Первинна обробка крупів

Назва операції	Види крупів
	Гречана	Рис	Вівсяна	Перлова	Ячна	Манна	Куку­рудзяна
Промивання	+	+		+	+
Просівання						+	+
Перебирання	+			+	+
Підсушування
Підсмажуван­ня	+
Замочування		+		+

Види каш із крупів, вимоги до готових каш:

За консистенцією (густотою) каші можуть бути рідкими, в'язкими або розсипчастими. Це залежить від співвідношення крупи й рідини, що були узяті для приготування каші.

Рідка каша — кількість рідини в 4—5,7 разу перевищує кількість крупи.

В'язка каша — кількість рідини в 2,7—3,7 разу перевищує кіль­кість крупи.

Розсипчаста каша — кількість рідини в 1,5—2,5 разу перевищує кількість крупи.

Каші зазвичай готують на воді або молоці. їх варять основним спо­собом: повністю занурюючи в киплячу підсолену рідину. (Під час подальшої розповіді вчитель формулює основні вимоги до готових каш, які учні записують у зошитах).

Основні вимоги до готових каш:

— В'язка й рідка каші повинні бути однорідної консистенції без грудочок.

— Розсипчаста каша має бути м'якою, крупинки не повинні зли­патися.

— Колір, запах і смак каші мають відповідати виду крупи, із якої готували кашу.

Із круп готують каші, запіканки, пудинги, котлети, галушки, кулеші. Крупи використовують для приготування супів і фаршів.

В’язання гачком

В 'язання — це спосіб виготовлення полотна або окремого виробу шляхом згинання ниток у петлі, що переплітаються між собою.

В'язання — один із найдавніших видів декоративно-ужиткового мистецтва, що існує понад трьох тисяч років. В'язані речі були зна­йдені у стародавніх похованнях Єгипту, Риму, Греції.

В одній із гробниць фараонів була знайдена дитяча в'язана шкар­петка. Великий палець був вив'язаний окремо, тому що в той час носили взуття, схоже на наше пляжне.

У V ст. в'язання набуває розвитку на Сході й приблизно у IX ст. приходить до Європи.

Особливо поширилося мистецтво в'язання у середні віки в Англії і Шотландії у зв'язку з розвитком вівчарства у цих країнах.

У XIII ст. ручне в'язання стало доволі прибутковим ремеслом у кра­їнах Західної Європи, але найвищого рівня розквіту воно досягло наприкінці XVI ст.

В 'язання гачком доступно всім. За допомогою цього простого інструмента можна виготовити модний одяг, а також декоративні вироби (серветки, скатертини, гардини, шалі тощо). Тому в'язання гачком залишається модним і популярним і нині. Невичерпна кіль­кість вузлів і їх комбінацій дають можливість виявити свою творчу фантазію.

Для виготовлення в'язаних виробів необхідні такі інструменти і матеріали: гачки, нитки.

Г ачок — це в'язальний інструмент, який складається з ручки, стержня і головки з борідкою (мал. 48). Виготовляють гачки із різних матеріалів — металу, пластмаси, деревини.

Розрізняють гачки короткі (12...15 см) і довгі (35...45 см).

Гачки виготовляють різні за товщиною. Залежно від товщини вони мають номер від 1 до 6. Номер гачка — це діаметр його головки в міліметрах. Наприклад, гачок №2 має діаметр головки 2мм.

Товщину гачка добирають відповідно до товщини нитки, з якої в'яжуть виріб. Чим товща нитка, тим товщий треба брати гачок. Нитка повинна бути у півтори рази товща від товщини гачка в місці заглиблення біля борідки гачка. Найкраще перевірити відповідність гачка пров'язуванням петель. Гачок повинен легко і повністю захоплювати нитку і при цьому не розділяти її на волокна. Нитка під час в'язання не повинна зіскакувати з гачка.

Купуючи гачок, особливу увагу слід звертати на якість головки. Занадто гостра головка буде проколювати палець. Тупою головкою незручно вводити гачок в петлю.

Для в'язання виробів гачком використовують різні нитки: бавовняні, льняні, вовняні, шовкові, синтетичні. Нитки добирають залежно від призначення виробу та узору в'язання. Товстими вовняними нитками можна в'язати шапочки, шарфи, шкарпетки, диванні подушки, верхній одяг. Для серветок, комірців, занавісок використовують тонкі нитки — бавовняні, синтетичні. Промисловість випускає спеціальні нитки для в'язання ажурних виробів. Найчастіше ці нитки білого кольору, тоненькі, блискучі й шовковисті.

Основним матеріалом для в'язання гачком є пряжа. Для в'язання гачком підходить будь-яка пряжа, головне, щоб вона відповідала при­значенню виробу.

Для декоративних виробів частіше використовують бавовняну пряжу: котушкові нитки № 10, кроше, «ромашка», ірис, а також бавовняну рибальську ліску (кордову нитку).

Для моделей літнього одягу також підходять бавовняні нитки, а для зимового одягу — шерстяні й напівшерстяні нитки з додаван­ням акрилу, бавовняних ниток та ін.

Гачки для в'язання виготовляють зі сталі, дерева, пластмаси за­втовшки 1—8 мм, завдовжки 12—15 см. (Учитель демонструє будову гачка, пояснює призначення його частин, демонструє прийоми роботи з ним.)

Гачки повинні бути добре відполіровані.

Кращими є сталеві гачки (не гнуться, не ламаються); а для в'язання виробів із вовни і мохеру можна користуватися дерев'яними і пласт­масовими гачками.

О тже, послідовність добору інструментів і матеріалів для в'язання така: спочатку добирають нитки залежно від призначення виробу і виду узору, а потім добирають гачок відповідно до товщини нитки.

В'язання гачком потребує великої зосередженості уваги, точних і вмілих рухів, обережного користування гострим

гачком. Для того, щоб організм людини менше втомлювався під час в'язання, а робота виконувалася чітко, охайно, легко, потрібно правильно організувати своє робоче місце, додержувати правил безпечної праці та санітарно-гігієнічних вимог.

Під час в'язання виріб тримають у лівій руці, а гачок — у правій на рівні плоскої частини стержня (мал. 49). У процесі роботи гачок має впиратися на подушечку середнього пальця правої руки. Кінець нитки перекидають через вказівний палець лівої руки до себе і притискують великим пальцем. Робоча нитка повинна проходити між долонею і рештою пальців лівої руки. Натяг нитки регулюють середнім і безіменним пальцями.

Ланцюжок. В'язати вироби розпочинають з ланцюжка, який утворюється з повітряних петель (мал. 50). Останню петлю, розміщену на гачку, називають ведучою. Усі повітряні петлі у ланцюжку повинні бути однаковими. В іншому разі ланцюжок буде нерівним.

В'яжуть першу петлю і ланцюжок так (мал. 51, 52). Гачок підводять під нитку на вказівному пальці, роблять гачком оберт проти годинникової стрілки і захоплюють ним нитку із вказівного пальця. Захопивши нитку, протягують її крізь петлю на гачку, затягують, щоб утворився вузлик. Знову захоплюють нитку і протягують її крізь петлю на гачку, утворюючи повітряну петлю. Так в'яжуть повітряні петлі, поки не отримають ланцюжок потрібної довжини.

Півстовпчик. Цей елемент в'язання використовують для утворення рівного і щільного краю виробу, для з'єднання першої й останньої петель ланцюжка при в'язанні по колу, а також для з'єднання різних в'язаних елементів.

Виконують півстовпчик так: гачок вводять в петлю ланцюжка, роблять накид і протягують нитку крізь обидві петлі на гачку (мал. 53).

Стовпчик без накиду. Стовпчик без накиду вико­ристовують для в'язання полотен щільними та ажурними узорами, а також різних мотивів (квіток, листочків тощо).

В 'яжуть його так: вводять гачок в петлю ланцюжка, роблять накид і протягують нитку крізь петлю ланцюжка. Потім роблять ще один накид і протягують його крізь обидві петлі на гачку (мал. 54).

Стовпчик з накидом. Його використовують при в'язанні як щільних, так і ажурних узорів.

Виконують стовпчик з накидом таким чином: в'яжуть ланцюжок, роблять накид. Гачок вводять в четверту петлю ланцюжка і протягують його крізь петлю і накид. Ще раз роблять накид і протягують його крізь дві петлі на гачку (мал. 55).

Будь-який в'язаний виріб складається із однієї чи кількох деталей. Форма деталей може бути різною. Плоскі деталі — це прямокутник, круг, квадрат, трикутник, многокутник тощо. Об'ємні деталі — циліндр, конус, трапеція, куля та ін. (мал. 56).

П лоскі деталі можна в'язати рядок за рядком. Пров'язавши один рядок, повертають деталь і в'яжуть наступний. Так в'яжуть усю деталь. Якщо плоска деталь має форму круга, квадрата, многокутника, її можна в'язати по колу, починаючи з центра деталі. Об'ємні деталі в'яжуть по спіралі (див. мал. 56).

В'язаний виріб чи узор можна зобразити у вигляді схеми. Використання схем значно полегшує процес в'язання. Особливо зручними схеми є у порівнянні з описом словами при в'язанні таких складних виробів як серветки, доріжки, комірці тощо.

Усі елементи в'язання мають певні умовні позначення. Найчастіше використовують такі умовні позначення:

Щоб зв'язати гачком деталь прямокутної форми, потрібно спочатку зв'язати ланцюжок із повітряних петель необхідної довжини. Далі в'яжуть ряд півстовпчиків, щоб край полотна був щільним і рівним. Після закінчення кожного ряду в'язання повертають. На початку ряду завжди пров'язують одну або кілька повітряних петель для того, щоб краї в'язаного полотна не стягувалися й усі ряди були однакової висоти. Ці петлі називають петлями підйому (мал. 57).

Кількість петель підйому залежить від висоти ряду. Так, при в'язанні полотна стовпчиками без накиду достатньо однієї петлі підйому. На схемах в'язання петлі підйому познача­ються чорним кружечком.

Л анцюжок із повітряних петель, з якого починається в'язання, на схемах є нульовим (його при в'язанні не рахують). Петлі ряду для зручності внизу нумерують. Номер ряду позначається: 1р, 2р, Зр і так далі. Якщо узор з певного ряду повторюється, то на схемі це відповідно вказується. Наприклад, якщо починаючи з третього ряду всі ряди слід в'язати як другий ряд, то на схемі записують Зр=2р.

Для в'язання деталі по колу спочатку вив'язують ланцюжок з кількох петель і з'єднують його першу й останню петлі півстовпчиком. Далі в'яжуть ряди по колу. У плоскому в'язанні, що має форму круга, кожне наступне коло містить більше стовпчиків ніж попереднє.

Збільшити кількість стовпчиків у ряду можна двома способами:

в ив'язуючи з одного стовпчика два чи три стовпчики;

пров'язуючи додатково повітряні петлі.

Збільшуючи кількість стовпчиків першим способом, отримують щільніше в'язання.

Під час в'язання деталей стовпчиками з накидом виконують дві петлі підйому.

При вивченні основних елементів в'язання гачком (повіт­ряної петлі, півстовпчика, стовпчика без накиду, стовпчика з накидом) ти виконав багато в'язаних мотивів. Це — тоненькі і потовщені ланцюжки, прямокутні зразки, квіточки, кружечки, листочки. Вони можуть бути використані для виготовлення найрізноманітніших виробів (мал. 58).

Так, для оздоблення інтер'єру квартири або класної кімнати можна виготовити панно чи картину. їх основою може бути тканина, трикотажне полотно, картон, дерев'яні палички, плетені сітки тощо. Залежно від використаних ниток та малюнка вироби можуть бути доповнені бісером, блискітками, ґудзиками, шнурами та іншими матеріалами. Щоб виконанні панно, спочатку на тканині чи картоні наносять олівцем (або крейдою) контур майбутнього малюнка. На лінії накладають ланцюжки, квіточки тощо.

Елементи акуратно пришивають чи приклеюють до основи. Рамка для картини чи панно може бути дерев'яною, плетеною з лози, обплетеною шнуром, тасьмою, кольоровими нитками.

В'язані кружечки, квіточки, листочки, квадратики можна з'єднати між собою, утворивши серветку, підставку під гаряче, декоративну наволочку, килимок, літню сумку, ляльковий одяг, прихватки і ще багато красивих і корисних речей.

П ри з'єднанні окремих елементів у виріб важливо, щоб усі елементи гармонійно поєднувалися між собою за кольором, формою, якістю ниток. Основа також повинна добре пасувати до вив'язаних мотивів.