2. Визначальні риси гуманітарного структуралізму за роботою ж.Дельоза „За якими критеріями розпізнають структуралізм?"

Структуралізм сформувався у минулому столітті в результаті пошуків нових наукових і філософських парадигм для пояснення складних та багатозначних процесів у масовій і науковій свідомості сучасності. Цей напрямок у центрі своїх дискусій поставив саме структуру як сукупність незмінних, непідвладних часові елементів. Сформувавшись як концепція і метод у середовищі мовних досліджень, структуралізм знайшов своє відображення і в інших галузях гуманітарного знання. Практика застосування структуралістського підходу (мовознавчі, літературознавчі, антропологічні студії та інші) демонструє позитивний досвід у дослідженні складних феноменів гуманітарної сфери, соціокультурної діяльності людини. В останні десятиріччя успішним виявилося використання структуралістського методу у соціологічних проектах. У зв'язку з цим можна припустити, що застосування структуралістської методології для здійснення методологічних та емпіричних досліджень у сфері гуманітарних студій може продемонструвати нові можливості для теоретизування в умовах сучасності.

Зважаючи на ці обставини, необхідно зазначити, що можливість застосування структуралістського підходу в сучасних соціально-гуманітарних дослідженнях може бути аргументована в результаті вивчення його як методології (з урахуванням досвіду реалізації методологічних практик), а також за умови врахування особливостей історико-філософської та концептуальної характеристики структуралізму, що насамперед проявляється в її неоднорідності.

Структуралістський підхід, одним з центральних принципів якого є пізнання через структуру відкриває новий горизонт до осмислення глобалізації як безперервного процесу структурування та пошуку узагальнюючої структури, дослідження соціальної дійсності, представленої різними культурними, державними, економічними та іншими утвореннями системного характеру. Сучасне розуміння структури ґрунтується на характеристиці конструкції, в якій елементи підпорядковані системі, трансформації (впорядкованого переходу однієї підструктури в іншу) та саморегулювання. Автор вбачає актуальність потенціалу структуралістської методології в умовах сучасних соціально-гуманітарних досліджень, які торкаються таких нових проблем, як широкий понятійний матеріал постмодерністських проектів (одним з наслідків якого є нестабільність понятійного апарату гуманітарної сфери), проблематика досліджень інформаційного суспільства тощо, та переосмислення "старих” проблем, які у світлі глобалізаційних процесів набувають нового значення. Як приклад представлено сучасну проблематику утопічного теоретизування. Питання про утопію виникає на цілковито новій основі, перетворивши її на дискурс, що перебуває в тісному діалозі з науковим світом[2, c. 36-41].

Правильно вважають лінгвістику джерелом структуралізму: не тільки Соссюра, але також Московську школу й Празький кружок. І якщо структуралізм поширюється потім на інші області, то цього разу мова йде не про аналогію: це відбувається не для того, щоб впровадити методи, "еквівалентні", що мали раніше успіх в аналізі мови. У дійсності існують тільки мовні структури, будь те езотерична мова або навіть невербальна. Структура несвідомого є лише в тій мері, у якій несвідоме говорить і є мовою. Структура тіла - лише в тій мері, у який тіла покладаються мовцями, з мовою, що є мовою симптомів. Навіть речі мають структуру, оскільки вони містять у собі тихий дискурс, що являє собою мову знаків. Тоді питання "що таке структуралізм?" змінюється ще раз: скоріше варто запитувати, по чому довідаються тих, кого називають структуралістами? І що довідаються самі структуралісти? Тому що вірно, що видимим образом людей довідуються тільки в невидимих і невідчутних речах, які вони довідаються по-своєму. Ми пропонуємо, таким чином, витягти деякі формальні, найпростіші критерії дізнавання й будемо щораз приводити приклади з робіт вищезгаданих авторів, незалежно від розходження їхніх проектів і творів.

Застосування структуралістського підходу дає можливість з позицій врахування попереднього досвіду (історичний, соціокультурний контексти) дослідити традиційні проблеми гуманітарного знання, а також знайти підхід до проблем, які взагалі залишалися за межами наукового розгляду, оскільки для цього були відсутні адекватні методологічні засади.

Перший же критерій структуралізму - це відкриття й визнання третього порядку, третього царства: царства символічного. Саме відмова від змішання символічного з уявлюваного і реальним є першим виміром структуралізму. Тут також усе почалося з лінгвістики: по ту сторону слова в реальності його звукових частин і поту сторону зв'язаних зі словами образів і понять, структуралістський лінгвіст відкриває елемент зовсім іншої природи - структурний об'єкт.

Що є структурним - так цей простір, але простір непротяжне, чистий spatіum, поступово констатуємий як порядок сусідства, де поняття сусідства має насамперед порядковий зміст, а не значення довжини. Це як у генетику: гени становлять структуру, якщо тільки вони невіддільні від місць, здатних змінити відносини усередині хромосоми. Коротше, місця в чисто структурному просторі первинні щодо реальних речей і істот, які їх займуть, а також щодо ролей і завжди небагато уявлюваних подій, які необхідно з'являються, коли місця займаються.

Наукова амбіція структуралізму - не кількісна, але топологічна й реляційна: Леві-Стросс постійно затверджує цей принцип. І Альтюссер, коли говорить про економічну структуру, уточнює, що "щирі" суб'єкти - не ті, які займуть місця, тобто конкретні індивіди, або реальні люди, і тим більше щирі об'єкти - не ролі, яких дотримуються люди, і не події, які виробляються, але насамперед це місця в топологічному структурному просторі, певному виробничими відносинами.

Структури є необхідно несвідомими - у силу тридцятилітніх їхніх елементів, відносин і крапок. Будь-яка структура - це інфраструктура, або мікроструктура. До певної міри структури не є актуальними. Актуально те, у чому втілюється структура, або, скоріше, що вона конституює в цьому втіленні. Але сама по собі вона ні актуальна, ні фіктивна; ні реальна, ні можлива. Якобсон ставить проблему статусу фонеми: остання не змішується з актуальністю букви, складу або звуку: далі, вона не фікція, асоційований образ. Можливо, слово "віртуальність" точно позначить спосіб (існування) структури, або теоретичного об'єкта. При тім умові, якщо це слово позбавити всієї невизначеності; тому що віртуальне має власну реальність, що, однак, не змішується ні з актуальною реальністю, ні зі справжньою або минулою актуальністю; воно має власну ідеальність, що не змішується ні з можливим образом, ні з абстрактною ідеєю. Скажемо про структуру: реальна, не будучи актуальною, і ідеальна, не будучи абстрактною. Тому Леві-Стросс часто представляє структуру як різновид резервуара або ідеального каталогу, де все співіснує віртуально, але де актуалізація з необхідністю відбувається по виняткових напрямках, привести до приватних комбінацій і несвідомих виборів. Витягти структуру області означає визначити цілком віртуальність співіснування, що передує істотам, об'єктам і добуткам даної області. Будь-яка структура є множинністю віртуального співіснування[1, c. 26-28].