17. Вспомогательные средства для определения содержания норм мп.

Допоміжні джерела міжнародного права

 До допоміжних джерел, що відіграють важливу роль у становленні і розвитку загального міжнародного права, належать правотворчі рішення міжнародних організацій (встановлюють і формулюють правило поведінки), що досить часто, за рішенням тих же міжнародних організацій, носять рекомендаційний характер і не обов'язкові для виконання їхніми членами; судові рішення (рішення Міжнародного суду ООН, вироки Нюрнберзького і Токійського трибуналів, а також рішення національних судів зі спорів між державами або їхніми органами та ін. ); доктрини «найбільш кваліфікованих фахівців із публічного права різних націй», до яких слід віднести Броунлі, Гугенхейма, Оппенгейма, Руссо, Фердросса, Хайда і деяких інших, а також вітчизняних учених — В. Денисова, Ф. Кожевникова, В. Корецького, І. Лукашука, Р. Мюллерсона, Г. Тункіна та ін. Важливим допоміжним джерелом є діяльність Комісії з кодифікації і прогресивного розвитку МПООН. До допоміжних джерел також слід віднести міжнародні звичаї і міжнародну ввічливість. У історичній ретроспективі міжнародний звичай передував звичаю, їхнє розходження полягає в тому, що при застосуванні звичаю в держави немає впевненості в тому, що вона поступає правильно, а при застосуванні звичаю така впевненість є. Хоча міжнародна ввічливість і виступає в якості неправової категорії, вона усе ж є особливим джерелом міжнародного права. її розцінюють як акт доброї волі (дружелюбності, добросусідства, підкресленої поваги, скасування формальностей, надання пільг, привілеїв і послуг іноземним державам і їхнім громадянам не в силу вимог міжнародно-правових норм, а з доброї волі держави), що дотримується у взаємному спілкуванні держав. Особливість цього джерела обумовлена насамперед тим, що воно найбільш близьке до звичаю, але з тією відмінністю, що всіма членами міжнародного співтовариства міжнародна ввічливість не признається звичаєвим правом, але відмова від додержання її засуджується. Водночас припинення тих або інших актів міжнародної ввічливості не обов'язково є недружелюбною дією і не може слугувати підставою для виникнення міжнародної відповідальності. Тому міжнародну ввічливість можна, скоріше, віднести до норм міжнародної моралі.

18. Пон-е, функции и природа основных принципов МП.

Юридична природа основних принципів міжнародного права

 Основні принципи міжнародного публічного права — це керівні правила поведінки його суб'єктів, що виникають як результат суспільної практики; юридично закріплені початки міжнародного публічного права. Вони являють собою найбільше загальне вираження і практику поведінки, яка встановилася, і взаємодії суб'єктів МПна міжнародній арені в рамках міжнародних відносин. Принципи міжнародного публічного права виконують одночасно дві функції: — сприяють стабілізації всього комплексу МВ, обмежуючи їх певними норм-ми рамками; — закріплюють усе нове, що з'являється в практиці суб'єктів МПв рамках міжнародних відносин, і в такий спосіб сприяють їхньому розвиткові. Основні принципи МП закріплені в Статуті ООН (преамбула, статті 1 і 2). Розширювальне тлумачення основних принципів дається в Декларації про принципи МП, що стосуються дружніх відносин і співро-бітництва між державами відповідно до Статуту ООН, прийнятій на XXV сесії Ген. Асамблеї ООН у 1970 році. У Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), підписаному в Гельсінкі 1 серпня 1975 року главами 33 європейських держав, керівниками США і Канади, міститься Декларація принципів, якими держави-учасниці будуть керуватися у взаємних відносинах. До загальних принципів міжнародного публічного права належать принципи: — принцип суверенної рівності держ;— принцип незастосування сили або загрози силою;— принцип територіальної цілісності держ;— принцип непорушності держ. кордонів;— принцип мирного вирішення міжнар. спорів;— принцип невтручання у внутрішні справи;— принцип загальної поваги прав людини;— принцип самовизначення народів і націй;— принцип співробітництва;— принцип сумлінного виконання міжнар. зобов'язань. Осн. принципи МПмають такі особливості, що дозволяють їм посісти особливе місце в системі норм МП: — вони є універсальними нормами міжнародного права, їх відрізняє незаперечність і загальна обов'язковість; — вони мають обов'язковий характер для всіх без винятку держав, незалежно від того, чи є вони членами ООН, та інших суб'єктів МП; — вони мають першість стосовно всіх інших норм системи міжнародного права; — вони, як виняток із загальних правил дії МПН, мають зворотну силу, що дозволяє їм поширювати свою дію на будь-яку норму, що виникла раніше самого принципу, аж до її скасування і невизнання пов'язаних із нею наслідків; — тільки діяння, що порушують принципи МП, розглядаються в якості міжнародних злочинів; —принципи можуть виступати пр. основою для регулювання міждерж. відносин при відсутності прямого регулювання. Звертає на себе увагу тенденція зростання кількості основних принципів сучасного МП. Якщо в Статуті ООН було спочатку закріплено сім принципів, що знайшли свою детальну регламентацію в Декларації принципів МП1970 року, то в Заключному акті НБСЄ 1975 їх налічувалося вже 10 (додані принципи непорушності кордонів, територіальної цілісності, поваги прав людини). Цей перелік не є вичерпним. Представляється, що об'єктивні умови розвитку людської цивілізації ставлять на порядок денний необ-хідність міжнар-. визнання принципу екологічної безпеки, що не одержав свого юр. закріплення. У сучас-ному МП сформувався й активно діє в міждержавних відносинах принцип загального і повного роз-зброювання під ефективним міжнар. контролем, що не одержав свого закріплення в кодифікаційних актах основних принципів МП. При тлумаченні і застосуванні принципів міжнар. публ. права необхідно врахо-вувати, що усі вони взаємно пов'язані і кожен із них повинен розглядатися в контексті всіх інших принц. Ст. 18 КУ закріплює, що «зовнішньополітична діяльність У.спрямована на забезпечення її нац. інтересів і безпеки шляхом підтримки мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнар. співтовариства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права».

Основные принципы международного права – это концентрированно выраженные и обобщенные общепризнанные правила поведения субъектов международных отношений, возникающие как результат общественной практики по поводу наиболее важных вопросов международной жизни.

Они представляют собой наиболее общее выражение установившейся практики международных отношений. Принцип международного права – это норма международного права, имеющая обязательный характер для всех субъектов.

От принципов права следует отличать принципы правосознания – субъективные представления людей, общественных движений, политических партий о том, как должны регулироваться те или иные общественные отношения.

Принцип права – это нормативное отражение объективного порядка вещей, общественной практики, закономерностей общественного развития, а не субъективные представления об этих процессах.

Соблюдение принципов международного права является строго обязательным.

Принципы международного права формируются обычным и договорным путем.

Они выполняют одновременно три функции:

1) способствуют стабилизации международных отношений, ограничивая их определенными нормативными рамками;

2) закрепляют все новое, что появляется в практике международных отношений;

3) способствуют развитию международных отношений. Характерной особенностью принципов международ. ного права является их универсальность, т. е. все субъекты международного права обязаны строго соблюдать принципы, поскольку любое их нарушение будет с неизбежностью затрагивать законные интересы других участников международных отношений, поэтому принципы международного права являются критерием законности всей системы международно-правовых норм. Действие принципов распространяется даже на те области отношений субъектов, которые по каким-либо причинам не урегулированы конкретными нормами. Принципы являются фундаментом международного правопорядка.

Основные принципы международного права зафиксированы в Уставе Организации Объединенных Наций. Принципы Устава ООН носят характер jus cogens, т. е. являются обязательствами высшего порядка, принимаемыми и признаваемыми международным сообществом государств в целом как нормы, отклонение от которых недопустимо и которые могут быть изменены только последующими нормами такого же характера.

Наиболее авторитетными документами, раскрывающими содержание принципов современного международного права, являются:

1) Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом ООН, принятая Генеральной Ассамблеей ООН 24 октября 1970 г., – содержит семь «основных принципов международного прав»;

2) Декларация принципов, которыми государства-участники будут руководствоваться во взаимных отношениях, содержащаяся в Заключительном акте Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе от 1 августа 1975 г., – закрепляет десять принципов, которые уже не названы основными.