3. Поняття та елементи форм держави:

а) форма державного правління;

б) форма державного устрою;

в) політичний режим.

Форма держави (англ. form of state) — це порядок (cпociб) організації і здійснення державної влади в країні.

Структура форми держави — її внутрішня будова, що являє собою єдність елементів — форми державного правління, форми державного устрою, форми державного режиму, а також форми політичного режиму (демократичний чи недемократичний( тоталітарний або авторитарний)).

*Форма державного правління - порядок утворення і організації вищих органів влади в державі.

*Форма державного устрою –порядок поділу території держави на певні складові частини і співвідношення влади між ними і державою в цілому.

*Форма державного режиму – порядок здійснення державної влади, визначений місцем і роллю вищого органу ( парламент , президент , уряд) у державі.

За видами форм правління сучасних держав виділяють: монархію і республіку.

Монархія - форма державного правління , за якої державна влада зосереджена цілком або частково в руках однієї особи – монарха , передається в спадщину , не залежить від населення ( не затверджується ним).

Республіка – форма державного правління , за якої вища державна влада здійснюється представницьким загальнонаціональним органом влади (парламентом ) , обраний народом на певний строк .

Монархія буває: абсолютна і конституційна .

Абсолютна (не обмежена)

Монарх не обмежений конститу­цією; здійснює законодавчу діяль­ність; керує урядом, який формує сам; контролює правосуддя, місце­ве самоврядування, тобто вся державна влада зосереджена в його руках (характерна для рабовласни­цьких та феодальних суспільств).

Збереглася в первозданному ви­гляді (без конституції і парламенту) в поодиноких країнах (султанат Оман). Сучасна абсолютна монар­хія, як правило, має і конституцію, і парламент. Конституція встанов­лює, що влада виходить від монар­ха, тобто затверджує його абсолю­тну владу. Парламенту приділяєть­ся роль консультативної ради при монарху (Кувейт, Саудівська Ара­вія), яка у будь-який час може бути розпущена (у Бахрейні розпущена через півтора рокіт після створення)

Конституційна ( обмежена )

• влада монарха обмежена кон­ституцією, він не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується парламентом і під­звітний йому; парламент здійснює законодавчу діяльність.

• Парламентська — характерна для сучасних монархій, побудованих па принципі парламентаризму: Великобританія, Іспанія, Данія, Швеція, Бельгія, Нідерланди, Япо­нія та ін.

•Дуалістична— характерна для перехідного періоду від феодалізму до капіталізму, служить формою примирення інтересів феодалів (їх переважно виражає монарх) і інте­ресів буржуазії (їх представляє пар­ламент); кайзерівська Німеччина в 1871—1918 p., Туніс, Таїланд, Лі­вія, Ефіопія та ін. У деяких сучас­них країнах (султанат Бруней, ко­ролівство Тонга) збереглися окремі риси дуалістичної монархії. Прак­тично вона себе зжила.

Республіка : парламентська , президентська , змішана ( напівпрезидентська , напівпарламентська )

Парламентська

— Глава держави (президент) не може впливати па склад і політику уряду. Уряд формується парламентом, підзвітний і підконтрольний йому (діє принцип політичної відповідальності уряду перед парламентом): Залишається при владі доти, поки має у своєму розпорядженні підтримку парламентської більшості. Президент — глава держави, але не глава уряду. Повноважень у президента менше, ніж у прем'єр-міністра, який є главою уряду і лідером правлячої партії або партійної коаліції. Верховна влада належить парламенту, що обирається населенням країни.

Президент обирається парламентом або більш широкою колегією за участі парламенту (Італія. Греція. Індія, ФРН, Чехія, Угорщина)

Президентська

— Глава держави (президент) особисто або з наступним схваленням верх­ньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам. Уряд, як правило, несе відповідальність перед президентом, а не перед парламен­том (можливий парламентський контроль). Повноваження президента дозволяють йому контролювати діяльність парламенту (право його роз­пуску, право вето та ін.)

Президент обирається позапарламентський шляхом — прямими або непрямими виборами населення (США, Аргентина, Мексика, Бразилія, Швейцарія, Іран, Ірак)

Змішана форми правління (напівпрезидентська , напівпарламентська)

— Глава держави (президент) пропонує склад уряду (насамперед канди­датуру прем'єр-міністра), який підлягає обов'язковому затвердженню парламентом. Парламент і президент здійснюють контроль за діяльністю уряду (подвійний контроль). Виконавча влада належить не лише прези­денту, але і прем'єр-міністру, який очолює уряд. Президент вправі голо­вувати на засіданнях уряду.

Президент обирається позапарламентським шляхом (Україна, Фінлян­дія, Франція, Португалія. Ірландія, Ісландія, Румунія. Словенія, Хорватія).

За видами форм державного устрою розрізняють : унітарні держави; регіональні (регіоналістські) держави; федерації.

Унітарна держава (від лат. unitas — єдність; англ. unitarian/unitary state; фр. unitaire) — єдина держава, частинами якої є адміністратив­ні територіальні одиниці, які не володіють суверенними правами (Болгарія, Великобританія, Греція, Іспанія, Китай, Лаос, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Таїланд, Україна, Фінляндія, Франція, Швеція, Японія та ін.)

Основні ознаки унітарної держави:

1) Єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу );

2) єдина система вищих органів державної влади — глава держави, уряд, парламент (однопалатний чи двопалатний), юрисдикція яких поширюється на територію всієї країни;

3) єдине громадянство і єдина державна символіка;

4) єдина система законодавства і єдина судова система;

5) відсутність політичної самостійності в адміністративно-терито­ріальних одиницях;

6) у міжнародних відносинах виступає одноособово.

Частини унітарної держави мають різні назви: в Україні — області, у Польщі — воєводства, в Англії — графства, у Швеції — округи (лени), у Греції — області.

Види унітарних держав:

прості— складаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць, що мають однаковий правовий статус — Алжир, Йорданія, Ісландія, Колумбія. Ліван. Польща;

змішані (ускладнені) — мають у своєму складі одну чи кілька адміні­стративно-територіальних одиниць, наділених статусом адміністративно-територіальних автономій (Великобританія. Грузія, Данія, Ізраїль, Китай, Португалія, Україна, Фінляндія)..Найчастіше статус автономії надається тим частинам унітарної держави, які відрізняються від інших за національним складом і географічним положенням. У Фін­ляндії — це Аландські острови, населені шведами. В Україні — це Авто­номна Республіка Крим, що розташована на півострові. Забезпечуючи відносно самостійне здійснення функцій виконавчої влади, а також окремих повноважень законодавчої влади, адміністративно-територі­альна автономія не порушує унітарної сутності держави;

складні — мають у своєму складі, окрім адміністративно-територі­альних автономій, політичні (законодавчі) автономії, що володіють статусом самоврядних державних утворень.

Регіональна (регіоналістська) держава — складна унітарна держа­ва, побудована на принципі децентралізації, що складається з авто­номій (регіонів) як адміністративних, так і політичних (законодав­чих).

- Регіоналістськими державами зі спеціальним статусом автономій, що визначений конституцією або законами держави, вважаються Іта­лія, Іспанія, Шрі-Ланка, ПАР та ін. Політичні автономні утворення, що входять до їх складу, мають представницькі збори із законодавчи­ми повноваженнями і свої органи виконавчої влади. Тому зазначені держави кваліфікуються ще як унітарні держави з елементами федера­лізму — перехідні від унітарної держави до федерації.

(Наприклад, в Італії з 20 областей, що поділяються на провінції, п'ять областей (Трентино-Альто Адідже, Балі д'Аоста, Фріулі-Венеція Джулія, Сицилія і Сардинія) мають спеціальний статус (з найширшою автономією). В областях діють виборні органи влади — ради, що здій­снюють законодавчі та інші функції і утворюють виконавчі органи (джунти), діяльність яких координується центральним урядом через призначуваних комісарів. В Іспанії подібне самоврядування мають ряд областей – Країна Басків, Каталонія, Валенсія, Галісія, Андалусія та ще 14 регіонів.

Федерація (від лат, foederatio — союз, об'єднання; англ. federation; фр. federation) — союзна держава, частинами якої є державні утворен­ня, що володіють суверенними правами (Австралія, Австрія. Аргенти­на, Бельгія, Бразилія. Венесуела, Індія, Канада, Малайзія, Мексика, Росія, США, ФРН, Швейцарія, Ефіопія та ін. — усього у світі існує 24 федеративних держави).

Основні ознаки федерації:

Г) наявність, окрім загальної конституції федерації, конституцій у її суб’єктів, що означає наділення суб'єктів федерації установчою вла­дою (винятком є Індія, Пакистан, Нігерія, де суб'єкти федерації не мають власних конституцій);

2) у політико-адміністративному відношенні територія не є єдиним цілим, а складається з територій суб'єктів федерації (федерованих дер­жав), які, у свою чергу, мають власний адміністративно-територіаль­ний поділ.

До складу сучасних федерацій входить різна кількість суб'єктів: у Російській Федерації — 89, США — 50, Австралії — 6, Канаді — 10, ФРН — 16, Бельгії — 3, Індії — 25. У деяких країнах є федеральні тери­торії, або землі, які не вважаються суб'єктами федерації (наприклад, у США — федеральний округ Колумбія з м. Вашингтоном або союзні території в Індії);

3) наявність федерального двопалатного парламенту, одна з палат якого є органом представництва суб'єктів федерації, наприклад Феде­ральні збори в РФ, Сенат — у США, Рада кантонів — у Швейцарії, Союзна Рада — в Австрії;

4) наявність парламентів у суб'єктів федерації, що володіють пра­вом видавати закони, які повинні відповідати загальнофедеральному за­конодавству і діяти у межах своїх територій;

5) наявність загальнофедерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації. У деяких країнах суб'єкти федерації мають своїх президентів (наприклад, у РФ — президент Татарстану та ін.). Компетенція між федерацією та її суб'єктом розмежовується фе­деральною конституцією;

6) наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів — у біль­шості федерацій;

7) єдність економічного простору — наявність загальнофедеральної податкової і грошової систем;

8) федерація (не суб'єкти федерації) має суверенітет і є суб'єктом міжнародного права. Проте у договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний з її суб'єктів;

9) у конституціях більшості федерацій світу не передбачено право сецессії— право виходу зі складу федерації.

У типовій федерації оборонна і зовнішня політика належать федеральному уряду, освіта – регіонам, а право оподаткування розділене між обома.

Політичний режим — це сукупність методів і способів реалізації державної влади, а також прийоми і засоби здійснення владних домагань недержавних структур — політичних і громадських організацій, які с складовою частиною політичної системи суспільства. Політичний режим характеризують такі елементи, як система конкуруючих партій, способи голосування, структури груп тиску, способи і порядок формування органів державної влади, взаємодія галузей влади та їх реальне співвідношення й ін.

Сучасні політичні режими поділяються на види: демократичні і недемократичні. Існують також перехідні ре­жими

Демократичний політичний режим — порядок (стан) політичного життя суспільства, при якому дотримується демократична конститу­ція, реалізується принцип «поділу влади». Державна влада здійснюєть­ся на основі вільної і рівної участі громадян і їх об'єднань в управлінні державою. Забезпечується дія принципу виборності представницьких органів влади населенням, додержання юридично встановлених стро­ків їх повноважень. Створено умови для легалізованої діяльності опо­зиційних партій. Гарантується здійснення прав і свобод громадян і соціальних меншостей відповідно до міжнародних стандартів прав людини. Реальним є місцеве самоврядування. Домінують переконан­ня, узгодження, компроміс.

Перехідний політичний режим (характерний для постсоціалістичних країн Східної Європи, Єгипту, Шрі-Ланки, Нікарагуа, багатьох країн Азії, Африки, Латинської Америки, що пережили крах тоталітар­них І авторитарних режимів) — проміжний, тимчасовий порядок (стан) політичного життя суспільства, що виникає в результаті перемоги радикальних, опозиційних сил і має або демократичну, або авторитарну спрямованість.

Недемократичний політичний режим — порядок (стан) політичного життя суспільства, при якому не реалізується (найчастіше юридично не закріплений) принцип «поділу влади». Звужується або припиняється вплив громадян і їх об'єднань на управління державою, відсутня або стає формальною виборність. Забороняється діяльність опозиційних партій та організацій. Застосовуються політичні репресії. Звужуються або порушуються політичні права громадян і соціальних меншин. Реальна влада зосереджується в руках групи осіб або однієї особи, непідконтрольних народу.

Недемократичними є тоталітарний і авторитарний режими.

Тоталітарний режим {англ. totalitarianism) — порядок (стан) недемо­кратичної організації державної влади, коли в руках харизматичного лідера (Гітлер, Сталін, Мао Цзедун, Кім Ір Сен, Салазар) зосереджена необмежена влада, встановлена монополія державної власності, панує єдина ідеологія (ідеократія), відсутня гласність, переслідується опози­ція, людина реально позбавлена всіх демократичних прав і свобод.

Авторитарний режим (англ. authoritarianism) — порядок (стан) неде­мократичної організації державної влади, коли влада зосереджується в руках однієї особи або групи осіб, а особистість обмежена в політич­них правах і має певну автономію в економічній та інших неполітичних сферах життя. Авторитарний режим не настільки різкий у крайніх виявах, як тоталітарний режим.

Авторитарний режим встановлюється в державах, що: 1) відкидають демократичні принципи організації і здійснення державної влади; 2) намагаються створити передумови для демократизації суспільства, але не встигли відпрацювати механізм демократичної влади; 3) є демо­кратичними, проте змушені, враховуючи обставини, вводити модель надзвичайного функціонування державної влади