2. Педагогічний процес як цілісне явище
Яка ж будова педагогічного процесу? У виховній роботі педагог ставить перед собою мету виховання. Для того, щоб її досягти, він конкретизує свої дії, тобто визначає завдання; для реалізації завдань застосовує відповідні педагогічні засоби. До педагогічних засобів у широкому розумінні належать: зміст, що підлягає засвоєнню; методи й організаційні форми виховання, за допомогою яких педагог викликає активну діяльність вихованців, встановлює взаємозв'язки, організовує процес.
Якщо при цьому достатньо враховуються закономірні зв'язки й умови, то між педагогом і вихованцями встановлюється співробітництво, педагог викликає й організовує активну діяльність учнів, спрямовану на засвоєння людського досвіду, домагається певного прогресу в індивідуальному розвитку відносно мети виховання, що потенціально виявлятиметься в результатах виховання.
Отже, педагогічний процес характеризують: ціль, завдання, зміст, методи, форми взаємодії педагогів і вихованців, досягнуті при цьому результати.
Враховуючи різноманітність взаємовідносин і взаємозв’язків між компонентами педагогічного процесу не можна зводити цілісний педагогічний процес до будь-якої одної його характеристики. У зв’язку з цим необхідно розглядати різні аспекти цілісності: цільовий, змістовий, діяльнісний, результативний.
Цільовий компонент процесу містить усю різноманітність цілей і завдань педагогічної діяльності: від загальної мети — всебічного і гармонійного розвитку особистості — до конкретних завдань формування певних якостей чи їх елементів.
Змістовий компонент відображає смисл, що вкладається як у загальну мету, так і в кожне конкретне завдання; зміст, який необхідно засвоїти. Діяльнісний компонент передбачає взаємодію педагогів і вихованців, їх співробітництво, організацію й управління процесом.
Результативний компонент процесу характеризує досягнуті зрушення відносно поставленої мети.
Другою важливою ознакою педагогічного процесу як цілісності є наявність у ньому внутрішньої структури зв'язків між компонентами та їх підсистемами.
З метою наукового аналізу і характеристики педагогічного процесу ми говоримо про цей процес взагалі. Насправді ж педагог має справу з багатьма виховними процесами, сутність яких полягає в тому, що соціальний досвід перетворюється в якості людини, яка формується. Педагогічний процес є не механічним поєднанням процесів виховання, навчання, розвитку, а є новим якісним утворенням, в якому всі складові процеси підпорядковуються єдиній меті. Складна діалектика відносин у середині педагогічного процесу полягає в єдності й самостійності процесів, що його утворюють; у цілісності й супідрядності систем, що входять до нього; в наявності загального і збереженні специфічного.
Специфіка процесів зумовлена їх домінуючими функціями. Домінуючою функцією процесу навчання є навчання, процесу виховання — виховання, процесу розвитку — розвиток. Проте кожен з названих процесів у цілісному педагогічному процесі виконує і супутні функції. Так, зокрема, виховання здійснює не лише виховну, а й розвиваючу та освітню функції; навчання — виховну і розвиваючу. Цей характер взаємозв'язків відбивається на меті, завданнях, змісті, формах і методах органічно невіддільних процесів. Так, наприклад, у змісті навчання переважає формування наукових уявлень, засвоєння понять, законів, принципів, теорій, які згодом значно впливають на розвиток та вихованість особистості. У змісті виховання домінує формування переконань, норм, правил, ідеалів, ціннісних орієнтацій, установок, мотивів та ін., проте водночас формуються й уявлення, знання та вміння. Обидва процеси ведуть до головної мети — формування особистості, але кожен з них сприяє досягненню цієї мети властивими йому засобами.
Специфіка процесів виявляється у виборі форм і методів досягнення мети. Якщо в навчанні здебільшого використовують уроки, семінари, практичні, лабораторні роботи, трудові навчальні завдання тощо, то у вихованні переважають більш вільні, різнохарактерні форми. Методи (шляхи) навчання і виховання, хоча мають у своїй основі багато спільного, але відрізняються акцентом: якщо навчання використовує здебільшого способи впливу на інтелектуальну сферу, то виховання, не відкидаючи їх, використовує засоби, які впливають на мотиваційну і діяльнісно-емоційну сферу. Методи контролю та самоконтролю теж мають свою специфіку. У навчанні обов'язково застосовується усний контроль, письмові роботи, заліки, екзамени. Контроль за результатами виховання менш регламентований. Інформацію про вихованість учня педагог отримує з допомогою спостереження за ходом діяльності й поведінки вихованців, громадської думки, життєвих ситуацій та інших характеристик.
Отже, педагогічний процес не можна зводити лише до навчання чи виховання. Він є новим якісним утворенням, для якого характерні цілісність, спільність та єдність.
Про цілісність педагогічного процесу слід говорити як про процес, що включає в себе такі функціональні та структурні елементи: навчаючу, виховну, розвиваючу, формуючу.
Всі структурні елементи цілісного педагогічного процесу взаємопов’язані, взаємообумовлені і детерміновані один одним. Вони не тільки взаємопов’язані, а й взаємозалежні один від одного, та від ступеню розвитку, функціонування. Цілісність педагогічного процесу визначається спільними діями і спільною діяльністю усіх його учасників, тобто учня (учнів), студента (студентів) та вчителя (вчителів), викладача (викладачів) в досягненні усвідомленої кінцевої мети.
Коли йде мова про цілісність педагогічного процесу, слід мати на увазі й те, що кінцевим результатом його функціонування повинні бути знання, навички та уміння, які забезпечать гнучку і дійову соціалізацію особистості до обставин життєдіяльності і сьогодення, які постійно змінюються.
Така мета гуманна, вона прогресивна і уже давно успішно реалізується у багатьох високо розвинутих демократичних країнах світу, до яких прямує і Україна.
Коли ми говоримо про цілісність педагогічного процесу, то виходимо з того, що особистість перш за все слід розуміти як цілісність: сукупність всіх відносин і проявів тільки йому притаманних якостей. Процес становлення особистості відбувається завжди цілісно, в комплексі, в системі. Не можна уявити собі таке: сьогодні ми виховуємо, завтра розвиваємо, потім навчаємо, потім формуємо і далі займаємось психологічною підготовкою особистості.
Всі ці процеси відбуваються у комплексі, у системі. Особистість – це складна система. І вона потребує такого ж складного і системного вивчення і відношення до себе. Педагогічний процес і процес розвитку особистості повинні складати одне ціле, тобто бути цілісним. Цілісність повинна бути логічно завершеною і природно дозрілою. Не можна імперативно, за вказівками якоїсь особи чи структури створити цілісний педагогічний процес. Можна продукувати тільки ідею.
Цілісність забезпечується ще й тим, що педагогічний процес як система зорієнтована на розвиток усіх своїх елементів, які забезпечують дієвість системи «студент-викладач», або системи «учень-вчитель». Недооцінювання важливості розвитку одного з елементів робить її неповною і втрачається цілісність і ефективність.
Цілісність повинна бути інваріантною, тобто кожен елемент може розвиватись, удосконалюватись, поновлюватись і відновлюватись у міру накопичення наукових знань.
Цілісний педагогічний процес як явище буття завжди має відносну самостійність. Він залежить від багатьох чинників, які визначають його внутрішню структуру, функціональну взаємодію, насиченість, зв’язки елементів та зовнішню детермінацію.
Соціальні відносини, економічний стан, політичні цілі, загальнолюдські та планетарні пріоритети, розвиток науки, культури і багато іншого, що впливає на цілісний педагогічний процес, визначає його мету, функції, завдання, структуру тощо. Цілісний педагогічний процес залежить цілком від названих складових суспільного буття. В той же час ці складові залежать від якості функціонування цілісного педагогічного процесу. Це аксіома.
Не слід забувати, що навчені, виховані, розвинуті, сформовані і психологічно загартовані фахівці створюють і керують чинниками, від яких залежить процес їх підготовки.
Таким чином, цілісність та відносна самостійність педагогічного процесу є педагогічними принципами, які визначають його структуру, функціональність та технологічність. Вони вимагають враховувати усі чинники, їх ієрархію та наповнюваність і можливість самовідроджуватись та самовдосконалюватись.