Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Судові та правоохоронні органи. Курсова робота....doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
20.11.2019
Размер:
187.39 Кб
Скачать

Розділ 3. Верховний Суд України як інструмент здійснення державної влади в Україні.

Державна влада в Україні – публічно-політичні відносини між державним апаратом і підвладними йому індивідами (їх об'єднаннями, соціальними спільнотами). Державна влада є різновидом політичної влади. Володі­ючи всіма її ознаками, державна влада має тільки їй влас­тиві риси:

  1. єдність – нормою для держави є одна державна вла­да: інакше неминучою є громадянська війна або, як міні­мум, безлад. Все інші влади, навіть політичні, відмічені плюралізмом. їх може бути декілька – наприклад, влада правлячої партії та влада опозиційної партії;

  2. загальність – державна влада поширює свою дію на всю територію держави і всіх індивідів, які проживають та перебувають на ній, незалежно від громадянства та під­данства;

  3. універсальна репрезентативність – державна влада представляє все суспільство, виступає від його імені у внутрішніх і зовнішніх загальних справах. Властивість репрезентативності мають й інші види влади, але вони пред­ставляють інтереси окремих соціальних спільнот, а не всього суспільства;

  4. суверенність – державна влада є самостійною і не­залежною від будь-якої іншої влади всередині країни і поза нею. При цьому необхідно враховувати, що суверенітет сучасної держави обмежується загальновизнаними стан­дартами прав людини, міжнародними зобов'язаннями, перебуває під контролем громадянського суспільства та світової спільноти

  5. організаційне оформлення – державна влада відо­кремлена від суспільства, стоїть над ним і матеріально втілена в державному апараті – системі взаємопов'язаних органів, що складаються з професійних управлінців. Час­тиною державного апарату є органи примусу (армія, поліція, органи контролю та нагляду, в'язниці тощо). Жодна інша влада не має у своєму розпорядженні подібних інстру­ментів впливу;

  6. монополія (виняткове право) на видання загальнообо­в'язкових правил поведінки та забезпечення виконання їх за допомогою примусової сили держави;

  7. монополія на стягування податків, мита, залучен­ня населення до виконання неподаткових повинностей (наприклад, трудова повинність на період війни). Фінансо­ві кошти необхідні державній владі для утримання апарату держави та вирішення загальних проблем (оборони, будів­ництва загальнозначущих шляхів сполучення та інших споруд, підтримки культури тощо) [12, с.46-47].

Судова система України є однією з основних складових державної влади в Україні, адже за Конституцією влада в Україні поділяється на три гілки, одна з яких і є судова. Верховний Суд України є найвищим органом судової вади загальної юрисдикції.

Реформа 2010 року судової системи України призвела до суттєвого скорочення повноважень Верховного Суду України. Верховний Суд України як інструмент здійснення державної влади не має повноважень ухвалювати остаточного судового рішення у справі, а може лише скасувати судові рішення, при ухвалі яких встановлено порушення Конституції, і направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Натомість до судової реформи Верховний Суд мав значно більше повноважень, які дозволяли йому дієво впливати на виправлення ситуації, констатованої Європейським судом як порушення Конвенції, і ухвалити будь-яке необхідне для цього процесуальне рішення [13, с.66-67].

Доктринальний підхід до визна­чення питань конституційно-правового регулювання судової влади в Україні створює необхідні пе­редумови подальшого вдосконалення існуючої судової системи України з метою наближення її до потреб суспільного і державного життя, дає но­вий імпульс у вирішенні проблемних питань державотворення. Без вирі­шення цих питань фактично є неможливою у повному обсязі реалізація європейських прагнень нашої держа­ви, оскільки стан судового захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина, якість та ефективність правосуддя в Україні потребують вдосконалення і тому, зрозуміло, є об'єктом постійної уваги міжнародної спільноти, відповідних міжнародних органі­зацій. У практичному аспекті, враховуючи європейські прагнення Украї­ни, слід мати на увазі, що принцип поділу влади (з функціонуванням ефективної судової влади) разом із принципами законності, забезпеченням основоположних прав, свобод та ефективного судового захисту є цент­ральними складовими європейської правової держави [4, с.53].

Верховний суд у будь-якій державі – це остання правова інстанція, яка виправляє помилки нижчих судів, указує їм на правильні підходи щодо вирішення тих чи інших спорів, ставить крапку в конкретній справі. Якщо такої інстанції немає чи вона існує лише формально (як з недавнього часу в Україні), то це означає, що в державі виникають проблеми з реалізацією принципу законності та рівності перед законом. Новим законодавством Верховний Суд позбавлений повноважень на касаційний розгляд справ. Він наділений правом тільки переглядати справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї й тієї ж норми матеріального права в подібних правовідносинах та в разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана нашою країною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Процедура перегляду справ виписана в законі таким чином, що Верховний Суд фактично не тільки не здійснює судових функцій останньої (найвищої) інстанції, а й перестає бути судовим органом узагалі. Адже він позбавлений права приймати рішення по суті справи, яку переглядає, а може тільки залишити оскаржуване рішення в силі або скасувати його і направити на новий розгляд до того ж касаційного суду, рішення якого скасоване [14].

Верховний Суд України повністю втратив функцію касаційного перегляду судових рішень, яка перейшла до вищих спеціалізованих судів, а отже перестав бути судом касаційної інстанції [7, с.136].

Позиція Венеціанської комісії щодо зниження статусу Верховного Суду України – категорична. Як зазначається у рішенні комісії, «складно уникнути висновку про те, що умисна спроба зменшити повноваження Верховного Cуду перебуває далеко за межами бажання створити більш ефективну судову систему. Конфлікт між виконавчою і судовою владою може бути нормальним і навіть здоровим явищем за умови переважання атмосфери взаємної поваги. Її відсутність створює загрозу подальшому існуванню суспільства, заснованому на верховенстві права». Більше того – під час засідання йшлося про те, що демонстроване відношення до ВСУ перекреслює всі позитиви законодавства про судоустрій і статус суддів. Венеціанська комісія рекомендує розширити юрисдикцію ВСУ, щоб він відповідав своєму конституційному статусу найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції. Нагадаю: цей статус був і є незмінним в обох редакціях Конституції – 1996-го і 2004 років. Зокрема надати йому повноваження щодо вирішення колізій між рішеннями вищих спеціалізованих судів і в питаннях процесуального права, а також самому вирішувати питання про прийнятність скарг щодо неоднакового застосування закону. Звичайно, пропонована колегіальна форма роботи Верховного Суду при розгляді кожної справи також потребує змін [17].

Вплив рішень Європейського суду з прав людини на правову систему України вбачається не лише на рівні захисту прав і свобод людини, а й на рівні інституційному, оскільки певні рішення викликають сумнів у відповідності положенням Конвенції системи судоустрою України і юрисдикції судів. Так, у рішенні Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд висловив сумнів, застосований на суперечливості господарського процесуального законодавства, щодо статусу Верховного Суду України та його спроможності розглядати справи господарської юрисдикції. Таким чином подальше реформування судової системи України є необхідним кроком в розбудові демократичної держави та розвитку правового суспільства [6, с.74].

Досліджуючи місце Верховного Суду України в судовій системі України, принципи організації та засади правосуддя, форми здійснення судочинства, правові основи статусу суддів, діяльності органів суддівського самоврядування, юридична наука з урахування судової практики велику увагу приділяє змісту та обсягу такої правової категорії, як судова влада. Фундаментом конституційно-правового регулювання судової влади та системи правосуддя в Україні є Конституція України 1996 р. Необхідною ознакою судової влади є її повнота, яка проявляється в завершеності її структури, змісті концепцій органів судової влади, прийняття та виконання судових рішень. З метою забезпечення повноти судової влади та збалансованості держави потрібно поновити повноваження Верховного Суду України до прийнятої реформи 2010 р. у вигляді Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [4, с.54-57].

Ю. Зайцев, Г. Куц, В. Павлюк та інші науковці аналізуючи рішення Європейського суду крізь призму доктринального погляду на судову практику зазначають що право сучасної України переживає період входження у європейський правовий простір. У зв’язку з цим є актуальним огляд та необхідність приведення українського права у відповідність з нормами та принципами міжнародного права, є вивчення європейського правового досвіду та європейської правової доктрини [6, с.71-72].

Верховний Суд України як інструмент державної влади в Україні так чи інакше повинен відповідати основним принципам української влади які характеризують владу та всю судову систему:

  1. Легітимність – визнання влади населенням, схвалення її як справедливого і політично виправданого явища. Що вищим є рівень легітимності, то більшою є під­тримка влади народом при ухваленні яких-небудь політич­них рішень.

  2. Легальність – характеризує правомірність існування влади з формально-юридичної сторони. Легальна влада встановлюється і діє на основі конституції та інших норма­тивно-правових актів. При цьому нормативна основа орга­нізації та функціонування державної влади повинна відповідати загальнолюдським цінностям і принципам права. Інакше доведеться визнати легальною владу антинародної, тоталітарної держави.

  3. Законність – влади синтезує поняття легітимності і ле­гальності влади. Законна влада встановлюється і переда­сться відповідно до процедур конституції і за безпосередньої участі народу, діє в рамках визначених законом повнова­жень і законними методами, користується підтримкою на­селення [12, с.47].

Проблеми, які виникають у діяльності вітчизняних судів при використанні правових позицій Європейського суду, свідчать, що саме Верховний Суд повинен формувати концептуальні підходи і методи використання судами європейських стандартів, розробляти рекомендації щодо правильного та однакового застосування ними при здійсненні правосуддя норм Конвенції та практики Європейського суду. Верховний Суд може це робити пе­редусім шляхом використання практики Європейського суду з прав люди­ни при вирішенні конкретних справ усіх категорій – адміністративних, господарських цивільних і кримі­нальних. Слід зазначити, що така практика набула значного поширення в діяльності найвищого судового орга­ну в системі судів загальної юрис­дикції України. Донедавна ефектив­ним засобом забезпечення єдності су­дової практики було надання Верхов­ним Судом роз'яснень щодо застосу­вання складних і спірних питань чин­ного законодавства, у тому числі з ура­хуванням практики Європейського суду [13, с.67].

Таким чином, Верховний Суд України як інструмент здійснення державної влади з одного боку є найвищим органом судів загальної юрисдикції і характеризує судову гілку влади, як найвища інстанція, а з іншого потребує негайного вдосконалення нормативно-правової бази, адже реформа 2010 року відчутно зменшила повноваження Верховного Суду і призвела в деякій мірі до розбалансування судової системи України. Водночас під час судової реформи 2010 року був досягнутий прогрес в інтеграції українського законодавства до стандартів європейського і створення нового підґрунтя для подальшого розвитку судового права в Україні.