процеси в Європі або окремих країн і прогнози розвитку політичної ситуації в регіоні.

Основним недоліком Інтернет-сайтів є їх необ'ективність і залежність від політичних уподобань своїх власників. При цьому потрібно враховувати, що значна частина сайтів безпосередньо створюється під конкретні політичні проекти або вибори (чи то парламентські, чи то президентські).

Специфічним джерелом інформаціє є політичні чутки - це стихійна форма передачі інформації каналами міжособистісного спілкування. Події 2004-2005 pp., а також 2007 р. в Україні продемонстрували, що одним із ефективних засобів формування й управління громадською думкою є цілеспрямоване розповсюдження чуток.

Достатньо часто чутки виступають як важливе джерело інформації. ІДе дозволяє аналітику більш повно розкрити ті чи інші аспекти досліджуваної проблеми. Це пов'язано з тим, що чутки є своєрідною формою вираження громадської думки, вони частково характеризують масовий настрій.

2. Дезінформація

Під час збору й обробки відомостей необхідно враховувати, що достатньо часто у ЗМ1 активно просувається дезінформація. Це публікація та популяризація спеціально розроблених зацікавленими особами неправдивих даних і документів під виглядом справжніх. Є специфічні прийоми розповсюдження інформації — «пробні шари» для з'ясування суспільної реакції на політичні рішення.

Головна мета дезінформації - введення певних політичних сил, окремих політиків тощо в оману з приводу реального положення справ, спонукання їх до необдуманих або від початку невірних кроків (на основі неправдивих даних). Дезінформацію використовують для з'ясування напрямків діяльності військово- промислових або інших відомств важливих проблем. Ці джерела

застосовують для впливу на громадську думку, для свідомого

перекручення інформації.

Для виявлення дезінформації та джерел її походження

необхідно:

• проводити регулярний моніторинг якомога більшої кількості джерел інформації, співставляючи при цьому отримані дані;

• розрізняти факти та думки;

• враховувати, чи здатний інформатор за своїм статусом мати доступ до оприлюднених даних;

• пам'ятати, що особливо легко сприймається та дезінформація, яку ви припускаєте або бажаєте почути;

• враховувати суб'єктивні характеристики джерела;

• аналізувати ситуацію на предмет виявлення зацікавлених у поширенні дезінформації сторін.

Отримані з різних джерел дані можуть стати корисним и лише після того, як будуть піддані необхідному аналізу та максимально точному тлумаченню. Інформація, якою користується політичний аналітик під час своєї роботи, повинна бути якісною. Якість інформації - це ступінь розвиненості її характеристик, що визначає практичну придатність даних для дослідження.

Будь-які дані, отримана з зовнішніх джерел (по відношенню до аналітика) характеризуються певним ступенем вірогідності, що залежить від надійності джерела. Рівень надійності інформаційного джерела прийнято поділяти на п'ять груп:

• абсолютно надійне та компетентне;

• звичайно надійне;

• не надто надійне;

• ненадійне;

• невизначене.

Інформація та дезінформація розташовуються на різних Р внях одного і того ж спектру, тому перехід між ними часто має УМОВНИЙ г, • •

ідан ^хаР^актер. Взаємодія і взаємопроникнення різних типів

про владу, доповнення ними один одного дає можливість ^Тв°рити т,

1. повний, відносно достовірний, досить стійкий і

багатогранний образ. Як відомо, усвідомлення змісту інформації безпосередньо залежить віл способу її подання й інтерпретації, що заклав комунікатор, який у цьому випадку виступає як органи публічної влади чи інформаційні інститути. Якщо офіційні повідомлення не дають відповіді на питання, які цікавлять громадськість, роль неорганізованих відомостей зростає. Отже, дезінформація - це свідомо розповсюджені неправдиві дані, зроблені недостовірно («жовта преса») або випадково (не перевірені факти, події тощо). Проявляється у висвітленні журналістами політичних фактів у соціально загострених повідомленнях, перекрученому тлумаченні змісту суспільно значущих подій. Дезінформаційний ланцюг будується на заміні одного чи декількох компонентів на псевдокомпонент. Дезінформаційний складник досить часто використовують під час виборчих кампаній. У дезінформації для збереження її ефективності обов'язково присутні елементи першоджерела інформації для «псевдодостовірності».

Український фахівець В. Бебик розглядає технологію глобального, загальносуспільного маніпулювання, яке здійснюється такими способами дезінформації: брехня, замовчування, напівправда, упровадження іміджів і кліше, навішування ярликів. Д. Ольшанський ці види дезінформації називав неформальними комунікаціями - зовні не скеровані не підконтрольні комунікації між окремими людьми та групами, що виникають і розвиваються ніби стихійно та самостійно. До них зараховував чутки, плітки й анекдоти на політичну тематику.

3. Бартко окреслив системні (свідомо внесені кібернетичними системами) та несистемні (випадкові) спотворення інформації. Крім звичайної дезінформації авгор виділяє також підвиди - псевдоінформацію, параінформацію та мегаінформацію.

Оскільки дезінформація має на меті переважно формування негативного іміджу органів публічної влади, компрометацію політиків та влади, зменшувати її вплив іте можна, оскільки таким чином не будуть комплексно враховані всі аспекти формування іміджу влади.

34