Стаття 3. Основні принципи податкового законодавства
1. Основним принципом податкового законодавства є забезпечення загальності та рівності оподаткування. Заборонено встановлювати податки та збори, що порушують єдиний економічний простір держави, зокрема, безпосередньо або опосередковано обмежують вільне переміщення в межах території України товарів, послуг та капіталів, або в інший спосіб обмежують право на провадження підприємницької діяльності. Кожна особа зобов'язана сплачувати законно встановлені податки, платником яких вона визнається.
2. Податки, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.
3. Забороняється встановлювати будь-які дискримінаційні ставки, пільги та умови оподаткування залежно від расових, національних, релігійних особливостей платників. Правила оподаткування не можна встановлювати залежно від соціальних критеріїв, виду власності, громадянства або країни походження капіталу платника податків.
4. Податки та їх запровадження мають бути економічно обґрунтованими та соціально справедливими. Законодавче закріплення і забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
5. Податки і їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватись протягом бюджетного року.
6. Податкові періоди та строки сплати податків і зборів встановлюються виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів.
7. Встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами, в межах їх компетенції.
8. Перелік прав платників податків, який є складовою податкового законодавства, не є винятковим і не може обмежувати платників податків у інших їхніх правах, що їх ґарантують Конституція України й чинне законодавство України, а також міжнародні договори України й міжнародні нормативні акти, які є частиною законодавства України;
9. Держава вживає всіх потрібних заходів для забезпечення своєчасного інформування суб'єктів податкових відносин України про зміст, зміни та скасування норм податкового законодавства України, а також вживає можливих заходів для забезпечення розуміння та усвідомлення суб'єктами податкових відносин змісту й неухильності дотримання норм податкового законодавства України;
10. Держава ґарантує доступність податкового законодавства - кожна особа в державі має вільний доступ до податкового законодавства через друковані засоби масової інформації, відповідні публікації, мережу Інтернет. Зміни в податковому законодавстві оприлюднювати згідно з порядком, який встановлює закон; консультації з приводу застосування податкового законодавства надають відповідні органи державної податкової адміністрації України безоплатно;
11. Заборонено примусове стягнення платежів, що мають ознаки податку, збору в будь-якій формі і в будь-який спосіб, відмінних від тих, які передбачає цей Кодекс, зокрема у вигляді цільових надбавок до цін (тарифів) на товари (роботи, послуги), окрім податків і зборів, що їх додають до ціни товарів (робіт, послуг) у випадках, які передбачає цей Кодекс;
12. Заборонено встановлювати правила стягнення, нарахування податків і зборів чи будь-які інші неподаткові обмеження, пов'язані з переміщенням товарів (робіт, послуг) з території однієї адміністративно-територіальної одиниці на територію іншої адміністративно-територіальної одиниці України, а також із самостійним вибором громадянином місця постійного проживання або роботи на території України;
13. Сплата платежів, що мають ознаки податку, збору, не може бути передумовою реалізації інших правовідносин, за винятками, які передбачають цей Кодекс і закони України;
14. Зміни податкових ставок і механізму стягнення податків і зборів не можна запроваджувати Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік;
15. Заборонено погашати податкові зобов'язання в негрошовій формі, зокрема шляхом взаємозаліку, застосовувати векселі, бартерні операції та зарахування зустрічних платіжних вимог у фінансових установах, за винятками, які передбачають цей Кодекс і Закон України "Про розподіл продукції".
14. Джерела податкового права - це акти компетентних органів держави, якими встановлюються норми права у сфері податкової політики. а підставі владно-територіальної ознаки (зазвичай це стосується
видів нормативних актів):
1. Загальнодержавні нормативні акти.
2. Республіканські (Автономна Республіка Крим).
3. Місцеві нормативні акти.
II. За характером правових норм:
1. Нормативні — акти, які містять правові норми загального характеру, при-йняті компетентними органами у встановленому порядку.
2. Ненормативні — акти, що не містять правових норм загального харак-теру.
III. За особливостями правового регулювання та характером встанов-
лення:
1. Звичай, який санкціонується компетентними органами у встановленому порядку. Найчастіше мова йде про звичай, на який посилаються в законі. Звичаєм, зазвичай, регулюються процесуальні сторони функціонування по-даткових актів, межа компетенції державних органів у сфері оподаткування.
2. Прецедент отримав широке поширення в правових системах англо-саксонського типу, особливо за наявності пробілу в законодавстві. Специ-фіка в цьому випадку полягає в тому, що правозастосовчий орган фактично виступає як нормотворча структура.
3. Міжнародні договори (конвенції, угоди) важливого значення набувають у регулюванні подвійного оподаткування.
4. Правова доктрина характерна для мусульманських країн, де, перебуваю-чи одним з важливих джерел шаріату, заповнює прогалини законодавства відповідно до приписів мусульманської доктрини.
5. Нормативний правовий акт — найважливіше, а іноді — єдине, джерело податкового права. У деяких випадках інші джерела розглядаються як похі-дні від нормативного акту.
15. Податкові правовідносини — відносини, які виникають відповідно до податкових норм і регулюють встановлення, введення, справляння та стягнення податків та інших обов’язкових платежів.
Податкові правовідносини характеризуються особливими рисами, що обумовлені специфікою предмета й методу податкового права.
По-перше, податкові правовідносини виникають і розвиваються виключно у сфері фінансової діяльності держави на стадії формування державних доходів.
По-друге, податкові правовідносини є формами реалізації публічних інтересів, у зв’язку з чим вони повинні розглядатися як публічно-правові.
По-третє, одною з характерних рис податкових правовідносин є їхній майновий характер. Роль майнових благ відіграють грошові кошти, що надходять від різних суб’єктів до бюджетів і державних цільових фондів у вигляді податків та інших обов’язкових платежів.
По-четверте, податкове правовідношення по суті є відношенням владного характеру. Це обумовлено тим, що воно є формою реалізації податкової норми, що має імперативний характер. У зв’язку з цим однією стороною в податкових правовідносинах завжди є держава або уповноважені нею органи, які мають право видавати владні приписи.
Податкові правовідносини можна класифікувати за різними підставами.
Виходячи з функцій, які вони виконують, їх можна поділити на регулятивні та охоронні. Регулятивні правовідносини забезпечують упорядкування діяльності у сфері оподаткування. Більшість податкових правовідносин має регулятивний характер. Охоронні правовідносини виникають у зв’язку з порушенням податкової норми на основі санкції такої норми.
За характером податкових норм податкові правовідносини поділяються на матеріальні та процесуальні. Матеріальні правовідносини виникають на основі матеріальних норм податкового права. Змістом матеріальних податкових правовідносин є обов’язок платника податків сплачувати податок і право податкового органу вимагати його сплати. До процесуальних податкових правовідносин належать відносини, що виникають у ході провадження у справах про податкові правопорушення, у процесі надання відстрочок і розстрочок сплати податків, інших обов’язкових платежів.
Зміст податкових правовідносин пов'язаний з аналізом категорій, що характеризують: об’єкт, суб’єкт, права й обов’язки суб’єктів правовідносин , підстави виникнення правовідносин.
Об’єктом регулювання в податкових правовідносинах виступають кошти платників, що надходять у доходи бюджетів. У вузькому значенні – це гроші, з приводу яких між суб’єктами податкових правовідносин формується правовий зв'язок. У фінансових правовідносинах виражається сукупність грошових відносин, що пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням коштів для розширення виробництва і задоволення потреб членів суспільства.
Суб’єктом податкових правовідносин може бути будь – яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яка може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб’єктивних прав і обов’язків.
Податкова правоздатність – передбачена нормами податкового права здатність мати права і обов’язки щодо сплати податків.
Податкова дієздатність – передбачена нормами податкового права здатність своїми діями створювати і реалізувати права і обов’язки.
Для участі у правовідносинах суб’єкті наділені правоздатністю і дієздатністю.
Суб’єктів можна виділити в три групи учасників податкових правовідносин:
1) держава ( в особі влади, що встановлюють і регулюють оподаткування );
2) податкові органи;
3) платники податків.
Особливим суб’єктом є держава. Учасниками правовідносин є також державні органи: податкові адміністрації; митні органи; податкова міліція. Діяльність цих органів регулюють в основному закони. Своєріднім є і механізм контролю за їх діяльністю.
16. Види податкових правовідносин.
Податкові правовідносини відображають певні функції , тому їх можна поділити на :
Загально - регулятивні (спрямовані на закріплення кола суб’єктів податкового права, їх загального юридичного статусу);
Конкретно-регулятивні (спрямовані на закріплення конкретної поведінки суб’єктів);
Комплексні (що виникають на стику загально – регулятивних і конкретно – регулятивних);
Охоронні (спрямовані на реалізацію заходів державно – примусового характеру).
Перших два – утворюють основну масу правовідносин у суспільстві і регулюють суспільні відносини шляхом установлення суб’єктивних юридичних прав і обов’язків .
Загально – регулятивні відносини виконують в основному функцію закріплення кола суб’єктів права і їхнього статусу.
Конкретно-регулятивні відносини закріплюють конкретну поведінку суб’єктів , зміст їхніх прав і обов’язків .
Комплексно –податкові правовідносини перебувають на стику перших двох. Вони вузько персоніфіковані (передбачають конкретного платника).
Наприклад, механізм формування і витрачання пенсійного фонду перебуває на стику податкових і трудових відносин (збір входить до переліку обов’язкових податків і зборів, об’єднаних податковою системою).
Охоронні – виникають за умови порушення прав і невиконання обов’язків, якщо учасники правовідносин мають потребу в правових способах захисту з боку держави. Вони забезпечують реалізацію міри державно – примусового впливу щодо осіб, які порушили юридичні обов’язки зі сплати податків.
17. Поняття суб'єкта податкових правовідносин тісно пов'язане з поняттям суб'єкта податкового права.
Суб'єктом податкового права є особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яка може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб'єктивних прав і обов'язків.
Суб'єкт податкових правовідносин—це реальний учасник податкових правовідносин. Суб'єкти податкових правовідносин наділені правосуб'єктністю, передбачену нормами податкового права, що включає такі елементи:
1) податкову правоздатність — закріплену нормами податкового права здатність мати права та обов'язки у сфері оподаткування;
2) податкова дієздатність — закріплену нормами податкового права здатність своїми діями реалізовувати такі права та обов'язки, в межах якої виокремлюється податкова деліктоздатність як здатність нести юридичну відповідальність за податкові правопорушення. В якості суб'єктів можна виділити такі види учасників податкових правовідносин:
1) держава (в особі органів влади, що встановлюють і регулюють механізм оподаткування);
2) податкові органи;
3) платники податків;
4) фінансові установи, через які здійснюються перерахування податків до бюджетів та державних цільових фондів;
5) інші суб'єкти податкових правовідносин.
Поняття податкових органів розглядаються в широкому та вузькому розумінні.
У широкому розумінні до їх складу входять органи державної податкової служби (в тому числі податкова міліція) та інші органи влади, що володіють насамперед контрольними повноваженнями в галузі оподаткування (митні органи, органи Пенсійного фонду, органи фондів соціального страхування). У вузькому розумінні податкові органи обмежуються виключно системою органів державної податкової служби.
Відповідно до Закону України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 року платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).
18. Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані:
1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати П зберігання у терміни, встановлені законами:
2) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи й відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів}!' .
3) сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни;;:
4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Керівники й відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи під час перевірки, що проводиться державними податковими органами, зобов'язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами, виконувати вимоги державних податкових органів щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт про проведення перевірки.
Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням, або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року. У разі ліквідації юридичної особи заборгованість з податків і зборів (обов'язкових платежів) сплачується в порядку, встановленому законами України. У разі укладення мирової угоди в процедурі провадження в справі про банкрутство заборгованість з податків і зборів (обов'язкових платежів) сплачується в розмірах, визначених мировою угодою, укладеною в порядку, встановленому законами України. Обов'язок фізичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку і збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням, а також у разі смерті платника.
Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) мають право:
1) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування в порядку, встановленому законами України;
2) одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами:
3) оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб.
В окремих випадках між державою та платником перебуває уповноважена особа - податковий агент, тобто особа, яка зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету або державного цільового фонду від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм закону. Платник може реалізовувати свої обов'язки зі сплати податку безпосередньо або через представника — особу, яка виконує юридичні дії від імені платника податку в межах повноважень, які пов'язані із сплатою податків, у результаті чого виникають, змінюються або припиняються права і обов'язки платника податків. Представник може діяти як в силу вимог чинного законодавства, так і на підставі установчих документів або договору доручення.