Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дипломная (3).doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
20.11.2019
Размер:
706.56 Кб
Скачать

Миколаївський економічний ліцей №1

Миколаївської міської ради

Миколаївської області

Курсова робота

з теми:

«Уявлення особистості про себе і значимість інших суб’єктів спілкування»

Виконала:

учениця 11-Б класу

Ожема Аліна Андріївна

Науковий консультант:

Практичний психолог

Єщенко Павло Ігорович

Миколаїв - 2012

Зміст

Вступ.........................................................................................................................3

Розділ І. Проблема розвитку Я-концепції в підлітковому шкільному віці .......6

1.1. Поняття «Я-концепції» у психології..............................................................6

1.2. Особливості формування «Я-концепції» у підлітковому шкільному віці.......................................................................................................................... 11

Розділ ІІ. Дослідження образу реального та ідеального Я підлітків…………

ВИСНОВОК …………………………………………………………………….20

Список використаної літератури..........................................................................21

ДОДАТКИ

Вступ

Зі вступом дитини до школи її самосвідомість набуває нового рівня, проявляється як внутрішня позиція. Учень починає самовизначатися як суб'єкт навчальної діяльності, у нього формується Я-образ — результат усвідомлення глибинної суті людини, що дає змогу відрізнити себе від інших людей (такої, яка успішно або не успішно навчається, яку хвалять чи карають, з якою хочуть або не хочуть товаришувати). У шкільному віці значно розширюється сфера соціальних контактів дитини, що неминуче впливає на її первинну Я-концепцію - сукупність настанов щодо себе.

Школа сприяє самостійності учня, його емансипації від впливу батьків, надає йому широкі можливості для вивчення навколишнього (фізичного і соціального) світу. У підлітковому шкільному віці вже оцінюють інтелектуальні, соціальні й фізичні можливості дитини. Унаслідок цього школа стає джерелом вражень, на основі яких починається розвиток самооцінки дитини. Тут її досягнення та невдачі набувають офіційного характеру, постійно фіксуються і стають публічними.

На думку Л. Виготського, саме в шкільному віці починає складатися самооцінка дитини, яка формує її ставлення до себе. Це є найважливішою властивістю особистості, що забезпечує контроль за власною діяльністю з точки зору нормативних критеріїв, організацію своєї поведінки відповідно до соціальних норм. Самооцінка відображає не тільки знання учня про результати навчальних досягнень, його уявлення про власні можливості у навчальній діяльності, а й ставлення до себе як до виконавця вимог учителя, батьків, як до носія нових особистісних якостей (старанність, наполегливість, акуратність, кмітливість та ін.). Учні старших класів передусім усвідомлюють і оцінюють у собі якості, які характеризують їх як особистість. Самооцінка дітей особливо залежить від оцінки їхньої діяльності й поведінки дорослими (батьками, вчителями). Школяр ніби дивиться на себе очима дорослого, визнає його авторитет, незаперечно приймає його оцінки. Тому часто, характеризуючи себе як особистість, учень повторює лише те, що чув про себе від дорослих.

Для формування ставлення до свого «Я» дитині необхідні зовнішня інформація про себе, увага до себе тих, хто її оточує. Тому вона прагне привернути до себе увагу іноді найдивнішими (з погляду дорослого) способами, конфліктуючи з однолітками, порушуючи дисципліну на уроках.

Успішність навчання школярів та їхні уявлення про себе взаємопов'язані. Успіхи в навчанні сприяють розвитку самооцінки школяра, а самооцінка впливає на рівень успішності через механізми очікувань, домагань, мотивації та впевненості у своїх силах. Низька самооцінка підриває впевненість у своїх силах і формує низький рівень домагань і очікувань, а низька успішність знижує самооцінку.

Отже, дана тема є актуальною, тому що уявлення особистості про себе формується завдяки досвіду соціального спілкування з оточуючими людьми.

Метою дослідження є проаналізувати особливості образу реального та ідеального «Я» підлітків.

Для досягнення вищезазначеної мети, було поставлено наступні задачі:

1.Проаналізувати поняття «Я-концепція» в сучасній психології.

2.Визначити структуру, специфіку та становлення Я-концепції підлітків.

3.Охарактеризувати зміст і динаміку розвитку образу реального та ідеального «Я» підлітків.

4.Провести практичне дослідження з метою визначення різниці реального та ідеального образу «Я» підлітків.

В зв’язку з цим, об'єктом дослідження є розвиток Я-концепції в підлітковому шкільному віці.

Предметом дослідження обрано закономірності розвитку Я-концепції в підлітковому шкільному віці.

Гіпотезою дослідження є припущення, що уявлення особистості про себе у шкільному віці відбувається через спілкування з іншими людьми.

Розділ і. Проблема розвитку я-концепції в підлітковому шкільному віці

1.1. Поняття «я-концепції» у психології

Я-концепція – це цілісний образ власного “Я” людини, узагальнене її уявлення про саму себе, система її настановлень щодо власної особистості, яка є достатньо стабільною, більшою чи меншою мірою усвідомлюваною. Тому все частіше вживається поняття “константне ядро” Я-концепції як основне стабільне уявлення людини про себе.

Я-концепція – динамічне, активне і здатне до змін утворення; воно визначає і організує діяльність та переживання особистості, реалізує мотиваційні функції, забезпечує плани, правила і сценарії поведінки, визначає адекватність реакцій на соціальні зміни. Таким чином, Я-концепція

опосередковує найважливіші внутрішньоособистісні процеси (переробку інформації, мотивацію, емоції) і більшість міжособистісних взаємодій (ситуацію вибору партнера, стратегію взаємодії з ним).

Традиційно Я-концепція визначається як динамічна система уявлень людини про себе. За визначенням Р. Бернса в структурі Я-концепції виділяють образ Я, самооцінку і потенційну реакцію поведінки. Я-концепцію розглядають як сукупність установок індивіда, спрямованих на себе. Але слід зазначити, що у творах різних авторів підсумковим виміром Я-концепції виступає певне узагальнене ставлення до власної особистості, яке різні дослідники називають по-різному: самоприйняття (К. Роджерс), самоповага (І. С. Кон), узагальнена самооцінка (А. І. Захарова), самоставлення (В. В. Столін, С. Р. Пантілєєв), образ Я (М. Й. Боришевський, І. Д. Бех). Розходження в термінології обумовлено тим, що різні автори підкреслюють переважно або емоційно-ціннісний, або оцінний аспекти Я- концепції. При цьому Я-концепція може переживатися суб'єктом переважно в термінах оцінки себе або емоційної приязні до себе (К. Роджерс, С. Р. Пантілєєв).

Спираючись на теоретичні підходи різних дослідників, ми розглядали Я-концепцію як складне утворення, у якому когнітивно-оцінний і емоційно-ціннісний аспекти визначаються сформованістю наступних компонентів (Дивись додаток 1).

Залежно від рівня самооцінки і домагань, позитивності самоставлення, Я-концепцію можна розглядати як високо-позитивну або низько-позитивну.

Поняття Я-концепції виникло у 1950р. в руслі гуманістичної психології (феноменалістичної), представники якої (А. Маслоу, К. Роджерс і ін.), на відміну від біхевіористів і фрейдистів, прагнули до розгляду цілісного людського Я і його особистісного самовизначення мікросоціуму. Значний вплив на встановлення цього поняття здійснили також такі вчені як: Ч. Кулі, Дж. Мід і Е. Еріксон.

Я-концепцію часто визначають як сукупність установок, спрямованих на себе, і виділяють в ній три структурних елементи:

- когнітивний – „образ Я” (характеризує вміст уявлень про себе);

- емоційно-цінносний, афективний (відображає відношення до себе в цілому чи до окремих сторін своєї особистості, діяльності і т. д. і проявляється в системі самооцінок);

- поведінковий (характеризує проявлення перших двох в поведінці).

Я-концепція – цілісне утворення, всі компоненти якого хоча мають відносно самостійно-логічний розвиток, тісно взаємопов’язані. Я-концепція

має усвідомлювані і неусвідомлювані аспекти.

Я-концепція має складну, рівневу будову, яку по різному розуміють різні автори. Наприклад, Р. Бернс уявляє Я-концепцію у вигляді ієрархічної структури. Вершиною якої є глобальна Я-концепція, що конкретизується в сукупності установок особистості на себе. Ці установки мають різноманітні модальності: а) реальне Я (уявлення про те, яким би я хотів бути); б) дзеркальне Я (уявлення про те, яким мене бачать інші). Кожне із цих модальностей включає ряд аспектів – фізичне Я, соціальне Я, розумове Я, емоційне Я.

В залежності від того, на якому рівні – організму, соціального індивіда чи особистості – проявляється активність людини, в Я-концепції виділяють:

- фізичний Я-образ (схема тіла), що викликає потребу фізичного благополуччя організму;

- соціальні ідентичності: статеву, вікову, етнічну, громадянську, соціально-

рольову, пов’язані з потребами людини приналежності до загалу і прагнення бути в цьому соціумі;

- диференційний образ Я, що характеризує знання про себе в порівнянні з іншими людьми і тим що надає відчуття власної унікальності, забезпечує потребу в самовизначенні і самореалізації (В. В. Столін).

Самосприйняття

Образ внутрішнього світу кожного з нас -унікальний. Він уключає свій, особистий набір характеристик, серед яких в одних переважають соціальні, в інших — психологічні, у декого — фізичні. Важливо відзначити: одні й ті ж характеристики можуть входити в образ «Я» різних людей, але при цьому емоційно вони оцінюють їх по-різному. Наприклад, хтось охарактеризує себе як «усміхненого і відхідливого», і його тішитиме така оцінка. А інший опише себе так само, але відчує дискомфорт і роздратування. Інакше кажучи, людині дуже важливо знати, з яких характеристик складається її образ «Я», але не менш важливо усвідомлювати емоційну привабливість цих характеристик.

Емоційно позитивна оцінка свого «Я» означає самоприйняття. Самоприйняття може бути виражене такими словами: «Я подобаюся собі», «Я собі симпатичний», «У мені багато гарного, більше, ніж недоліків» тощо. Або просто: «Я — гарний. Гарний, незважаючи на...». Самоприйняття припускає, що ми можемо засуджувати деякі свої вчинки, бути незадоволеними певними рисами свого характеру або поведінкою, але при цьому і далі добре до себе ставитися. І не треба плутати самоприйняття з некритичністю. Дуже важливо критично оцінювати себе в різних ситуаціях. Просто це не повинно нам заважати добре до себе ставитися.

Самооцінка

Бути критичним до себе, правильно оцінювати свої сили та вчинки — означає мати зрілу (ще кажуть — адекватну) самооцінку. Самооцінка — це оцінка себе (при порівнянні з іншими людьми) у певній системі координат. Справді, чи можна оцінювати себе, те, наскільки я добрий (добра), не порівнюючи свою доброту з добротою решти людей, не співвідносячи себе з «еталоном доброти»? Наскільки я розумний? Наскільки я фізично сильний? Дуже важливо мати зрілу, адекватну самооцінку. Це допомагає побачити себе серед інших, співвіднести свій потенціал.

Самооцінка обов'язково повинна бути критичною. Не в тому розумінні, що себе неодмінно треба критикувати і знаходити завжди й у всьому недоліки. Оцінюючи себе порівняно з іншими, важливо об'єктивно й неупереджено (тобто критично) подивитися на самого себе.

Слід уміти бачити свої сильні сторони і ставитися до них із повагою, використовувати їх у своєму житті повною мірою.

Потрібно вміти бачити свої слабкі сторони. Але... Що з ними робити? Якщо вони справді заважають жити, розвиватися, будувати стосунки, то треба над собою працювати. Це ще називається самовихованням. А якщо це риси нашої натури, дані нам природою, що дісталися від батьків, то їх можна у собі просто визнати: так, зараз я такий. І дуже важливо: критична оцінка самої себе не повинна заважати людині приймати себе, бачити свою індивідуальність і неповторність, відмінність від інших.

«Я» (соціальне, фізичне, психологічне (психічне)), самооцінка — все це, так би мовити, характеристики нашого внутрішнього світу. При бажанні образ «Я» можна намалювати у вигляді певної схеми на площині, позначивши різними кольорами простір, який ми у своїй душі відвели відповідним ролям, тілесним характеристикам та індивідуальним особливостям. Однак наше «Я» має ще й свою «глибину». Розглянемо її.

Глибини внутрішнього світу

Коли наші давні предки намагалися зрозуміти світобудову, вони спиралися на доступні їм засоби пізнання. Насамперед — власні очі, вміння спостерігати й робити висновки на основі побаченого. А хіба побачиш неозброєним оком молекули? Або космічні тіла? Звукові хвилі? Віруси?

Описуючи навколишній світ на основі прямого спостереження, люди робили безліч дрібних і великих помилок. Спроби виправити деякі з них вартували життя багатьом нашим великим попередникам... Наш внутрішній світ настільки ж складний, як і світ зовнішній. І не все в ньому доступне безпосередньому самоспостереженню, а лише усвідомлюване людиною. Проте є ще неусвідомлюване й несвідоме життя нашого «Я».

Отже, внутрішній світ містить три рівні, три поверхи:

• те, що усвідомлюється;

• те, що відбувається без усвідомлення, але при бажанні може бути усвідомлено;

• те, що відбувається несвідомо.

Наше свідоме життя дуже насичене. Щомиті існування сповнене безліччю усвідомлюваних нами явищ.

Через органи сприйняття надходять образи зовнішнього світу: зорові, слухові, нюхові, дотикові... Вони складаються в поточну картину світу, яку ми цілком усвідомлюємо.

Ми усвідомлюємо свій внутрішній стан, свої емоції та переживання, думки й бажання. Звичайно, якісь стани та явища ми осягаємо чіткіше, якісь — трохи розпливчасте, немовби несфокусовано. Добре усвідомлюється те, що в цей момент здається найзначнішим, найважливішим (готуючись до старту, спортсмен допускає у свідомість лише те, що допомагає йому налаштуватися на боротьбу), або те, що має високу інтенсивність: сильний різкий звук, головний або зубний біль, образа на близьку людину.

У людському суспільстві дуже цінується вміння в потрібні моменти обмежувати коло усвідомлюваних явищ, аби зосередитися на якійсь справі. Це називається зосередженістю, зануренням у діяльність. Але не менш цінне і зворотне вміння — здатність жити із «широко розплющеними очима», вбирати в себе безліч образів, усвідомлювати різноманітні явища зовнішнього і внутрішнього світу. Нерозвиненість цієї здатності призводить до того, що людина живе практично уві сні: занурена у свої думки або «зациклена» на переживаннях, вона мало що усвідомлює в тому, що відбувається навколо неї й усередині.

Неусвідомлювані процеси

Це різні автоматизми і стереотипи, що діють у тих або інших ситуаціях. Вони діють немов «за нас», на неусвідомлюваному рівні. Ми говоримо в таких випадках: злетіло з язика, вийшло саме собою, зробив за звичкою. Серед неусвідомлюваних процесів нашого внутрішнього світу багато таких, які колись були вироблені нами свідомо, а потім стали звичкою, реакцією, доведеною до автоматизму. Так, умілий автомобіліст у серйозній ситуації на дорозі реагує на неусвідомлюваному рівні. І якщо в нього гарні навички керування автомобілем, його автоматичні реакції виявляються швидшими і правильнішими, ніж свідома оцінка ситуації. У голові ще тільки майнуло запитання: «Що робити?», — а руки вже виконали необхідний маневр. А якщо те, що автоматизоване, і стало неусвідомлюваною реакцією, не влаштовує людину? Заважає спілкуватися або успішно вчитися? Із цим можна впоратися. Неусвідомлювані процеси при бажанні можна усвідомити й відкоригувати. Тому необхідні вольові зусилля, робота розуму, час, але це цілком доступне кожному. І якщо хтось у відповідь на ваше обурення з приводу нецензурної лексики каже, що в нього це стало звичкою, й він нічого не може із цим вдіяти, не вірте. Неусвідомлювані процеси внутрішнього світу — під нашим контролем.

Несвідоме життя нашого «Я»

Це потаємні глибини внутрішнього світу. У тому, що вони існують, немає жодних сумнівів. Наприклад, страхи й бажання, яким немає пояснення, але які сильніші за нас. Добре знайомий кожному «ефект дежавю». Відчуття того, що ситуація, в якій я зараз, уже колись ставалася, дивні сплески нез'ясовної пам'яті, коли людина раптом починає говорити давно мертвою мовою, несподівано проявляються небачені й невластиві досі здібності. Що це — вірність традиціям поколінь, любов до міфів і казок? Серед філософів і психологів існують різні теорії про природу несвідомого та про його значення в житті людини. Роль несвідомого дехто зводить в абсолют, а дехто значно обмежує.

Що містить у собі несвідоме? Насамперед, інформацію, що надходить у нашу психіку по каналах, зазвичай недосяжних для сприйняття. Це наші рефлекси й установки — сталі, звичні реакції на певний зовнішній сигнал або ситуацію. Вони виникли під впливом зовнішніх обставин тому, що організму так було зручніше пристосуватися до цих обставин. Наше «Я» організм про це, що називається, «не запитував». Є й така інформація, що у нашу психіку потрапляє через різні органи чуттів і впливає на нас, але усвідомити її неможливо. Ми просто так улаштовані.

Несвідоме містить також те, що в різних теоріях прийнято називати генетичною пам'яттю, архетипами, родовою пам'яттю. Якимось чином культура, традиції, цінності й навіть стиль життя наших предків передаються нам у спадок і впливають на нас. Ми не усвідомлюємо цієї пам'яті, не маємо змоги сказати: «Я точно пам'ятаю, що у нашому роді було заведено...». Але в якомусь складному, поки малозрозумілому для нас вигляді, пам'ять роду, «культурна» пам'ять існує в несвідомому нашого внутрішнього світу.

Нарешті, у несвідомому «мешкають» переживання, думки та спогади, які стали для людини занадто хворобливими, занадто важкими. І вона витиснула, перемістила їх у несвідоме. Відкриття несвідомого, котре є сховищем хворобливих переживань, належить найзначнішому психологові та психіатрові XX століття 3. Фройду. «Витіснення» — термін, який запровадив цей учений. У ситуації, коли прийняти свою проблему й вирішити її неможливо, особа витискає хворобливі переживання і спогади в несвідоме. Але такий порятунок — ілюзорний. Витіснені переживання не йдуть зовсім, вони дають про себе знати, проявляючись у снах, хворобливих фантазіях, а також породжують у людини болісні психічні переживання — неврози.

Основний шлях позбавлення від таких недуг — усвідомлення витіснених переживань, розв'язанння своєї психологічної проблеми. Так

чи інакше, ми приходимо до констатації того, що «головний» рівень внутрішнього світу — свідомий. Саме тут розгортається психічне життя людини, доступне її розумінню, контролю, оцінці та зміні. Сократ сказав: «Непізнане життя не варте того, щоб бути прожитим». Сильний вислів! Якщо вдуматися і вслухатися — дуже правильно.

Внутрішній світ і його психологічний час

Навколишній світ існує у просторі й часі. Внутрішній світ — теж. Простір, у якому розгортається життя нашого «Я», ми розглянули. А час? Відомо, що час у тривимірному світі, в якому існує людство, не можна зупинити, не можна повернути назад або прискорити. Чи поширюються ці закони на психологічний час людини? Звичайно, ні, і кожен із нас про ІІе знає не з чуток.

«Ми знаємо: час — поняття гнучке. Усе залежить від того, чим ви заповнюєте його», — писав С. Маршак. Психологічний час справді дуже розтяжний. Бувають хвилини і дні особливої психологічної наповненості. Вони пролітають швидко, але залишають по собі чудове почуття повноти й осмисленості існування. Трапляються й періоди в житті, коли час обтяжливо тягнеться, але не залишає по собі нічого, крім порожнечі • й неприємних спогадів. Час неймовірно розтягується в моменти очікування.

Багато з людей у зрілі й похилі роки кажуть про те, що час дуже по-різному сприймається в дитинстві, юнацтві й дорослості. Наприклад, між 13 й 14 роками проходить начебто ціла епоха, а проміжок часу між 45 й 46 здається миттю, наповненою щоденною марнотою... Але це — не загальний психологічний закон. Навколо нас — безліч підлітків, котрі проживають свої роки в одноманітно-нудній повсякденності, і безліч літніх людей, які живуть яскраво, повноцінно, усвідомлюючи кожну мить свого буття.

Психологічний час не лише тече по-іншому. Він іще вміє зупинятися, «застрягати» і повертати назад. Три важливі поняття описують психологічний час людини: минуле, сьогодення й майбутнє. Для кожного з нас вони мають різне особисте значення й емоційне звучання. Минуле, сьогодення і майбутнє присутні в нашому житті постійно. Живучи в сьогоденні, ми будуємо плани, пов'язані з майбутнім, і звіряємо їх із минулим досвідом. Однак із психологічної, суб'єктивної точки зору, у кожен момент часу ми живемо в одному із цих часів.

Ми можемо бути поглинені спогадами, і тоді наш зв'язок із сьогоденням слабшає, а майбутнє взагалі відступає. Ми можемо жити у мріях про те, чого поки не існує. У цьому випадку сьогодення втрачає свою цінність, перетворюється на місток, який пов'язує «учора» й «завтра». І звичайно ж, ми можемо жити в сьогоденні, ставлячись до минулого з повагою й розуміючи, що від сьогодення залежить наше «завтра».

Жити сьогоденням і жити сьогоднішнім, одно-хвилинним — це різні речі. Людина, яка живе сьогоднішнім днем («Один раз живемо!», «Завтра хоч потоп!»), психологічно закреслює свої особисті «вчора» й «завтра», не думає про наслідки власних учинків, не будує свого життя, а пливе за течією. Той, хто живе сьогоденням, із повагою ставиться до кожної хвилини свого життя. Він розуміє, що все складається з коротких митей, які ми або наповнюємо, або не наповнюємо сенсом існування.

Спірне питання

«Возлюби ближнього свого, як самого себе», — казав колись Ісус Христос. І. Лібман, роз'яснюючи суть біблійної заповіді любові, радив трактувати її в такий спосіб: «Якщо будеш правильно любити й довіряти самому собі, то любитимеш свого ближнього і довірятимеш йому». А одному із психіатрів нью-йоркської психіатричної клініки належить твердження: «Якби люди замість ненависті до самих себе й упевненості в тому, що вони ні на що не здатні, мали б здорову любов до себе, якби тільки вони замість презирства до слабкості спромоглися полюбити в собі дітей, наших пацієнтів стало б наполовину менше».

Як же так? Хіба любити себе сильніше й раніше за інших людей — не егоїзм, не себелюбність, настільки засуджувана в нашому суспільстві? Про що вони говорять, ці люди, що мають на увазі під «здоровою» і «правильною» любов'ю до себе?

Самодослідження

Як ми вже казали, кожна людина має образ свого внутрішнього світу. Але те, що він у нас є, не означає, що ми про нього знаємо. Проте можемо дізнатися, якщо поставимо перед собою таке завдання.

Щоб довідатися, який ваш образ внутрішнього світу, поставте собі дуже просте на перший погляд запитання: «Який я?».

Одразу відповідайте на нього... двадцять разів. (Зробіть це обов'язково, інакше подальше обговорення буде ніби не про вас, чужим і незрозумілим. А за такого підходу вивчення психології втрачає всілякий сенс!)

Те, що вам удалося написати, відповідаючи на немудре зовні запитання, — це автопортрет вашого «Я». Поговоримо про нього.

Образ «Я» людини може включати різні характеристики. Це можуть бути прикметники, що визначають риси вашого характеру й зовнішнього вигляду, іменники на кшталт «людина»,

«учень», а також образні вислови — метафори. Наприклад, «сонечко», «капризуля», «незграбний бегемот». Усі їх, навіть найоригінальніші, можна об'єднати у три групи. Образ «Я» складається з характеристик соціального «Я», фізичного і психологічного. Поверніться до початку, прочитайте ще раз, що таке соціальне, фізичне і психологічне «Я». А тепер проаналізуємо ваш власний автопортрет.

Скільки характеристик соціального «Я» у вашому списку? Перелічіть і запишіть відповідь. Відповідаючи на запитання «Хто я?», ви могли написати: гарний, високий, стрункий, сильний, незграбний, присадкуватий, кволий, засмаглий тощо. Чи є у вашому «Я»-образі фізичні характеристики? Будемо сподіватися, що вони переважно позитивні. Підрахуйте, скільки їх. Довірливий, розумний, імпульсивний, спокійний, добрий, запальний, обережний, поривчастий... Рідна мова неймовірно багата словами, що дозволяють нам описувати власну індивідуальність. Які психологічні характеристики ви дали самі собі?

Повернімося до списку з двадцяти характеристик «Я», і зробіть ще одну процедуру. Вона допоможе вам краще розібратися в образі власного внутрішнього світу. Кожна з характеристик образу «Я» може розглядатися і як позитивна, й як негативна.

Яких рис у вашому «Я»-образі більше? Аби зрозуміти це, поставте поруч із кожною характеристикою знак «+» або «—». Важливо, щоб це була ваша власна оцінка. Вона зовсім не обов'язково має збігатися із загальноприйнятою. Скажімо, ваші близькі можуть вважати запальність негативною рисою, а вам, можливо, вона здається корисною і цілком прийнятною.

Що ж вийшло? Яких характеристик — позитивних чи негативних — більше в образі вашого «Я»?

Образ внутрішнього світу — це характеристики і риси, які ми в собі бачимо, забарвлені тим чи іншим емоційним ставленням. У когось образ «Я» загалом рясніє позитивними емоціями, людина приймає своє «Я» (що не виключає неприйняття якихось окремих рис); в іншого переважають негативні оцінки рис свого «Я». Він ставиться до себе дуже критично, бачить більше недоліків, ніж чеснот. Так, усі ми різні. Але чи можна дати якусь загальну пораду? Який образ «Я» вважати «гарним» або «правильним»? Ні, не буває «правильного» внутрішнього світу. Але буває гармонійний і негармонійний його стан. Досягти гармонії із самим собою допомагає такий образ «Я», в якому знайшлося місце усім трьом видам характеристик без явного перекосу в бік будь-якої з них, а також той, у якому більше емоційно прийнятних описів.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.