4.Розвиток медицини.
Життя козаків минало в бойових походах і боях, тому допомогу вони спочатку надавали за правилами і способами народної медицини тих часів на місці. Вони вміли пускати кров, виривати зуби, виготовляли пластирі для лікування ран, виготовляли лещата при переломах. Вирушаючи в похід козаки разом із зброєю брали ліки. Наприклад, щоб позбутися гарячки розводили в чарці горілки порох, випивали цю суміш, лягали спати. Рани від стріл засипали невеликою кількістю землі, яку перед тим розтирали на долоні зі слиною. Від холоду рятувалися тим, що тричі на день їли гарячу юшку з пива, яку заправляли олією з перцем. Досить добре була організована допомога хворим і пораненим у Запорізькій Січі. Існували костоправи.
Цікаві матеріали є про організацію медичної допомоги при війську Богдана Хмельницького. У Зборівському поході брав участь, наприклад, лікар Лука Литвин, у полку Івана Нечая – лікар. Реєстр 1649 р. показує, що при кожній сотні були цирульники та коновали.
З історичних джерел відомо, що в XV столітті у Києві були аптеки. Так, наприклад, один київський аптекар у 1445 р. переїхав з України до Польщі і заснував там у Варшаві аптеку.
Досить високо стояла в Україні санітарно-гігієнічна та протиепідемічна справа. Відомо, що у 1861 р. гетьман Іван Самойлович видав наказ українським козакам, щоб вони не брали речей від померлих на інфекційні хвороби та не перепускати під час епідемій хворих людей через обставлені карантином кордони.
Щеплення віспи, профілактика та лікування сифілісу й малярії були відомі в Україні значно раніше, ніж на Заході.
Наприкінці XVI ст.. головним шпиталем у козаків стає шпиталь у Трахтемирівському монастирі на Дніпрі, нижче від Києва.
Військові шпиталі були в монастирях Лебединському біля Чигирина, Лемківському біля Овруча. Монастирі охоче йшли на це оскільки мали матеріальний прибуток.
У серединіXVIII ст.. запроваджувалася система медичного обслуговування. У 1701 р. за наказом Петра І Київська колегія отримала титул і право академії. Вона відіграла значну роль у підготовці медичних кадрів у зв’язку з організацією шпитальних медичних шкіл.
Протягом 14 років з Київської академії вступили до медичних шкіл понад 300 осіб. Пізніше кадри до медичних шкіл готували колегії в Чернігові, Переяславі, Харкові. До медичних шкіл вступали переважно най здібніші учні.
Перші спроби організувати лікувально-санітарну справу у Західній Україні відносять до ІІ пол. XVIII ст.. На цей час припадає перше повідомлення в літературі про відкриття акушерських курсів у Львові. Називалися вони повивальними, заснувала їх поміщиця Яблонська, яка проживала в околицях міста. На курси приймали неосвічених сільських жінок, навчання тривало три місяці. До цього часу в Західній Україні не було жодного навчального медичного закладу. Декретом імператриці Австрії Марії-Терезії від 22 грудня 1772 р. відкрити у Львові університетський медичний і акушерський колегіум.