2. Проголошення Німецької демократичної республіки. Об’єднання Німеччини.
Майже одночасно з утворенням ФРН (21 вересня 1949 року) відбулося проголошення Німецької Демократичної Республіки (7 жовтня 1949 року). Східна Німеччина, яка складала радянську зону окупації, після закінчення війни підпала під управління радянської військової адміністрації. Під її проводом відбулися вибори в органи місцевого самоврядування, розпочалися соціалістичні перетворення в промисловості, була проведена аграрна реформа.
За ініціативою соціалістичної єдиної партії Німеччини, яка утворилася на сході шляхом злиття комуністичних та соціал-демократичних партійних організацій, було проведено декілька Німецьких народних конгресів. Перший такий конгрес відбувався в грудні 1947 року, другий – у березні 1948 року. Останній обрав Німецьку народну раду і поручив їй розробити проект Конституції. У травні 1949 року зібрався третій Німецький народний конгрес, який затвердив Конституцію НДР.
Стаття 1 Конституції зазначала, що “Німеччина є неділимою демократичною республікою; вона складається з німецьких земель. До компетенції Республіки відноситься рішення всіх питань, які мають значення для існування і розвитку німецького народу в цілому і всі інші питання вирішуються землями самостійно”.
Ця ж стаття встановлює єдине німецьке громадянство. Вищим органом влади Республіки є Народна Палата, яка складається із депутатів німецького народу, що обираються на 4 роки шляхом загальних, рівних, прямих виборів при таємному голосуванні на підставі пропорційної виборчої системи. Депутати є представниками всього народу, підкоряються тільки своїй совісті і не зв`язані ніякими наказами (ст.50; 51).
В Народну Палату обиралось 400 депутатів із числа громадян, яким виповнився 21 рік (ст.52). Інтереси окремих земель представлені в Палаті земель в яку кожна земля делегує одного депутата на 500 тисяч жителів. Вибори депутатів здійснюються ландтагами земель із числа членів ландтагу. Строк їх повноважень відповідає строку повноважень ландтагу, який їх вибрав (ст. 71; 72).
Уряд республіки складається із прем`єр-міністра і міністрів. Найбільш багаточисельна фракція Народної Палати висуває прем`єр-міністра, який формує уряд. Міністри повинні бути депутатами Народної Палати. Прем`єр- міністр і міністри відповідальні перед Народною Палатою.
Президент Республіки вибирається на спільному засіданні Народної Палати і Палати земель строком на 4 роки. Він представляє Республіку в міжнародних відносинах, заключає від імені Республіки міжнародні договори. Президент може бути відкликаний з посади спільним рішенням обох палат. Кожна земля повинна мати свою конституцію, яка відповідає принципам Конституції Республіки. Вищим і єдиним народним представництвом землі є ландтаг (ст.109).
Уряд СРСР надав уряду НДР функції управління, які виконувала радянська військова адміністрація. Почалося будівництво соціалізму на німецькій землі, а Конституція НДР 1968 року констатувала перемогу соціалістичних виробничих відносин.
Криза соціалістичної моделі призвела в 1983 році до важливих революційних подій, що викликали глибокі суспільно-економічні і політичні зміни. Демонстрації, втеча громадян НДР до ФРН супроводжувалися вимогами демократії, ліквідації монополії компартії на владу. Перемога на виборах християнських демократів підштовхнула навесні 1990 року масовий громадянський рух до об’єднання країни.
Пропонувалися різні шляхи об’єднання Німеччини: від поступового зростання ФРН і НДР у нову німецьку державу з новою конституцією до простого входження НДР до складу ФРН відповідно до статті 23 Конституції ФРН. Перемогу здобув другий варіант.
18 травня 1990 року був укладений перший державний договір між ФРН і НДР про валютний, економічний і соціальний союз. 31 серпня 1990 року був підписаний другий державний договір про механізм входження НДР до ФРН. Він набирав сили з жовтня 1990 року, коли припинився суверенітет НДР і вона увійшла до складу ФРН. З цього часу основні політичні, правові, соціально-економічні інститути НДР або припиняли своє існування, або докорінно змінювалися відповідно до принципів ФРН. Так цілком мирним шляхом відбулося утворення єдиної німецької держави. 12 вересня 1990 року в Москві міністри закордонних справ СРСР, США, Великобританії, Франції, ФРН і НДР підписали договір про остаточне урегулювання проблеми Німеччини.
2.1. Правове закріплення федералізму в ФРН. Основною гарантією німецького федералізму є Основний закон ФРН. Так, у ст. 29 передбачається, що " Територія Федерації може бути змінена таким чином щоб землі могли ефективно виконувати покладені на них завдання відповідно до їх величини і можливостей. При цьому повинні прийматися до уваги територіальні зв'язки, історичні і культурні особливості, господарська доцільність, а також вимоги, що стосуються організації території і планування розвитку земель.
2. Заходи щодо нового поділу федеративної території здійснюються за допомогою федерального закону, що затверджується на референдумі. Думка зацікавлених земель повинна враховуватися.
3. Референдум проводиться в землях, з територій або частин яких повинні бути утворені нова земля або земля з новими межами (зацікавлені землі). Голосування проводиться по питанню: чи повинні зацікавлені землі залишатися в колишніх межах, або повинні бути утворена нова земля, або земля з новими межами. Результат референдуму про утворення нової землі вважається позитивним, якщо на майбутній території, а також на всіх територіях або частинах територій зацікавленої землі, приналежність яких винна відповідно змінитися, більшість проголосує за ці зміни. Результат вважається негативним, якщо на території однієї із зацікавлених земель більшість проголосує проти змін; проте негативний результат не приймається в увага, якщо на частини території, приналежність якої до зацікавленій землі повинна змінитися, більшість в дві третині проголосує за зміну, крім випадку, коли на всій території зацікавленої землі більшість в дві третини відхилить передбачувані зміни.
4. Якщо на обмеженій території з взаємопов’язаними населеними пунктами і економікою, частини якої знаходяться в декількох землях, а населення складає не менш одного мільйона чоловік, десята частина виборців, що мають право вибирати в Бундестаг, зажадає шляхом народної ініціативи рішення питання про приналежність цієї території до єдиної землі
то федеральний закон повинен визначити протягом двох років, буде чи приналежність до певної землі змінена відповідно до абзацу 2 або в зацікавлених землях буде проведений народне опитування.
5. Мета народного опитування полягає в тому, щоб встановити чи дійсно схвалення запропоноване в законі щодо приналежності території до певної землі. Відповідно до закону народне опитування може стосуватися різних пропозицій, проте не більш ніж двох. Якщо більшість схвалить пропоновані зміни приладдя, що стосується, до певної землі, то федеральний закон повинен протягом двох років визначити, чи буде змінена така приналежність відповідно до абзацу 2. Якщо пропозиція, з приводу якої проводився народне опитування, буде схвалено відповідно до пропозицій 3 і 4 абзаци 3, то в перебіг двох років після проведення такого опиту повинен бути виданий федеральний закон про утворення передбачуваної землі який не потребує додаткового затвердження на референдумі.
6. Більшістю на референдумі і при народному опиті признаються більшість поданих голосів, яка складає не менше чверті голосів виборців, що користуються правом виборів у Бундестаг. Подробиці проведення референдуму, народного опиту і народної ініціативи регулюються федеральним законом; він може передбачити можливість повторення народної ініціативи не раніше чим через п'ять років.
7. Інші зміни територіального статусу земель можуть здійснюватися на основі державних договорів між зацікавленими землями або по федеральному закону із згоди Бундесрата, якщо на території, чия земельна приналежність повинен змінитися, проживає не більше 10000 жителів. Подробиці регулюються федеральним законом, який вимагає згоди Бундесрата і більшості членів Бундестагу. Він винен передбачити обов'язок з'ясування думок зацікавлених общин і округів.”
Дана стаття, передбачає можливість подальшої оптимізації структури Федерації та громіздку. але ефективну процедуру зміни приналежності земель або їх частин. Втім, ст. 118 встановлює можливість спрощеної процедури для земель Баден, Вюртемберг-Баден і Вюртемберг-гогенцоллерн: за домовленістю сторін або , у випадку не досягнення згоди , прийняття федерального закону , який передбачав би опитування населення. У 1994 р. в перехідні і завершальні положення Основного закону була включена ст. 118-а, згідно якій переформовування на території земель Берлін і Бранденбург також може мати місце в спрощеному порядку - шляхом угоди обох земель при участі їх виборців.
Федеральна Республіка Німеччина є державою, побудованою по федеральному принципу. 16 земель федерації володіють власними ознаками державності зі всіма суверенними правами і компетенціями. Це означає: все, що належить влаштувати і відрегулювати в загальних інтересах відноситься до компетенції федерації. За решту всіх питань несуть відповідальність землі. Федеративний устрій є наслідком того, що громадянам не протистоїть єдина, неподільна, центральна державна влада.
Метою федерального порядку є перешкодити зайвій концентрації влади та участі населення в політичних рішеннях. Останнє завдячує існуванню великої кількості політичних органів на обмеженій території. Федеральний державний устрій містить і особливі шанси для опозиції у федерації. Якщо опозиція ставить декілька або навіть більшість земельних урядів, а так це було майже завжди, починаючи з 1949 року то у неї (опозиції) була можливість перетворення своїх ідей і відповідального виконання державних функцій як в рамках визначених земель, так і в рамках всієї держави Федеральна Республіка Німеччина роблячи вплив через Бундесрат (палату земель) на законодавство і управління.
Бундесрат - це федеральний орган, за допомогою якого німецькі землі беруть участь в здійсненні законодавчої і виконавчої влади, а також в справах ЄС (ст. 50). Бундесрат - не виборний орган (т.е. не друга палата парламенту). У Бундесрат входять члени Урядів земель. Кожна земля має не менше 3х голосів:
якщо населення землі перевищує 2 млн., то земля має 4 голоси;
якщо перевищує 6 млн. - 5 голосів;
більше 7 млн. - 6 голосів.
На 1-е січня 1999 року в Бундесрате 69 місць. Кожна земля «присилає» стільки членів в Бундесрат, скільки вона має голосів. Члени Бундесрата призначаються і відгукуються урядами земель. Членство в Бундесрате не може бути суміщене з депутатським мандатом Бундестагу.
Бундесрат не має певного терміну повноважень, він також не може бути розпущений. Його склад міняється залежно від виборів в ландтаги земель. Партійний склад не має значення, фракції не утворюються, проте групи членів Бундесрата від земель з однією і тією ж партією блокуються між собою. Голоси землі можуть подаватися тільки узгоджено, єдиним списком.
Бундесрат обирає голову строком на 1 рік, він скликає засідання, визначає порядок денний, керує дебатами, вирішує питання про проведення голосування. Голова володіє адміністративною владою в будівлі Бундесрата. Він заміщає Федерального президента, якщо той тимчасово не може виконувати свої функції.
Існують постійні комітети, в які входять по 1-му представникові від землі або чиновники земель.
Компетенція Бундесрата - законодавство, управління, справи ЄС.
Участь Бундесрата в законодавчій діяльності не завжди обов'язково. Бундесрат зобов'язаний брати участь в ухваленні всіх конституційних і федеральних законів. Відносно звичайних законів він володіє правом протесту.
При певних обставинах Бундесрат може стати єдиним законодавчим органом і тим самим замінити Бундестаг, коли на вимогу уряду Федеральний президент вводить стан законодавчої необхідності (ст.81). Цей стан встановлюється на визначених термін, звичайно не більше 6 місяців.
Бундесрат має ряд повноважень у федеральному управлінні. Згоди Бундесрата потребують багато ухвал Федерального уряду, воно зобов'язане тримати Бундесрат в курсі поточних справ. Разом з урядом Бундесрат бере участь у федеральному нагляді за землями.
З питань, які відносяться до ведення ЄС, Бундесрат може створити Європейську палату, рішення якої прирівнюватимуться до рішень Бундесрата.
Виходячи з вище викладеного, можна дійти висновку, що Бундесрат є інститутом державної влади який забезпечує безпосередній вплив земель на загальнодержавні процеси і забезпечує захист прав та інтересів місцевого самоврядування. Поряд з цим Бундесрат забезпечує представництво земель у Євросоюзі.