1. Структурна антропологія к.Леві-Строса

Серед культурної антропології, літературознавства, лінгвістика стала галуззю науки, в якій структурні ідеї поширились швидше всього і зайняли в багатьох країнах пануюче положення. «Курс загальної лінгвістики» Ф.де Соссюра мав великий вплив на багатьох мовознавців. Для лінгвістів країн Центральної та Східної Європи велике значення мали також ідеї польського та російського вченого І. Бодуена де Куртене , якого іноді відносять до засновників структуралізму.

Склався ряд наукових шкіл, які можуть бути віднесені до структурної лінгвістики. У Швейцарії виникла Женевська школа на чолі з Ш. Баллі і А. Сеше. У Данії склалась Копенгагенська школа на чолі з Л. Ельмслевим. У Чехословаччині сформувався Празький гурток, в якому об'єднались чеські вчені В. Матезіус, Б. Трнка та емігранти з Росії Р. Якобсон, С. Кацевський, М. Трубецькой. У Англії утворилась Лондонська школа на чолі з Дж.Р.Ферсом.

У цих та інших європейських країнах працювали також видатні лінгвісти, які не створили своїх наукових шкіл: в Польщі Є. Курилович, у Франції Л. Теньєр, в Англії А. Гардинер. У США лінгвістика розвивалась самостійно. Незалежно від ідей Ф.де Соссюра там склались школи досить близькі до Європейського структуралізму.

В структуралістичних концепціях культури основна увага зосереджена на дослідженні інваріантних відношень (структур) в динаміці різних культурних систем. Виникнення структуралізму в антропології відбулося в 50 – 60-х рр. ХХ ст. В структуралістичних концепціях застосовуються методи системно-семіотичного аналізу, запозичені з арсеналу структурної лінгвістики. Засадничими для них є уявлення про культуру як сукупність знакових систем і культурних текстів, про наявність універсальних інваріантних психічних структур, що визначають механізми реакції людини на впливи оточуючого середовища, про можливість вивчення різних культур шляхом порівняльного аналізу і наукового пізнання знакових систем культури. Слід зазначити, що структуралізм сформувався як антитеза суб'єктивістські орієнтованої філософії екзистенціоналізму. В розвитку гуманітарного структуралізму виокремлюють три етапи:

· становлення методу в структурній лінгвістиці (праці Ф. де Соссюра (1857 – 1913 рр.);

· філософський структуралізм, який традиційно ототожнюють з творчістю французького антрополога К. Леві-Стросс (1908-1990 рр.), французького філософа і теоретика культури Мішеля-Поля Фуко (1926-1984 рр.), естонського вченого Юрія Лотмана (1922 – 1993 рр.);

· постструктуралізм, представниками якого є французький філософ Жак Деррида (нар. 1930 р.) та Жак Лакан (1901-1981 рр.), французький літературознавець Ролан Барт (1915 – 1980 рр.). Італійський культуролог та історик Умберто Еко (нар. 1932 р.), Юлія Кристєва (нар. 1941 р.) та ніші.

Французький філософ та лідер структуралізму К. Леві-Стросс (1908 – 1990 рр.) в працях „Елементарні структури кровної спорідненості (1949 р.), „Структурна антропологія” (1958 р.), „Мислення дикуна” (1962 р.) спирався на тезу про єдність людської природи, наявність в ній структурно організованої основи позасвідомого. Він вважав, що соціальні структури можна дослідити за допомогою вивчення міфів, ритуалів. За допомогою міфу відбувається улагодження суспільних суперечностей з метою їх подолання. Міф неможливо осягнути на засадах звичайного раціоналізму. К. Леві-Стросс характеризує свій аналіз як „міф міфології”. Міфологічне мислення, на його думку, оперує бінарними опозиціями (день – ніч, земля – небо і таке інше), і є логічним. Він вважав, що фундаментальні психічні структури ніколи не усвідомлюються і не змінюються в історії, але найкраще вони збереглися у представників первісних племен. Структуру мислення первісної людини філософ вважав тотожною тій, яка притаманна і сучасній людині[4, c. 32-33].

К. Леві-Стросс, творець структурної антропології, використовував методи структурної лінгвістики в етнології - дисципліні, що займається, відповідно до його визначення, порівнянням етнографічних описів і виявляє несвідомих структур, які лежать в основі соціальних установлень, вірувань або звичаїв. Філософ по утворенню, він зайнявся етнологією примітивних суспільств, побачивши в конкретно-науковому структурному аналізі перспективний шлях рішення проблем антропології. "Я вийшов від філософії й прийшов до етнології, оскільки вважав, що зрозуміти людину можливо, якщо тільки уникати обмежень інтроспекції й тих, які продиктовані розглядом єдиного типу суспільства - нашого, або ж швидким оглядом декількох століть в історії західного світу".

Леві-Стросс підкреслював значимість для себе й інших навчань. Так, він бачить заслугу Маркса в тім, що той перший у соціальних науках використовував метод моделювання: політекономічна теорія капіталізму - це створена "у лабораторії" модель, що зіставляється потім з фактами емпіричної реальності. Також у Маркса Леві-Стросс сприймає ідею аналізу ідеології як перетвореної свідомості (у тім же напрямку йшло й вплив Фрейда, що прагнув ірраціональне зробити раціональним), а саме необхідність для розуміння мислення його віднесення до умов практичного існування людей, що він здійснив в "Міфологіках".

Відкинувши подання про вірогідність безпосереднього досвіду мислення й досліджуючи його умови на рівні несвідомих структур, Леві- Стросс розвиває "нову трансцендентальну філософію" (так позначив структуралістську філософію Делез), де місце свідомості займають структури мови. Ця філософія є "регіональним раціоналізмом", тобто не претендує на універсальність, охоплення всього людського досвіду, оскільки неуніверсально, з погляду французького етнолога, значення структурного аналізу. Заперечуючи на докори в перебільшенні ролі формального аналізу в соціальному й гуманітарному знанні, Леві-Стросс писав: "Я ніколи не вважав, що можна звести весь людський досвід до математичних моделей. (...) Ніколи в мою голову не приходила екстравагантна ідея про те, що структурний аналіз є універсальним. (...) Я просто думаю, що цьому більшому емпіричному "супі", де панує безладдя, те там, те тут утворяться острівці організації. (...) Я вибирав ті сфери, дуже маленькі, у вивчення яких можна привнести небагато строгості, визнаючи, що ці випадки є привілейованими" [7]. Це висловлення свідчить про визнання Леві-Строссом обмеженості структуралізму, відсутності в його арсеналі концептуальних засобів вираження предметів, що не піддаються формалізації, - усього індивідуального, специфічного, випадкового.

Структуралісти поставили завдання подолати описовість і дослідити культуру за допомогою суто наукової методології природничих наук, що включає формалізацію, комп'ютеризацію, математичне моделювання. Структурування здійснюється в різних галузях культури: мові і літературі, соціальних уявленнях та ідеології, мистецтві і масовій культурі. К.Леві-Стросс стверджує, що всі культурні уявлення (міфи, ритуали, правила) є певного роду знаковими системами, які передають інформацію і здійснюють культурний обмін всередині структури.

Міф вище будь-якої раціональної форми, тому що повніше й обсяговіше відбиває реальність - "прекрасний хаос людської природи" [4, 181]. Романтичні поети вперше помітили, що міф може позначати практично все, що його зміст нескінченний і ці властивості випливають з особливостей людської свідомості.

Будь-який витвір, за розумінням романтиків, не тільки активно впливає на того, хто вступає з ним у спілкування, а й сам відчуває на собі його активний вплив. Мета художника - не робити приємність, а спонукати до творчості, і якщо приводом до нього стає "твір", то мета досягнута. "Твір" за такого до нього ставлення перестає відповідати традиційним естетичним критеріям: він втрачає якість цілісної завершеності. Тому вищою формою мистецтва природно оголошується міф - продукт народної свідомості, що перебуває в постійному русі й становленні. Міфологія, таким чином, найвідкритіша форма творчості, і мета сучасного мистецтва - створення нової міфології, "нескінченного набутку поезії, що містить у собі зачатки всіх інших" [6, 182].

Шлях до створення нової міфології лежить через пізнання "таємних глибин духу" [6, 177], що завжди розуміється романтизмом як дух, що діє. Тому міф - закон і початок будь-якої творчості, втілення єдності шляхів людської свідомості. Звідси випливає спільність і взаємозв'язок стародавніх міфів - не на ґрунті впливів і запозичень, а на основі єдності ментальних структур. (Зауважимо, що ця концепція цілком відповідає поглядам сучасних міфологів і антропологів).

Гармонію почуттєвого і раціонального начал (надраціоналізм), до якої необхідно прагнути сучасному людству, культуролог вбачає у феномені первісного мислення. Метою структурного аналізу є пошук системоутворюючого чинника, сукупності правил, за якими можна формувати культурні об'єкти.

Коли Леві-Стросс уживає дослідження тотемізму, то показує, у чому складається незадовільне розуміння цього феномена, оскільки його інтерпретують у термінах уяви. Тому що уява відповідно до свого закону з необхідністю розуміє тотемізм як операцію, завдяки якій людина або група ототожнюють себе із твариною. Але символічно мова йде про зовсім іншому: не про уявлюване ототожнення одного терміна з іншим, але про структурну гомологію двох серій термінів. З одного боку, серія видів тварин, узятих як елементи диференціальних відносин, з іншого боку - серія самих соціальних позицій, узятих символічно в їхніх власних відносинах: конфронтація відбувається "між цими двома системами розходжень", двома серіями елементів і відносин[9, c. 195-198].