Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
дедукція декарта.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.09.2019
Размер:
32.6 Кб
Скачать

2

Дедукція (лат. deductio - виведення) - в широкому сенсі слова -- така форма мислення, коли нова думка виводиться суто логічним шляхом (тобто за законами логіки) з попередніх думок. Така послідовність думок називається висновком, а кожен компонент цього висновку є або раніше доведеною думкою, або аксіомою, або гіпотезою. Остання думка даного виводу називається висновком.

Процеси дедукції на суворому рівні описуються в обчисленні математичної логіки.

У вузькому сенсі слова, прийнятому в традиційній логіці, під терміном "дедукція" розуміють дедуктивний умовивід, тобто такий умовивід, внаслідок якого виходить нове знання про предмет або групі предметів на підставі вже наявного деякого знання про досліджуваних предметах і застосування до них деякого правила логіки. Дедуктивний умовивід, що є предметом традиційної логіки, застосовується нами кожного разу, коли потрібно розглянути явище на підставі вже відомого нам загального положення і вивести щодо цього явища необхідний висновок. Нам відомий, наприклад, наступний конкретний факт - "дана площина перетинає куля"і загальне правило щодо всіх площин, що перетинає куля, - "усякий переріз кулі площиною є коло". Застосовуючи це загальне правило до конкретного факту, кожен правильно мислячий чоловік необхідно прийде до одного й того ж висновку: "означає, що дана площина є коло". Хід міркування при цьому буде такий: якщо дану площину перетинає куля, а будь-який перетин кулі площиною є коло, то, отже, і дана площина є коло. У результаті даного умовиводу отримано нове знання про дану площину, якого не міститься безпосередньо ні в першй думці, ні в другий, взятих окремо один від одного. Висновок про те, що дана площина є коло ", отриманий в результаті поєднання цих думок у дедуктивний умовивід.

Структура дедуктивного умовиводу і примусовий характер його правил, які змушують з необхідністю прийняти висновок, логічно випливає з посилок, відобразили найбільш поширені відносини між предметами матеріального світу: відносини роду,виду та особи,тобто спільного, приватного та одиничного. Сутність цих відносин полягає в наступному: те, що притаманне всім видам цього роду, то притаманне і будь-якого виду; те, що притаманне всім особинам роду, то притаманне і кожній особині. Наприклад, що властиве всім видам цього роду, то властиве і будь-якому виду; те, що притаманне всім особинам роду, то властиве і кожній особі. Наприклад, що притаманне всім нервовим клітинам (наприклад, здатність передавати інформацію), то притаманне і кожній клітині, якщо вона, звичайно, не відмерла. Але саме це відобразилося у дедуктивний умовивід: одиничне і приватне підводиться під спільне. Мільярди раз спостерігаючи в процесі практичної діяльності відносини між видом, родом і особиною в об'єктивній дійсності, людина виробив відповідну логічну фігуру, яка набуває потім статус правила дедуктивного умовиводу.

Дедукція грає велику роль у нашому мисленні. У всіх випадках, коли конкретний факт ми підводимо під загальне правило і потім із загального правила виводимо якийсь

3

висновок щодо цього конкретного факту, ми висновуємо у формі дедукції. І якщо посилки істинні, то правильність виведення буде залежати від того, наскільки ми

строго дотримувалися правил дедукції, в яких відобразилися закономірності матеріального світу, об'єктивні зв'язки і відносини загального і едентичного. Відому роль дедукція грає у всіх випадках, коли потрібно перевірити правильність побудови наших міркувань. Так, щоб упевнитися в тому, що укладення дійсно випливає з посилок, що іноді навіть не всі висловлюються, а тільки маються на увазі, ми надаємо дедуктивному міркуванню форму силогізму: знаходимо велику посилку, підводимо під неї меншу посилку і потім виводимо висновок. При цьому звертаємо увагу на те, наскільки в умовиводах дотримані правила силогізму. Застосування дедукції на основі формалізації міркувань полегшує знаходження логічних помилок і сприяє більш точному вираженню думки. Але особливо важливим є використання правил дедуктивного умовиводу на основі формалізації відповідних міркувань для математиків, які прагнуть дати точний аналіз цих міркувань, наприклад, з метою доказу їх несуперечності.

Вперше теорія дедукції була докладно розроблена Аристотелем. Він з'ясував вимоги, яким повинні відповідати окремі думки, що входять до складу дедуктивного умовиводу, визначив значення термінів і розкрив правила деяких видів дедуктивних умовиводів. Позитивною стороною арістотелівського вчення про дедукцію є те, що в ньому відобразилися реальні закономірності об'єктивного світу. Переоцінка дедукції та її ролі в процесі пізнання особливо характерна для Декарта.

Рене Декарт

(1596 – 1650)

- являє собою мислителя вже цього часу. Саме досягнення в розвитку природних наук сильно вплинули на формування огляду Декарта. Рене Декарт у вісім років пішов на навчання до єзуїтського коледжу Ла-Флеш. Там він отримав основи освіти. В деяких життєвих описах Декарта показується, що сухе, педантичне навчання його не задовольняло. Негативне відношення до схоластичного нерозуміння науки і філософії виявилось у нього пізніше, коли він як воєнний побував у багатьох частинах Європи. У 1621р. він пішов з воєнної служби і почав мандрувати. В цей період він пише більшість своїх робіт. Цікавим постскриптумом до смерті цієї великої людини, який віддав багато сил вивченню взаємодії тіла і душі, може послугувати історія його власного тіла після смерті. Через 16 років після його смерті його друзі вирішили, що тіло має знаходитися у Франції. Але труна, яка з цього приводу була надіслана в Швецію, виявилась занадто короткою. А тому шведська влада, не довго думаючи, вирішила відділити голову Декарта від тіла і поховати її окремо — доти, доки не будуть отримані розпорядження з Парижа.Поки залишки філософа готували до відправки у Францію, французький посол вирішив, що непогано було б мати яку-небудь пам'ятку про великого співвітчизника. А тому він відрізав вказівний палець на правій руці Декарта. Тим часом тіло без голови і пальця, було з великими церемоніями переховано в Парижі. Через декілька років

4

один армійський офіцер викопав череп Декарта, як сувенір, який потім протягом 150 років від одного колекціонера до іншого, поки, нарешті, не був похований у

Парижі.Усі власні папери та рукописні роботи Декарта були зібрані і після його смерті морем відправлені до Парижа. Проте корабель потонув, не діставшись до причалу. Папери протягом трьох днів знаходилися під водою. Сімнадцять років знадобилося для того, щоб в майбутньому відреставрувати їх і зробити придатними для друку.Декарт є автором багатьох дослідів відносно самих різних областей людського пізнання. До найбільш значимих належить "Реферат о свете" над яким він працював у 1630 –1633рр., потім його "Діоптрика", де він заклав основи геометричної оптики. Потрібно згадати і роботу "Про пристрасті", присвячену етичній проблематиці, написану в 1649р. Декартові сумніви і "відмова від усіх визначень" виходять не з передумов принципіальної неможливості існування цих визначень. Принцип Декарта згідно якому в усьому потрібно сумніватися, висовує сумніви не як ціль, а лише як засіб. Для нього, чуттєва очевидність як основа, принцип достовірності пізнання неприйнятна. "Все, що я до цих пір гадав найбільш істинним, я отримав від почуттів, або їх допомогою. Але почуття я інколи викривав в обмані, і розумно буде не завжди довіряти тим, хто нас хоча б раз обманув." Не можна також засновувати достовірність пізнання на "авторитетах". Відразу виникло б питання, звідкіля береться достовірність цих авторитетів. Декарт ставить питання про досягнення достовірності самої по собі, достовірності, яка повинна бути вихідною і тому сама не може опиратися на інші передумови.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]