11. Создание норм мп

Нормы международного права создаются в результате переговоров между субъектами, на которых вырабатываются международные договоры. В последние десятилетия в нормотворческом процессе все большее участие принимают международные организации, органы которых подготавливают проекты договоров, которые затем дорабатываются и принимаются на межправительственных Конференциях. Нередко в нормы международного права преобразуются положения резолюций международных организаций, которые не являются юридически обязательными и носят характер рекомендаций. Но и в форме резолюций отдельные положения имеют столь большое морально-политическое значение, что все государства добровольно следуют этим предписаниям. Это позволило юристам именовать такие акты "мягким правом". Особым способом образуются нормы обычного права. Такой нормой считается сложившееся в международной практике правило поведения, которое признается субъектами в качестве обязательного. Поскольку нормы обычного права являются неписаными, уяснению их материального содержания помогает доктрина международного права, а также решения международных судебных органов, которые использовали обычай для разрешения спора и отразили его содержание в судебном решении. Когда составляется свод норм обычного права в целях объединения их в виде международного договора, этот процесс называется кодификацией международного права. Если при этом создатели договора включат в него положения, не существующие в форме обычая, но необходимые для урегулирования соответствующей области отношений между государствами, этот процесс именуют прогрессивным развитием международного права. Кодификацией и прогрессивным развитием международного права с 1946 г. занимается вспомогательный орган Генеральной Ассамблеи ООН - Комиссия международного права. В нее избираются 34 наиболее видных юриста-международника от всех регионов мира, в том числе неизменно от Советского Союза, а ныне - от Росси

12. Пон-е мягкого права

В останні роки в МП одержав досить широке поширення термін «міжнародне м'яке право». Щодо його застосування не тільки немає єдності думок, але найчастіше застосування цього поняття зазнає критики. На думку Лукашука, це не заважає його широкому використанню в міжнародній доктрині для позначення двох різноманітних напрямків. У першім випадку мова йде про особливий вид МПН, що, на відміну від «твердого права», не породжують чітких прав і обов'язків, а дають лише загальну установку, котрій проте S зобов'язані слідувати. Для таких норм характерні слова і вирази типу «домагатися», «прагнути», «приймати необхідних заходів» і т.п. Слід зазначити, що такого роду постанови усе частіше зустрічаються в політичних договорах і за своєю юридичною чинністю признаються багатьма юристами в якості МПН. У іншому аспекті термін «м'яке право» застосовується для позначення і закріплення неправових МН, що містяться в неправових актах, резолюціях міжнародних органів і організацій, у спільних заявах, комюніке. Норми, закріплені в таких документах (наприклад, документах ОБСЄ), є не правовими, а морально-політичними. Водночас такі норми «м'якого права», взаємодіючи з нормами МП, виконують те, що з тих або інших причин не можуть зробити останні. Вони відіграють роль передвісника твердого права», забезпечуючи попереднє, доправове регулювання, обкочуючи на практиці нові правила поведінки суб'єктів міжнародного права, які ще мають зайняти своє місце в масиві міжнар.-пр. норм. Тому слід зазначити значну роль МН «м'якого права» особливо в діяльності міжнар. органів і органі-зацій, котрі з їхньою допомогою здійснюють пр. регулювання, що виходить за рамки їхньої компетенції, тим самим розширюючи межі пр. регулювання міжнар. відносин і впливаючи на прогресивний розвиток МП. У багатьох наукових і публіцистичних роботах досить часто вживається стосовно різноманітних галузей МП термін «міжнародне законодавство». Представляється, що його використання є некоректним не тільки з позицій загальної теорії права, що розуміє під законодавством систему н-п актів певної держави, але і з позицій сутності самого МП— у такому випадку не можна буде вести мову про держави як суверенні S МП, що здійснюють терит.верховенство. Водночас, здається, буде виправданим застосування такого терміна до МПН, що містяться в міжнар. договорах, які регулюють права і свободи людини, тому що такі договори підписані практично всіма державами світового співтовариства. До всіх інших груп міжнар-пр. норм, що регулюють найважливіші аспекти взаємовідносин держав у рамках багатосторонніх міжнар. до-говорів, можна застосувати термін «міжнародно-правові стандарти».