2. Основні напрями, пріоритети, методи, інструменти економічної політики

Напрями і пріоритети економічної політики

Економічна політика через господарський механізм позитивно впливає на економі­ку лише в тому випадку, коли вона реа­лістична, тобто орієнтована на поставлені цілі, які відбивають на­сущні інтереси суб'єктів суспільства, і спирається на реальні мож­ливості, ресурси соціально-економічного розвитку.

Практика довела, що політика, орієнтована на завищені цілі, не справляє позитивного впливу не тільки на економіку, а й на со­ціальну і політичну сфери, деморалізує людей.

У кожний період важливо визначити конкретні напрями еконо-

23

мічної політики, їхній зміст, політичну значимість. Вибір цих на­прямів не може бути довільним. На кожному етапі розвитку су­спільства він визначається рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, конкретними історичними умовами, ситуа­цією в світі. Одним з найважливіших завдань суб'єктів економіч­ної політики якраз і є врахування в практичній діяльності голов­них особливостей кожного етапу розвитку країни. Тільки на цих засадах можна забезпечити глибоку наукову обгрунтованість і реалізм принципових настанов у галузі економіки, гуманізм цілей, наступність у розв'язанні соціально-економічних завдань.

Напрями економічної політики різноманітні за змістом і полі­тичною значимістю, їх можна класифікувати за сферами економіч­ного життя (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок, торгівля тощо); часом дії (довго-, середньо-, ко­роткострокові); політичною і соціально-економічною значимістю. . При цьому важливе значення має виділення головних напрямів суспільного виробництва, які забезпечують створення прогресивної структури економіки— неодмінної умови її переходу до нової якос­ті зростання. Без їх визначення не можна ефективно використову­вати стимули до Праці, реалізувати сукупність різнобічних інтере­сів суспільства і швидко рухатися вперед.

Пріоритетний підхід до економіки—це завжди політичний, стратегічний підхід. Пріоритети мають визначатися виходячи з ін­тересів і здійснюватися через них. Вони повинні сприяти науково­му передбаченню перспектив розвитку економіки, її структури, впливу на соціальну сферу, людину, природу. У свою чергу, за цими перспективами можна прогнозувати реальні суперечності та шляхи, способи їх вирішення. Тим самим економічна політика, по­будована на науковій теорії, перетворюється на фактор суспільно­го прогресу.

Пріоритетний розвиток тієї чи іншої сфери економіки передба­чає взаємодію двох факторів — забезпечення прогресивної матері­ально-технічної бази в цій сфері, використання підготовлених кад­рів, предметів праці, інших елементів виробництва, а також мате­ріального і морального стимулювання його розвитку. Це забезпе­чить єдність науково-технічного і соціального підходу до розв'язан­ня вузлових питань економіки. Отже, зміна пріоритетів в економіч­ній політиці можлива лише в тому випадку, якщо вона забезпечена адекватними змінами перелічених процесів.

При виробленні економічної політики слід широко використову­вати світовий досвід господарювання, розвитку науково-технічного прогресу, наукове передбачення. Орієнтація економіки лише на минулий чи сьогоднішній досвід веде до застою, регресу.

Економічна політика як .фактор економічного розвитку має. на­цілювати функціонування господарства на розв'язання таких ос-

24

новних завдань: вибір пріоритетних напрямів розвитку, які, з од­ного боку, забезпечать зростання галузей, що втілюють досягнен­ня науково-технічного прогресу, а з другого — дадуть можли­вість згорнути виробництва і сфери, успадковані від минулого. Це якісно змінить економіку, спрямує її розвиток на задоволення потреб населення.

Важливе місце в цьому процесі належить структурній перебу­дові економіки, оскільки нинішня структура народного господарст­ва, що склалася в основному ще в роки індустріалізації, безнадій­но застаріла, неефективна, не працює повною мірою на людські потреби. Зміни, які вносилися свого часу, були частковими, не комплексними, не докорінними. У результаті в економіці країни переважають капіталомісткі, насамперед добувні, та ресурсоємні галузі. Водночас частка галузей, від яких залежить прискорення науково-технічного прогресу і успішне розв'язання соціальних зав­дань, незначна.

Настав час, коли слід серйозно переосмислити сучасний рівень суспільного розвитку, по-новому оцінити перспективи. Економіка, всі її галузі й підгалузі повинні не тільки відповідати досягненням науково-технічної революції, а й працювати на задоволення різно­манітних сучасних потреб кожної людини, кожної сім'ї, суспільст­ва в цілому.

Методи, Інструменти економічної політики

Неодмінною умовою здійснення стратегічних цілей, напрямів, пріоритетів економічного розвитку є визначення шляхів, методів, інструментів економічної політики. Останні стають факто­ром оновлення економіки тоді, коли вони вдосконалюються не са­мі по собі, ізольовано від стратегічних цілей і пріоритетів, а в ор­ганічній єдності з ними, в процесі безперервного руху.

Досвід показує, що економічні методи управління не встанов­люються з утвердженням певної власності на засоби виробництва, а також після прийняття державних та інших рішень, як це було прийнято вважати. Більше того, такі методи в нашій економіці практично не використовувалися (за винятком періоду нової еко­номічної, політики). Причина полягала у незмінності виробничих відносин, А оскільки вони не зазнали докорінних змін і на сьогод­нішній день, то й нині переважають адміністративно-командні ме­тоди управління.

Потребують уточнення і самі поняття адміністративно-командні та економічні методи управління. Сутність перших найчастіше зво­диться до того, що вони діють через накази, розпорядження, за­борони та інші прийоми неекономічного тиску. Це поверховий про­яв адміністративно-командних методів управління. Він не дає відповіді на запитання: чому так відбувається? І тому багато хто вважає, що досить знайти якийсь універсальний показник оцінки

25

роботи, замінити органи управління, скоротити їх, перегрупувати або замінити кадри більш підготовленими, освіченими,— і система управління запрацює. Все це вже робилося неодноразово, а успіху не принесло. Причину слід шукати глибше — в економічних відно­синах, у їх серцевині — відносинах власності на засоби виробницт­ва. Остання монопольне зосереджена в руках держави, яка через це є монополістом влади і силою цієї влади спонукає виробників (підприємства, організації) до реалізації так званих загальнона­родних інтересів, не дуже дбаючи про інтереси колективів вироб­ників і окремих людей. Отже, адміністративно-командні методи управління—це методи жорсткого ієрархічного підпорядкування (економічними і неекономічними прийомами і підоймами) особи­стих і колективних інтересів загальнонародним. Такі методи також можуть бути ефективними, але лише в екстремальних умовах, що довела історія розвитку нашої країни.

Концентрація економічної та політичної влади в руках держа­ви зробила економіку країни некерованою, призвела до диспропорціональності, багатомільярдного дефіциту державного бюджету, хронічної нестачі переважної частини товарів, невиконання соці­альних програм.

Господарська політика, побудована на адміністративно-команд­них методах, застосовує відповідні інструменти—нормативні доку­менти, інструкції, накази, розпорядження, які на практиці є ні чим іншим, як інструментами “тиску”.

Все це сковувало самостійність колективів, бажання виявляти ініціативу, творчість, породжувало байдужість і апатію до вироб­ництва, його вдосконалення.

Разом з тим, як інструменти “тиску” використовуються і вар­тісні підойми —ціни, податки тощо. Досить згадати, як у післяво­єнний період високі податки на фруктові дерева призвели до прак­тичного знищення садів на присадибних ділянках. Або інший при­клад. Ціни, відірвані, від вартості на сільськогосподарську техніку, інші знаряддя праці, предмети споживання,— це також інструмен­ти “тиску”, що використовуються досі адміністративно-командною системою управління.

Як бачимо, сутність методів управління визначається не еконо­мічними чи позаекономічними інструментами, що застосовуються в господарському житті, а виробничими відносинами,—тим, на­скільки вони відповідають характеру і рівню розвитку продуктив­них сил, вдосконалюються разом з ними. Якщо вдосконалення ви­робничих відносин здійснюється через інтереси і на основі їх, то використовуються економічні методи управління. Це здійснюється не через підпорядкування інтересів одних в ім'я інших, а поєднан­ням усіх видів інтересів,

26

Отже, суспільство може перейти на економічні методи господа­рювання при виконанні таких умов:

врахування і реалізація інтересів усіх господарюючих суб'єктів, які беруть участь в економічному житті;

виявлення об'єктивних суперечностей економічних інтересів і розв'язання їх застосуванням ефективних форм і засобів управ­ління;

суб'єкти власності, а отже, і влади на всіх рівнях мають займа­тися управлінням інтересами і через інтереси;

усі суб'єкти економічної політики мають бути рівноправними. Цього можна досягти шляхом створення однакових економічних і політико-правових умов для всіх господарюючих об'єктів.

Такий підхід дасть змогу уникнути неправильних теоретичних трактувань методів керівництва і практичних заходів, спрямованих на розвиток економіки. Економічні методи керівництва не ототож­нюватимуться з використанням товарно-грошових відносин, вартіс­них категорій і децентралізацією, а адміністративно-командні — лише з централізацією і використанням планових нормативів.

Утвердження на практиці економічних методів керівництва еко­номікою можливе, з одного боку, при викорененні традиційного розуміння плану і ринку, спроб “планового” встановлення цін і здійснення планування шляхом визначення обсягів виробництва за галузями “у натурі” з наступним їх погодженням у матеріальних балансах, з іншого—при органічній єдності ринкових і неринкових зв'язків, що передбачають докорінне перетворення системи пла­нування і системи Організації ринку.

Згідно з цим система ціноутворення стане ринковою, що набли­зить ціни товарів до їхньої вартості, виявить реальні потреби, дасть змогу узгодити інтереси виробника і споживача.

Разом з тим для того, щоб закони ринку не дестабілізували су­спільство, не стимулювали зростання нездорових потреб, а сприяли прогресу суспільства, має здійснюватись ринкове регулювання. Важлива роль у цьому процесі належить державі. При цьому по­винні використовуватись податкова, інвестиційна і, кредитна полі­тика, різноманітні пільги, санкції, антимонопольні та антиінфляційні заходи і заходи соціального захисту громадян тощо.

Отже, економічні методи господарювання і адекватні їм еконо­мічні та правові регулятори потребують радикальних змін і в ба­зисних відносинах, і в надбудові, вироблення нової концепції функ­цій держави. Вона не повинна втручатися в діяльність не підпо­рядкованих їй підприємств, у роботу регіонів різних рівнів. Зусил­ля держави мають зосереджуватися на специфічних завданнях, спрямованих на реалізацію загальнонаціональних інтересів; зміц­нення фінансової системи, розвиток інфраструктури, захист держа-

27

ви, охорону навколишнього середовища, здійснення соціальних га­рантій.

Використання економічних методів управління збільшує потре­бу у висококласних керівниках-професіоналах, які володіють на­уковими засадами управління і здатні, спираючись на колектив, вирішувати найскладніші соціально-економічні питання.

Отже, втілення в життя нової концепції суб'єкта і об'єкта еко­номічної політики передбачає вирішення таких завдань.

1. Перерозподіл економічної та політичної влади, що можна здійснити не автономно, а в їх єдності. В економічній сфері це від-- бувається через радикальне перетворення відносин власності, а в сфері політики—шляхом передачі владних функцій від централь­них органів до місцевих.

2. Перегляд у зв'язку з процесами, що відбуваються, функцій держави, обмеження їх сферою інтересів, які не можуть бути за­безпечені на іншому рівні, крім державного.

3. Забезпечення надійного захисту інтересів суспільства від ринкової стихії завдяки створенню нового економічного механізму і застосуванню адекватних йому інструментів і методів.

4. Перебудова структурної та інвестиційної політики з акцен­том на пріоритетне введення в дію об'єктів житла, соціально-куль­турної сфери, розвитку галузей, які працюють на задоволення по­треб людини.

Економічна політика, яка спирається на реальні, а не дефор­мовані причинно-наслідкові зв'язки, враховує інтереси всіх госпо­дарюючих суб'єктів, визначає досяжні цілі, напрями, пріоритети економічного розвитку, використовує адекватні їм шляхи, методи та інструменти, стане могутнім фактором оновлення економіки, сприятиме вирішенню суперечностей між продуктивними силами, що безперервно розвиваються, і конкретними формами виробничих

Терміни і поняття

Наукова політика Суб'єкти економічної політики Об'єкти економічної політики Суб'єктивістська, волюнтаристська по­літика Взаємодія економіки і політики Єдність політики і економіки Економічна стратегія Багатосуб'єктна економічна політика Напрями економічної політики Пріоритети економічної політики Методи економічної політики Інструменти економічної політики Прогресивна структура економіки Політика як фактор-оновлення еконо­міки Економічні методи управління Адміністративно-командні методи уп­равління

28

Контрольні запитання і завдання

1. За яких умов економічна політика стає науковою? Що забезпечує її реалізацію?

2. Розкрийте причини суб'єктивізму і волюнтаризму економічної політики. На яких догмах вони засновані?

3. Поясніть, як волюнтаристська політика повертається в економіку і як впливає на неї.

4. Що являє собою економічна стратегія, який механізм її формування?

5. Дайте критичну оцінку моносуб'єктної концепції економічної політики. Поясніть, чому конструктивною може бути лише концепція багатосуб'єктної еко­номічної політики.

6. .Поясніть, як визначаються конкретні напрями економічної політики, її зміст, політична значимість. Чи може бути їх вибір довільним? Дайте класифі­кацію напрямів економічної політики.

7. Що таке пріоритетний підхід в економіці? Як може бути здійснений пріо­ритетний розвиток в економіці?

8. Розкрийте поняття “адміністративно-командні” та “економічні” методи управління. На чому вони засновані? Що потрібно для того, щоб економічні методи господарювання стали домінуючими в нашій економіці?