Від Пайдейї до Енциклопедії: Середньовіччя та Новий час

На початку Середньовіччя в ході відновлення середземноморської античної освіченості й наукової енциклопедичності з’являється книга під назвою «Етимології». Автором її був святий Ісідор Севільський (Isidorus Hispalensis, 560–636 рр. н.е.). «Етимологія» за спробою охоплення всіх форм знання – це енциклопедичний труд, складений на основі античних наукових уявлень. Книга містить 20 розділів, присвячених різноманітним формам знання. Перші три томи присвячені сімом вільним мистецтвам (тривіум – граматика, риторика й діалектика; квадривіум – арифметика, геометрія, астрономія та музика). Наступними буди розділи з медицини, права, хронології, Священного писання й обрядів, присвячені Богові, ангелам і святим, церкві та єресям, мовам народів і царств, етимології, людині, чудесам і знаменням, звірям, птахам, частинам світу, географії, архітектурі, каменям і металам, землеробству, військовій справі, кораблям, одягу, їжі, інструментам і предметам меблів.

Труд Ісідора Севільського користувався авторитетом і популярністю. Збереглося більше ніж тисяча рукописних (!) примірників «Етимології». Ще пізніше, словосполучення еnkyklios paideia в середньовічній латинській ученій традиції стало набувати значення «повної збірки знання, універсального словника» (латинізоване – cyclopedia, encyclopedia). Відомі також інші середньовічні енциклопедичні твори. Такими були за своїм змістом книги: «Бібліотека» («Bibliotheca») патріарха Фотія (IX ст.), і «De proprietatibus rerum» (1240 р.) Бартоломео де Гранвіля, що містила в собі наукові знання з теології, філософії, медицини, астрономії, хронології, зоології, ботаніки, географії, мінералогії та «Speculum Majus» (1260 р.) Вінсента з Бове.

Номінально слово «енциклопедія» («киклопедія», kyklopedia) з’явилося в назві відповідного словника майже через тисячу років – у 1541 р. У цьому році в Базелі голландський гуманіст, учений, математик та астролог Іоахім Стерк ван Рінгелберг (Joachimus Fortius Ringelbergius, 1499-1556 рр.) видав книгу під назвою «Lucubrationes vel potius absolutissima kyklopaideia». Пізніше, також у Базелі, в 1559 р., хорватський гуманіст, учений, теолог, філософ Станіслав Паво Скаліч (Paul Skalich, 1534–1573 рр.) видав книгу під назвою «Encyclopaedia seu orbis disciplinarum tam sacrarum quam prophanarum epistemon» («Енциклопедія, або знання про світ наук»). Хоч у змістовному відношенні ці дві книги зовсім і не відповідали класичній енциклопедії або енциклопедичному словнику, проте терміни «киклопедия» і «енциклопедія» вже назавжди увійшли у світову наукову, академічну лексичну скарбницю. У позанауковому контексті, в непрофесійному слововживанні найбільш раннім є використання слова «енциклопедія» у романі Франсуа Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель» (1532 р.).

У 1728 р. в Лондоні Ефраїмом Чемберсом у двох томах була опублікована «Циклопедія: або універсальний словник мистецтв і наук» («Cyclopaedia: or An Universal Dictionary of Arts and Sciences»). Це, по суті, у змістовному та структурному плані й була «енциклопедія».

І лише наприкінці XVIII сторіччя у Франції з'являється всесвітньо знаменита «Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел» («Encyclopedie, oil Dictionnaire raisonne des sciences, des arts et des metiers») – багатотомна, ілюстрована малюнками, кресленнями та схемами, систематизована збірка різноманітних наукових результатів, що видавалася в 1751–1780 рр. Дідро й Даламбером.

Кількість багатотомних енциклопедій і спеціалізованих енциклопедичних словників сьогодні величезна. Без них не мислиться існування вищої освіти й науки. Завдяки новітнім інформаційним технологіям та Інтернету існує безліч «мережних» словників та енциклопедій у режимі «on-line». Безпрецедентно розширяється міжнародний Інтернет-проект «Wikipedia». Це багатофункціональна «народна енциклопедія», взяти участь у якій може будь-який охочий (який володіє необхідними знаннями з відповідного предмету.