Тема 6. Перехід до концептуального історіософського осмислення історії України в середині 40-х – на початку 90-х хіх ст. ( 6 години)

“Книга буття українського народу” як пам’ятка історіософської думки кирило-мефодіївців. Концептуальні ідеї оновлення України на основі політичних, соціальних, етнонаціональних та духовно-культурних реформ у творчості М. Костомарова, Г. Андрузького, В. Білозерського, М. Савича.

Міфологічне, релігійне й історіософське у творчості Т. Шевченка. Минуле, сучасне і майбутнє України в історіософському осягненні Кобзаря як поєднання волелюбних традицій минулого, пекла неволі сьогодення і волі оновленої України в майбутньому. Україноцентричність, українолюбність, свободаризм і гостра політична спрямованість історіософського світосприйняття Т. Шевченка.

Утвердження концептуального історіософського світобачення України у творчій спадщині українських народолюбців Наддніпрянщини. Концепція федералізму в історіософських поглядах М. І. Костомарова (“Риси народної півлденно-руської історії”, “Думки про федеративні початки древньої Русі”, “Дві руські народності”). Двоїстість підходів до геоісторичної орієнтації України (від ідеї демократичної слов’янської федерації до “визнання” московського царя) (“Письмо к редактору “Колокола”, “Украинский сепаратизм”).

Особливості історіософського бачення П. Куліша, його демократичні і консервативні складові. Боротьба між державотворчим і руїнницьким началом – центральний конфлікт української історії (“Чорна рада”). Утвердження права українського народу на самобутній культурний розвиток (“Хуторская философия и удаленная от света поэзия”). Кулішева концепція “двоєдиної Русі”. Деміфологізація козацького періоду української історії (“История воссоединения Руси”, “Хутірна поезія”). Перспектива національно-культурного відродження України (“Зазивний лист до української інтелігенції”).

Общинна історіософська концепція В. Антоновича, її витоки. Спростування ідеї культурно-цивілізаційної місії Польщі в українській історії. Періодизація української історії В. Антоновичем. Обриси українського історичного процесу (“Бесіди про часи козацькі на Україні”). Общинна ідея як стрижень історії українського народу, основа народного життя. Ідея історичного поступу як розвитку народного духу (“Моя сповідь”).

Еволюційна історіософська концепція М. Драгоманова. Драгоманівське бачення історичного прогресу як стрижня концепції еволюції, його рушійні сили. Рішуче заперечення культурно-колонізаційної місії Польщі в історії України (“Малорусские народные предания и рассказы”, “Нові українські пісні про громадські справи (1754 – 1880)”, “Політичні пісні українського народу ХVІІІ – ХІХ ст. з увагами”). Критика царського деспотизму і кріпосництва ( “Пропащий час – українці під московським царством, 1654 – 1876”). Драгоманівська періодизація історії України (“Чудацькі думки про українську національну справу”). Ідея поєднання соціального і національного визволення України. Драгоманівська концепція “громадівського соціалізму” як історичної перспективи українського народу. Ідеї політичної свободи, місцевого самоврядування та федералізму – фундаментальні теоретичні засади майбутнього українського суспільства (“Переднє слово до “Громади”, “Шевченко, українофіли і соціалізм”, “Програма “Громади”, “Проект украинской социально-политической программы “Вольный союз” – “Вільна спілка”, “Листи в Україну Наддніпрянську” та ін.).

Історіософські обриси творчої спадщини С. Подолинського. Періодизація історії людства і України (“Ремесла і фабрики на Україні”). Пошук мислителем закономірностей і внутрішнього механізму поступу людської цивілізації. Соціальна енергетика як стрижень суспільного прогресу (“Праця людини і її відношення до розподілу енергії”, “Людська праця і єдність сили”). Модель майбутнього суспільства у “Програмі Громади”. Осягнення еволюційного і революційного шляхів подальшого розвитку суспільства (“Соціалізм і теорія Дарвіна”). Українолюбність, демократизм, соціалістичність – прикмети історіософського світобачення С. Подолинського.

Історіософські аспекти поглядів О. Кониського. Спроба теоретичного обґрунтування ідеї українського націоналізму та її історіософське значення. Постановка питань про становище української нації та її духовно-культурний розвиток (“Український націоналізм” 1875 р.). Полеміка між О. Кониським і М. Драгомановим про шляхи історичного розвитку України та її історіософський підтекст.

Погляди Б. Грінченка на проблему українського національно-культурного відродження в контексті історії та майбуття (“Листи з України Наддніпрянської”). Полеміка між Б. Грінченком і М. Драгомановим та її значення для кристалізації ідеї українського історичного унезалежнення.

Оцінка тогочасного становища України і шляхів її подальшого розвитку в творчості Т. Зіньківського (“Молода Україна, її становище і шлях”).

Філософсько-історичне осмислення та інтерпретація домінуючих ідей і положень народницького світогляду В. Лесевичем (“Філософія історії на науковому ґрунті (Нарис із історії культури ХІХ століття”).

Історіософські концепції західноукраїнських мислителів. Поширення погодінської теорії про триєдину спільноту “руських” племен ідейними лідерами москвофільства Б. Дідицьким та І. Наумовичем. Історіософська візія народовців. Ідеї народовства, ліберально-гуманного соціалізму та самостійності України як теоретичні основи поглядів М. Павлика (На чий млин вода?, “Поминки Шевченка в Кракові”). Гостре засудження поневолення української нації Угорщиною в посланні “І ми в Європі. Протест галицьких русинів проти мадярського тисячоліття” І. Франка, М. Павлика та ін.