IV. Короткий словничок найуживаніших термінів

„Азбучна війна „ – боротьба української громадськості Галичини протягом ХІХ ст. проти спроб запровадити латинський алфавіт в українське письмо.

Англіцизм - різновид запозичення, слово, його значення, вислів тощо, запозичені з англійської мови чи утворені за її зразком.

Богемізм - різновид запозичення, слово, його значення, вислів тощо, запозичені з чеської мови або утворені за її зразком.

Галичанізм – слово, словосполучення, синтаксична конструкція, що набули поширення в українській літературній мові на зламі ХІХ – ХХ ст. під впливом західноукраїнської мовно-літературної практики.

Гебраїзм - різновид запозичення, слово, його значення, вислів тощо, запозичені з гебрайської(давньоєврейської) мови, переважно біблійна та релігійна лексика.

Германізм - різновид запозичення, слово, його значення, вислів тощо, запозичені з німецької мови або утворені за її зразком.

Глаголиця – одна з найдавніших сиcтем слов’янського письма, створена для потреб старослов’янської мови.

Глоса – пояснення або переклад незрозумілих слів та висловів у давніх писемних текстах.

Гомілетика – один із видів красномовства, що вивчає правила побудови церковної проповіді.

Гражданський шрифт – шрифт, який почали застосовувати в Росії після реформи 1708-10рр. з простішим накресленням літер, ніж у кириличному півуставі.

Грамоти – найдавніші староукраїнські короткі ділові документи, у яких фіксували юридичні операції приватного чи державного характеру.

Графіті – давні написи та малюнки, видряпані на стінах архітектурних споруд чи виробах.

Грецизм - різновид запозичення, слово, його значення, вислів тощо, запозичені з грецької мови або утворені за її зразком.

Двомовність(білінгвізм)– використання двох мов у рамках однієї держави у відповідних комунікативних сферах.

Державна мова – традиційно або законодавчо закріплена мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління, громадських організаціях, на підприємствах, освітніх, наукових та культурних закладах, у сферах зв’язку тощо.

Диглосія – співіснування двох мов або двох форм однієї мови, які виконують у суспільстві різні функції

Дипінті – давні написи фарбою на фресках у монументальному мистецтві.

Драгоманівка – правописна система, вироблена у 70-х рр. ХІХст. у Києві під керівництвом П.Житецького, у якій найпослідовніше виявився фонетичний принцип.

Другий південнослов’янський вплив – вплив південнослов’янської писемності на східнослов’янську, пов”язаний з реформами Євфимія Тирновського в Болгарії та Костянтина Костенецького в Сербії.

Євангеліє – частина Біблії, в якій оповідається про земне життя Ісуса Христа.

Желехівка - правописна система, яку застосував Є.Желехівський для власного „Малорусько-німецького словаря „(1886), заснована на фонетичному принципі.

Ідеографія – один з типів письма, знаки якого(ідеограми) передають цілі поняття.

Інкунабула – книги, видрукувані набірними літерами на початку книгодрукування (умовно до 1501р.)

Інновація – поява нового мовного явища, не характерного в попередній період розвитку.

Кирилиця – одна з найдавніших систем слов’янського письма, яка ґрунтується на грецькому уставному алфавіті.

Кодифікація – систематизація мовних явищ у словниках, граматиках тощо, що орієнтують мовців на дотримання мовних норм.

Койне – мова міждіалектного спілкування, що витворюється на базі одного чи кількох діалектів і може стати одним із джерел формування літературної мови.

Кулішівка - правописна система, яку використав П.Куліш у „Записках о Южной Руси”(1856) та „Граматці”(1857), а згодом у журналі „Основа” в Петербурзі, заснована на фонетичному принципі.

Латиниця – одна з найдавніших систем письма, якою користувалися давні римляни і яка лягла в основу письма більшості народів Західної Європи.

Латинізм - різновид запозичення, морфема, слово, його значення, вислів тощо, запозичені з латинської мови.

Легенда – напис на монеті, медалі, гербі.

Літературна мова – основна наддіалектна форма існування мови, яка характеризується опрацьованістю, поліфункційністю, стильовою диференціацією, кодифікованими нормами, має писемний та усний вияв.

Міжмовні контакти – взаємовпливи української та інших мов, внаслідок яких з’являються запозичення.

Мова національних меншин – мова не титульного етносу держави.

Мовна політика – сукупність ідеологічних постулатів і практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин або на розвиток мовної системи у певному напрямі.

Мовна ситуація - притаманний суспільству спосіб задоволення комунікативних потреб за допомогою однієї або кількох мов.

Норма – сукупність мовленнєвих засобів, що відповідають системі мови і сприймаються носіями як зразок у певний період розвитку мови.

Офіційна мова - мова офіційних церемоній; якщо заходи проводяться на державному рівні – збігається із державною.

Палімпсест – пам’ятка давньої писемності, звичайно пергамент, з якого стерто первинний текст і написано новий.

Пам’ятки української мови – давні писемні тексти, що використовуються при вивченні історії української літературної мови.

Пергамент – спеціально оброблена шкіра молодих тварин, що була матеріалом для письма.

Період в історії української літературної мови – часовий проміжок, упродовж якого діють однакові чинники розвитку літературної мови і спостерігаються однакові тенденції мовотворення.

Писемна мова – мова, зафіксована за допомогою усталеної системи графічних знаків, співвіднесених з одиницями реального звукового мовлення.

Півустав - різновид письма давніх кириличних рукописів, що виник на основі уставного письма як його спрощений варіант. арактеризується меншою стрункістю письма, зменшенням розміру літер тощо, допускає значну варіантність.

Піктографія – одна з найбільш ранніх форм писемності через зображення предметів спрощеними умовними знаками, схемами, малюнками.

Полонізм – різновид запозичення, слово, його значення, вислів тощо, запозичені з польської мови або утворені за її зразком.

Правопис – сукупність загальновизнаних і загальнообов’язкових правил, що встановлюють способи передачі мови на письмі.

Праслов’янська мова - мова-предок слов’янських мов.

„Проста мова” – писемна мова ХVІ ст., у якій з елементами церковнослов’янської поєднані ознаки тогочасної живої розмовної мови освічених українців .

Псалтир – книга псалмів – релігійних пісень, молитов.

Пуризм – вияв надмірного очищення літературної мови від іншомовних слів, нелітературних явищ, орієнтація на суворе дотримання літературних норм.

Росіянізм - різновид запозичення, слово, його значення, вислів тощо, запозичені з російської мови.

Рукописи староукраїнські – оригінальні або перекладні твори, переписані вручну, переважно до ХVІІІст.

Скоропис - різновид письма давніх кириличних рукописів, що характеризується заокругленістю літер, безперервністю письма.

Скрипторій – майстерні у монастирях, де переписувалися книги.

Стародруки українські - найдавніші книги, надруковані на теренах України з українськими мовними рисами.

Старослов’янізм – лексичні, фонетичні, фразеологічні запозичення зі старослов’янської мови.

Старослов’янська мова – перша писемно зафіксована слов’янська літературна мова, створена Кирилом і Мефодієм для репрезентації Св. Письма та богослужбових книг.

Стиль – функціональний різновид літературної мови, зумовлений сферою, змістом, завданням спілкування.

Суржик – мова, в якій штучно об’єднані без дотримання літературних норм елементи різних мов.

Титло – надрядковий діакритичний знак, який вказував на скорочене написання слів або ставився над літерами, вжитими з числовим значенням.

Трьох стилів теорія – традиційне для Європи доби Відродження і бароко вчення про поділ мови на три стилі – високий, середній та низький. Високий с. передбачав урочистий виклад, присвячений важливим подіям, діянням богів. Середній С. – емоційно спокійний, помірно- прикрашений виклад, присвячений менш важливим темам, ніж у високому стилі. Низький с. – емоційно нейтральний, простий виклад, присвячений буденним предметам і темам.

Тюркізм - різновид запозичення, слово, його значення, вислів тощо, запозичені з тюркських мов або через їхнє посередництво з арабської чи перської мов. До найдавнішого шару належать запозичення булгарського, печенізького, хозарського, половецького, татарського походження.

Узус – загальноприйняте вживання слів, словоформ, синтаксичних конструкцій тощо, поширена мовна практика.

Українізм - різновид запозичення, слово, його значення, вислів тощо, запозичені з української мови іншою мовою.

Усна мова – мова, втілена у звуках, що сприймаються на слух.

Устав – різновид письма давніх кириличних рукописів, що характеризується чітким рисунком, симетрією, прямовисним розташуванням літер.

Церковнослов’янська мова – старослов’янська мова, яка адаптувалася на ґрунті живої народної мови і зазнавала певних змін, внаслідок яких виникли різні її редакції, зокрема українська.

Язичіє – один із типів штучно витвореної книжної мови в Західній Україні ХІХст.

Ярижка – офіційний правопис, що використовувався у підросійській Україні протягом 1876-1905рр., згідно з яким українські тексти друкували за російським правописом.