1. Історія становлення української мови як мови національної, державної. Функції та роль мови в суспільному житті.

Починається від праслов’ян. мовної єдності (до 6 ст. н. е.). Вже в доістор. період слов’яни ділилися на венедів (зх. слов’яни), антів (сх. слов’яни) і склавенів (пд. слов’яни). У формуванні східнослов’ян. племен брали участь анти і склавени. Нащадками антів є руси, або русичі — наддніпрянське слов’ян, плем’я, яке зіграло велику роль в об’єднанні ін. східнослов’ян. племен в одну державу — Русь. Ці східнослов’ян. племена — поляни, древляни, дуліби, волиняни (бужани), угличі (уличі), тиверці, білі хорвати, сіверяни, дреговичі, кривичі, словени, в’ятичі, радимичі — мали спільну в своїй основі мову, яка, однак, розпадалася на племінні діалекти. Сукупність цих говірок утворювала східнослов’ян. мовний масив, або давньоруську мову. Зважаючи на пост. контакти між східнослов’ян. племенами, можна припускати можливість змішування їхніх говірок. Проте були, принаймні, три фонет. риси, які чітко відділяли північносхіднослов’ян. племена від південносхіднослов’янських. Останніми роками  в Україні з'являються публікації, автори яких коренів української мови дошукують в індоєвропейській прамові. Дослідниками доведено, що найдавніший шар "Рігведи" (близько 4500-2500 р.р. до н. е.) –книги давньоіндійських священних гімнів, пов'язаний з територією на північ від Чорного моря.

На початку 18 ст. указом російського царя Петра І у Східній Україні було заборонено друкувати українською мо­вою релігійну літературу. Це позначилося на книгови­давничій справі в цілому. Староукраїнська літературна мова силоміць витіснялася російською. Українська мова функці­онувала фактично лише на західноукраїнських землях, які перебували в складі Австро-Угорщини.

З кінця 18 ст. зароджується нова українська літературна мова на народній основі. Основоположником її став Іван Котляревський.Тарас Шевченкосвоєю творчістю під­ніс українську літературну мову до рівня загальнонародної. Традиції Шевченка в розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчостіПантелеймон Куліш,І. Я. Франко,Леся Українка,Панас Мирний,М. М. Коцюбинськийта інші письменники. У 60—80-х рр. 19 ст. розвиток української літературної мови галь­мувався царськими заборонами (Валуєвський циркуляр1863,Емський акт1876).

З початку 20 століття українська літературна мова була представлена не тільки у художній, а й унауковійтапубліцистичнійлітературі. Особ­ливо бурхливо вона розвивається післявіднов­лення української державності(1917) і практично до кінця 1-ї третини 20 ст. Вона входить у всі сфери суспільного буття, ставши знаряддям освіти, науки й культури. З її допомогою виросла нова українська інтелігенція. І хоч у роки більшовицьких репресій робилося усе, щоб загальмувати процес роз­витку української мови, однак знищити мову, укорінену в системі освіти й культури, засобах масової ін­формації, було вже неможливо. Новий наступ на неї здійснено в часизастою: вона почала зникати з навчальних закладів, науки, інших сфер суспільного життя.

1989року завдяки зусиллям патріотичної української громадськостіBP республікиприйняла Закон УPCP «Про мови в Українській PCP», який на­дав У. м. статус державної. Цей статус закріпле­но вКонституції України1996.

Мо́ва виконує цілу низку фу́нкцій, життєво важливих як для всього суспільства, так і для самої мови.

Оскільки мова — явище системне, усі її функції виступають не ізольовано, а проявляються в тісній взаємодії. Відмінність чи неповнота використання якоїсь із них згубно впливає на мову в цілому, а це, у свою чергу, відбивається на долі народу.

Комунікативна функція

Комунікативна функціямовиполягає в тому, що вона — найважливіший засібспілкуваннялюдейі забезпеченняінформаційнихпроцесів у сучасномусуспільстві(унауковій,технічній,політичній, діловій,освітнійта інших галузяхжиттялюдства). У цій ролі мова має універсальнийхарактер: нею можна передавати все те, що виражається, наприклад,мімікою,жестамичисимволами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою за ступенем виразності.

Ідентифікаційна функція

Ідентифікаційнафункція виявляється вчасовомуй упросторовомувимірах. Ми, сучасніукраїнці, відчуваємо свою спільність і з пращурами, і з нащадками, і з тими, хто перебуває поряд, і з тими, хто в інших краях. Кожналюдинамає своєрідний індивідуальниймовний«портрет», мовний«паспорт», у якому відображено всі їїнаціонально-естетичні,соціальні,культурні,духовні, вікові та інші параметри. Лише для тих хто знає мову, вона є засобомспілкування,ідентифікації, ототожнення в межах певноїспільноти. Для тих, хто її не знає зовсім або знає погано, вона може бути причиною роз'єднання, відокремлення,конфліктіві навіть ворожнечі.

Експресивна функція

Експресивнафункціямовиполягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішньогосвітулюдини.

Кожний Індивідмає унікальний неповторний світ, сфокусований у йогосвідомості, у надрахінтелекту, у гаміемоцій,почуттів,мрій,волі. І цей прихований світ може розкрити для інших лише мова: чим досконаліше володієш мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше постаєш перед людьми якособистість. Те ж саме можна сказати і пронацію,народ: «Говори — і я тебе побачу», — запевняли мудреціантичності.

Гносеологічна функція

Гносеологічнафункціямовивиражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнаннянавколишнього світу. На відміну від інших істотлюдинакористується не лише індивідуальнимдосвідомізнаннями, а й усім набутком своїх попередників і сучасників, тобтосуспільнимдосвідом. Але заумовидосконалого знання мови, й далеко не однієї.

Пізнаючи будь-яку мову, людина пізнає різнобарвний світкрізь призму саме цієї мови. Оскільки кожна мова є неповторноюкартиноюсвіту — зникнення якоїсь із них збіднюєуявленнялюдинипро багатогранність світу, звужує її досвід. Гносеологічна функція мови полягає не лише в прийнятті й нагромадженні досвіду суспільства. Вона безпосередньо пов'язана з функцієюмислення, формування та існуваннядумки.

]Мислетворча функція

Мислетворчафункція реалізується в тому, що, формуючидумку, людина мислитьмовними нормами. Мислення може бути конкретним (образно-чуттєве) йабстрактним(понятійним). Понятійне мислення — це оперуванняпоняттями, позначеними певнимисловами, що без цих слів перестали б існувати. До того ж, у процесі мислення ці поняття зіставляються, протиставляються, поєднуються, заперечуються, порівнюються тощо за допомогою специфічних мовних засобів. Тому «мислити» означає «оперувати мовним матеріалом», Відомий вислів «обмінятися думками» насправді означає обмінятися певними мовними одиницями, у яких і закодованідумки. Цей обмін не завжди буваєкориснимдля обохспіврозмовників. Недарма кажуть: «Хто ясно мислить, той ясновисловлюється».

Естетична функція

Естетичнафункція мови полягає в тому, що вона є першим джереломкультури, знаряддя і водночас матеріал створення культурнихцінностей. Існуваннямовиуфольклорі,красному письменстві,театрі,піснітощо дає безперечні підстави стверджувати, що вона є становим хребтом культури. Ось чомувихованнявідчуття краси мови — основа естетичного виховання.