10.6. Обводнення та економія води у сільському господарстві

Обводнення охоплює заходи зі штучного створення джерел води в районах, де або немає таких джерел, або вони важкодоступні, або не задовольняють за якістю і кількістю потреби у воді. Головним чином воно здійснюється в зонах недостатнього і нестійкого зволоження для задоволення місцевих потреб у воді (питне і господарсько-побутове водопостачання, вибіркове зрошення невеликих ділянок, забезпечення водою пасовищ).

Обводнення може здійснюватись на базі місцевих водних ресурсів або за рахунок вод із суміжних територій. Для використання місцевих водних ресурсів влаштовують шахтні колодязі, ставки, каптажні камери тощо. При глибокому заляганні підземних вод (понад 30...40 м), особливо за наявності артезіанських, бурять свердловини. Штучно створені водойми можуть використовуватись комплексно – для розведення риби, вирощування водоплавних птахів, у протипожежних цілях тощо. Вода для обводнення може транспортуватися каналами або трубопроводами.

Економне використання води досягатиметься в результаті проведення низки заходів: реконструкції застарілих зрошувальних систем, проведення заходів для зменшення втрат води на фільтрацію у магістральних і розподільчих каналах та на випаровування; автоматизації управління зрошувальними системами; переходу на зрошення дощуванням і підґрунтовим зволоженням; забезпеченням усіх зрошувальних систем дренажем; повторним використанням для зрошення скидних вод тощо.

У зрошувальному землеробстві при сучасній технології використання води втрати її відбуваються на всіх етапах подачі – починаючи із забору з водного об'єкта, при подачі на зрошуване поле та в процесі зрошення. Зокрема, в міжгосподарській мережі каналів і водопроводів втрачається до 5 % води, яка подається на зрошення. Значно менше її втрачається у внутрігосподарській мережі (4...6 %).

Економія води при сільськогосподарському водопостачанні може досягатись за рахунок:

• подальшого розширення централізованого водопостачання, за якого зменшуються необоротні втрати;

• зменшення втрат води із трубопроводів, при переповненнях водонапірних башт і водопійних корит;

• організації раціонального режиму напування худоби;

• застосування менш водоємких технологій на тваринницьких комплексах (наприклад, при прибиранні гною);

• обладнання фонтануючих свердловин на водопійних пунктах краново-регулюючими пристроями тощо.

10.7. Регулювання місцевого стоку

Місцевий стік – це атмосферні води, які стікають по поверхні землі в понижені ділянки місцевості.

Регулювання місцевого стоку має велике значення для розвитку галузей господарства окремих районів. Наприклад, у міжріччі Волги і Уралу, тобто протягом 400-500 км, місцевий стік є єдиним джерелом води, зокрема для зрошення. До місцевого стоку відносять і малі водотоки з площею водозбору не більше 10 км².

Регулювання місцевого стоку здійснюють за допомогою будівництва невеликих ставків, протиерозійних валів-канав і систем лиманного зрошення.

Ставки проектують у найбільш низинних місцях. Вони складаються з комплексу споруд, головними з яких є: гребля, водоскидні споруди, донний водовипуск, водозабір для зрошення, а також, за необхідності, водозабір для сільськогосподарського водопостачання, насосна станція. Створені ставки можуть використовуватися для риборозведення та відпочинку.

Регулювання місцевого стоку для цілей зрошення за допомогою лиманів називають лиманним зрошенням. Його здійснюють, як правило, затриманням талих вод на пологих схилах, вододільних рівнинах і пониззях та в заплавах річок.

Регулювання стоку лиманами має низку переваг, зокрема, це відносно простий і дешевий спосіб їх будівництва (1 га лиманного зрошення коштує в 35-40 разів дешевше, ніж 1 га постійного традиційного зрошення і в 60-65 разів дешевше, ніж будівництво рисових систем).

Ставки (лимани) поділяються на:

1) за способом створення:

а) природні – це природні низини, які затоплюються талими водами на глибину до 3 м без втручання людини;

б) штучні – створюються системою земляних огороджувальних валів;

2) за глибиною наповнення:

а) мілководні – з глибиною 0,25-0,40 м;

б) глибоководні – з глибиною 0,4-2,0 м;

3) за джерелами живлення:

а) безпосереднього наповнення (розташовані на схилах, вододілах);

б) наповнення із ставків;

в) наповнення з річок;

г) наповнення з каналів;

4) за місцем розташування:

а) на схилах;

б) в заплавах;

в) на вододілах;

-,**■ о$

г) в пониззях;

д) в пониззях і балках.

Регулювання місцевого стоку є одним із способів задоволення місцевих потреб у воді і зменшенні навантаження на водні ресурси.