7.5. Вплив енергетики на стан довкілля

Стічні води теплових електростанцій належать до умовно чистих. При скиданні у водойму або виході із охолоджувача для повторного використання температура води має перевищувати температуру води водойми не більше ніж на 3...5 °С. Проте навіть незначний підігрів води порівняно з природною температурою водного джерела сприяє виникненню низки біологічних і хімічних змін її якості: прискорюється обмін речовин організмів, які містяться у водоймі, збільшується споживання ними їжі та кисню з води, гальмуються процеси самоочищення води, збільшується ріст синьо-зелених водоростей тощо. Дуже забруднені стічні води надходять у відстійники-випарники.

Особливістю розміщення теплових електростанцій є й те, що вони концентруються в районах з великим електронавантаженням, тобто в крупних промислових районах і вузлах, що значно посилює напруженість водогосподарських балансів. Зростаюча територіальна концентрація виробництва електроенергії призводить до значного збільшення потреб у воді. Тому проблема розміщення великих теплових електростанцій все тісніше пов'язується зі станом водозабезпеченості відповідного району.

У процесі проходження крізь охолоджуючі установки станцій вода нагрівається. Температура її порівняно з початковою підвищується влітку на 7...8 °С, а взимку – на 12...14 °С. Для попередження теплового забруднення водотоків і водойм стічна вода охолоджується в спеціальних водосховищах-охолоджувачах, бризкальних басейнах або градирнях.

При скиданні використаної води з теплових і особливо атомних електростанцій у водні об'єкти значно підвищується температура води в них, що зумовлює теплове забруднення. Особливо це характерне для прямоточної системи водопостачання.

Як підсумок, зведемо разом негативні фактори впливу електростанцій різного типу на довкілля.

ТЕС і ТЕЦ: пил, СО₂, SO₂, NO₂ у атмосферу; кислотні дощі, парниковий ефект.

АЕС: Теплове забруднення (у першу чергу поверхневих вод); радіоактивне забруднення при аваріях.

ГЕС: негативний вплив водосховищ на довкілля, вплив гребель на гідробіонти.

8. Водний транспорт та лісосплав

8.1. Водні шляхи, їх класифікація

Розвиток річкового транспорту тісно пов'язаний з водними шляхами. Загальна протяжність судноплавних шляхів України складає близько 4500 км. Найпридатнішими для судноплавства є водні шляхи з гарантованими глибинами суднового ходу. Таких водних шляхів експлуатується понад 3500 км. На основній водній магістралі – Дніпрі – гарантовані глибини (3,65 м) підтримуються від Києва до Херсона. Більше половини всіх судноплавних шляхів складають штучні шляхи – водосховища і канали. По каналах здійснюються підходи до портів, пристаней, навантажувальних пунктів, а також сховищ для відстою суден при виникненні високих хвиль. Відомості про судноплавні шляхи на річках України наведено в табл. 8.1.

Таблиця 8.1

Судноплавні шляхи на річках України

Річка	Межі шляху	Загальна протяжність шляху, км	Гарантована глибина, м
Магістральні річки
Дніпро	Кордон Білорусі – Херсон	997	3,65
Прип'ять	Кордон Білорусі – гирло	63	1,60...2,65
Десна	Чернігів – гирло	194	1,40
Південний Буг	Вознесенськ – Миколаїв	98	2,00
Середні річки
Десна	Біла Берізка –Чернігів	377	0,60...1,00

Водний транспорт тісно пов'язаний з комплексним використанням водних ресурсів, оскільки його використовують для перевезення на значні відстані великотоннажних вантажів – нафти, вугілля, лісу, зерна, будівельних матеріалів тощо.

Внутрішні водні шляхи поділяють на природні та штучні. Природні водні шляхи – ріки та озера, штучні – канали, водосховища і ріки, режим яких істотно змінився після будівництва гідротехнічних споруд. Перевезення вантажів водним транспортом у 2,5-3 рази дешевше, ніж залізничним, і в 10-15 разів – ніж автомобільним. Гарантовані глибини для безперебійної роботи водного транспорту в нижньому б'єфі річок на меженний період створюються навігаційними попусками.

Для плавання річкових суден проводяться роботи щодо забезпечення потрібних глибин, будівництва річкових портів та причалів, шлюзів та суднопідйомників. На річках з гідровузлами вода витрачається не лише на підтримання відповідних судноплавних глибин, а й на шлюзування суден. Використання суден на підводних крилах та на повітряній подушці дають змогу долати мілководдя та забезпечують збільшення швидкості руху. Сучасні судна такого типу успішно використовують для пасажирського перевезення, втому числі й малими ріками. Збільшення мінімальних глибин можливе за рахунок поглиблення дна або видалення порогів на окремих ділянках русла ріки.

Таблиця 8.2

Характеристики водних шляхів

Глибина судкового ходу, м	Категорія водного шляху
	І (надмагістралі)	II (магістралі)	III (місцевого значення)	IV (на малих річках)
Мінімальна гарантована	>2,0	1.0...2,0	0,60...1,4	0,45...0,80
Використовувана флотом у середньому за навігацію	>3,0	1,65...3,0	1,0...1,65	1,0

Інтереси водного транспорту враховуються при вирішенні проблем комплексного використання водних ресурсів великих і деяких середніх і малих річок, а інколи гідротехнічне будівництво було зумовлене якраз його потребами (наприклад, будівництво Дніпрогесу).

Для підтримання необхідних судноплавних умов здійснюються заходи з організації судноплавного облаштування водних шляхів (встановлення знаків і сигналізації для забезпечення безаварійного судноплавства) і регулюванню габаритів водних шляхів (розчистка і поглиблення русел, спрямлення звивистих ділянок тощо).

Водний транспорт висуває значні вимоги до режиму річкового стоку. Його інтереси мають узгоджуватися із потребами інших водокористувачів.

За тривалістю навігації водні шляхи бувають цілорічної і періодичної дії; за наявністю споруд їх поділяють на вільні і шлюзовані, за способом перевезення – на судноплавні і сплавні.