§ 3. Правосвідомість і право. Роль правосвідомості в правотворчості (правоустановленні) і правореалізації

Правосвідомість є одвічним супутником права. В їх суперечливому розвитку відбувається регулювання суспільних відносин. Правосвідомості і праву притаманні окремі спільні риси: вони входять до єдиної правової системи; виконують нормативні функції; характеризуються певною структурою; обумовлюються одними соціально-економічними, політичними, ідеологічними, культурними та іншими факторами. Разом з тим у системі правового регулювання правосвідомість і право мають автономний характер. Отже, не можна плутати ці поняття, як це подеколи трапляється в літературі.

Так, право і правосвідомість чітко розрізняються за своїми сутнісно-змістовими ознаками, завдяки яким вони виокремлюються із всієї множини правових явищ. З цих позицій право завжди є об’єктивним, реальним, інституційним утворенням, зміст якого становить система загальнообов’язкових, формальновизначених норм і принципів, втілених у відповідні форми (джерела) права. Правосвідомість, як форма суспільної свідомості, завжди є суб’єктивним явищем, зміст якої становлять: правові ідеї, поняття; уявлення людей про минуле, чинне чи бажане право; суб’єктивне ставлення до існуючого права як феномену суспільного життя; масові емоційні реакції на право, на вчинки людей, особливо представників влади, та інші духовні елементи.

У певних історичних ситуаціях (післяреволюційні, перехідні періоди від одного типу правової системи до іншого), коли право ще не стало завершеною системою, коли система лише формується, правосвідомість стає основою усього механізму правового регулювання. Проте явище це тимчасове, правосвідомість змінює правову систему лише до повного її становлення, ”виконує обов’язки” власне права, але правом не є. Це — по-перше, а по-друге, юридичному регулюванню в цих умовах не притаманні такі риси, як всезагальність, сувора стабільність та інші, що є якісними ознаками права в його завершеному стані.

Істотно різняться ці категорії і за рівнем та характером своєї структури. Право має чітку структуру, тобто поділяється на правові інститути, галузі, які у своїй сукупності утворюють єдину органічну цілісність. Структурні елементи правосвідомості (правова ідеологія і правова психологія, правосвідомість індивідуальна, групова, суспільна та ін.), на відміну від права не утворюють єдиної органічної цілісності, оскільки правосвідомість за своєю природою не може бути формально обмеженою. Отже, можна говорити лише про відносну цілісність правосвідомості в межах певної правової системи.

Різняться право і правосвідомість і механізмами своєї дії. Механізм дії правового регулювання, через який право впливає на поведінку суб’єктів права, втілений у складному інституційному юридичному інструментарії (норми права, суб’єктивні права і обов'язки, правові акти та ін.) і спирається на державний примус. Право регулює поведінку людей шляхом встановлення загальних, формально визначених зразків, еталонів поведінки — владних імперативів, що впливають на свідомість і волю людей. Як регулятор поведінки людей право має об’єктивний характер, воно байдуже до свідомості окремої людини, груп людей. Механізм дії правосвідомості полягає в загальній правовій оцінці соціальних фактів, у судженнях про відповідність поведінки суб’єктів суспільних відносин нормам і принципам права. Свою регулятивну функцію правосвідомість здійснює через усвідомлення обов’язковості юридичних норм, принципу законності і, разом з тим, критеріїв правильності, соціальної виправданості поведінки або фактів. Правосвідомість характеризується різноманітністю суджень, ставленням суб’єктів до чинного права, оскільки одна людини може визнавати право, інша засуджувати, третя — виказувати байдужість до нього. Аналогічний характер має правосвідомість окремих груп населення.

Право і правосвідомість посідають кожне своє місце в правовій системі суспільства, що також різнить їх. Право — це нормативний елемент правової системи, те звідки бере початок правове регулювання сучасних відносин. Для нього характерна “замкнутість”, оскільки воно окреслюється своїми нормативними установками. На відміну від нього правосвідомість, як самостійний елемент правової системи, — це духовне утворення. Вона пронизує не тільки всі форми, стадії механізму правового регулювання, а й елементи правової системи.

Право і правосвідомість різняться і за часом своєї дії. Право існує і діє настільки наскільки воно виражено в певних формах права. Час дії права визначає законодавець. Право може змінюватись, але особливість його така, що воно може діяти тільки “сьогодні”. Правосвідомість безмежна в часі. Вона існує поряд з “сьогоднішнім” правом, охоплює своїм уявленням минуле і майбутнє право і має здатність впливати на процеси правотворчості і правореалізації.

Право і правосвідомість перебувають у тісному взаємозв’язку, зміст якого становить їх взаємозалежність. З одного боку, правосвідомість у своєму розвитку залежить від права, як могутнього засобу інтелектуального і морального впливу, що сприяє розвиткові тих чи інших правових уявлень, потребі знання правової системи тощо. З другого боку, правосвідомість, як могутнє “силове” поле, теж впливає на право. Цей вплив правосвідомості особливо помітний у процесі правотворчості (правоустановлення) і правореалізації. Конкретні шляхи і засоби цього впливу найрізноманітніші.

Усі потреби суспільства, інтереси різних груп населення, держави, тобто усі суспільні відносини, що потребують правової регламентації, перш ніж набути нормативного закріплення, стають предметом правосвідомості суб’єктів правотворчих повноважень, які покликані розробляти, приймати, вносити зміни, систематизувати норми права, нормативно-правові акти.

Однією із форм (шляхів) впливу правосвідомості на правотворчість (правоустановлення), що має загальний характер, є прогнозування розвитку права. Форми прогнозування можуть бути різними: наукові публікації з обґрунтування необхідності в майбутньому прийняття певних законів, внесення до них змін; програмні заяви політичних партій, виборчих блоків відносно свого бачення розвитку галузей права; висловлювання державних і політичних діячів з таких же питань.

Впливає на правотворчий процес і така форма правосвідомості як планування законодавчої діяльності. Наявність плану сприяє залученню до цього процесу різних зацікавлених суб’єктів, які можуть висувати свої пропозиції, альтернативні проекти законів тощо, а це зумовлює накопичення законодавчого матеріалу, який може бути використаний при розробці, обговоренні проекту закону.

Важливою формою впливу правосвідомості на правотворчість є розробка концепцій окремих законів, інших нормативно-правових актів. Визначення в концепції мети правового регулювання, обґрунтування завдань, які слід буде вирішити в разі прийняття того чи іншого акта, теоретичний виклад конкретних шляхів регулювання суспільних відносин і таке інше, — все це дає можливість суб’єкту правотворчих повноважень заздалегідь вивчити питання про доцільність прийняття нормативного акта, спрогнозувати ефективність його регулятивного потенціалу і прийняти рішення про початок роботи по його розробці або ж полишенні його поза увагою.

Своєрідною за змістом, формою впливу правосвідомості на правотворчість є її провідна роль на конкретних стадіях правотворчого процесу. При цьому значення того чи іншого виду правосвідомості визначається специфікою його стадій. Так, на стадії розробки закону, іншого нормативно-правового акта головну роль відіграє правова психологія. Вона дає для правотворчих органів “будівельний матеріал” у вигляді помислів, почуттів, намірів людей відносно врегулювання певної сфери суспільних відносин. Це дає змогу законодавцю, спираючись на правосвідомість і правову культуру народу, окремих соціальних груп, створювати норми права, які б втілювали в собі очікувані суб’єктами суспільних відносин еталони і зразки поведінки.

На стадіях обговорення та прийняття нормативно-правових актів першорядного значення набуває правова ідеологія, особливо такі її види, як наукова, світоглядна, професійна.

У процесі правореалізації правосвідомість відіграє не менш важливу роль, аніж у правотворчості. Це пояснюється природою поведінки (діяльності) суб’єктів права. Хоч яка б була їх поведінка, вона завжди є обміркованою, включає в себе психологічні елементи. При цьому значення того чи іншого виду правової свідомості визначається формою реалізації норм права. При звичайних (простих) формах — виконанні, додержанні, використанні — правосвідомість орієнтує суб’єктів права на добровільне виконання і додержання норм права, на недопущення зловживання правом при його використанні. Тут на перше місце висувається розвинуте почуття права і законності, які виконують функцію гаранта найбільш масового добровільного додержання та виконання норм права.

У процесі правозастосування правосвідомість виконує специфічну роль. Особливо це стосується професійної правосвідомості. Кожна посадова особа, особливо робітники правоохоронної сфери діяльності держави — судді, слідчі, прокурори — зобов’язані знати зміст, смисл норм права, які регулюють правові відносини, вміти застосовувати правила тлумачення норм права, проявляти переконаність у справедливості і законності тих рішень, які вони приймають. Не випадково норми кримінально-процесуального, цивільно-процесуального кодексів прямо приписують суддям оцінювати докази, виносити рішення, керуючись і нормою права і своїм внутрішнім переконанням. Професійна свідомість відіграє особливу роль при переборенні прогалин у праві, застосуванні норм Конституції, які мають пряму дію. Винести рішення шляхом застосування аналогії права і закону без належних знань принципів права, способів порівнювати між собою схожі норми права і таке інше практично неможливо.