4. Єдність економічної теорії і господарської практики

Як розуміти єдність теорії і практики

Авторитет економічної теорії повністю за­лежить від її органічного зв'язку з гос­подарською практикою. Необхідність цьо­го зв'язку визнають усі прогресивні економісти. Сьогодні питання полягає не в тому, чи потрібний такий зв'язок, а в тому, який він — формальний чи реальний.

На жаль, в минулому домінував формальний, а не реальний зв'язок, який до цього часу повністю ще не усунено. Формалізм виявлявся і досі виявляється в безсистемній апеляції теорії до

15

явищ господарської практики. Часто висуваються заздалегідь “мертві” або приречені на невдачу схеми і рішення без урахуван­ня послідовності здійснення теоретичних висновків. Факти, явища при такому підході не вивчаються і не узагальнюються, а підбира­ються для ілюстрації апріорних постулатів. Вираз “єдність теорії й практики” зовсім не означає, що між ними немає відмінностей. Вони є і досить істотні.

Практика взагалі й господарська особливо втілює у собі всю багатоманітність життєвих процесів. У ній присутнє об'єктивне і суб'єктивне, закономірне і випадкове, нове і старе, що відмирає.

Не всяка економічна теорія перебуває у єдності з практикою. Є чимало випадків, коли за теорію видаються суб'єктивні погляди людей, наділених-великою владою (наприклад, в умовах тоталіта­ризму думка “вождя” вважалась єдино вірною). Така “теорія” нав'язується суспільству силою, наносить значну шкоду розвитку економіки. Згадаємо хоча 6 те, що у нас в недалекому минулому єдиною прогресивною формою власності вважалась державна, а приватна взагалі заперечувалась.

Для забезпечення справжньої, а не уявної єдності теорії й прак­тики, до науки висувається система вимог, а саме:

наука мусить іти попереду практики. Тільки в цьому випадку вона відповідає образному порівнянню—бути компасом для гос­подарювання. Проте слід правильно розуміти суть цього випере­дження. В одному випадку воно буде “забіганням вперед”, коли наукові рекомендації не враховують об'єктивних умов, що скла­лись, носять волюнтаристський, авантюристичний характер. У дру­гому випадку наука дає наукові прогнози на майбутнє, які дають змогу формулювати завдання економічної політики держави, за­побігати небажаним економічним ексцесам, обирати найоптимальніший напрям розвитку економіки;

теорія не. повинна зводитись до простого фіксування практики. Вона має втілювати лише типове, найістотніше з групи явищ, що досліджуються, розкривати сутність і тенденції їхнього розвитку. Теорію цікавлять факти не самі по собі, ті, що лежать на по­верхні господарського життя, а їхня соціально-економічна приро­да, об'єктивна зумовленість І тенденції розвитку;

на кожному історичному етапі розвитку суспільства в теорії формується провідна концепція. Вона відповідає найсуттєвішим по­требам економічного прогресу, підпорядковує собі всі теоретичні напрями; .

теорія не повинна маскувати господарські суперечності, прорахунки, недоліки;

важливе значення у теорії має вибір науково обгрунтованих напрямів розвитку економіки. Вони мають грунтуватися на провідній концепції, сприяти прогресу суспільства;

16

реальні науково обгрунтовані висновки економічної теорії по­винні використовувати інші економічні дисципліни, особливо галу­зеві. На жаль, наша практика в минулому потерпала від того, що галузеві економічні науки досить консервативно сприймали багатонових висновків економічної теорії;

економічна теорія набуває гласності, коли побудована на пра­вильних критеріях розвитку економіки. Тільки в цьому випадку можливі розробка науково обгрунтованих показників, правильна оцінка практичних результатів розвитку господарства;

теорія має спиратися на критичний аналіз певних сторін гос­подарської практики. Стан такої критики є одним з критеріїв пі­знання реальної дійсності. Безперечно, мова йде про конструктив­ну .критику, яка заперечує (критикує) старе утвердженням нового, прогресивного;

прогресивність теорії, чутливість її змін у практиці обов'язко­во передбачають існування плюралізму поглядів, змагання думок. Однак плюралізм не заперечує дисципліни у прийнятті економіч­них рішень та виконанні їх. Іншими словами, з актуальної та кон­кретної проблеми, що потребує нагального вирішення, не повинно бути нескінченної дискусії. Проблема має бути своєчасно виріше­на згідно з прийнятим рішенням, яке втілює в собі наукові, ефек­тивні, обгрунтовані, прогресивні підходи. У виробленні теоретич­них висновків і практичних рекомендацій треба вміло поєднувати демократизм і централізм.

Суспільна прогресивна практика —джерело і критерій істини

У економічному житті важливе значення має перевірка істинності того чи іншого твердження, того чи іншого теоретичного погляду. Без такої перевірки не виклю­чені суб'єктивізм і волюнтаризм в економічній політиці, що спри­чиняє значні втрати. І, мабуть, найнебезпечніше те, що з'являється терпимість, благодушність до безплідних теоретичних висновків тих, хто відповідає за впровадження науки у практику господарю­вання.

Однак як перевірити істинність або хибність теоретичної побу­дови? Поверхові висновки містять у собі небезпеку серйозних по­милок. Треба виробити науковий критерій істини. І таким крите­рієм істини є суспільна практика.

Слово “суспільна” означає практику не в окремих випадках, а в масштабі широких суспільних дій людей. Наукові теорії оста­точно перевіряються на практиці. Якщо теорія успішно використо­вується на практиці й дає позитивний наслідок, вона є істинною.

Прогресивність суспільної практики вимагає розробки факторів економічного зростання, врахування саме тих теоретичних поло­жень, висновків, які на цьому етапі розвитку суспільства переві­ряються

17

Справа в тому, що у практичній діяльності можуть бути такі випадки, коли явного погіршення в економіці не відбулось. Певні неістотні моменти виявились трохи краще. І це є для декого під­ставою для проголошення теоретичної концепції, що перевіряється, істинною, хоча насправді цей висновок нічим не обгрунтований.

Відомо, що динаміку виробництва характеризують темпи еко­номічного зростання (приросту). За стійкістю, рівнем і якісним наповненням їх можна надійно оцінювати економічне здоров'я суспільства, прогресивність практики, правомірність застосування тих чи інших теоретичних висновків.

Сьогодні відбуваються серйозні зміни в оцінці самої практики як критерія істини. Неприйнятними стають підходи, згідно з якими досить було досягти будь-яких поліпшень у кількісних показниках.

Збільшення кількісних показників не є самоціллю. Розвиток економіки має бути спрямований на більш повне з вдоволення су­спільних і особистих потреб. Наприклад, важливо не тільки ви­ростити великий урожай, а й запобігти втратам, зберегти його. Мо­ва йде про економне використання електроенергії, палива, інших ресурсів. У легкій промисловості потрібний не “вал”, не сам по собі обсяг виробництва, а такий набір виробів, який задоволь­няв би реальний попит людей.

Сучасна оцінка суспільної практики повинна особливо врахову­вати процес соціально-економічного розвитку в реальних показни­ках. Показники стають сьогодні дійовими інструментами формуван­ня економічної політики, контролю за її реалізацією.

Проте показники тільки тоді достовірно відбивають суспільну практику, коли вони досить точно характеризують динаміку зро­стання, добробуту суспільства.

Можна досягти певного рівня показників, що оцінюють добро­бут населення (припустимо, зростання заробітної плати, збільшен­ня обсягу житлового будівництва). Однак важливо враховувати, завдяки яким факторам досягнуто прогресу. Одна справа, коли це відбулось на основі самоокупності національної економіки і зов­сім інша — коли за рахунок збільшення зовнішньої заборгованості.

Сьогодні кардинально змінюються підходи до оцінки суспільної практики. Змінюються і способи перевірки теоретичних концепцій. Практика не повинна зводитись до зростання виробництва заради виробництва. Результати розвитку господарства мають насампе­ред забезпечувати задоволення соціальних потреб суспільства в цілому і кожного його члена зокрема. При цьому рівень задоволен­ня їх має відбивати прогресивну динаміку і структуру та порівню­ватися з найвищими показниками світової практики.

Важливим аспектом суспільної практики є збереження навко­лишнього середовища, природних умов життєдіяльності людини. Чистота повітря і водних басейнів, наявність лісів і зелених на-

18

саджень—це самостійний і досить важливий фактор оцінки прогресивності суспільної практики.

Суспільна практика не пасивна відносно теорії. Саме вона наочно показує необґрунтованість теоретичних висновків, їхню не­спроможність. А це дає змогу переглядати теоретичні положення, проводити нові дослідження, спрямовані на вдосконалення теорії.