Семінар 10-11. Західноєвропейська та американська економічна думка кінця хіх – початку хх ст.

План

1. Перший етап маржинальної революції та його основні представники.

2. Теорія ціни А.Маршалла.

3. Історичні умови виникнення математичної школи. Її основні теорії (модель Л.Вальраса, модель В.Леонтьєва).

4. Виникнення неолібералізму. Його основні напрямки (німецька і французька школи, американський монетарізм).

5. Кейнсіанство як нова школа в економічної науці 20 століття.

6. Неоінстітуціоналізм і його місце в сучасній економічній науці.

Основні поняття:

ціна, попит, пропозиція, витрати виробництва, граничні витрати, вартість, ціна рівноваги, «кардиналісти», «ординалісти», міжгалузевий баланс, формула Л.Вальраса, модель «витрати-випуск» В.Леонтьєва, виробнича функція Кобба-Дугласа, мультиплікатор, кейнсіанство, сукупний попит, сукупна пропозиція, «схильність до споживання», основний психологічний закон Дж.Кейнса, крива Філіпса, зайнятість, неолібералізм, «соціальне ринкове господарство», обіг гроша інституціоналізм, інститути та інституції.

Питання до самоконтролю:

1. На яких принципах базується підхід австрійської школи до аналізу економічних процесів?

2. У чому сутність теорії граничної корисності?

3. Як знайти вартість засобів виробництва виходячи з теорії граничної корисності?

4. Як Е.Бем-Баверк визначає верхню та нижню межі ціни?

5. Які питання не отримують відповіді в межах австрійської школи?

6. Для чого У.С.Джевонс вводити поняття позитивної та негативної корисності?

7. Як розуміє Л.Вальрас загальну ринкову рівновагу?

8. Чим визначаються ціни у моделях В.Вальраса?

9. У чому економічний сенс кривих байдужості В.Паретто?

10. Яка загальна характеристика неокласичного напрямку?

11. У чому новизна підходів А.Маршалла?

12. Які головні проблеми досліджує Дж.Б.Кларк?

13. Що таке граничний продукт факторів виробництва і чим він визначається?

14. Чому в сучасних умовах практично не використовується теорія Дж.Б.Кларка?

Назвіть ім’я економістів:

1. Ці економісти є засновниками австрійської школи. Їм належить концепція граничної корисності. Один з засновників розробляє шкалу оцінки граничної корисності, роки його життя – 1840-1921роки.Його ідеї розвиває другий економіст, який жив в 1851-1926 роках. Йому належить особливе місце в австрійської школі. Його Б.Селігмен назвав «буржуазним Марксом». Цей економіст розробляє концепцію «субституційної корисності благ». Він жив у 1851-1914 роках.

2. Ці економісти є представниками математичного напрямку в економічної науці. Один з них є французьким економістом, автором теорії загальної рівноваги. Його основна праця носить назву «Елементи чистої політичної економії» (1874р.).Він побудував замкнуту модель загальної рівноваги, яка заснована на граничних корисностях. Він жив у 1834-1910 роках. Другий економіст є послідовником першого, був його приємником на кафедрі політекономії Лозанського університету, запропонував динамічну модель економічної рівноваги. Для характеристики певних наборів благ він використовує поняття «кривих байдужості». Це дало йому можливість ввести розуміння оптимуму. Він жив у 1848-1923 роках.

3. Він є засновником принципово нового напрямку в розвитку політичної економії. Він започаткував нове розуміння предмету цієї науки, що відобразилось в формуванні нової науки – економічної теорії. Він досконало аналізував взаємодію попиту та пропозиції, ввів низку нових категорій, запропонував «компромісну теорію ціни». Центральним пунктом його теорії є проблема ціни. Він обходе питання вартості товару, розглядає теорію «ціни без вартості». Його основна праця «Начала економічної науки» (1890р.). Він жив у 1842-1924 роках.

4. В роботах цього економіста дається аналіз структури сучасної економіки через призму принципу технологічного детермінізму, а також на основі інституційних складових. У своїх роботах «Нове індустріальне суспільство» (1964р.) і «Економічні теорії і цілі суспільства» (1973р.), «Гроші» (1975р.), «Століття невпевненості», у численних статтях він дає критику сучасному капіталізму, указує, що застосування більш сучасної техніки веде до переродження цього суспільства.

5. Він є засновником Чиказької школи – школи сучасного монетарізму. Чиказька школа дає критику кейнсіанства. Цей економіст вважав, що основним засобом регулювання економіки є монетарна система. У праці « Теоретичні основи грошового аналізу» (1970р.) він написав: « я розглядаю вираз, який характеризує нашу позицію, що «гроші – єдине, що має значення для змінення номінального доходу» як деяке перебільшення, яке, проте, вірно характеризує спрямування наших висновків. Твердження, що «гроші – це єдине, що має значення», я вважаю перекрученням наших висновків». Монетарна політика Центральних банків, на його думку, має ґрунтуватись не на величині процента на кредитний капітал, а на кількості грошей, що банки випускають в обіг. Він відрізняв кредитну політику від монетарної. Роки його життя 1912-2008. Всесвітню відомість і популярність серед широкої громадськості принесла його книга «Капіталізм і свобода» (1962р.). В 1976 році він став Нобелівським лауреатом «За досягнення в галузі аналізу споживання, історії грошового обігу і розробки монетарної політики, а також за розкриття ним складності стабілізації політики.

6. Цей економіст є послідовником ліберальної економіки. Проте починав він з соціалістичного вчення., потім став ортодоксальним неокласиком. Вчений особливо важливими для підтримання ринкового порядку вважав два правила – відмову від привласнення чужої власності та виконання добровільно взятих на себе договірних зобов’язань. В 1974 році він за роботу з теорії грошей і економічних коливань, а також за глибокий аналіз взаємозв’язків економічних, соціальних та інституціональних феноменів разом з Гуннаром Мюрдалем він отримав Нобелівську премію з економіки. Його багатющу наукову скарбницю становлять 18 книг, зокрема « Використання знання у суспільстві» (1945р.), «Ціна і виробництво» (1931р.), «Прибуток, процент та інвестиції» (1939р.), «Безробіття і грошова політика. Уряд як генератор «ділового циклу» (1979р.).Він жив в 1899 – 1992 роках.