Наскільки непривабливе сексуальне рабство?

В Україні багато хто знає, що наших дівчат – під прикриттям роботи офіціантками, покоївками, танцівницями – вивозять до зарубіжних країн і там, відібравши документи, змушують займатися проституцією. Потрапивши в тенета ділків від проституції, дівчата тим самим перетворюють своє життя на суспільний кошмар: щодня вони вимушені обслуговувати до 15 клієнтів, а вирватися зі щупалець борделю стає заповітною мрією. До втілення якої, до речі, не всім вдається дожити – приміром, нещодавно в одному з борделів Франкфурта було вбито чотирьох українських жінок.

Говорити вголос про таке лихо нашого суспільства розпочали порівняно недавно, але сексбізнес до цього часу вже встиг набрати шалених обертів. Бізнес, який приносить казкові прибутки скрізь у світі, прямо таки розквітнув на українській землі – і річ не лише в чарівності слов’янок. Просто дівчат з колишнього СРСР вивозять за кордон здебільшого нелегально, й – що примітно – деяка їхня частина заздалегідь згодна працювати повіями. Про моральне обличчя чи про любов до батьківщини не йдеться – надто безперспективним, безрадісним і “безробітним” виглядає життя для молодої жінки життя в рідних пенатах, а обіцяні за кордоном $300 – 2000 на місяць виглядають вінцем усіх бажань. У пересічних громадян пострадянського простору взагалі чи не в крові переконання, що “за бугром” може бути тільки рай.

Як говорять статистичні дані, близько 15% усіх взятих у сексуальне рабство в світі складають жінки з країн колишнього СРСР. Між кримінальними кланами світ умовно поділено так: до Ізраїлю найчастіше відправляються російські дівчата, до західноєвропейських країн – представниці України, Росії, Молдови, країн Балтії. Східноєвропейські жриці кохання прямують до Арабських Еміратів, Туреччини, Японії, ПАР, а до Нью-Йорка часто потрапляють чешки.

Газета “Інтернешнл Геральд Трібюн”, яка опублікувала в січні 1998 року статтю про торгівлю пострадянськими жінками, наводить жахливі дані: за останні 10 років з України виїхало 400 тисяч жінок віком до 30 років (щоправда, в цю цифру включено й офіційних емігранток). Видання називає Україну й меншою мірою Росію та Білорусь центром світової торгівлі жінками; наша держава вже випередила тут і Таіланд, і Філіппіни. Отже, Україна крок за кроком віддає на поталу брудним ділкам свій дорогоцінний генофонд...

Перший помітний крок у боротьбі з сексуальним рабством було зроблено 24 березня 1998 року – ухваленням закону України про внесення змін до Кодексу про шлюб та сім’ю, де за торгівлю людьми передбачено позбавлення волі. Також неурядовими організаціями ведеться інформаційна кампанія, де розповідають про загрозу, яку несуть начебто невинні оголошення: “На високооплачувану роботу за кордоном запрошуються молоді чарівні дівчата...” або “Якщо ви хочете одружитися з іноземцем...”. якщо ж дівчина таки збирається їхати працювати за кордон, то треба принаймні вивчити кожний квадратний міліметр пропонованої угоди, залишити своїм рідним координати працедавців і майбутнього місця роботи, дізнатися телефон посольства України в країні майбутнього перебування й нікому не віддавати свій паспорт.

Наталя Вікуліна

“День”, 18 червня 1998 р.

Activity 13. Render the article and discuss the burden issues, presented in it, in class.