- •Розділ 1. Судова система України
- •Розділ 2. Верховний Суд України
- •2.1 Склад, функції та повноваження Верховного Суду України
- •2.2 Пленум та судові палати Верховного Суду України
- •Розділ 3. Верховний Суд України як інструмент здійснення державної влади в Україні.
- •Висновки
- •Список використаних джерел
Розділ 3. Верховний Суд України як інструмент здійснення державної влади в Україні.
Державна влада в Україні – публічно-політичні відносини між державним апаратом і підвладними йому індивідами (їх об'єднаннями, соціальними спільнотами). Державна влада є різновидом політичної влади. Володіючи всіма її ознаками, державна влада має тільки їй властиві риси:
єдність – нормою для держави є одна державна влада: інакше неминучою є громадянська війна або, як мінімум, безлад. Все інші влади, навіть політичні, відмічені плюралізмом. їх може бути декілька – наприклад, влада правлячої партії та влада опозиційної партії;
загальність – державна влада поширює свою дію на всю територію держави і всіх індивідів, які проживають та перебувають на ній, незалежно від громадянства та підданства;
універсальна репрезентативність – державна влада представляє все суспільство, виступає від його імені у внутрішніх і зовнішніх загальних справах. Властивість репрезентативності мають й інші види влади, але вони представляють інтереси окремих соціальних спільнот, а не всього суспільства;
суверенність – державна влада є самостійною і незалежною від будь-якої іншої влади всередині країни і поза нею. При цьому необхідно враховувати, що суверенітет сучасної держави обмежується загальновизнаними стандартами прав людини, міжнародними зобов'язаннями, перебуває під контролем громадянського суспільства та світової спільноти
організаційне оформлення – державна влада відокремлена від суспільства, стоїть над ним і матеріально втілена в державному апараті – системі взаємопов'язаних органів, що складаються з професійних управлінців. Частиною державного апарату є органи примусу (армія, поліція, органи контролю та нагляду, в'язниці тощо). Жодна інша влада не має у своєму розпорядженні подібних інструментів впливу;
монополія (виняткове право) на видання загальнообов'язкових правил поведінки та забезпечення виконання їх за допомогою примусової сили держави;
монополія на стягування податків, мита, залучення населення до виконання неподаткових повинностей (наприклад, трудова повинність на період війни). Фінансові кошти необхідні державній владі для утримання апарату держави та вирішення загальних проблем (оборони, будівництва загальнозначущих шляхів сполучення та інших споруд, підтримки культури тощо) [12, с.46-47].
Судова система України є однією з основних складових державної влади в Україні, адже за Конституцією влада в Україні поділяється на три гілки, одна з яких і є судова. Верховний Суд України є найвищим органом судової вади загальної юрисдикції.
Реформа 2010 року судової системи України призвела до суттєвого скорочення повноважень Верховного Суду України. Верховний Суд України як інструмент здійснення державної влади не має повноважень ухвалювати остаточного судового рішення у справі, а може лише скасувати судові рішення, при ухвалі яких встановлено порушення Конституції, і направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Натомість до судової реформи Верховний Суд мав значно більше повноважень, які дозволяли йому дієво впливати на виправлення ситуації, констатованої Європейським судом як порушення Конвенції, і ухвалити будь-яке необхідне для цього процесуальне рішення [13, с.66-67].
Доктринальний підхід до визначення питань конституційно-правового регулювання судової влади в Україні створює необхідні передумови подальшого вдосконалення існуючої судової системи України з метою наближення її до потреб суспільного і державного життя, дає новий імпульс у вирішенні проблемних питань державотворення. Без вирішення цих питань фактично є неможливою у повному обсязі реалізація європейських прагнень нашої держави, оскільки стан судового захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина, якість та ефективність правосуддя в Україні потребують вдосконалення і тому, зрозуміло, є об'єктом постійної уваги міжнародної спільноти, відповідних міжнародних організацій. У практичному аспекті, враховуючи європейські прагнення України, слід мати на увазі, що принцип поділу влади (з функціонуванням ефективної судової влади) разом із принципами законності, забезпеченням основоположних прав, свобод та ефективного судового захисту є центральними складовими європейської правової держави [4, с.53].
Верховний суд у будь-якій державі – це остання правова інстанція, яка виправляє помилки нижчих судів, указує їм на правильні підходи щодо вирішення тих чи інших спорів, ставить крапку в конкретній справі. Якщо такої інстанції немає чи вона існує лише формально (як з недавнього часу в Україні), то це означає, що в державі виникають проблеми з реалізацією принципу законності та рівності перед законом. Новим законодавством Верховний Суд позбавлений повноважень на касаційний розгляд справ. Він наділений правом тільки переглядати справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї й тієї ж норми матеріального права в подібних правовідносинах та в разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана нашою країною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Процедура перегляду справ виписана в законі таким чином, що Верховний Суд фактично не тільки не здійснює судових функцій останньої (найвищої) інстанції, а й перестає бути судовим органом узагалі. Адже він позбавлений права приймати рішення по суті справи, яку переглядає, а може тільки залишити оскаржуване рішення в силі або скасувати його і направити на новий розгляд до того ж касаційного суду, рішення якого скасоване [14].
Верховний Суд України повністю втратив функцію касаційного перегляду судових рішень, яка перейшла до вищих спеціалізованих судів, а отже перестав бути судом касаційної інстанції [7, с.136].
Позиція Венеціанської комісії щодо зниження статусу Верховного Суду України – категорична. Як зазначається у рішенні комісії, «складно уникнути висновку про те, що умисна спроба зменшити повноваження Верховного Cуду перебуває далеко за межами бажання створити більш ефективну судову систему. Конфлікт між виконавчою і судовою владою може бути нормальним і навіть здоровим явищем за умови переважання атмосфери взаємної поваги. Її відсутність створює загрозу подальшому існуванню суспільства, заснованому на верховенстві права». Більше того – під час засідання йшлося про те, що демонстроване відношення до ВСУ перекреслює всі позитиви законодавства про судоустрій і статус суддів. Венеціанська комісія рекомендує розширити юрисдикцію ВСУ, щоб він відповідав своєму конституційному статусу найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції. Нагадаю: цей статус був і є незмінним в обох редакціях Конституції – 1996-го і 2004 років. Зокрема надати йому повноваження щодо вирішення колізій між рішеннями вищих спеціалізованих судів і в питаннях процесуального права, а також самому вирішувати питання про прийнятність скарг щодо неоднакового застосування закону. Звичайно, пропонована колегіальна форма роботи Верховного Суду при розгляді кожної справи також потребує змін [17].
Вплив рішень Європейського суду з прав людини на правову систему України вбачається не лише на рівні захисту прав і свобод людини, а й на рівні інституційному, оскільки певні рішення викликають сумнів у відповідності положенням Конвенції системи судоустрою України і юрисдикції судів. Так, у рішенні Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд висловив сумнів, застосований на суперечливості господарського процесуального законодавства, щодо статусу Верховного Суду України та його спроможності розглядати справи господарської юрисдикції. Таким чином подальше реформування судової системи України є необхідним кроком в розбудові демократичної держави та розвитку правового суспільства [6, с.74].
Досліджуючи місце Верховного Суду України в судовій системі України, принципи організації та засади правосуддя, форми здійснення судочинства, правові основи статусу суддів, діяльності органів суддівського самоврядування, юридична наука з урахування судової практики велику увагу приділяє змісту та обсягу такої правової категорії, як судова влада. Фундаментом конституційно-правового регулювання судової влади та системи правосуддя в Україні є Конституція України 1996 р. Необхідною ознакою судової влади є її повнота, яка проявляється в завершеності її структури, змісті концепцій органів судової влади, прийняття та виконання судових рішень. З метою забезпечення повноти судової влади та збалансованості держави потрібно поновити повноваження Верховного Суду України до прийнятої реформи 2010 р. у вигляді Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [4, с.54-57].
Ю. Зайцев, Г. Куц, В. Павлюк та інші науковці аналізуючи рішення Європейського суду крізь призму доктринального погляду на судову практику зазначають що право сучасної України переживає період входження у європейський правовий простір. У зв’язку з цим є актуальним огляд та необхідність приведення українського права у відповідність з нормами та принципами міжнародного права, є вивчення європейського правового досвіду та європейської правової доктрини [6, с.71-72].
Верховний Суд України як інструмент державної влади в Україні так чи інакше повинен відповідати основним принципам української влади які характеризують владу та всю судову систему:
Легітимність – визнання влади населенням, схвалення її як справедливого і політично виправданого явища. Що вищим є рівень легітимності, то більшою є підтримка влади народом при ухваленні яких-небудь політичних рішень.
Легальність – характеризує правомірність існування влади з формально-юридичної сторони. Легальна влада встановлюється і діє на основі конституції та інших нормативно-правових актів. При цьому нормативна основа організації та функціонування державної влади повинна відповідати загальнолюдським цінностям і принципам права. Інакше доведеться визнати легальною владу антинародної, тоталітарної держави.
Законність – влади синтезує поняття легітимності і легальності влади. Законна влада встановлюється і передасться відповідно до процедур конституції і за безпосередньої участі народу, діє в рамках визначених законом повноважень і законними методами, користується підтримкою населення [12, с.47].
Проблеми, які виникають у діяльності вітчизняних судів при використанні правових позицій Європейського суду, свідчать, що саме Верховний Суд повинен формувати концептуальні підходи і методи використання судами європейських стандартів, розробляти рекомендації щодо правильного та однакового застосування ними при здійсненні правосуддя норм Конвенції та практики Європейського суду. Верховний Суд може це робити передусім шляхом використання практики Європейського суду з прав людини при вирішенні конкретних справ усіх категорій – адміністративних, господарських цивільних і кримінальних. Слід зазначити, що така практика набула значного поширення в діяльності найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції України. Донедавна ефективним засобом забезпечення єдності судової практики було надання Верховним Судом роз'яснень щодо застосування складних і спірних питань чинного законодавства, у тому числі з урахуванням практики Європейського суду [13, с.67].
Таким чином, Верховний Суд України як інструмент здійснення державної влади з одного боку є найвищим органом судів загальної юрисдикції і характеризує судову гілку влади, як найвища інстанція, а з іншого потребує негайного вдосконалення нормативно-правової бази, адже реформа 2010 року відчутно зменшила повноваження Верховного Суду і призвела в деякій мірі до розбалансування судової системи України. Водночас під час судової реформи 2010 року був досягнутий прогрес в інтеграції українського законодавства до стандартів європейського і створення нового підґрунтя для подальшого розвитку судового права в Україні.