1.1.2. Призначення, організація і склад Збройних Сил України на сучасному етапі.

Воєнне будівництво – це сукупність економічних, політичних і власне військових заходів, здійснюваних вищим державним і воєнним керівництвом, спрямованих на забезпечення збройного захисту держави.

Україна як незалежна держава і об’єкт міжнародного права, виходячи с того, що оборона країни є справою всього народу України, створює власні Збройні сили.

Головне місце у військовому будівництві займають заходи щодо будівництва і розвитку Збройних Сил, бо вони складають основу оборонної могутності держави.

Збройні Сили України – це державна військова структура, яка згідно до Конституції України (ст. 234 – 237 розділу VІІ ) призначена для збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканості України від нападу ззовні.

Військова доктрина України визначається принципом оборонної достатності у будівництві ЗСУ і базується на тому, що Україна:

= не визнає війну як спосіб розв’язання міжнародних проблем;

= прагне до нейтралітету і дотримання неядерних принципів: не застосовувати, не виготовляти і не закупати ядерної зброї;

= не має територіальних претензій ні до однієї держави і не бачить у жодному народі образ ворога;

= ніколи першою не розпочне бойові дії проти будь-якої держави, якщо не стане сама об’єктом агресії.

У Збройних силах застосовуються єдині принципи навчання , виховання особового складу та підготовки молодих кадрів, організації та комплектування, централізоване управління, встановлений порядок проходження служби рядовим, сержантським офіцерським складом.

Чисельність Збройних Сил визначається сукупністю наступних факторів:

• призначення ЗС, їх стратегічні задачі відповідно до воєнно-політичного курсу держави;

• рівень військових потенціалів країн регіону;

• географічні умови країни (розмір території, довжина сухопутних та морських кордонів, рельєф поверхні та ін.).

• тенденції розвитку міжнародної воєнно-політичної обстановки;

• характер імовірних воєнних конфліктів;

• стан економіки і мобілізаційних ресурсів держави.

Загальне керівництво реформуванням та розвитком Збройних Сил України здійснюватиметься Президентом України як Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.

Координація та контроль діяльності органів виконавчої влади щодо виконання відповідних заходів покладається на Раду національної безпеки і оборони України.

Забезпечення фінансовими та матеріально-технічними ресурсами, озброєнням, військовою технікою, майном, продовольством, та іншими засобами здійснює Кабінет Міністрів України.

Центральним органом виконавчої влади і військового управління, в підпорядкуванні якого знаходяться Збройні Сили Украйни є Міністерство оборони. Міністерство оборони очолює Міністр оборони на якого покладається

безпосереднє керівництво Збройними силами України.

Міноборони України – головний орган у системі центральних органів виконавчої влади по забезпеченню реалізації державної політики у сфері оборони.

Основними завданнями Міноборони України є:

1. участь у реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, координація діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони;

2. участь в аналізі воєнно-політичної обстановки, визначення рівня воєнної загрози національній безпеці України;

3. забезпечення функціонування, бойової і мобілізаційної готовності, боєздатності та підготовки Збройних Сил до виконання покладених на них функцій і завдань;

4. проведення державної військової кадрової політики, заходів щодо реалізації соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовців, членів їх сімей та працівників Збройних сил;

5. розвиток військової освіти і науки, зміцнення дисципліни, правопорядку та виховання особового складу;

6. взаємодія з державними органами, громадськими організаціями і громадянами, міжнародне співробітництво;

7. контроль за додержанням законодавства у Збройних силах, створення умов для демократичного цивільного контролю над Збройними Силами.

У воєнний час Збройні Сили виконують свої задачі у тісній взаємодії з Прикордонними військами, СБУ та іншими військовими формуваннями держави.

Генеральний штаб Збройних сил України є головним військовим органом з планування оборони держави, управління застосуванням Збройних сил

України, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони іншими утвореними відповідно до законів України військ.

Начальник Генерального штабу, якщо Міністр оборони не є військовослужбовець, являється Головнокомандуючим ЗСУ і здійснює безпосереднє керівництво Збройними силам України

На цей час структура ЗСУ (Рис.1.1.1.), складаються із

Генерального штабу ЗС України, трьох видів (Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили),Об’єднаного оперативного командування, Головного управління оперативного управління, озброєння, тилу, та з'єднань, військових частин, військових навчальних

закладів, установ і організацій, що не входять до видів ЗСУ .

Рис.1.1.1.Cтруктура збройних Сил України

Територіально ЗСУ розподілені на:

• південне оперативне командування (ОК);

• західне оперативне командування (ОК);

• північне територіальне управління.

Керівний склад ЗСУ:

• Міністр Оборони України;

• Начальник Генерального штабу;

• Начальник озброєння МО;

• Начальник тилу МО;

• Командувач СВ;

• Командувач ПС;

• Командувач ВМС.

У державній програмі будівництва та розвитку Збройних Сил України визначено, що у рамках вирішення задач Збройні Сили повинні бути спроможні нейтралізувати воєнний конфлікт низької інтенсивності складом військ (сил) мирного часу та забезпечити мобілізаційну готовність до ведення локальної або регіональної війни.

Одночасно Збройні сили повинні бути постійно готові до участі у миротворчих та гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій силами до однієї бригади (чисельністю 2-3 тис. чоловік).

Для виконання задач, які стоять перед Збройними Силами, Україна повинна мати добре навчену, оснащену сучасним озброєнням, боєздатну регулярну армію та Військово-Морські Сили, які б забезпечили своєчасне стратегічне розгортання Збройних Сил, стримування та відбиття агресії.

1.1.3.. Види Збройних сил України, їх склад та призначення

Збройні Сили України складаються з видів ЗС.

Вид Збройних Сил – це частина ЗС держави, призначена для проведення воєнних дій в окремій сфері (суші, морі, повітряному просторі).

Кожний вид ЗС має притаманну тільки йому зброю та військову техніку різноманітну за бойовими властивостями і можливостями застосування.

Кожному виду ЗС притаманні своя організаційно-штатна структура, форми навчання, постачання, особливості комплектування і несення служби, а також форми і способи воєнних дій.

Види ЗС складаються з родів військ і спеціальних військ.

Кожний рід військ має характерні для нього бойові властивості і призначається для виконання окремих оперативно-тактичних і тактичних задач.

ВМС складається з родів сил.

У склад Видів Збройних Сил України входять:

• Сухопутні війська - до 54 %;

• Повітряні сили - до 29,5 %;

• Військово-морські сили - до 4,5 %.

Сухопутні війська – найбільш чисельний і різнобічний за бойовим складом вид ЗС. Вони складають основу ЗС, є головним носієм їх бойової могутності, відіграють рішучу роль у виконанні задач Збройних Сил України. Сухопутні війська призначені у взаємодії з іншими видами ЗС вирішувати задачі по стриманню і відбиттю можливої агресії, утриманню зайнятих територій, районів, рубежів, розгрому угруповань противника. Вони володіють великою вогневою і ударною силою, високою маневреністю і самостійністю.

Сухопутні війська призначені для:

• відбиття ударів сухопутних угрупувань агресора;

• утримання території ,районів,занятих рубежів;

• розгрому угрупувань противника, що вторглись на територію держави;

• участі и територіальній оборони держави.

Структура Сухопутних військ ЗСУ, їх бойовий потенціал мають забезпечувати виконання практично усього спектра завдань, що стоять перед ЗСУ у цілому. Для цього вони повинні бути мобільними, гнучкими, спроможними адекватно реагувати на всі можливі загрози національній безпеці України. Як і зараз, у майбутньому СВ будуть відігравати вирішальну роль у виконанні Україною зобов'язань щодо участі в операціях миротворчих контингентів. СВ залишаться найбільш чисельними у порівнянні з іншими видами ЗСУ і складатимуть їх основу. Вони будуть здатні проводити оборонні (контр наступальні) операції та бойові дії тактичного, оперативного і оперативно-стратегічного масштабів, вести активні мобільні дії у високих темпах, охоплюючи противника з повітря, флангів і тилу, а також до бойових дій в умовах застосування ЗМУ.

Організаційно до структури Сухопутних військ ЗСУ входять

( Рис.1.1.4.):

• командування СВ,

• три армійських корпуси,

• два оперативних командування,

• територіальне управління.

Рис.1.1.4. Організаційна структура та бойовий склад Сухопутних військ

До складу Сухопутних військ належать:

• механізовані війська;

• танкові війська;

• аеромобільні війська;

• ракетні війська й артилерія;

• армійська авіація;

• війська протиповітряної оборони;

• спеціальні війська:

− розвідувальні;

− спеціального призначення;

− інженерні;

− радіаційного,хімічного та біологічного за хисту;

− радіоелектронної боротьби;

− топографічні;

− гідрометеорологічні;

− технічного, тилового, \ та медичного забезпечення.

Повітряні Сили України —високоманеврений вид Збройних сил призначений для боротьби з засобами повітряного нападу противника, попередження про початок його нападу, захисту найважливіших адміністративно-політичних центрів, промислово-економічних районів, угрупувань Збройних Сил, важливих військових та інших об’єктів від ударів авіації та ракет противника з повітря, ураження з повітря об'єктів противника, авіаційної підтримки своїх військ (сил), висадки повітряних десантів, повітряного перевезення військ і матеріальних засобів та ведення повітряної розвідки

Відповідно до призначення Повітряні сили ЗСУ виконують завдання:

• у мирний час:

• ведення радіотехнічної, радіолокаційної і повітряної розвідки без порушень державного кордону, збір та , оповіщення військ, органів управління ЗСУ та держави;

• бойового чергування з охорони важливих державних об’єктів, державного кордону України в повітряному просторі та контролю за дотриманням порядку використання повітряного простору України;

• підтримання постійної бойової готовності до виконання завдань за признанням;

• надання черговими силами допомоги повітряним суднам у разі форс- мажорних обставин;

• участі у міжнародній військовій співпраці та міжнародних військових миротворчих операціях;

• надання повітряних транспортних засобів для евакуації у випадку катастроф техногенного характеру, нападу(збройної провокації) на об’єкти та громадян України,які перебувають на території іноземних держав;

• участі у протидії диверсіям, терористичним актам з використанням літальних апаратів;

• забезпечення перельоті вищих посадових осіб держави;

• з участі у підготовці території країни в навігаційному та топогеодизичному плані.

Структура Повітряних сил (Рис.1.1.5.)включає:

Рис.1.1.5. Організаційна структура та бойовий склад Повітряних сил

− повітряні командування;

− Харківський університет Повітряних сил:

− Державний авіаційний науково – випробувальний центр;

−бригади транспортної авіації;

− окремий полк дистанційно – керованих апаратів;

− частини безпосереднього підпорядкування;

− об’єднаний навчальний центр.

Військово-Морські Сили Збройних Сил України

Україна є і залишиться морською державою. Геополітичні умови, наявність великих морських кордонів вимагають мати Військово-Морські Сили ЗСУ, спроможні до дій щодо стримування, локалізації та нейтралізації збройного конфлікту на приморському напрямку.

ВМС забезпечують недоторканність морських і прибережних територій України й надають можливість їй зберігати статус розвиненої морської держави.

Завдання Військово - Морських сил :

• стимулювання, локалізація й нейтралізація збройних конфліктів, за необхідності - відсіч збройної агресії з моря;

• підтримування стабільності в Чорноморському регіоні в рамках BLACKSEAFOR;

• участь у боротьбі з міжнародним і внутрішнім тероризмом, піратством в усіх його виявах;

• участь у запобіганні незаконному транспортуванню зброї і наркотиків морським шляхом;

• боротьба з мінною небезпекою;

• пошук і рятування на морі;

• виконання заходів з екологічної безпеки в морському просторі;

• надання допомоги центральним і місцевим органам виконавчої влади, місцевому самоврядуванню в проведенні пошукових та аварійно-рятувальних робіт під час ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру;

• участь у миротворчих і гуманітарних операціях;

• участь у реалізації державної політики з питань оборони та розвитку ЗСУ;

• сприяння об’єднанням СВ, що діють на приморському напрямкуУ

• підтримання оперативного режиму в операційній зоні ВМС;

• забезпечення безпеки морських перевезень.

Організаційно ВМС включають (Рис.1.1.6.):

− командування ВМС;

− центр морських операцій;

− центр військ берегової оборони;

− військово-морські бази;

− морська авіаційна бригада;

− академія ВМС;

− частини безпосереднього підпорядкування.

Рис.1.1.6. Організаційна структура та бойовий склад

До складу ВМС належать:

− надводні сили;

− морська авіація;

− берегові ракетні війська;

− війська берегової оборони;

− морська піхота.