Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дипломная (2).doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
20.11.2019
Размер:
275.97 Кб
Скачать

Миколаївський економічний ліцей №1

Миколаївської міської ради

Миколаївської області

Курсова робота

з теми:

«Уявлення особистості про себе і значимість інших суб’єктів спілкування»

Виконала:

учениця 9-Б класу

Ожема Аліна Андріївна

Науковий консультант:

Практичний психолог

Уродова Юлія Анатоліївна

2012

ЗМ І С Т

Вступ.........................................................................................................................3

Розділ І. Проблема розвитку Я-концепції в підлітковому шкільному віці .......6

1.1. Поняття «Я-концепції» у психології..............................................................6

1.2. Особливості формування «Я-концепції» у підлітковому шкільному

віці.......................................................................................................................... 11

Розділ ІІ. Дослідження образу реального та ідеального Я підлітків

ВИСНОВОК …………………………………………………………………….20

Список використаної літератури..........................................................................21

ДОДАТКИ

Вступ

Актуальність дослідження

Для аналізу уявленя особистості про себе і значимість інших суб’єктів спілкування ми обрали підлітковий шкільний вік. Зі вступом дитини до школи її самосвідомість набуває нового рівня, проявляється як внутрішня позиція. Учень починає самовизначатися як суб'єкт навчальної діяльності, у нього формується Я-образ — результат усвідомлення глибинної суті людини, що дає змогу відрізнити себе від інших людей (такої, яка успішно або не успішно навчається, яку хвалять чи карають, з якою хочуть або не хочуть товаришувати). У шкільному віці значно розширюється сфера соціальних контактів дитини, що неминуче впливає на її первинну Я-концепцію - сукупність настанов щодо себе.

   Школа сприяє самостійності учня, його емансипації від впливу батьків, надає йому широкі можливості для вивчення навколишнього (фізичного і соціального) світу. Дії школяра, порівняно з діями дошкільника, набувають набагато важливішого для нього значення, оскільки він уже змушений сам відповідати за себе. У підлітковому шкільному віці вже оцінюють інтелектуальні, соціальні й фізичні можливості дитини. Унаслідок цього школа стає джерелом вражень, на основі яких починається розвиток самооцінки дитини. Тут її досягнення та невдачі набувають офіційного характеру, постійно фіксуються і стають публічними. Це ставить перед необхідністю прийняти дух оцінного підходу, який з тієї пори пронизуватиме все життя.

   На думку Л. Виготського, саме в шкільному віці починає складатися самооцінка дитини, яка опосередковує її ставлення до себе, інтегрує досвід її діяльності та спілкування з іншими людьми. Це є найважливішою властивістю особистості, що забезпечує контроль за власною діяльністю з точки зору нормативних критеріїв, організацію своєї поведінки відповідно до соціальних норм. Самооцінка відображає не тільки знання учня про результати навчальних досягнень, його уявлення про власні можливості у навчальній діяльності, а й ставлення до себе як до виконавця вимог учителя, батьків, як до носія нових особистісних якостей (старанність, наполегливість, акуратність, кмітливість та ін.). Учні старших класів передусім усвідомлюють і оцінюють у собі якості, які характеризують їх як особистість. Самооцінка дітей особливо залежить від оцінки їхньої діяльності й поведінки дорослими (батьками, вчителями). Школяр ніби дивиться на себе очима дорослого, визнає його авторитет, незаперечно приймає його оцінки. Тому часто, характеризуючи себе як особистість, учень повторює лише те, що чув про себе від дорослих.

   Для формування ставлення до свого «Я» дитині необхідні зовнішня інформація про себе, увага до себе тих, хто її оточує. Тому вона прагне привернути до себе увагу іноді найдивнішими (з погляду дорослого) способами, конфліктуючи з однолітками, порушуючи дисципліну на уроках.      Успішність навчання школярів та їхні уявлення про себе взаємопов'язані. Успіхи в навчанні сприяють розвитку самооцінки школяра, а самооцінка впливає на рівень успішності через механізми очікувань, домагань, мотивації та впевненості у своїх силах. Низька самооцінка підриває впевненість у своїх силах і формує низький рівень домагань і очікувань, а низька успішність знижує самооцінку.

Знання індивідуальних особливостей самооцінки молодших школярів є однією з найважливіших передумов ефективності педагогічного керування їхньою соціально значущою активністю в процесі навчання та виховання. Розвиток емоційно-ціннісного ставлення дитини до себе, результатом якого є певна самооцінка, відбувається через відображення нею реальних зв'язків з навколишнім світом, які існують лише завдяки активності особистості. При цьому важливо врахувати, що самооцінка як структурний компонент Я-образу дитини, певний ступінь її емоційно-ціннісного ставлення до себе є постійно діючим мотиваційним фактором у процесі життєдіяльності особистості. Тому, спрямовуючи активність учня, надаючи їй соціальної значущості, можна впливати не тільки на сферу його свідомості, а досягти гармонізації розвитку підростаючої особистості загалом.

В зв’язку з цим, об'єктом мого дослідження є розвиток Я-концепції в підлітковому шкільному віці.

А предметом дослідження я обрала закономірності розвитку Я-концепції в підлітковому шкільному віці.

Метою мого дослідження стало дослідити особливості образу реального та ідеального «Я» школярів.

Проаналізувавши свою майбутню роботу, я висунула гіпотезу яку буду доводити: уявлення особистості про себе у шкільному віці відбувається через спілкування з іншими.

Для досягнення вищезазначеної мети,мною були поставлені такі задачі:

1. Проаналізувати поняття Я-концепції в сучасній психології і її становлення в шкільному віці.

2. Вивчити структуру і специфіку Я-концепції підлітків-школярів.

3. Охарактеризувати зміст і динаміку розвитку образу реального та ідеального «Я» школярів.

Розділ і. Проблема розвитку я-концепції в молодшому шкільному віці

1.1. Поняття «я-концепції» у психології

Я-концепція – це цілісний образ власного “Я” людини, узагальнене її

уявлення про саму себе, система її настановлень щодо власної особистості,

яка є достатньо стабільною, більшою чи меншою мірою усвідомлюваною. Тому все частіше вживається поняття “константне ядро” Я-концепції як основне стабільне уявлення людини про себе. Я-концепція є складовою частиною афективно-когнітивної структури особистості і “обслуговує” як внутріособистісні процеси, так і міжособову взаємодію.

Я-концепція – динамічне, активне і здатне до змін утворення; воно визначає і організує діяльність та переживання особистості, реалізує мотиваційні функції, забезпечує плани, правила і сценарії поведінки, визначає адекватність реакцій на соціальні зміни. Таким чином, Я-концепція

опосередковує найважливіші внутріособистісні процеси (переробку інформації, мотивацію, емоції) і більшість міжособистісних взаємодій (соціальну перцепцію, ситуацію вибору партнера, стратегію взаємодії з ним).

Праці вітчизняних вчених у сфері розвитку свідомості та самосвідомості в молодшому та підлітковому шкільному віці (Б.І. Ананьєв, І.Д. Бех, Л.І. Божович, В.С. Мухіна, Т.М.Титаренко) подають розвиток статевої свідомості як складний психічний процес, який проявляється, насамперед, у сприйнятті людиною численних статевовідповідних образів самої себе у різних ситуаціях, діяльності та спілкування.

Складові образу Я-хлопчик і Я-дівчинка виникають спочатку на основі

усвідомлення дитиною оцінок її іншими людьми, а далі – на основі співвідношення оцінок інших людей і своїх власних (Це описують праці І.А. Дубровіна, Т.М. Титаренко, О.М. Прихожан).

Завдяки дослідженням Л.І. Божович, В.С. Мухіної доведено, що саме

наслідування статевотипізованим взірцям поведінки формує базовий зміст

первинних увлень дитини про ґендерні відмінності та свою власну ґендерну

адекватність.

Подальший розвиток статевої самосвідомості та образів “Я” відбувається у напрямку самоствердження дитини в ігровому освоєнні статевовідповідних ролей та накопичення соціального досвіду. В генезисі образу статевовідповідного “Я” все більшу роль набуває соціум, соціальна практика, яка формує образи “узагальнених інших” жінок та чоловіків. В міру дорослішання складається “концепція – Я” як стабільний набір ґендерних настанов, міркувань та символів відносно себе як представника певної статі ( М.Й. Боришевський, В.М. Васютинський).

Отже, від простої імітації статеворольової поведінки дорослих до розвитку здатності внутрішнього програвання статевовідповідних ролей – такий шлях проходить дитина у становленні образу статевовідповідного “Я”.

З шкільного віку виробляється здатність оцінювати “узагальненого іншого”, що задається впливом культурного середовища та творення себе відповідно до статеворольового самовизначення.

Таким чином, аналіз літератури дозволяє констатувати, що проблемі становлення Я-концепції особистості присвячено численні експериментальні і теоретичні дослідження. Вивчено структуру, механізми і закономірності формування Я-концепції.

Традиційно Я-концепція визначається як динамічна система уявлень людини про себе. За визначенням Р. Бернса в структурі Я-концепції виділяють образ Я, самооцінку і потенційну реакцію поведінки. Я-концепцію розглядають як сукупність установок індивіда, спрямованих на себе. Але слід зазначити, що у творах різних авторів підсумковим виміром Я- концепції виступає певне узагальнене ставлення до власної особистості, яке різні дослідники називають по-різному: самоприйняття (К. Роджерс), самоповага (І. С. Кон), узагальнена самооцінка (А. І. Захарова), самоставлення (В. В. Столін, С. Р. Пантілєєв), образ Я (М. Й. Боришевський, І. Д. Бех). Розходження в термінології обумовлено тим, що різні автори підкреслюють переважно або емоційно-ціннісний, або оцінний аспекти Я- концепції. При цьому Я-концепція може переживатися суб'єктом переважно в термінах оцінки себе або емоційної приязні до себе (К. Роджерс, С. Р. Пантілєєв).

Спираючись на теоретичні підходи різних дослідників, ми розглядали Я-концепцію як складне утворення, у якому когнітивно-оцінний і емоційно-ціннісний аспекти визначаються сформованістю наступних компонентів (Дивись додаток 1).

Залежно від сформованості таких показників, як: зміст образу Я; адекватності самооцінки і рівня домагань; позитивності самоставлення, заснованого на прагненні до самопізнання; відповідності очікуваного ставлення оточуючих їх об'єктивному ставленню; інтернальності локуса контролю можна розглядати Я-концепцію як когнітивно-орієнтовану; при несформованості – як емоційно-орієнтовану.

Залежно від рівня самооцінки і домагань, позитивності самоставлення, Я-концепцію можна розглядати як високо-позитивну або низько-позитивну.

На сьогоднішній день в психологічній літературі висвітлено різні погляди на питання я-концепції, серед них найбільш широко вживані є наступні:

Я-концепція – динамічна система, уявлень людини про саму себе, що включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних природних властивостей; самооцінку; суб’єктивне сприйняття, що впливає на власну особистість зовнішніх факторів; поняття я-концепції виникло у 1950р. в руслі

гуманістичної психології (феноменалістичної), представники якої (А. Маслоу, К. Роджерс і ін.), на відміну від біхевіористів і фрейдистів, прагнули

до розгляду цілісного людського Я і його особистісного самовизначення мікросоціуму. Значний вплив на встановлення цього поняття здійснили також такі вчені як: Ч. Кулі, Дж. Мід і Е. Еріксон. Однак перші теоретичні розробки в області я-концепції належать У. Дженсону, що розділив глобальне,особистісне Я (Self) на взаємодіюче Я-усвідомлююче (І) і Я-як об’єкт (Ме).

Я-концепцію часто визначають як сукупність установок, спрямованих на себе, і тоді за аналогією з атетюдом виділяють в ній три структурних елемента:

- когнітивний – „образ Я” (характеризує вміст уявлень про себе);

- емоційно-цінносний, афективний (відображає відношення до себе в цілому чи до окремих сторін своєї особистості, діяльності і т. д. і проявляється в системі самооцінок);

- поведінковий (характеризує проявлення перших двох в поведінці).

Я-концепція – цілісне утворення, всі компоненти якого хоча мають відносно самостійно-логічний розвиток, тісно взаємопов’язані. Я-концепція

має усвідомлювані і неусвідомлювані аспекти.

Я-концепція відрізняє складну, рівневу будову, яку по різному розуміють різні автори. Наприклад, Р. Бернс уявляє Я-концепцію у вигляді ієрархічної структури. Вершиною являє глобальне Я-концепції, що конкретизується в сукупності установок особистості на себе. Ці установки мають різноманітні модальності: а) реальне Я (уявлення про те, яким би я хотів бути); б) дзеркальне Я (уявлення про те, яким мене бачать інші). Кожне із цих модальностей включає ряд аспектів – фізичне Я, соціальне Я, розумове Я, емоційне Я.

В залежності від того, на якому рівні – організму, соціального індивіда чи особистості – проявляється активність людини, в я-концепції виділяють:

- фізичний Я-образ (схема тіла), що викликає потребу фізичного благополуччя організму;

- соціальні ідентичності: статеву, вікову, етнічну, громадянську, соціально-

рольову, пов’язані з потребами людини приналежності до загалу і прагнення бути в цьому соціумі;

- диференційний образ Я, що характеризує знання про себе в порівнянні з іншими людьми і тим що надає відчуття власної унікальності, забезпечує потребу в самовизначенні і самореалізації (В. В. Столін).

Існують і інші варіанти:

· неусвідомлення, уявлення тільки в переживанні, установки по відношенні до себе;

· власні, парціальні самооцінки;

· відносно цілісна я-концепція;

· я-концепція як частина системи ціннісних орієнтацій особистості (І. С. Кон та ін.).

Самооцінка особистості. Пізнаючи риси іншої людини, особистість одержує необхідні відомості для вироблення власної оцінки. У порівнянні своїх якостей із відповідними якостями інших людей у особистості формується самооцінка.

Самооцінка — оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей.

За відповідністю реаліям самооцінка може бути адекватною і неадекватною. Неадекватна самооцінка, у свою чергу, поділяється на завищену і занижену. Дуже завищена, як і дуже занижена, самооцінка здатна спричинити внутрішні конфлікти особистості. Завищена самооцінка часто викликає протидію оточуючих, що породжує озлобленість, підозрілість, агресію і призводить до розриву міжособистісних стосунків. Дуже низька самооцінка зумовлює розвиток комплексу неповноцінності, стійкої невпевненості в собі, тривожності, безініціативності.

Самооцінка виконує регулятивну і захисну функції, впливає на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її стосунки з іншими людьми. Тісно пов'язана вона з рівнем домагань.

Рівень домагань. Формуючись на основі самооцінки, він є важливим внутрішнім чинником саморозвитку і самореалізації особистості.

Рівень домагань — прагнення досягти мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною.

Залежно від самооцінки він теж може бути адекватним можливостям людини, заниженим або завищеним. Людина із заниженим рівнем, зустрівшись із новими завданнями, переживає невпевненість, тривогу, боїться втратити свій авторитет, а тому намагається відмовитися від них. Тому й не використовує свої потенційні можливості. При завищеному рівні домагань індивід береться вирішувати непосильні проблеми, а тому часто зазнає невдач.

Самосвідомість особистості через механізм самооцінки чутлива до співвідношення рівня домагань і реальних досягнень. З цим феноменом пов'язана самоповага.

Самоповага. Будучи важливим компонентом образу Я, вона визначає відношення домагань людини до того, на що вона претендує. Термін «самоповага» не визначають, а використовують у побутовому розумінні як компонент самосвідомості, в якому виражається бережливе і шанобливе ставлення до власного Я. Особистість завжди характеризує піклування про себе.

На думку американського психолога В. Джемса, самоповагу можна представити формулою: самоповага = успіх : домагання. Для збереження самоповаги людина в одному випадку повинна виявити більшу активність, аби досягти успіху, що є непростим завданням. В іншому — знизити рівень домагань, за якого самоповагу буде збережено навіть за незначного успіху. Другий шлях є одним із випадків психологічного захисту свого образу Я, причому пасивного.

Психологічний захист. У ситуаціях можливого чи реального неуспіху в діяльності задля реалізації потреби бути повноцінною особистістю часто вдаються до психологічного захисту.

Психологічний захист — регулятивна система, яку особистість використовує для усунення психологічного дискомфорту, переживань, які загрожують Я-образу, і зберігає його на бажаному і можливому за певних обставин рівні.

Захисні механізми вступають у дію, коли особистість за певних умов не може досягти поставленої мети. До цих механізмів належать заперечення, витіснення, проекція, раціоналізація, заміщення та ін.

Заперечення — намагання людини не сприймати повідомлення, яке її хвилює і може призвести до внутрішнього конфлікту.

Так, при масовому опитуванні людей на запитання «Чи переконали вас повідомлення преси про те, що паління може викликати захворювання на рак легенів?» позитивно відповіли 54 відсотки тих, хто не палить, і тільки 28 відсотків курців.

Витіснення — спосіб уникнути внутрішнього конфлікту, вилучивши зі свідомості неприємну інформацію.

Людина швидко забуває про ті неподобства, які вчинила, та прикрощі, яких завдала іншим людям.

Проекція (лат. projectio — викидання) — неусвідомлене перенесення власних бажань і переживань, в яких людина не хоче зізнатися собі через їх соціальну неприйнятність, на інших людей.

Наприклад, образивши партнера по спілкуванню, індивід не усвідомлено намагається перекласти на нього за це вину, мотивуючи тим, що він її спровокував.

Раціоналізація (лат. rationalis — розуміння) — псевдорозумне пояснення людиною своїх бажань, вчинків, зумовлене причинами, визнання яких загрожувало б утратою самоповаги.

Не досягши бажаного, людина переконує себе в тому, що об'єкт бажань для неї не дуже важливий і що вона його не дуже й прагнула.

Заміщення — перенесення дії з недосяжного об'єкта на доступний.

Воно знімає напруження і спричинює психологічну розрядку. Наприклад, роздратування, яке виникло під час невдалого випробування машини, конструктор часто переносить на підлеглих.

Дія захисних механізмів спрямована на збереження внутрішньої рівноваги шляхом витіснення зі свідомості всього того, що загрожує системі наявних цінностей.

Усі компоненти самосвідомості особистості, про які йшлося вище, не є вродженими. їх формування і розвиток залежить від умов життя людини та виховання.

Отже, процес розвитку особистості і вдосконаленя її якостей відбувається через ускладнення форм її психічної діяльності внаслідок невпинної активної взаємодії з навколишнім світом. Цей процес є тривалим, складним. Поява нових психічних утворень відбувається шляхом подолання особистістю внутрішніх суперечностей, які постійно виникають.

Крім того, я-концепція описується з точки зору змісту і характеру уявлень про себе, важкості і диференціації цих уявлень, їх суб’єктивного значення для особистості, а також внутрішньої цінності і послідовності, згідності, стійкості в часі (Я-минуле – я-теперішнє – я-майбутнє)(М. Розенберг, Е. Т. Соколова). Виділяють також динамічне Я (як, за моїми уявленнями, я змінююсь, розвиваюсь, яким прагну стати), „уявне Я”, „Я-маска”, „фантастичне Я” і т.д. Розбіжності між „ідеальним Я” і „реальним Я”

слугують важливим джерелом розвитку, однак суттєві противоріччя між ними можуть стати джерелом внутрішньо-особистісних конфліктів і негативних переживань.

Найважливішою функцією я-концепції являється забезпечення внутрішньої узгодженості особистості, відносної стійкості в її поведінці. Розвиток особистості, її діяльності і поведінки знаходяться під суттєвим впливом я-концепції.

Я-концепція формується під впливом життєвого досвіду людини, перед

усім відносин батьків і дітей, однак достатньо рано вона сама набуває активну роль, впливаючи на інтерпретацію цього досвіду, на ті цілі, які індивід ставить перед собою, на відповідну систему очікувань, прогнозів відносно майбутнього, оцінку їх досягнень і тим самим на власну самооцінку.

Співвідношення понять я-концепції і самоусвідомлення точно не визначено. Часто вони виступають як синоніми. Разом з тим існує тенденція розглядати я-концепцію на відміну від самоусвідомлення, як результат кінцевого продукту в процесі самоусвідомлення.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.