Долгое время: год и календарь

Как монастырский колокол определял дневные часы, так церковный календарь - праздничные дни в течение года. Годовой круг - это круг литургического календаря с его главными постами (Рождественский и Великий) и главными праздниками (Рождество, Пасха, Вознесение, Пятидесятница и День Всех Святых). Обычай праздновать Успение Богородицы (15 августа) окончательно установился лишь в середине XIII века. Дату Рождества (25 декабря) только в 325 году установил собор в Никее, а праздник Всех Святых был перенесен на 1 ноября лишь в VII веке. Даты остальных великих праздников подвижны, поэтому главная задача тех, кто занимался церковным календарем, заключалась в определении времени празднования Пасхи, которое в VI веке было закреплено "за воскресеньем после первого полнолуния после 21 марта". Правда, этот обычай оставался неустойчивым вплоть до конца VIII века. Дату этого праздника точно так же вычисляют и сегодня. Как в Средние века, так и сейчас, Пасха празднуется самое раннее 22 марта и самое позднее - 25 апреля; Вознесение - через 40 дней после Пасхи; Пятидесятница - через 50.  Если началом литургического года считался сочельник, то со светским годом дело обстояло иначе. В разных странах он начинался в разное время. В Англии - 25 декабря, но затем епископальные и королевские канцелярии постепенно перенесли его на 25 марта, день Благовещения: этот стиль летосчисления будет главенствовать с конца XII века вплоть до 1751 года.  В документах и хрониках не было принято вести счет лет от Рождества Христова. Обычно предпочитали формулировки вроде "в такой-то год правления нашего короля (нашего графа)", "наш граф, правящий уже столько лет". Кроме того, хотя месяцы назывались точно так же, как и сейчас, существовало несколько способов обозначения даты. Например, 28 сентября называли то "28-й день сентября", то "3-й день, заканчивающий сентябрь" (то есть 3-й день перед концом сентября), то "4-й день октябрьских календ", то, чаще всего, "канун праздника святого Михаила".  Таким образом, для подавляющего большинства людей литургические праздники и дни святых служили единственными ориентирами в году. Впрочем, не обходилось и без некоторой путаницы. В двух соседних диоцезах могли чествовать одного и того же святого в совершенно разные дни. И наоборот, праздники некоторых повсеместно почитаемых святых могли повторяться несколько раз в году. Праздником мог стать день их рождения, обращения, мученичества, открытия или перенесения мощей. Святой Мартин, например, чествовался по меньшей мере три раза: 4 июля (летний праздник святого Мартина) - день его рукоположения; 11 ноября (зимний праздник святого) - день его погребения; 13 декабря - день перенесения его мощей из Осера в Тур. Существовали и другие обычаи, еще больше свидетельствующие о влиянии религиозной жизни на светский календарь: в определенные периоды года день недели назывался по евангельскому сюжету, читаемому в церкви. Так, четверг второй недели Великого поста - "Неразумный богач", пятница - "Виноградари", суббота - "Неверная жена".  Впрочем, эти проблемы церковного календаря заботили лишь духовенство. Сеньоры и рыцари, крепостные и свободные крестьяне, жители деревень и небольших городов не разбирались в них. Их скорее заботили дни судебных заседаний и феодальных собраний, дни торжественного посвящения в рыцари и рыцарских церемоний (Пасха, Пятидесятница), или дни выплаты оброков (Сретение, День Всех Святых) и открытия ярмарок и рынков. Безусловно, обращали внимание на смену рабочих и воскресных дней, череду будней и праздников. В те времена, впрочем, как и сегодня, люди ярче всего воспринимали смену времен года и обновление природы весной: это одинаково радовало всех. 

5. Розвиток міської культури в Західній Європі: архітектура та живопис у середньовічній Англії.

Мистецтво та архітектура. Найвиразнішим проявом розвитку мистецтв доби англійського Середньовіччя є пам'ятки архітектури, оскільки вони поєднували в собі (в прикрасах та оздобленні) також твори інших жанрів – живопису, скульптури. З ХІ – ХІІ ст. до наших часів дійшли три типи архітектурних споруд – собори, монастирі та замки Це обумовлено тим, що саме будівлі релігійного та військово-адміністративного призначення створювалися із каменю, на відміну від більшості інших, дерев’яних.

Після Нормандського завоювання в Англії, як і скрізь у Західній Європі поширився романський стиль в архітектурі. Крім суто архітектурних особливостей романіка відбивала певне світобачення та світовідчуття людей тої доби. Романські храми-фортеці – прості і суворі у зовнішньому оздобленні, із міцними стінами та баштами, їх внутрішній простір – тісний із незначним освітленням, розписаний картинами з життя Христа, Богоматері, зображеннями святих Портал (головний вхід) соборів прикрашався скульптурами та барельєфами, апокаліптичними картинами Страшного суду Найвідомішими спорудами цього типу є собори в Йорку (з 1070 р.) та Даргемі (з 1093 р.) Вони відзначаються більшими розмірами та сміливістю проекту, ніж аналогічні будівлі на континенті.

Із Нормандським завоюванням в Англії також поширилося будівництво мурованих замків королів та баронів. Вони пройшли еволюцію від донжона (багатоповерхової башти) до цілого комплексу оборонних укріплень, які розташовувались у стратегічно важливих місцевостях на височинах. Внаслідок тривалої боротьби королів з баронами у Центральній та Східній Англії замків збереглося дуже мало (Тауер, Віндзор, Дувр), більшість збереглася в Уельсі (Карнарвон, Гарлех та ін.) та на півночі. Вражаючою інженерно-архітектурною спорудою був Лондонський міст через Темзу (994 р.) – на якому стояли будинки та магазини, і під яким пропливали кораблі.

3 кінця XII – XIII ст. в Англії поширюється готичний архітектурний стиль. Його ознакою стало стрільчасте склепіння, яке конструктивно було більш досконале, ніж романське арочне. Це дозволило зменшити навантаження на стіни, споруди стали більш легкими та високими. Внутрішній простір храмів збільшився, став вище, був краще освітлений завдяки великим вітражам. Дах храмових башт став гострим (шпиль), стіни зміцнювали стрільчасті зовнішні контрфорси. Портали, як і раніше, прикрашалися скульптурами та барельєфами. Найвідомішими спорудами готичного стилю є собори у Лічфілді (з 1170 р.), Пітерборо, Кентербері, Екзетері, церкви та школи Оксфорду, які вже мають ознаки “прикрашеної готики” – більш пишного оздоблення.

Зразком образотворчого мистецтва є книжкові мініатюри, зокрема у “Псалтирі королеви Марії” (XIV ст.), який містить більше 600 малюнків на різні релігійні, біблійні теми, що демонструють високий рівень майстерності художників.