2. Соціалізовані і критерії готовності до життя

Соціалізація людини здійснюється в процесі його взаємодій з різноманітними і численними факторами, групами, організаціями, агентами за допомогою різних засобів і механізмів [7].

Від того, як відбувається це взаємодія в стихійному, щодо спрямовується і щодо соціально контрольованої соціалізації, багато в чому залежать самозміна людини протягом його життя і в цілому його соціалізовані [11].

Кожна людина, особливо в дитинстві, отроцтві та юності, є об'єктом соціалізації. Про це свідчить те, що зміст процесу соціалізації визначається зацікавленістю суспільства в тому, щоб людина успішно опанував ролями чоловіка та жінки (статеворольова соціалізація), створив міцну сім'ю (родинна соціалізація), міг би й хотів компетентно брати участь у соціальному і економічному житті (трудова чи професійна соціалізація), був компетентним членом суспільства (мовна соціалізація) і т.п. [14].

Слід мати на увазі, що вимоги до людини в тому чи іншому аспекті соціалізації пред'являють не тільки суспільство в цілому, але й конкретні групи і організації. Особливості і функції тих чи інших груп і організацій зумовлюють специфічний і неідентичних характер цих вимог. Зміст же вимог залежить від віку і соціального статусу людини, до якого вони пред'являються.

У рамках проблеми соціалізірованності як результату соціалізації на кожному віковому етапі особняком стоїть питання про вихованість як результаті щодо соціально контрольованої соціалізації [21].

Охарактеризувати вихованість на теоретичному рівні досить проблематично е зв'язку з різноманіттям трактувань поняття «виховання».

Всі відомі спроби охарактеризувати вихованість за допомогою емпіричних показників викликають ті чи інші заперечення. Більш-менш коректно це робиться по відношенню до таких аспектів вихованості, як освіченість, професійна підготовка, установки і ціннісні орієнтації в різних сферах життєдіяльності та ін Однак виявлений рівень освіченості людини або його соціальні установки, наприклад, у сфері міжетнічної взаємодії, далеко не завжди відповідають його реальному соціальному поведінці [14].

З цієї точки зору запорукою успішної соціалізації можна вважати формування у людини поведінкових моделей, що включають основні елементи інституціональних вимог та приписів. Американський психологи педагог Л. Колберг підкреслював, що такий тип соціалізірованності запобігає рольові конфлікти в майбутньому, в той час як конформне пристосування до свого середовища в разі її зміни робить їх неминучими [22].

У численних дослідженнях все більше уваги приділяється виявленню не тих обставин і характеристик, які забезпечують відповідність людини вимогам, що пред'являються на даному етапі його розвитку, а тих, які забезпечують успішну соціалізацію надалі [15].

Соціалізовані має «мобільний характер», тобто сформувалася соціалізовані може стати неефективною у зв'язку з самими різними обставинами.

Відбуваються в суспільстві корінні або дуже істотних змін, що призводять до руйнування або трансформації соціальної та (або) професійної структур, що тягне за собою зміни статусу великих груп населення, перетворюють їх соціалізовані в неефективну для нових умов. Переїзд людину з країни в країну, з регіону в регіон, із села в місто і навпаки також робить соціалізовані проблематичною.

Зміна ролей, очікувань і самоожіданій у зв'язку з переходом людини з одного вікового етапу на інший, про що йшла мова вище, також може зробити неефективною сформувалася соціалізовані у дітей, підлітків, юнаків [7, 18].

Таблиця 1.1. Критерії і показники соціалізірованності

Критерії соціалізірованності	Показники соціалізірованності
Ціннісна орієнтація	- Властива система устремлінь особистості і характер цієї спрямованості; - Сформовано уявлення про ідеали, сенс життя і діяльності, які в сукупності лежать в основі активності;
Ціннісна стійкість	- Існує наявність власних поглядів і вміння їх аргументувати;
Ціннісна гнучкість	- Вміння змінювати свої погляди і виробляти нові;
Уміння самостійно вирішувати свої проблеми	- Зможе самостійно вирішувати свої проблеми; - Має уявлення про те, як можна самостійно вирішити свої проблеми;
Наявність стійкого інтересу до чого-небудь і міру його реалізації	- Існує стійкий інтерес до чого-небудь; - Має уявлення про міру його реалізації;
Креативність	- Притаманний творчий підхід до своїх планів, справах, спілкуванню; - Нестандартне вирішення ситуації;
Адекватність самооцінки	- Властива психологічна зрілість; - Адекватне сприйняття себе і своїх можливостей;
Відповідальне ставлення до себе, справі, групі, людям	- Відповідально ставитися до себе; - Відповідально ставитися до справи; - Відповідально ставитися до інших людей; - Якісне виконання завдань; - ЗСЖ як пріоритет; - Допомога іншим людям;
Уміння розуміти іншу людину (дорослого і однолітка)	- Вміння йти на контакт; - Вміння розуміти однолітків; - Вміння розуміти дорослого; - Вміння вести конструктивну розмову;
Вміння співпрацювати в групі	- Вміння йти на контакт; - Сприйняття інших людей як реальних членів групи; - Вміння прислухатися до інших людей; - Вміння погоджуватися з думкою інших людей;
Сформованість ставлення до іншої людини як найвищої цінності	- Прояв доброти уваги, турботи, допомоги, милосердя; - Вміння допомогти іншій людині; - Вміння надавати допомогу вчасно; - Надавати допомогу безоплатно;
Характер відносин з людьми	- Вміння доброзичливо ставитися до людей;

- Вміння вести конструктивну розмову; - Товариськість; - Надання допомоги іншим людям, підтримки й турботи безоплатно;
Наявність життєвих планів і уявлень про способи їх реалізації	- Наявність життєвих планів; - Уявлення про способи реалізації своїх життєвих планів; - Вміння реалізовувати ці плани;
Толерантність	- Властива терпимість до інших людей; - Ставлення до людини не залежно від її статі, раси і соціального стану; - Рівноцінне ставлення до всіх людей;
Уміння йти на компроміс і шукати конценсунс	- Вміння йти на компроміс; - Уміння шукати конценсунс; - Вміння поступатися людям; - Вміння погоджуватися з іншими людьми; - Уміння жертвувати своїми бажаннями заради інших людей;
Знання своїх прав та обов'язків (учня, абітурієнта, пацієнта, клієнта сфери послуг)	- Знання своїх прав; - Знання своїх обов'язків; - Вміння застосовувати знання на практиці; - Має різнобічні знання;
Знання установ, що забезпечують реалізацію і захист прав	- Знання установ, що забезпечують реалізацію прав; - Знання установ, що забезпечують захист прав; - Вміння звернеться в дані установи;
Знання про джерела і вміння шукати в них необхідну інформацію (загальнокультурну, про освіту, про роботу, про товари і послуги)	- Знання джерел інформації; - Уміння знайти в них необхідну об'єктивну інформацію;
Наявність практичних умінь	- Вміння шити; - Вміння моделювати; - Вміння конструювати; - Володіння різними інструментами;
Знання способів заробити на життя, вміння написати заяву, скласти резюме	- Знання способів заробити на життя; - Вміння написати заяву; - Знання про резюме; - Вміння скласти резюме;
Уміння якісно і продуктивно виконувати побутову (домашню) роботу	- Знання про те, як виконувати домашню роботу; - Вміння користуватися різними побутовими приладами; - Вміння виконувати побутову роботу; - Вміння якісно виконувати домашню роботу; - Вміння продуктивно виконувати побутову роботу.

Кожен із запропонованих критеріїв є якісним оскільки розкриває динаміку перетворення особистісних характеристик вихованця, що характеризують соціалізовані на тому чи іншому етапі, а також вказують на ті аспекти в діяльності дитячого будинку по соціалізації, на які слід звернути більш пильну увагу.

Майже кожний видатний педагог-теоретик також пропонував свій погляд на те, що являє собою вихована людина. Оскільки соціальна педагогіка розглядає виховання в контексті соціалізації і вихованість як результат впливу не тільки виховання, але й щодо спрямовується і стихійної соціалізації, остільки вельми цікавою видається думка К.Д. Ушинського. який писав, що вихованість - це «освіта в людині такого характеру, який протистояв би натиску всіх випадковостей життя, 'рятував би людину від їх шкідливого, розтліваючою впливу і давав би йому можливість видобувати звідусіль тільки добрі результати» [26].

Соціалізовані має «мобільний характер», тобто сформувалася соціалізовані може стати неефективною у зв'язку з самими різними обставинами [13].

Відбуваються в суспільстві корінні або дуже істотних змін, що призводять до руйнування або трансформації соціальної та (або) професійної структур, що тягне за собою зміни статусу великих груп населення, перетворюють їх соціалізовані в неефективну для нових умов. Переїзд людину з країни в країну, з регіону в регіон, із села в місто і навпаки також робить соціалізовані проблематичною.

Зміна ролей, очікувань і самоожіданій у зв'язку з переходом людини з одного вікового етапу на інший, про що йшла мова вище, також може зробити неефективною сформувалася соціалізовані у дітей, підлітків, юнаків [23].

З точки зору педагогіки соціалізація не може розглядатися як просте, механічне відображення особистістю безпосередньо випробуваного або одержаного в результаті спостереження соціального досвіду. Засвоєння цього досвіду суб'єктивно, так як одні й ті ж соціальні ситуації по-різному сприймаються, по-різному переживаються різними особистостями. Тому особистістю індивід стає в процесі освоєння соціальних функцій і розвитку самосвідомості, тобто усвідомлення своєї самототожності і неповторності як суб'єкта діяльності та індивідуальності, але саме в якості члена суспільства. Так, Е. Еріксон зазначає, що соціальний вплив не суперечить природі дитини, його життєвим імпульсам, він підкреслює гармонійність психобиологических і соціальних факторів в особистісному розвитку дитини [17].

Людина не грає пасивної ролі у своєму соціальному становленні. Він має певні задатки, у нього формується індивідуальність, він активний в освоєнні свого соціального досвіду. Тому можна говорити про те, що всі люди, засвоюючи начебто одночасно загальний для всіх соціальний досвід, роблять це кожен по-своєму [21].

Сучасна освітня практика в кращому випадку забезпечує учню засвоєння знань і умінь, не приділяючи уваги присвоєння їхньою дитиною. Якщо досвід не визначено, він не може бути використаний в реальних життєвих ситуаціях. У цьому випадку можна говорити про те, що мета освіти - підготовка до самостійного життя - не досягнута. Для того щоб знайти особистісні смисли в загальному соціальному досвіді, дитина-сирота потребує допомоги. Така допомога не може надаватися без участі психолога [24].

Критеріями соціалізації, готовності до самостійного життя можна виділити наступні:

1. Завершеність шкільного чи професійної освіти: психолого-педагогічна підтримка старшокласників, що вступають у самостійне життя після закінчення школи-інтернату, полегшить їм соціальну адаптацію, допоможе бути прийнятими в соціумі.

Виділимо основні напрями психолого-педагогічного та соціального супроводу випускників: підготовка до підсумкової атестації (корекція емоційного стану, вдосконалення навичок самопрезентації, впевненого поведінки); індивідуальне консультування (допомога у вирішенні особистісних проблем, допомога у вирішенні проблем взаємовідносин, корекція вибору професійного самовизначення); комунікативні тренінги (навчання методам саморегуляції у стресових ситуаціях, навчання технікам спілкування, навчання технікам релаксації, підвищення самооцінки); профілактика асоціальних форм поведінки (спільне проведення класних годин, допомога у вирішенні конфліктних ситуацій, просвітницька діяльність); профорієнтація підлітків з проблемами здоров'я (особистісне самопізнання, вдосконалення комунікативних навичок, актуалізація особистісного самовизначення, допомога у виборі освітньої установи та професії). Реалізація цих умов у дитячому будинку, школі-інтернаті можлива тільки при дотриманні важливого педагогічного принципу виховання: розумні до людини і якомога більше поваги до нього.

1. Підстава власної сім'ї.

Статистичних даних з цього напрямку немає.

2. Реальні життєві цілі.

Навчання в даному напрямку не ведеться.

3. Соціальна зрілість.

4. Соціальна адаптованість (знання, вміння й установки, необхідні для реалізації себе в різних сферах діяльності, необхідної на даному віковому етапі рівень освіти).

5. Соціальну автономність (вміння творчо підходити до життя - креативність, тобто поведінкова автономія).

6. Соціальна активність (міра узгодженості самооцінки і домагань людини з його можливостями і реаліями соціального середовища, міра прилучення на зовнішнє «треба», тобто прилучення до належного).

Одна з найважливіших завдань психологічної підтримки та супроводу соціального розвитку вихованця установи для дітей-сиріт полягає в тому, щоб забезпечити як усвідомлення дитиною своєї потреби в дорослішанні, так і розуміння ним своїх можливостей зайняти певне місце в соціумі. Вирішення цієї задачі неможливе без вибору тих внутрішніх психічних коштів, які допоможуть дитині досягти бажання результату свого життєбудови. Етапи дорослішання як процесу соціального самовизначення проявляються у формуванні життєвих планів, що мають відповідні віком та індивідуальних характеристик дитини особливості. Л.С. Виготський говорив, що дитина розвивається з перспективи майбутнього, з того образу «бажаного себе дорослого», який задається в чому груповими, в основному батьківськими, очікуваннями. Дитина, що залишився без піклування батьків, позбавлений їх допомоги у побудові образу майбутнього, його уявлення про що очікує його дорослого життя вкрай розпливчасті. Внаслідок цього вкрай актуальна постановка завдання психологічної підтримки дитини у побудові адекватної його потенціалу життєвої перспективи. У ході дорослішання життєва перспектива конкретизується у понятті життєвого плану. Цей план в точному сенсі цього слова виникає лише тоді, коли предметом роздумів стає не тільки кінцевий результат, а й способи його досягнення, шлях, яким людина має намір дотримуватися, і ті об'єктивні і суб'єктивні ресурси, які йому знадобляться [16].

Можливість досягнення бажаного результату визначається не тільки ясним розумінням ходу і умов реалізації життєвого плану, а й психологічною готовністю підлітка до тієї або іншої дії. Характерні для особистості способи вирішення соціальних проблем, як і та система цінностей, з якою вони співвідносяться, формуються, перш за все, в ході практичної діяльності дитини та її спілкування з оточуючими людьми.

Поведінка людей будь-якого віку в нових для них проблемних ситуаціях залежить від наявності досвіду розв'язання аналогічних ситуацій. Будь-яка нова проблема зіставляється з минулим досвідом, і чим більш особистим був цей досвід, тим сильніше його майбутній вплив. Ситуація, в якій індивід сам брав участь, психологічно більш значима, ніж та, про яку він тільки чув або читав. Реальна поведінка людей часто різко відрізняється від того, яким воно представляється їм самим в уявних ситуаціях. Таким чином, ще одним завданням психолога є надання дитині-сироті досвіду проживання особистісно значущих для нього ситуацій у спеціально спроектованих умовах (рольові та ділові ігри, тренінги) [5].

Найважливішою вимогою до вирішення даного завдання є організація рефлексії з результатами отриманого досвіду і допомогу у привласненні його (виявленні особистісних смислів).

Способи соціалізації на різних вікових етапах представлені по-різному, і для підтримки процесу соціального розвитку вихованця психологу необхідно враховувати як загальні вікові особливості засвоєння соціального досвіду, так і специфічні характеристики, властиві розвитку з наслідками депривації. Дослідження показують, що підлітки-вихованці та випускники сирітських установ відчувають труднощі в усвідомлення себе і свого місця в світі, проявляють невпевненість у розумінні власного Я.

Ці труднощі можуть призводити до різних наслідків: відходу від психологічної інтимності, уникнення тісних міжособистісних відносин; розмивання відчуття часу, нездатність будувати життєві плани, страху перед дорослішанням і змінами; розмивання продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізувати свої внутрішні ресурси і зосередитися на якійсь головній діяльності; формування «негативної ідентичності», відмови від самовизначення і вибору негативних зразків для наслідування (Е. Еріксон) [10].

Найбільш слабким аспектом в загальній характеристиці соціально-особистісного розвитку випускників сирітських установ є їх недостатня особистісна готовність до процесів взаємодії з людьми. Результати дослідження ступеня готовності вихованців-сиріт - учнів старших класів інтернату до самостійного життя показали, що її низький рівень викликаний несформованість необхідних цінностей орієнтацій, особистісних якостей, знань і навичок, обумовленої не тільки порушеннями психофізичного та інтелектуального розвитку, а й відсутністю або недостатністю відповідної роботи психолога освітньої установи. В якості основних напрямків роботи психолога з корекції порушень особистісного становлення дітей-сиріт можна виділити наступні: розвиток самооцінки; розвиток образу «Я» і образу навколишнього світу; розвиток установки і ставлення до себе як повноцінній людині; створення простору (як міжособистісного, так і професійного ) для реалізації такої установки і відносини. Очевидно, що діяльність психолога буде ефективна в тому випадку, коли вона здійснюється у взаємодії з усіма службами та напрямками роботи освітньої установи [17].

Підготовка до самостійного життя вихованців сирітського установи забезпечується, якщо:

• програма психолого-педагогічної підтримки процесу соціального розвитку розроблена з урахуванням особливостей дітей, які розвивалися в умовах дитячої депривації;

• зміст програми орієнтовано на підготовку молодих людей даної категорії до самостійного вирішення основних життєво важливих проблем після випуску;

• умови установи дозволяють реалізувати цю програму. Подолання неготовність до самостійного життя вихованців сирітських установ вимагає психолого-педагогічної роботи в наступних напрямках:

1. становлення життєвої перспективи

2. формування позитивного ставлення до праці

3. забезпечення продуктивності соціальних контактів

Оцінка соціальної зрілості особистості вихованця сирітського закладу повинна грунтуватися на таких особистісних властивостях, як емоційна стійкість, товариськість, високий рівень самоконтролю при спілкуванні в колективі, спокій, довірливість. Вирішальне умова, що дозволяє говорити про можливість успішного життєустрою випускника школи-інтернату, - почуття задоволеності своїм становищем, своєю роботою, взаєминами з дорослими і однолітками. В основі критеріїв оцінки готовності випускників до самостійного життя лежать:

1. адекватне професійне самовизначення

2. готовність і вміння встановлювати продуктивні соціальні контакти для отримання допомоги

3. відповідність моральним нормам і вимогам суспільства

4. використання особистого досвіду в умовах, що змінюються.

У самостійного життя випускникам доведеться вступати в суспільні відносини, що вимагає розвитку соціальних умінь і навичок особистості - відповідальності, вміння робити вибір і працювати у співпраці. Необхідно урізноманітнити обстановку і форми соціального життя. Оскільки мова йде про дитину-сироту, які виховуються у школі-інтернаті, то саме тут повинна бути створена розвиваюче середовище, максимально сприяє розширенню і поглибленню її соціалізації в трьох основних сферах: діяльності, спілкуванні, самопізнанні. Цьому багато в чому буде сприяти активну участь дітей-сиріт в роботі шкільної дитячої організації за однієї дуже важливої ​​умови - спільної діяльності дітей і дорослих, тобто співпрацю. Необхідно надавати дітям можливість пропонувати свої варіанти майбутньої діяльності, облаштування життя і побуту, оформлення навчальних приміщень і шкільного двору, і прийти їм на допомогу, не залишаючи їх самих у важку хвилину [16].

Таким чином, для соціалізації дітей-сиріт, формування соціальної компетенції випускника, адекватної оцінки себе та інших у соціумі педагогам і фахівцям інтернатного закладу слід звернути увагу на розвиток таких якостей особистості, які забезпечують успішність саме в сучасному житті: комунікативну культуру, вміння дотримуватися поведінковим моделям , адекватним ситуації; вміння зробити усвідомлений і відповідальний вибір; вміння працювати в групі, колективі; універсальні навички діяльності, мотивованій на досягнення успіху (вміння оцінити свої здібності, об'єктивну труднощі завдання, вміння ставити адекватні своїм можливостям мети, об'єктивно оцінити причину своїх невдач); здатність до творчої діяльності, до продукування нових ідей (вміння вирішувати проблемні ситуації при дефіциті наявних засобів, способів і знань, що виявляється в здатності до виявлення і постановки проблем; здібності до генерування великого числа ідей; в гнучкості та оригінальності здатності діяти нестандартно, здатності удосконалити об'єкт , додаючи деталі та ін.) Саме ці аспекти слід посилювати в освітньому процесі, як у навчальних заняттях, так і в позаурочний час, у позакласній та позашкільній діяльності [13].