Історична географія з іі половини і тис. До н.Е. - до падіння Західної Римської імперії

1.. Даний період охоплює близько 900 років — не можна говорити про сталий клімат на всьому протязі зрізу.

Але можна виділити два приблизно рівні за хронологією періоди:

3. 500 р. до н.е. - І ст. до н.е. - продовження кліматичних характеристик попереднього зрізу. Це період спокійного еволюційного розвитку.

Характеристика: оточуюче середовище змінюється повільно і цивілізація легко до нього адаптується.

В цей час посилюються наукові розвідки в фізичній географії:

- в Єгипті встановлюється постійне спостереження за Нілом і з'ясовується взаємозв'язок між величиною підйому і врожаєм: 6,2 м — недород, 7,3 м — середній врожай, 7,8 м — добрий, 8,3 м - дуже добрий.

- в V ст. до н.е. грецький вчений Гіппократ створює «теорію клімату» - початок вчення про вплив географічного середовища на людську цивілізацію. Ландшафт - набуває вигляду культурного — перш за все відбувається масовий обробіток супіщаних і суглинистих грунтів. Повністю знищуються ліси у Південному Середземномор'ї (за винятком Атлаських гір в Марокко).

4. І-V ст. - в північній півкулі знов наступає екологічна криза. Її характерні риси: часті (з ІІІ ст.) засухи, виключно холодні зими, катастрофічні розливи рік, довгі літні дощі, ранні холоди — в цілому І-ІІ ст. - дуже вологі.

Стосовно Римської імперії — повіні в Римі І ст. - 9, 15, 36, 51, 69, 70, 97 рр., засухи в Європі зафіксовані лише 70-71 рр., катаклізми — 79 р. - виверження Везувія.

Ситуація змінюється з ІІІ ст.: в ІІІ- V ст. - сильні холоди, посухи, катаклізми. В Європі — холоди — 205, 208 рр., також — 366, 370 рр., в Південній Європі — 355 р.

Максимум катаклізмів — землетруси, повіні — 364-375 рр. - землетрус в Александрїї (загинуло 50 тис. чол.), залиття внаслідок землетрусів — о.Крит, материкова Греція.

В Азії — особливо в Центральній Азії - зміни клімату взагалі набули рис регіональної катастрофи — з ІІІ ст. постійно холодні зими і зменшення кількості опадів призвели до дуже різкого скорочення кількості пасовищ та худоби у кочівників.

Загальна характеристика — постійні суховії (східні вітри), холодні зими, посушливе літо, взимку покриття льодяною коркою (настом) — масова загибель худоби.

Даний період — посилення розробки природних копалин. ІV-ІІІ ст. до н.е. - в Китаї відомо 467 гір — мідної руди, 3609 гір — залізної руди. І ст. до н.е. - активні розробки покладів солі (шляхом випарювання). Розробка родовищ коштовних каменів — на Цейлоні і в Бірмі.

В Передній Азії - найзначніші родовища. V ст. до н.е. - золото — Лідія, Македонія, Бактрія; срібло — Єгипет, Греція; мідь — Кіпр.

3. Відчувається збільшення кількості народонаселення: щорічний приріст 0,435%. Збільшення густоти населення в Римській імперії — ввіз рабів — Мала Азія, Фракія, Північне Причорномор'я; при війнах — захоплення населення.

На ІІ ст. в світі близько 200-250 млн. чол. (Брук С.І. - 170 млн. чол.)

Китай - 50 млн. чол. (60% населення — приморські райони)

Середня Азія та Закавказзя - 5 млн. чол. Римська імперія: Італія — близько 7 млн. чол., Іспанія — 6 млн. чол., Північна Африка — 11 млн., Сирія — 6 млн., Англія та Ірландія — близько 1 млн. чол.

В цілому ж на цей час: за С.Бруком — Азія (крім території СРСР) — 114 млн (213), Європа (без СРСР) — 29 млн, СРСР — 4 млн, Латинська Америка — 4 млн, Австралія та Океанія — близько 1 млн чоловік.

Серед факторів, що скорочували життя: війни, дитяча смертність, епідемії хвороб — найбільш знамениті в V ст. до н.е. - «афінський мор» (знищено 1/3 Афін), 431 р. - «перинфський кашель», кір, скарлатина, грип, менінгіт. Епідемія чуми в Китаї — кін. ІІ — початок ІІІ ст. - із 50 млн — 7,5 млн.

Формування етнічної карти Європи: Піренейський півострів — південно-західний — кельтики, північний схід та схід — кельт-ібери та ібери; Німеччина: кельти і германці; Франція — схід, північ, центр — кельти, південь — лігури; Італія: етруські — північ, центр — етруски, схід — венети, північ — рети; італійські — південь, центр — італіки, латини, південний схід — япіги, Сіцілія — сікули, Сардінія — ібери; Данія, Норвегія, Швеція — германці; Югославія — іллірійські племена, південніше середгьої течії Дунаю — кельти; Балканський півострів — південь — греки, північ — македонці, кельти, північний схід — фракійці.

В Азії, крім Китаю та Індії — з ІІІ-ІV ст. - постійне пересування скотарських племен, напрямок «схід-захід». З ІV ст. - «велике переселення народів». Припинення колонізаційних рухів — формування імперій (Ахеменидів, Римської), після чого наступає елементарне завоювання територій.

3. Даний період має значні кількісні і якісні зрушення.

Сільське господарство

2. В державах починають виділятися спеціалізовані райони:

Держава Ахеменідів — район Гірканії (південний схід від Каспійського моря), Парфія (південь Туркменії), Маргіана (центр Туркменії ) - центри землеробства; Східний Іран, Середня Азія (крім Туркменії) — центри скотарства.

Македонія — Нижня Македонія - землеробство, Верхня Македонія — скотарство.

Італія (V ст. до н.е.) - північ і центр — землеробство, південь — скотарство.

Римська імперія — окремі області спеціалізувалися на зерновому господарстві (Сирія, Єгипет), винограді (Греція, Італія), оливках (Греція, Італія), льоні (Італія), овочах (Галлія, Придунайські провінції), лікарських рослинах (Італія), скотарстві (Африка, Галлія, Дунай).

Імперія Хань — землеробство (південний схід р. Янцзи).

3. Відбувається якісне покращення обробітку землі:

Єгипет — ІІІ ст. до н.е. (Птолемеї) — поява сакіє (механічний пристрій для зрошення), нагляд за іррігацією, селекція насіння, двох- і трьохпілля, сівозміна з бобовими — два врожаї на рік.

Китай — ІІ-ІІІ ст. до н.е. - застосування плуга з залізним лемехом, залізні знаряддя праці, створення системи каналів для зрошення (наприклад 267 р. до н.е. - Чжин Го — 120 км, площа зрошення — 200 тис. га), система грядкових культур і перемінних полів.

Індія — ІІ ст. - застосування штучного зрошення через системи каналів, колодязів, ставків — два рази на рік.

Римська імперія - ІІ ст. - багаторазова пахота полів, внесення добрив, розвиток агрономічних знань, збільшення товарності — особливо Африка і Галлія — врожай 15 центнер за гектара.

4. Виникнення моновиробництв (> 35%): Греція — оливководство, виноградарство; Єгипет — 80% зернових — пшениця, Сирія — пшениця, Месопотамія — ячмінь.

Ремесло

4. Розвиток центрів ремесла навколо джерел сировини і спеціалізація в рамках одного регіону.

Китай (V-III ст.) — Чу, Хань — зброя, Чжао (північ) — сільськогосподарські знаряддя, Цинь (захід) — знаряддя із заліза, Ци (схід) — льняні тканини, Чу - шовк.

Греція (V ст. до н.е.) - Афіни — кераміка, Мілет — шерстяні вироби, Корінф — кораблі, кераміка.

Єгипет (ІІІ ст. до н.е.) - ткацтво (Мемфіс, Фіви), скляний посуд (Александрія).

Держава Селевкідів (ІІІ ст. до н.е.) - Вавілонія — льняні тканини, Середня Азія — обробка металів, Мала Азія (внутрішні райони) — кераміка.

5. Виробництво товарів на експорт у великій кількості.

Кінець V ст. до н.е. - Єгипет — льняні тканини, паруси; Етрурія — взуття, вироби з бронзи; Північне Причорномор'я — вироби з шкіри; Китай — шовк; Карфаген — килими, Кіпр — мідні вироби; Фінікія — барвники.

6. Торгівля стає значно інтенсивнішою, збільшуються обсяги, з'являються торгівельні центри.

До ІІІ ст. до н.е. головний район — Східне Середземномор'я — важливі торгівельні центри — Карфаген, Афіни, Корінф, Родос, Александрія.

Від ІІІ ст. до н.е. - зростання впливу Риму — центр торгівлі переміщуюється у Західне Середземномор'я, важливі торгівельні центри — Рим і міста Італії. Рим ІІ ст. «величезний склад товарів» - бджоли з Аттіки, насіння шампіньонів — із Індії.

На початок нашої ери торгівля зв'язує весь цивілізований світ від Іспанії до Китаю.

Види торгівлі — морська - плавання по Середземному морю — звичайна річ, Середземне, Чорне, Червоне, але в Індійському океані, Тихому океані — прибережне плавання; - річкова — виключно для внутрішньої торгівлі.

VI ст. до н.е. - морська торгівля утруднювалася появою піратства — спочатку етруски, а потім інтернаціональний характер. Піратство — особливо з ІІ ст. - у зв'язку з римською торгівлею — спочатку на кораблі, а потім на міста. Центри піратства — Адріатичне, Тірренське, Іонійське моря.

- сухопутна торгівля — її доля значно зростає — будівництво доріг, посилення охорони караванних шляхів. Вона виконувала роль як внутрішньої (міжполісна торгівля в Греції), так і зовнішньої.

Найважливіші дороги — в V ст. до н.е. - «царська дорога» Ефес — Сузи (> 400 км), згодом в Індії — дорога Чандргупти — від Макадхи до північно-західних гір через всю Північну Індію, 312 р. до н.е. - вимощена Аппієва дорога (Рим — Капуя, 150 км), система доріг в Римській імперії, державі Селевкидів.

Караванні шляхи — пронизували всю цивілізацію, з'єднуючи її між собою. Найважливіші — Великий шовковий шлях (Китай — Римська імперія), Китай — Сирія, Ефіопія — Аравія, Месопотамія — Мала Азія, Китай — В'єтнам, Сарди — Єфрат.

Нове — поява транзитної торгівлі. Центри — Ольвія, Візантій, Родос, Пірей, Антіохія, Брог (Індія, захід), Паталіпутра. Особливо — міста на Великому шовковому шляху.

Збільшення торгівлі рабами (о.Родос - V ст. до н.е. 100 тис. рабів щорічно).

7. Починаючи з ІІ половини І тисячоліття до н.е. за виключенням ІІІ ст. до н.е. - в Передній Азії та Середземномор'ї — панування імперій.

Держава Ахеменідів охоплювала територію від Фракії до р. Інд, займаючи місце багатьох держав попереднього періоду — Лідії, Фрігії, Сирійських держав, Ізраїльських держав, Мідії, Вавілонії. Завойовницькі походи здійснювалися на значні відстані за асирійським зразком. Якщо в VІ ст. до н.е. - просування дуже швидке, то в

V ст. до н.е. воно зупинене коаліцією грецьких міст-держав: 490 р. до н.е. - Марафон, 480 р. до н.е. - Саламін, 479 р. до н.е. - Платеї, 449 р. до н.е. - м.Мікале. Після цього довга криза — кінець — розгром А.Македонським.

В ІV ст. до н.е. - нова імперія А.Македонського похід 334-327 рр. до н.е. - розгром персів на р.Гранік, Ісси, Гавгамели — виникнення імперії — це держава Ахеменідів+Македонія+Греція. Імперія поглинає географічно всі ті ж параметри.

В ІІІ ст. до н.е. - період існування великих і малих держав.

Великі — розпад імперії А.Македонського — Антипатре (Македонія, Греція), Антигон (Фрігія, Лікія, Памфілія — південь Малої Азії), Евмена (Пафлагонія, Каппадокія), Птолемея (Єгипет), Селевка (Вавілонія, Бактрія, Согдіана), Лісімах (Фракія, Іонія) — між ними боротьба в Малій Азії. Нові держави (в географічно замкнутих регіонах) — Пергам (захід), Віфінія — північний захід, Галатія (Фрігія), Каппадокія і Понт (схід, північ), в Азії — Парфія (схід Ірана).

Єдина велика держава — це Карфаген — західна частина Північної Африки, Південна Іспанія, частина Сицилії, Корсика, Сардінія, Балеарські острови. Спроба подальшого розширення — війни з Римом (на 272 р. до н.е. - повністю вся Італія).

І Пунічна війна (264-241) — на периферії між Римом та Карфагеном — за о.Сіцілія — 262 р. до н.е. поблизу Акраганта; 260 р. - Ліпарські острови (між Сіцілією і Італією); 242 р. до н.е. - Егатські острови — західніше Сіцілії. Наслідок: до Риму — Сіцілія, Сардінія, Корсика.

ІІ Пунічна війна — бої переважно в самій Італії — 218 р. до н.е. - Тіцин, Триббія — північ; 217 — Трез. озеро — центр; 216 р. - Канни (південний схід), після Рим воює в Іспанії, 202 р. - Зама — південніше Карфагену — до Риму — південь і схід Іспанії.

З ІІ ст. до н.е. Рим — єдина велика держава у Середземномор'ї. На 44 р. до н.е. - Італія, Іспанія, Кіренаїка, Нумідія, Македонія, Греція, Мала Азія, Іллірія, Сирія, Галлія. Війна ведеться масованим вторгненням із захопленням території і повним підпорядкуванням. Згодом Рим продовжує завоювання: захопивши Британію, Дакію, Вірменію, на деякий час (Траян) — Вавілонію. Нарешті з часів Адріана (117-138) — імперія переходить до оборони кордонів.

Інші держави: близько 100 р. до н.е. - створена Велика Вірменія (від озера Севаш до верхів'їв Єфрата, від Малої Азії до Каспійського моря); Парфія (Сирія — р.Інд).

Індія — на початку VІ ст. до н.е. - Північна Індія — 16 держав; між ними боротьба — дві держави — Кошала і Магатха; кінець ІV ст. до н.е. - держава Маур'їв — Чандрагупта, Ашока до 30-х років ІІІ ст. до н.е. - від Афганістану до р. Брахмапутра і м.Мадрас. Після смерті Ашоки - 236 р. до н.е. - розпад і боротьба між синами.

Китай — період 403-221рр. до н.е. - Чжаньго — воюючі царства. Ци — початок VІ ст. до н.е. - Чу (р. Хуанхе, Янцзи) — 1/3 царств — сер. ІV ст. до н.е. - захоплення всіх основних царств — до В'єтнаму, на півночі — верхня частина Хуанхе. З 207 р. до н.е. - імперія Хань (206 р. до н.е. - 25 р.) - Старша Хань. Війни — підсумок — від Фергани до Північної Кореї, Бірми, В'єтнаму.

Адміністративно-територіальний поділ — основа економіки і військове значення. Поділ до найдрібніших одиниць — необхідність оподаткування. Єгипет Птолемеїв: хора-ном-топархія-кома+3 самоврядних міста: Александрія, Навкратіс, Птолемеїда. Селвкіди: зберігають поділ від персів — сатрапії — гипархії — міста, військові поселення (катекії). Рим — провінції: колонії римських громадян (право голосу) муніціпії, колонії «без права голосу», союзники, «латинські колонії» - Рим + латинські міста. З ІІІ ст. до н.е. - провінції (перша — Сіцілія), їх число зростало по мірі збільшення Риму — до 133 р. - 9, до 63 р. до н.е. - 12 + «союзники римського народу».

Індія: держава Маур'їв — намісництво (10), 1000 сіл, 100 сіл, 20 сіл, 10 сіл, 1 село (грама).

Китай: адміністративна реформа У-ді (140-87 рр. до н.е.) Чжоу — округи (13), цзюнь (83), сянь, сян, лі (до 100 поселень).

2.1.	ІСТОРИЧНА ГЕОГРАФІЯ НОВОГО ЧАСУ	12
2.1.1.(7)	Історична географія другої половини XVII – XVIII ст.	6
	Географія поширення капиталізму в Європі та його особливості в окремих країнах.
	Характерні риси економічної географії: розширення посівних площ, вплив грунтово-кліматичних умов на природно-географічний розподіл праці, особливості розвитку промисловості у різних регіонах.
	Особливості етнічної географії: продовження формування націй та переселенський рух; географічні особливості урбанізації.
	Політична географія другої половини XVII – XVIII ст.: крах системи політичної рівноваги після 30-літньої війни та зміна провідних держав в Європі, особливості політичної географії в Азії.
2.1.2.(8)	Історична географія ХІХ ст.	6
	Зміни у фізичній географії ХІХ ст.: підвищеня середньорічних температур, зникнення лісових масивів у Європі, наступ лісостепу на ліс, а степу на лісостеп.
	Основні риси економічної географії ХІХ ст.: переміщення аграрної зони в Східну Європу, США та Канаду, географія залізничногобудівництва, розширення світового ринку та поява спеціалізованих районів в межах держави.
	Особливості етнічної географії: посилення урбанізації, загальне зростання чисельності населення світу, посилення руху населення у вигляді міжнародних міграцій.
	Характеристика політичної географії періоду: поява нових держав в Європі, революційні рухи та революції в світі, географія колоніальних захоплень.

Історична географія другої половини XVII - XVIII ст.

Фізична географія другої половини XVII - XVIII ст.

Цей період кліматологами називається „кліматичним феноменом”, оскільки погодні умови у північній півкулі значно погіршилися – кульмінація „малого льодовикового періоду”.

Особливі кліматичні негаразди з початком XVIII ст.:

5. холодні зими – 40 років – особливо підряд: 1760-65 рр., 1772-1775 - в Росії та Китаї;1764; 1783-1789; 1709 – в районі Венеції замерзло Адріатичне море, лід на р.Маас – 1,5 м

6. значні морози -1739-1740 рр. – замерзли ріки в Італії, Англії, Франції; в Петербурзі в грудні 1739 р. -40°С; 1764-1777 рр. – майже кожний рік; в Англії 1783-84 -202 дні сніг;

7. м’яких зим – 22 – загинули посіви озимих;

8. дощові сезони – 20 і особливо – 1744-1747 рр.

9. посух – 43 і особливо – 1732-35, 1747-1750, 1793-1800;

10. паводків – 42 і особливо 1705-1709 рр., 1783-88;

В цілому найгіршими вважалися 1721-1724, 1732-1736, 1747-1750, 1757-1759, 1785-1789.

Не було голоду: 1703, 1712-1714; 1717, 1725, 1728, 1737-1739, 1751-53, 1761-64,1777-78, 1790-91, 1798.

Порівняйте з війнами і революціями: у

Франції	США	Росії
1789	1775	1708, 1773

Голод

1779-1789

1765-1776

1708-1711, 1765-1776

Ось чому відбуваються якісні зрушення в економіці, перш за все – у сільському господарстві.

Ландшафтні зміни – Європа набуває вигляду індустріального пейзажу, культурного характеру.

Етнічна географія другої половини XVII - XVIII ст.

4. Продовження формування націй: в Європі вже сформувалися (крім Німеччини); в Росії формування прискорюється після петровських реформ і утвердження всеросійського ринку; в Азії – формування йде повільно, основні фактори – наявність самоізоляції (Японія, Китай, Корея); боротьба із зовнішніми загарбниками – китайці з маньчжурами, народи Північної Індії – з афганцями, народи Ірана - з турками і афганцями, Закавказзя – з турками і іранцями.

5. Захоплення нових колоній -поява на етнічній карті нових народів – індіанські та африканські племена.

6. Переселенські рухи з Європи – в Америку (англійці, німці, французи, шведи, датчани), з півночі Росії – на південь. Причини: економічні, релігійні, політичні. 1790 р. – перепис в США – 3 млн. європейців.

7. Ввезення рабів з Африки на плантації Америки. За 1680-1786 рр. Англія ввезла 2130 тис. негрів. Їх більше всього: Північно-східна Бразилія, острови Вест-Індії (центр – Ямайка із 210 тис. населення – 192 тис. рабів). Етнічна карта Америки : місцеві індіанці (в Вест-Індії знищені), метиси, негри і мулати, європейці, самбо.

8. В Європі розвиток економіки – урбанізація (XVIII ст. – мала локальний характер). В Англії міське населення – 20%, в Росії на початку ХІХ ст. – 5%. К 1800 р. з’являються великі по наших мірках міста: Лондон – близько 1 млн, Париж – 600 тис., Відень – 250 тис., Амстердам - 200 тис. В принципі в урбанізації виділяється наступний порядок: Західна Європа – Північна Америка – Австралія – Східна Європа – Латинська Америка – Азія – Африка.

9. Чисельність населення швидко зростає: в Європі – на 30%, Азії – на 50%, Північній Америці – в 6 разів. Скорочується: в Африці (за 100 років 1650-1750 – на 5 млн), Латинській Америці (на 6 млн чол)

10. Епідемії – були частими – особливо 1710 р. морова язва – в Ревелі померло 90% населення, в Копенгагені – 21 тис. чол., в Стокгольмі за тиждень – 1100 чол. Інші - 1703-1712, 1786-89.

Економічна географія другої половини XVII - XVIII ст.

Це перехідний період до нового ладу від Англійської до Французської революцій.

Раніше всього капіталізм – Голландія, XVI ст. Перехід неоднаковий: Центральна і Східна Європа – посилення феодального ладу. Голландія і Англія – буржуазія, що перемогла, ділить владу із старою земельною аристократією.В Росії в XVIII ст. утверджується абсолютизм.

Важливий момент: первинне накопичення.

Класика – Англія – насильницьке відділення працівника від засобів виробництва і утворення крупних капіталів – у виробництво.

Особливості – Центральна і Східна Європа – розширення барської запашки, посилення експлуатації – постійний попит на продовольство в Західній Європі.

В процесі економічного розвитку – активна роль держави – протекціонізма і меркантілізма. Особливо сильно: Північно-Східна Німеччина, частково Австрійська імперія, Прибалтика, Польща, Росія.

Для первинного накопичення – грабіж колоній (аграрні – сировинний придаток). Португалія – Бразилія, Індія. Іспанські колонії – мета – драгоцінні метали, золото, срібло – Мексика, Перу, Колумбія. Французські колонії – Західний Гаїті – кава, какао, цукровий тростник, Канада – пушнина. Англійські колонії (у майбутньому США) – землеробство. Формування плантаційного типу господарства – раби (іспанські колонії). Трикутник Ліверпуль – Гвінсбері – Вест-Індія.

Країни Сходу - застою немає, але зберігаються феодальні відносини (Китай, Японія, Іран, Туреччина)

Даний період – швидкий розвиток економіки, значні якісні зрушення.

Сільське гоподарство

В Європі:

1.Посіви кормових культур (Нідерланди, Англія, Франція)

2.Ведення селекційної роботи в розведенні велкої рогатої худоби, свиней, вівчарстві – Англія, Росія, Німеччина, Австрія, Франція.

Скотарство не отримало інтенсивного розвитку в Америці – сільське господарство європейського типу – англійські середньоатлантичні колонії (Нью-Йорк).

Східна Європа і Росія – в чорноземних районах – розширення пашенних угідь (за рахунок розпашки цілинних земель – Південна Україна).

В нечорноземних районах – розширення сінокосів і пасовищних угідь.Приуральський і північний райони; Південний степовий, Південно-східний, Передкавказький райони.

70% пшениці вирощувалося. Інша територія – жито, овес, ячмінь.

Висновок: розміщення землеробських культур – грунтово-кліматичні умови – природно-географічний поділ праці.

Промисловість: головне – розвиток мануфактур. Вони або в місцях зосередження корисних копалин, або поблизу торгівельних шляхів. Активна експлуатація природи – спеціалізація виробництва в різних місцевостях або містах.

Головна галузь – текстильна

Вовна	Англія (всюди), Північна Франція, Нідерланди, Саксонія, Чехія, Росія
Льняна	Сілезія, Північна Франція
Шовкова	Франція (Ліон – на власній сировині)
Мереживна	Північна Франція, Бельгія
Бавовняна	Росія

У металургії – виробництво чавуну - Швеція, Росія, Німеччина.

Особливість: з одного боку, металообробка – в усіх країнах; з іншого – центри європейського значення – Шеффілд, Бірмінгем (Англія), Золінген (Німеччина).

В Росії найбільш розвинута - цукрова промисловість.

Торгівля – головна відмінність – набуває трансконтинентального характеру – розвиток морського судноплавства, поява регулярних морських ліній (Амстердам – Лондон, раз на 8 днів); швидкий ріст приморських міст (Лісабон, Антверпен, Амстердам, Лондон, Архангельськ, Петербург) і занепад старих центрів (Венеція, Генуя, Любек).В світ міжнародних зв’язків включені: Європа, Південна Азія, приморські райони Америки і Африки. Сухопутні шляхи- поганий стан. Мережа доріг у Франції з кінця XVII ст., в Англії – вже в XVIIІ ст.

Політична географія

1.Розпад системи політичної рівноваги після 30-літньої війни. Франція - війна за Іспанський спадок – 1701-1713, 7-літня війна – втрата колоній в Індії, Північній Америці. Швеція – Північна війна (1700-1721). Провідне положення втрачають Іспанія (1714 р.розділили ії володіння в Італії та Нідерландах), Голландія – після трьох англо-голландських війн ії торгівельні і колоніальні позиції переходять до Англії.

2.Провідними державами Європи стають Росія, Прусія, Австрія, а в середині XVIIІ ст. на перше місце виходить Англія. Росія - панування у XVIIІ ст. на Балтійському і Чорному морях, включення Сибіру, вихід до Тихого океану. З іншого боку – Річ Посполита занепала і після трьох поділів припинила своє існування. Швидко регресує Туреччина – ії спроби війн- втрачає території у Європі – Угорщина, Хорватія, Південна Україна, Крим. Прусія – ядро – князівство Бранденбурзьке – розширюється за рахунок Польщі, Швеції, німецьких князівств, Австрії (Силезія). Австрія – у XVIIІ ст. відділяється від Священної Римської імперії, активно захоплює землі у Туреччини (Угорщина, південні слов’янські землі), Польщі, Іспанії (Південні Нідерланди, Північна Італія).

4. В Азії: активну політику веде Цинська імперія (Китай) – приєднали Маньчжурію, Тибет, Корею,частину Середньої Азії. В Індії у XVIIІ ст. – розпад імперії Великого Могола, захоплення колоній Англією, Францією, Голландією. Іран – прогресуючий занепад, втрата Середньої Азії, Іраку, Кавказу, з’являється нова держава – Афганістан. Японія – поза подіями.

5. Африка- тільки північна частина зв’язана.

6. Важливі зміни на політичній карті – поява нової держави США – відпадіння від Англії 13 колоній – штати (4 липня 1776 року).

7. Із інших материків, крім Європи, поділена Америка. Сурінам – у Голландії, Гвіана –Франції, Бразилія – Португалії, Канада – Англії; інша Південна, Центральна і значна частина Північної Америки (Мексика, Флорида) - у Іспанії.

8. Адміністративно-територальний поділ держав наближається до сучасного:Англія – графства; Австрія, Іспанія – провінції; Росія (з 1719 р.) – губернії; Швейцарія – кантони; США –штати. Розвиваються федералістські принципи (США,Швейцарія).