§ 6. Ефективність правового регулювання

Під ефективністю правового регулювання розуміють співвідношення між очікуваними наслідками дії права на суспільні відносини та її фактичними результатами.

Одним з головних критеріїв ефективності правового регулювання є оцінка того, чи забезпечують (і якою мірою) обрані при юридичній регламентації суспільних відносин способи регулятивного впливу на поведінку людей (дозволи, заборони, зобов’язання) відповідні ним форми реалізації правових норм (використання, виконання, дотримання).

При визначенні ефективності правового регулювання необхідно брати до уваги ступінь наближення до всіх цілей (проміжних і кінцевих, основних і вторинних), що ставилися при його здійсненні. Інколи правове регулювання тягне за собою не тільки заплановані, але й не прогнозовані, в тому числі і негативні, наслідки, співвідношення між якими теж повинне враховуватися при з’ясуванні ефективності дії правових норм, особливо, якщо дані обставини переважують за своєю питомою вагою позитивні зміни. Так, аж ніяк не може бути визнана ефективною спроба уряду в середині 80-х років обмежити вживання алкогольних напоїв через посилення юридичної відповідальності за пияцтво, звуження асортименту згаданих виробів і підвищення цін на них, оскільки це не тільки не дозволило хоча б якоюсь мірою вирішити поставлені завдання, але й призвело до суттєвого скорочення доходів бюджету, значного поширення такого шкідливого явища, як наркоманія.

Важливим показником ефективності правового регулювання є сума витрат, пов’язаних з досягненням запланованого результату. За інших рівних умов більш ефективними слід вважати ті засоби (або їх систему) правового регулювання, що дозволяють вирішувати певні завдання через залучення меншої кількості людських та матеріальних ресурсів.

З’ясування ефективності правового регулювання може здійснюватися щодо окремих юридичних норм, а також на рівні правових інститутів, галузей, права в цілому. Причому, якщо в першому випадку для її вимірювання достатньо використання емпіричних методів пізнання, аналізу окремих проявів соціальної поведінки, то у всіх інших випадках потрібне проведення комплексних досліджень, вивчення загальних тенденцій впливу права на організацію суспільного життя.

Одним з підходів до визначення ефективності правового регулювання є його поетапний аналіз, що дозволяє з’ясувати, які саме ланки механізму правового регулювання не повною мірою виконують своє призначення, і розробити систему конкретних заходів з усунення цих недоліків.

Ефективність правового регулювання залежить від багатьох факторів, які можуть бути розподілені на кілька груп.

До першої з них належать ті чинники, що стосуються досконалості нормативної основи правового регулювання, а саме: відповідність юридичних норм загальносоціальним закономірностям і особливостям предмета правового регулювання, наявність відпрацьованих процедурних механізмів реалізації норм матеріального права (передусім через синхронний розвиток поряд з матеріально-правовими процесуально-правових галузей та інститутів), оптимальність побудови системи законодавства (що полегшує орієнтацію правозастосовців та населення в масиві нормативно-правового матеріалу) і його своєчасне оновлення, дотримання при підготовці нормативно-правових актів правил юридичної (законодавчої) техніки, яка забезпечує прийняття логічних за побудовою і доступних за змістом нормативних правових документів.

Друга група таких факторів пов’язана зі станом юридичної практики на рівні правозастосування. Зокрема йдеться про якість підготовки і наявність стимулів для продуктивної праці фахівців, які здійснюють правозастосовчу діяльність (службовців держапарату, робітників правоохоронних структур і т. ін.), узгодженість дій різних юридичних установ, їх матеріальну оснащеність і авторитет серед населення.

Третя група чинників, що впливають на ефективність правового регулювання, охоплює соціально-правові передумови правового регулювання, і насамперед ступінь збігання інтересів і потреб учасників суспільних відносин, що піддаються правовій регламентації, з її цілями, стан правової інформованості цих осіб, узгодженість між собою систем правової і моральної регуляції соціальної поведінки, сталість у суспільстві традицій шанобливого ставлення до права і т. ін.

1 Гегель Г. В. Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – С.227–292.

2 История политических и правовых учений. Древний мир / Отв. ред. В. С. Нерсесянц. – М.: Наука, 1985. – С. 252.

3 Цит. за Мамут Л. С. Народ в правовом государстве. – М.: НОРМА, 2000. – С.4.

41 Див.: Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства. – М.: НОРМА – ИНФРА, 1999. – С. 53 – 69.

5 Загальна теорія держави і права / За ред. акад. АПрН України, д-ра юрид. наук, проф. В. В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1999.– С.

6 Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні.–К.: Ін Юре., 1997.– С. 42–43

7 Четвернин В. А. Конституционное демократическое государство. –М.: ИГПАН РАН, 1993.– С.108–140.

8 Див. докладніше про це: Петришин А. В. Государственная служба. Историко-теоретические предпосылки, сравнительно-правовой и логико-понятийный анализ. – Х.: Факт, 1998.

9 Див: Рабінович П. М. Права людини і громадянина у конституції України. – Х.: Право, 1997.

10 Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М.: Политиздат, 1991.– С. 14.

11 Проблемы теории права и государства / Под ред. В. С. Нерсесянца. – М.: 2000. – С.

12 Рабінович П. М. Основи загальної теорії права і держави. – К., 1995. – С.15–16.

13 Див.: Нерсесянц В.С. Право и закон: их различие и соотношение // Вопросы философии. 1988. № 3; Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознание. – К., 1979.

14 Гадають, що це стародавній бог племені курейшитів, який зайняв панівне становищє серед богів арабських родів.

15² Мухаммед помер у 632 році.

16 Полн. собр. соч. Т.44. С. 398.

17 Давид Р. Основные правовые системы современности. М., 1988.

18 Давид Р. Основные правовые системы современности. М., 1988; Кросс Р. Прецедент в английском праве. М., 1985.

19 Правовые системы стран мира. М., 2000.

20 Давид Р. Основные правовые системы современности. М.,1988.

21 Кросс Р. Прецедент в английском праве. М., 1985; Уолкер Р. Английская судебная система. М., 1980.

22 Докладніше про види нормативних актів див. § 2, 3, 5.

23 Див. Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади» від 3 жовтня 1992 р. (Урядовий кур’єр. 1992. № 25–26).

24 Урядовий кур’єр. 1997. №3–4.

25

Ця стадія іноді може передувати законодавчій ініціативі.

26 Указ Президента України від 10 червня 1997р. "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності". Офіційний вісник України.1997. Число 24. С.11. Урядовий кур'єр. 1997. 6 грудня.

27 Затверджено постановою КМ України від 8.07.1993 р. Див. також Указ Президента України "Питання прийняття рішень Кабінетом Міністрів України" від 10.12.1994.

28 Урядовий кур'єр. 1996. №58-59.

29 Урядовий кур'єр. 1999. № 89.

30

Детальніше про переживаючу та зворотну силу закону див. § 6 цього розділу посібника.