочитати слово з пам'яті або з порту введення-виведення, він встановлює адресу, яка йому потрібна до адресних рядків шини і ініціює сигнал READ на управляючому рядку шини. Другий управляючий рядок використовується, щоб визначити потрібен зараз простір введення-виведення чи простір пам'яті. Якщо простір пам'яті, пам'ять відповідає на запит. Якщо простір введення-виведення, пристрій введення-виведення відповідає на запит. Якщо присутній лише простір пам'яті (як на Рис 10.3 (б)), кожен модуль пам'яті та кожний пристрій введення-виведення порівнює рядки адреси з проміжком адрес, який він обслуговує. Якщо адреса попадає в проміжок адрес компонента, він відповідає на запит. Оскільки жодна адреса не присвоюється і пам'яті і пристрою введення-виведення, то двозначності та конфлікту не буде.