3.7. Фонові води

При вирішенні практичних задач охорони водних об’єктів умовно приймають фоновими ділянки річок (або озер), розташовані поза безпосереднім впливом джерел забруднення. Цим вимогам відповідають верхів’я річок або їх притоки.

Хімічний склад вод місцевого стоку (стоку однакових за походженням вод, які формуються в межах певної місцевості в приблизно однакових умовах схилів і ґрунтів) залежить від категорії води та характеру живлення річок і водойм в річному циклі. В озерах одним із основних факторів, який визначає якість, є характер водного живлення. Польові дослідження дозволяють побудувати ізолінії якості річкових вод, які відповідають певному генетичному класу і інтенсивності водообміну. Генетичний підхід дозволяє визначати якість води водойм. Для річок генетичний принцип не підходить, бо при цьому не враховується коливання стоку в річному і багаторічному періоді, а також нерівномірність одночасних стокових характеристик по території. Визначення гідрохімічних показників фонових ділянок річок з урахуванням характеристик стоку дозволяє визначати показники води.

Фонові показники БСК для річок і водойм зі значним живленням болотних вод часто перевищують значення ГДК, що вказує на необхідність коректування ГДК з врахуванням місцевих умов. Похибка при оцінці фонових значень БСК досягає ±0,2 мг/л (при не менше ніж дворазовій повторюваності) і більше. В морській воді фонові БСК можуть бути прийняті 2 мг/л.

При визначенні допустимого навантаження водойм забрудненнями суттєве значення відіграє кисневий режим. Вміст розчинного в воді кисню не падає в фонових ділянках річок нижче 6...8 мг/л, а взимку – нижче 8...10 мг/л, тобто дефіцит кисню складає 20...40%. Збіднені киснем води спостерігаються в зонах ґрунтового живлення і під суцільним льодяним покровом (в озерах необхідна додаткова аерація).

Токсичних та інших шкідливих речовин і мікробів в воді фонових ділянок річок, озер та морів, як правило, не міститься. Виключенням є фенольні з’єднання рослинного походження (продукти розпаду деревини та ін.), котрі в малих концентраціях виявлені навіть у верхів’ях.

Розділ ІІ

Водне господарство як сфера діяльності

4. Водне господарство. Водогосподарські комплекси (вгк)

4.1. Поняття про водне господарство, його функції і завдання

У минулому, коли проблеми водозабезпечення не були такими актуальними, використання води могло здійснюватись окремими галузями незалежно одна від одної. Інтегратором різних видів господарського використання водних ресурсів стали називати один із підрозділів народного господарства – водне господарство. При цьому трактується дане поняття теж по-різному.

Дехто вважає, що водне господарство – це сукупність заходів, спрямованих на вивчення, облік, охорону та використання водних ресурсів для потреб країни, а також на боротьбу зі шкодою, яка заподіюється народному господарству руйнівною дією води; інші розглядають водне господарство як галузь народного господарства, що займається вивченням, обліком, плануванням комплексного використання водних ресурсів, охороною поверхневих і підземних вод від забруднення та виснаження, транспортуванням їх до місця використання. Деякі дослідники водне господарство визначають як динамічну і складну за структурою галузь суспільних відносин і матеріальних улаштувань з освоєння, трансформації (регулювання) і споживання водних ресурсів або як галузь науки і техніки, яка охоплює облік, вивчення, використання й охорону водних ресурсів, а також боротьбу зі шкідливою дією вод.

За сучасних умов використання водних ресурсів уже не може здійснюватись окремими галузями незалежно одна від однієї без урахування кількості та якості води, її охорони та відтворення. Тобто використання водних ресурсів має бути скореговане в інтересах всього народногосподарського комплексу. Така роль і відводиться водогосподарському комплексу, хоча наведені вище визначення водного господарства наближаються до поняття ВГК, але все ж не відображають його суті.

Поняття «водогосподарський комплекс» ширше, ніж поняття «водне господарство», яке є лише ланкою ВГК. Під водним господарством слід розуміти сукупність галузей народного господарства (водокористувачів), які використовують водні ресурси. Отже, водне господарство інтегрує різні види використання водних ресурсів; до нього належить і боротьба зі шкідливою дією вод. Деякі автори вважають водне господарство своєрідною галуззю народного господарства, яка ще не одержала офіційного визнання.

Основними споживачами води є промисловість, сільське і комунальне господарство. У сільському господарстві її використовують для поливання рослин, напування та приготування корму для свійських тварин, у комунальному господарстві – для миття і приготування їжі, задоволення санітарно-гігієнічних потреб, як теплоносій для обігрівання побутових і господарських приміщень тощо. Розвиток промисловості й сільського господарства, прискорені темпи житлово-комунального будівництва у нашій країні зумовили підвищене споживання водних ресурсів та сприяли посиленню уваги до галузі водного господарства. Головне завдання цієї галузі – планомірне забезпечення населення і галузей економіки водою відповідної якості та необхідної кількості. Основні підгалузі водогосподарського комплексу – це водопостачання населених пунктів, промисловості, сільськогосподарського виробництва, в тому числі зрошення земель та обводнення посушливих районів, гідроенергетика, рибне господарство, водний транспорт і рекреація.

Обсяг споживання води в промисловості оцінюють водоємністю виробництва – кількістю води, потрібної для виробництва 1 т готової продукції. Водоємність виробництва різних видів продукції коливається в дуже широких межах, м³/т: сталі, чавуну – 15-20, сульфатної кислоти – 25-80, синтетичного волокна – 500, міді – 500, пластмас – 500-1000, синтетичного каучуку – 2000-3000. Для роботи ТЕС потужністю 3 МВт потрібно близько 300 км³ води на рік. Середній хімічний комбінат щодоби витрачає 1-2 млн м³ води.

Споживання води населенням характеризують питомим водоспоживанням – добовим об'ємом води в літрах, необхідним для задоволення всіх потреб одного мешканця міста чи села. Питоме водопостачання в містах більше, ніж у селах, і значною мірою залежить від ступеня благоустрою (наявності водопроводу, каналізації, центрального водяного опалення тощо). Так, питоме водоспоживання для деяких міст становить, л/добу: Нью-Йорк – 600, Париж – 500, Москва – 400, Київ – 300, Лондон – 263. У великих містах із населенням понад 3 млн чоловік добові витрати води досягають 2 млн м³, а річні – близько 1 км³.