Історична географія періоду розкладу первісно-общинного ладу та виникнення перших держав IV-III тис. До н.Е.

1.Виникнення перших держав пов’язане із кліматичними змінами, які відбулися після останнього льодовикового періоду. В період 12-10 тис. рр. до н.е. – клімат стає схожим на сучасний і виникає можливість для ведення певних видів господарської діяльності.

Саме в 7-5 тис. до н.е. виникають найбільш сприятливі кліматичні умови для переходу до відтворюючих видів господарювання: землеробства і скотарства. Цей час у кліматологів отримав назву кліматичний оптимум голоцена.

Під час кліматичного оптимуму голоцена – в помірних широтах північної півкулі температура була на 2-3 градуси вище сучасної; також набагато кращим було зволоження. Так, наприклад, територія сучасної пустелі Сахара являла собою саванну з багатою флорою і фауною. сь чому саме в даний час відбувається заселення територій, на фких пізніше виникають перші цивілізації: єгипетська, месопотамська, індійська.

Слід відзначити, що на утворення перших держав значний вплив справили 2 найважливіших фактори:

1.формальний, який включав в себе площу та географічне положення;

2. природні властивості, що складався з наступних елементів, а саме: різноманітність або одноманітність приодних умов; набір природних ресурсів; підсумок впливу людини.

Проаналізуємо обидва фактори з точки зору формування держав. З огляду на формальний фактор держави зарождувалися або в умовах вологого і теплого клімату (Єгипет, Хараппська культура); або в умовах спекотного та посушливого клімату (міста-держави Месопотамії). Виходячи з першого фактору, можна зробити висновок, що для виникнення держав у IV-III тис. до н.е. був необхідний саме теплий клімат.

Стосовно другого фактору слід зазначити, що природні умови для створення перших держав були досить різноманітні. Це був оазис Нільської долини (довжина Нілу – 6671 км) або долини Гангу (довжина – 2700 км); рівнини впродовж нижньої та середньої течії Тигру (довжина – 1950 км) та Євфрату (довжина – 2760 км); прирічні долини Інду (довжина – 3180 км).

Існували також певні особливості господарської діяльності, виходячи з природних умов. Так, в Єгипті та Месопотамії економіка будувалася із рохрахунку на розливи рік тоді, як на сільське господарство Хараппської культури дуже значний вплив справляли південно-західні мусонні вітри, що приносили опади.

Стосовно наявності природних ресурсів слід звернути увагу, що вони не були різноманітними, але головним для всіх перших держав було те, що в наявності були алювіальні грунти, де знаходили поклади мідних руд, а також наявність глинистих грунтів легших для обробітку, що призвело до поселень перших землеробів на на прирічних та водороздільних територіях.

Таким чином, підводячи підсумок першому питанню, можна зробити висновок, що перші культури виникають в природних умовах, перехідних від тропічного до помірного клімату в басейнах великих рік. Ріки в цей період були джерелами грунтової родючості, зволоження та найважливішими транспортними артеріями.

2. Для IV-III тис. до н.е. в етнічній географії, перед усим, характерно завершення формування мовних сімей на рівні племен.

Розглянемо розташування основних мовних сімей означеного періоду:

Семіто-хамітська мовна сім’я – ядром формування даної сім’ї була Північна Африка, а саме Сахара. В IV тис. до н.е. розпочинається зміна клімату, а саме «усихання», що призвело до розселення окремих племен. Частина племен відкочувала в степи Північної Африки, утворивши берберо-лівійську групу, інша, особлива група, в долину Нілу, поклавши початок формуванню єгипетського етносу; ще одна група перейшла в саванни Північно-Східної Африки (кушитські племена) і , нарешті велика група племен розміістилася на Аравійському півострові, започаткувавши племена амореїв.

Сіно-тібетська мовна сім’я – ядром формування сім’ї були Північ та Схід Китаю. В даний період племена розселялися на захід - до Тібету, південний-захід - на територію сучасної М’янми та південь – на територію сучасного В’єтнаму.

Дравідійська мовна сім’я – ядром формування цієї сім’ї була

Північно-Західна Індія, звідкіля частина племен переселилася на територію Месопотамію, утворивши еламський та шумерський народи.

Темпи зростання населення в IV-III тис. до н.е. були досить незначні. За підрахунками демографів вони становили від 10 до 20 % за тисячоліття. Таке незначне зростання пояснюється високою, до 50 %, дитячою смертністю, голодом, хворобами та війнами. Середня продовжуваність життя складала від 20 до 22 років.

З іншого боку, зростання населення все ж відбувалося, що пояснювалося переходом до землеробства та скотарства, які дали більш стійкі джерела харчування. За оціночними даними приблизна чисельність населення сіту у V тис. до н.е. складала приблизно 50 млн чоловік, у тому числі в Єгипті – до 2 млн. В Месопотамії III тис. до н.е. загальна кількість населення складала близько 0,5 млн осіб. В цілому таке зростання кількості населення дозволило демографам зробити висновок про «перший демографічний вибух».

Густота населення в даний період вкрай нерівномірна, найбільшою вона була в районах «річкових цивілізацій», яка вираховувалася в оцінці на 100 кв. км.

3. Для розвитку господарства в IV-III тис. до н.е. велике значення мали 2 фактори, а саме:

1. перехід до землеробства і скотарства;

2. застосування першого металу – міді.

Саме в цей період завершується складання господарсько-культурних типів народів, яке розпочалося в часи мезоліту та неоліту. Слід зазначити, що за даними археологів до 10 тисяч років до нашої ери сліди діяльності людини на ландшафті були незначними внаслідок зайняття мисливством, рибальством та збиральництвом.

У зв’язку із складанням типів необхідно звернути увагу на три стадії в освоєнні території, які, на думку географів, є такими:

І. географічне відкриття та дослідження території;

ІІ. розселення та формування етносів;

ІІІ. складання господарського устрою, соціальних відносин, системи розселення.

Ці процеси можуть тривати тисячоліття.

Зайняття тим чи іншим видом господарської діяльності в IV-III тис. до н.е. залежало від різних географічних умов. Значними причинами необхідності переходу до відтворюючих видів господарювання було знищення великої дичини та зростання чисельності населення.

Перехід до землеробства перш за все здійснювався в умовах субтропічного поясу при навяності певних умов:

1. сезонні ритми рослинного покрову;

2. різноманітна структура рельєфу;

3. різноманітність ландшафту;

4. наявність дикоростучих злаків.

Вихолячи із подібних умов, слід відзначити, що землеробство у IV-III тис. до н.е. виникло у двох основних формах:

1. зрошуване землеробство – в Єгипті, центральній Месопотамії, Північно-Західній Індії. Найбільш сприятливими для землеробства були річкові долини, які затоплювалися або за рахунок розливів рік (як в Єгипті) або під час сезону дощів (як в Північно-Західній Індії).

2. гірсько-джерельне – в Палестині, на Іранському нагір’ї, Малій Азії, північній Месопотамії. У цьому випадку поселення розташовувалия поблизу гірських річок та струмків при їх впаданні на рівнину. Тут води перухоплювалися плотиною та спрямовувалися на поля.

Найбільш вдало всі умови для переходу до землеробства склалися в Єгипті, де також була наявність покладів міді та прирученої тяглової тварини (буйвола).

На території Месопотамії існувало 3 типи землеробства – неполивне та гірсько-джерельне (на території північно-східніше ріки Тигр); зрошуване (центральна Месопотамія) та заливне – (південна Месопотамія).

Першим видом землеробства було городництво, яке розвивалося на вищевказаних територіях.

На кінець ІІІ тис. до н.е. можна виділити основні культури, які вирощувалися. Це – ячмінь, пшениця, полба. Слід зазначити, що

пшеницю почали вирощувати у VIII тис. до н.е. в межиріччі Тигру та Євфрату, а ячмінь – в VI тис. до н.е. – в Ефіопії.

Із інших культур, які вирощувалися в IV-III тис. до н.е. в окремих регіонах можна виділити льон та виноград, які культивувалися в Нижньому Єгипті.

Скотарство у IV-III тис. до н.е. існувало у двох основних формах:

1. придомне скотарство – воно розвивалося на лугах в районах землеробських поселень, а саме: в Єгипті, Месопотамії, Північно-Західній Індії. Основним видом тварин, які розводилися була велика рогата худоба.

2. випасне скотарство – воно було розвинуте в степових районах, а саме: на півдні Ірану, центрі Малої Азії, півночі Аравійського півострова, степових районах півдня України та Росії. Основними видами тварин були коні та велика рогата худоба.

Ремесло у IV-III тис. до н.е. розвивалося у двох варіантах:

1. ремесло в районах наявності корисних копалин – в даному випадку ремесло не відділялося від сільського господарства. Прикладом розвитку такого варіанту ремесла може слугувати Єгипет, де специфічними видами ремесла були обробка каменю та виготовлення папірусу.

2. ремесло в районах, де корисні копалини були відсутні – в такому випадку ремесло базувалося на привезеній сировині, воно відділялося від сільського господарства і набувало значного розвитку. Так, в містах Месопотамії були розвинуті чеканка, гравірування, зернь, а в Північно-Західній Індії – холодна та гаряча обробка металів.

Крім особливих існували і такі види ремесла, які були розвинуті всюди – це гончарне та ювелірне.

Торгівля у IV-III тис. до н.е. мала в цілому обмежений характер, що пояснювалося перед усим натуральністю господарства.

Можна виділити два шляхи ведення торгівлі:

1. між спеціалізованими райнами однієї країни, як наприклад, між Нижнім та Верхнім Єгиптом або між містами Месопотамії. Головним видом торгівлі була річкова.

2. між різними регіонами, як наслідок нестачі тих чи інших матеріалів. Ця торгівля мала характер морської прибережної (каботажної). Вона характерна для торгівлі Шумеру з Хараппою та Аравією.

4. Найбільш значними державами у IV-III тис. до н.е. були Єгипет, міста-держави Месопотамії, Шумер, Аккад, Ебл, міста-держави Індії. Вони виникали в землеробських районах, як наслідок, осідлого способу життя, організації постійних поселень, появи соціальних зв’язків.

Слід зазначити, що характер держав багато в чому залежав від розвитку іригації. Так, в Єгипті проведення іригації розпочиналося з рівня сім’ї, згодом на цій основі створювалася єдина система і потім єдина держава.

В Месопотамії та Індії штучне зрошення проводилося відразу общиною і тому створювалися окремі міста-держави. Найвідомішими містами-державами Месопотамії були: найпівденніші – в гирлах Тигру і Євфрату – Еріду, Ур, далі на північний-захід –Ларса, Урук, Лагаш, Умма,– в південній Месопотамії, Ісін, Шуруппак, Адаб, Ніппур, Дільбат, Босіппа, Вавілон, Кіш – в центральній, північніше - Куту, Сіппар, Ешнунна, і нарешті на півночі Месопотамії – Ніневія, Ашшур, Сімурру.

Найбільш відомими містами в Північно-Західній Індії були Хараппа, Мохенджо-Даро, Чанху-Даро.

Кордони держав були чітко прив’язані до природніх перепон. Так, кордони Єгипту обмежувалися долиною Нілу, оскільки далі розпочиналася пустеля, міста-держави відділялися одне від одного болотами, підвищеностями, річками тощо.

Війни велися шляхом набігів – тобто короткочасних нападів на сусідні території х метою захоплення рабів, худоби та матеріальних цінностей.