Тема 2: Поняття та класифікація цінних паперів за законодавством України

1. Історія виникнення і розвитку цінних паперів як об'єкта права

Цінні папери мають багатовікову історію. Прототипи сучас­них цінних паперів існували ще у деяких стародавніх народів. Так, зокрема, в Афінах за часів Перікла існував звичай наділяти суддів на кожному засіданні особливими дерев'яними марками, подавши які, вони могла одержати з державної казни зазначену в марках грошову суму. В Римі широко використовувались так звані соngiarta (подарунки на великі свята у формі дерев'яних чи свинцевих марок, пред'явивши які, можна було отримати пода­рунки у натурі) та missilia (невеликі дощечки, які римські імпера­тори кидали в натовп на публічних видовищах, у театрах, цирках, які посвідчували наказ видати пред'явникові гроші, харчі тощо)¹.

В Індії прообрази сучасних цінних паперів були написані санскритом і мали назву оndegui, що в перекладі означає «папір, призначений для циркулювання». Вони видавалися при бажанні подорожувати, адже брати з собою гроші було незручно та не­безпечно. Сплачуючи певну суму грошей мандрівник одержував у банкіра трату. Широко відоме ім'я банкіра забезпечувало обіг трати як грошей, поки трата не поверталась до нього для пога­шення².

Одним із найбільш значних результатів історичного розвит­ку комерційного права стало те, що відчуження певних прав ,які були засвідчені у відповідних документах, здійснювалось у тому ж порядку, як і відчуження майнових об'єктів — речей. Об'єктивна необхідність спрощення і уніфікації комерційного обігу привела до того, що при здійсненні передачі прав, зафіксо­ваних у відповідних документах, об'єктом такої передачі визна­чалися саме ці документи, які набували абстрактного статусу, тобто ставали не залежними від конкретної підстави їх виник­нення. Саме такі документи і дістали назву цінних паперів¹.

Потреба у спрощеній процедурі реалізації прав, зафіксова­них у цінних паперах та практика комерційного обігу поступо­во привели до того, що його учасники визначили чіткий перелік реквізитів таких документів, а також встановили такий режим передачі цих документів, який характеризувався набором чітко визначених формальних процедур.

У результаті цього спеціальні документи, які засвідчували певні права, стали самостійним об'єктом комерційного обігу і об'єктом права, при цьому до них застосовувались принципи та конструкції речового права, що давало можливість відно­сити цінні папери до категорії рухомих речей. Саме віднесен­ня цінних паперів до речей найповніше відповідає їх правовій природі.

Історично перші цінні папери з'явилися ще в XII—ХІІГст. — це були векселі, поява яких була обумовлена потребою полег­шення платіжних операцій. Великі торговельні фірми в Італії вже у XII ст, мали своїх представників у важливих торговель­них центрах. Перевезення грошей було не тільки ризикованим, але й незручним, оскільки металеві монети були важкими. Кра­марі стали звертатися до послуг мінял, з якими вони укладали договори про переказ грошей. На підтвердження факту укладан­ня угоди видавалась розписка. Вважається, що ця розписка і ста­ла прототипом переказного векселя.

Наступний етап розвитку векселя — епоха ярмарків у Шам­пані (ХНІ ст.), Бургундії (Ліон) та Безансоні (XIV—XVI ст.). Будучи засобом переказу грошей, вексель починає виконувати й інші функції: засіб кредитування, отримання суми боргової ви­моги (з дисконтом)².

До кінця італійського періоду розвитку векселя (кінець XVI— початок XVII ст.) він повністю сформувався, виникли вексель­ні звичаї, з'явився вексельний статут Болоньї (1569), розробле­но форму векселя. Важливим кроком в історії вексельного обігу стала поява у 1600 р. індосаменту. Саме завдяки йому вексель вперше набув повною мірою значення платіжного засобу³. Перша звістка про індосамент відноситься до початку XVII ст. (у Рга§-таіїса Неаполя 1607 р., де міститься заборона індосаменту). Після нерішучих коливань французького законодавства індосамент остаточно визнаний і закріплений в Ордонансі Людовика XIV (1673) і майже одночасно (у 1682 р.) — у зразковому для того часу Вексельному Статуті Лейпцигу⁴.

У Росії вексель почав діяти за часів Петра І, який через без­ладдя пошти та небезпечність доріг знайшов можливим засто­совувати векселі для переказу казенних грошей з одного міста в інше за участю купців. Перший вексельний статут у Російській імперії було видано у вигляді твору 16 травня 1729 р. німець­кою і російською мовами Він проіснував більше століття, в ньо­го 70 разів вносилися зміни і доповнення, поки нарешті був прийнятий новий Статут про векселі від 25 червня 1832 року, складений на основі як французького, так і німецького вексель­них законодавств. Статут про векселі 1903 р. був останнім век­сельним статутом Росії. Після жовтня 1917 р. він втратив си­лу поряд з усіма іншими законами дореволюційного часу. Од­нак потреба у векселях відчувалась навіть під час «військового комунізму» і вони виписувались по старих зразках (на вексель­ному папері для боргових зобов'язань)².

Важливим етапом у розвитку вексельного права стала його міжнародна уніфікація, що розпочалася з Міжнародної конфе­ренції щодо уніфікації вексельного права в Гаазі в 1910 та 1912 ро­ках. Результатом роботи конференції стало підписання 29 держа­вами Конвенції, що містила статут про переказні і прості векселі³.

Історично наступним видом цінних паперів, що з'явилися у XV ст. (хоча окремі вчені згадують у своїх дослідженнях боргові зобов'язання і стародавніх держав Близького Сходу, Греції та Риму у формі воєнних дистрибуцій та економічних угод¹), ста­ли державні цінні папери, які виникають як засіб мобілізації ко­штів урядами держав. Уперше торги цінних паперів урядів Гол­ландії, Франції. Англії, Бельгії, Іспанії відбулися в Антверпені у XVI ст. На російському внутрішньому ринку державні цінні па­пери вперше з'явились лише на початку XIX ст. Основні прави­ла та умови випуску державних боргових зобов'язань були ви­значені указом імператора Олександра І від 25 березня 1809 р., відповідно до якого позики випускалися на п'ять років із визна­ченим розміром прибутку — 7% річних. Державний борг Росій­ської імперії інтенсивно зростав у другій половині XIX — на по­чатку XX ст., що було пов'язано з будівництвом у країні заліз­ничної мережі, а також у період російсько-японської війни 1904— 1905 років².

Початок епохи великих географічних відкриттів став по­штовхом для формування організованої торгівлі цінними папе­рами та появи їх класичного виду — акції. Відрядження морсь­ких експедицій і торговельних караванів до країн Нового Світу потребувало значних капіталовкладень.

У Російській імперії перше акціонерне товариство було за­сноване у 1757 р. За акціонерним законодавством (закон 1836 р.) акції випускались тільки іменні, хоча на практиці ця норма невиконувалась; у статутах акціонерних товариств передбачався випуск як іменних акцій, так і на пред'явника. Акціонерним то­вариствам дозволялось при нестачі власного капіталу робити довгострокові позики шляхом випуску облігацій, які майже зав­жди були на пред'явника¹.

Інші цінні папери, наприклад депозитні та ощадні сертифі­кати банків, з'явилися зовсім недавно у другій половині XX ст., а інвестиційні сертифікати взагалі лише у другій половині 90-х рр. XX століття. Приватизація викликала появу у 90-х рр. XX ст. приватизаційних цінних паперів. Є і зовсім новітні цінні папе­ри: такі як заставна та іпотечні цінні папери.

Економічний зміст та зовнішня форма цінних паперів різ­них видів дуже відрізняються один від одного. Більше того, з появою новітніх комп'ютерних технологій цінний папір набув нової «електронної» форми, що взагалі викликало сумнів щодо використання в такому випадку терміна «цінний папір».

У класичній теорії права під терміном «цінний папір» розу­міють спеціальний юридичний документ, який засвідчує певну сукупність прав, що можуть бути реалізовані пред'явником та­кого документа. Сьогодні класична теорія цінних паперів за­знає випробувань у результаті впливу двох чинників — змен­шення кількості існуючих в обігу цінних паперів на пред'явни­ка із відповідним збільшенням ролі іменних цінних паперів, а також застосування на фондових ринках новітніх технічних до­сягнень, зокрема здійснення випуску цінних паперів у формі електронних записів на рахунках з відмовою від паперової фор­ми документа .