До крупних міжнародних проектів відносять:

● ЕРАЗМУС, мета якого полягає в тому, щоб забезпечити мобільність студентів Європейської Ради (наприклад, в межах програми до 10% студентів повинні пройти навчання в вузі іншої Європейської країни);

● ЛІНГВА – це програма підвищення ефективності вивчення іноземних мов, починаючи з молодших класів;

● ЕВРІКА – завдання якого складається з того, щоб здійснювати координацію досліджень з країнами Східної Європи;

● ЕСПРІТ – проект, який передбачає об’єднання зусиль європейських університетів, науково-дослідницьких інститутів (НДІ), комп’ютерних фірм в створенні нових інформаційних технологій (НІТ);

● ЄІПДАС – це програма в галузі удосконалення планування та управління освітою в арабських країнах;

● ТЕМПУС – являє собою загальноєвропейську програму, яка орієнтована на розвиток мобільності університетської освіти;

● ІРІС – це система проектів, яка спрямована на розширення можливостей професійної освіти жінок.

Також з’являються нові організаційні структури інтернаціональної властивості і міжнародні та відкриті університети.

Деякі основні освітні проекти і програми, які діють на території України:

● «Акт на підтримку свободи» - програма обміну майбутніми лідерами для учнів 9-10 класів. Учасники проходять тестування та співбесіду з представниками Аmerican Councils. Переможці вчаться в американських школах і живуть в американських сім’ях упродовж одного навчального року.

● Програма стипендій імені Едмунда Маскі та «Акт на підтримку свободи» (Muskie/FSA Graduate) – навчання у провідних американських університетах з подальшим здобуттям ступеня магістра за фахами: управління в бізнесі, економіка, освіта, політика й управління в галузі охорони навколишнього середовища, міжнародні відносини, засоби масової інформації/журналістика, право, бібліотечна справа та інформатика, суспільна політика. Навчання від одного до двох років.

● Програма обміну для студентів вищих навчальних закладів. (Eurasian Undergraduate Exchange Program(UGRAD). Ця програма Бюро у справах освіти і культури Держдепартаменту Сполучених Штатів Америки фінансується в межах Акта на підтримку Свободи і яку адмініструє Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX). Вона дає можливість студентам 1,2,3 курсів вищих навчальних закладів навчатися протягом одного академічного року в університетах або два чи чотирирічних коледжах США без отримання ступеню.

За додатковою інформацією звертатися до American Councils (www.americancouncilskyiv.org.ua)

Програми daad для України:

● «Studientstipendien» (від 10 до 24 місяців) – стипендії для випускників вузів усіх спеціальностей для навчання в магістратурі німецьких університетів.

● Магістерська програма DAAD/Siemens (2 роки) – для студентів інженерних спеціальностей з дипломом щонайменше бакалавра, з добрим володіння м англійською мовою, віком до 27 років.

● Стипендії DAAD-SAP (від 1 до 3 років) магістратура чи аспірантура для випускників вузів за спеціальністю інформатика та системне програмування, віком до 26 років для магістратури та до 32 років для аспірантури.

● ERP (10 місяців: жовтень-липень) – спеціальні стипендії для тих, хто вивчає економіку. На момент подання документів студент має навчатися на 3 курсі, добре володіти німецькою мовою і мати вік до 32 років. (в Інтернеті на сторінці - kiev.daad).

Міжнародні освітні проекти в сучасному світів відіграють певну роль в інтеграційних процесах світового суспільства, і навіть з’явилося поняття «формування єдиного світового освітнього простору». В світі виділяють типи регіонів за ознакою взаємного зближення та взаємодії освітніх систем (А.П. Ліферов) (54; 55).

Перший тип складають регіони, які виступають інтеграторами інтеграційних процесів. Самим яскравим прикладом такого регіону може слугувати Західна Європа. Ідея єдності стала стрижнем будь-яких освітніх реформ 1990-х років в західноєвропейських країнах (проект «Європейське місце культури»). До першого типу також можна віднести США й Канаду.

До другого типу відносяться регіони, які позитивно реагують на інтеграційні процеси. В першу чергу це країни Латинської Америки. Латинська Америка реалізує програму під назвою «Основний проект ЮНЕСКО з освіти для країн Латинської Америки та Карибського басейну». Серед латиноамериканських країн Бразилія та Аргентина вже давно орієнтуються на американську модель освіти. Мексика та Коста-Ріка шукають інші шляхи розвитку освітньої системи, спираючись на тісний контакт з Європою. Латиноамериканські країни (особливо Мексика і Чилі) в питаннях освіти та культури розвивають співпрацю з Японією та країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

До третього типу відносяться ті регіони, які інертні до інтеграції освітніх процесів. В цю групу входить більша частина країн Африки до півдня від Сахари (окрім ЮАР), ряд держав південної та південно-східної Азії, невеликі острівні держави басейнів Тихого та Атлантичного океанів. В даних регіонах немає передумов для формування життєздатних національних систем вищої освіти. Реальну можливість підтримки зв’язків країн даного регіону із світовим науковим та освітнім суспільством вбачають в направленні студентів на навчання за границю. В таких країнах, як Буркіна Фасо, Мозамбік, Руанда, кількість студентів в розрахунку на 100 000 жителів коливається від 16 до 60 чоловік. Для порівняння: в республіці Корея - біля 4000; Лівані – біля 300, Аргентині – 3300, Венесуелі – біля 3000, США – біля 6000.

Наприкінці ХХ століття виділяються регіони, в яких з ряду економічних, політичних, соціальних причин порушується послідовність освітніх та інтеграційних процесів. До таких регіонів відносяться арабські країни, Східна Європа та країни колишнього СРСР, які зберігають загальні елементи інфраструктури освіт та які придатні для використання в інтеграційних процесах різного рівня та масштабу. Дані країни віддають пріоритет зв’язкам з навчальними закладами Заходу або зі своїми «заграничними» історичними сусідами.

Для педагогічних систем розвинутих країн характерна тенденція синтезу науки, освіти та виробництва через створення найкрупніших технополісів. Технополіси вражають своїми масштабами, науковим, освітнім і технічним потенціалом. В формуванні таких технополісів ведуча роль належить вищим навчальним закладам. Наприклад, в Японії 2/3 усіх наукових кадрів країни (біля 80 дослідницьких та навчальних закладів), де навчаються сотні тисяч студентів із 50 країн світу, зосереджені в такому центрі, який об’єднує в собі як фірми, так і вищи навчальні заклади й НДІ, в яких проводяться фундаментальні та прикладні дослідження. На базі ряду університетів на півдні Франції зосереджено крупний науковий потенціал «Дорога високої технології».

Формуванню єдиного світового освітнього простору сприяє розвиток дистанційних форм навчання. Системи дистанційного навчання засновані на використанні комп’ютерної мережі та супутникового зв’язку. Вони дозволяють вирішувати освітні завдання в масштабах цілих континентів. Так реалізується проект єдиного європейського навчального середовища. Шведський Балтійський університет, який об’єднує понад 50 університетів 10 країн балтійського регіону, слугує прикладом використання дистанційних методів. В США в програмі дистанційного навчання нараховується понад 1 000 000 студентів. В світі функціонують глобальні системи дистанційної освіти: «Глобальний лекційний зал», «Університет світу», «Міжнародний електронний університет», забезпечуючи обмін інформацією в оперативному режимі. Саме у зв’язку із розвитком дистанційної освіти, світова освіта отримала один із могутніх інструментів формування свого єдиного простору. Тепер він здібний залучати багато країн в інтеграційні процеси в сфері освіти та підготовки спеціалістів, вирівнюючи якісний стан складових світового освітнього простору.

Функцію нормативно-правової підтримки процесу розвитку світового освітнього простору виконує ЮНЕСКО. ЮНЕСКО підтверджує міжнародну значущість освіти в якості найважливішої складової економічного, соціального і культурного розвитку сучасного суспільства. Міжнародні правові акти ЮНЕСКО глобалізують сучасну освіту, виводячи на рівень першочергових завдань виховання людей в дусі миру, демократії та гуманізму, поваги прав людини, культурних цінностей і традицій інших народів, збереження оточуючого середовища.

Оскільки суттєвою особливістю методологічної свідомості нашого часу є розуміння все більшої інтеграції наукового знання, розглянемо певні загальні закономірності, запропоновані Р.С. Гуревичем (22) :

■ діалектична єдність інтеграції та диференціації, які становлять дві взаємо проникливі сторони у розвитку наукового пізнання;

■ перевага інтегративної тенденції перед диференційною;

■ зростання рівня складності інтегративної науки у зв’язку з ускладненням її предмета, структури, функцій;

■ збільшення швидкості та потужності інтеграційних процесів відповідно до експотенціального зростання головних компонентів науки;

■ нерівномірність процесу інтеграції, яка пов’язана зі зміною конкретних інтегруючих факторів, зміною лідерства у науці та потребою в практиці;

■ зростання прогресивної частки тенденцій у русі наукового знання до єдності, у розвитку науково-технічного і соціального прогресу.

Інтеграція - сторона процесу розвитку, яка пов’язана із об’єднанням в ціле раніше різнорідних частин і елементів. Процеси інтеграції можуть мати місце як в межах системи, яка вже склалася, - в цьому випадку вони ведуть до підвищення рівня її цілісності і організованості, так і при виникненні нової системи із раніше не пов’язаних елементів. Інтегративний початок на елементарному рівні проявляється в процесі формування наукових понять та їх систем в навчальному пізнанні тих, хто навчається. Завдяки інтеграції послідовно здійснюючих дій, тих, хто навчається (дія із об’єктом матеріального вигляду, дія як зовнішньо мовленева діяльність, внутрішня мова як акт думки), об’єктивний зміст із оточуючого світу стає надбанням свідомості того, хто навчається. Інтеграція в більш ширшому, глобальному значенні – це об’днання, також і на міжнародному рівні, раніше, на перший погляд, неможливих навчальних закладів із спільною концепцією освіти. Формування умінь комплексно використовувати знання, вироблення оптимальних шляхів рішення складних освітніх завдань із урахуванням інтеграційних процесів в науці, суспільстві та пізнанні – основний напрямок розвитку освітньої системи в ХХІ столітті (74).